Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №127/33992/25 — Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 127/33992/25

Провадження № 2/135/11/26

РІШЕННЯ

іменем України

18.05.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідачки ОСОБА_3 ,

представника відповідачки ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижин в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін

1.1. Позиція позивача

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, у якому просить:

- визнати, що заробітна плата, нарахована та виплачена йому військовою частиною НОМЕР_1 у період з 12 січня 2023 року по 18 березня 2025 року в загальному розмірі 1 092 898 грн 91 коп., є спільною сумісною власністю подружжя;

– стягнути з відповідачки на його користь грошові кошти в розмірі від суми 606 805 грн 66 коп., тобто 303 402 грн 82 коп., які позивач визначає як частку у грошових коштах, що, за його твердженням, були зняті відповідачкою з його банківського рахунку та використані не в інтересах сім`ї;

– визнати автомобіль марки «KIA SOUL», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2018 року випуску, об`ємом двигуна 1,6 л, ідентифікаційний номер транспортного засобу VIN НОМЕР_3 , придбаний у період перебування сторін у шлюбі та зареєстрований на ім`я відповідачки, об`єктом спільної сумісної власності подружжя;

– визнати за кожною зі сторін право власності на частку зазначеного автомобіля або, як альтернативний спосіб захисту, стягнути з відповідачки на користь позивача грошову компенсацію вартості його частки у розмірі ринкової вартості автомобіля, визначеної на день ухвалення судового рішення.

На обґрунтування позову позивач зазначає, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 22 грудня 2022 року, шлюб на день звернення до суду не розірвано, однак фактичні шлюбні відносини припинені: подружжя спільно не проживає, спільного господарства не веде, спільних дітей не має, відповідачка проживає окремо у належному їй житлі та не виявляє наміру відновлювати сімейні стосунки.

Позивач посилається на те, що під час шлюбу він проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , у зв`язку з чим, з огляду на обмежену можливість особисто користуватися банківським рахунком, на який надходила його заробітна плата, оформив у АТ КБ «ПриватБанк» дублікат банківської картки, прив`язаної до його зарплатного рахунку, та передав її відповідачці. Картка, за поясненнями позивача, була передана для забезпечення поточних потреб сім`ї, ведення спільного господарства, переведення частини коштів у валюту та їх накопичення як спільного сімейного бюджету. За даними інформаційних довідок АТ КБ «ПриватБанк» за період з 12.01.2023 по 18.03.2025 на відповідний рахунок надійшла заробітна плата позивача загальною сумою 1 092 898 грн 91 коп.

Після одруження відповідачка відмовилася проживати в оселі позивача, переїхала до м. Києва, де мешкає окремо в належному їй на праві приватної власності житлі. Перебуваючи у м. Києві, відповідачка знімала кошти з банківського рахунку позивача та переказувала їх частинами на власний рахунок, розпоряджаючись ними на свій розсуд, у тому числі — на думку позивача — на особисті потреби, не пов`язані із забезпеченням сім`ї. За твердженням позивача, за період з 12.01.2023 по 04.05.2025 відповідачка зняла з його рахунків в цілому 1 011 057 грн.

У 2024 році відповідачка за рахунок знятих коштів придбала автомобіль «Kia Soul» вартістю 10 068 доларів США, що було еквівалентом 404 251 грн 34 коп. за середнім офіційним курсом гривні до долара США за 2024 рік. Автомобіль було доставлено зі Сполучених Штатів Америки. Згідно з договором завдатку від 31.10.2023, оформленим на ім`я позивача, ним було сплачено виконавцеві ФОП ОСОБА_5 400 доларів США за надання послуг із пошуку та підбору транспортного засобу на спеціалізованих автомобільних аукціонах. Оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу позивач перебував у зоні бойових дій і не мав можливості особисто оформити транспортний засіб, договір було укладено на ім`я відповідачки.

1.2. Позиція відповідачки. Відзив.

Відповідачка ОСОБА_3 у письмовому відзиві на позовну заяву позовні вимоги визнає частково, а саме в частині стягнення з неї на користь позивача грошової компенсації частини вартості транспортного засобу марки Kia Soul, д.н.з. НОМЕР_2 , 2018 року випуску, згідно ринкової оціночної вартості на день прийняття судом рішення. У задоволенні іншої частини позовних вимог просить відмовити.

Аргументуючи свою позицію, відповідачка зазначила, що дійсно з 22.12.2022 перебуває з позивачем у шлюбі та не має наміру його розривати. Після звільнення позивача з військової служби спільне життя не склалось через різні погляди на шлюб і сім`ю, проте відповідачка планує його зберегти. Квартиру у м. Києві відповідачка придбала ще у 2019 році, тобто до укладення шлюбу з позивачем; з моменту купівлі квартири постійно працює (зокрема, як фізична особа-підприємець на III групі оподаткування), має стабільний дохід, у матеріальній підтримці позивача не потребувала.

Відповідачка підтверджує, що позивач з власної волі оформив декілька банківських карток до свого зарплатного рахунку та передав одну з них відповідачці для забезпечення потреб сім`ї, ведення спільного господарства й накопичення сімейного бюджету. Кошти, які надходили на рахунок, використовувалися виключно в інтересах сім`ї: на потреби позивача під час проходження служби (одяг, продукти, посилки), на оплату численних поїздок відповідачки до місць служби позивача (м. Гайсин, м. Миколаїв) — на проїзд, оренду житла, спільне харчування, дозвілля; на ремонт та облаштування будинку позивача в с. Рожепи Жмеринського району. Решту коштів за вказівкою позивача переведено у валюту (долари США) для накопичення; усю накопичену готівку відповідачка особисто передала позивачеві.

Відповідачка не заперечує, що автомобіль «Kia Soul» придбаний за спільні кошти подружжя у розмірі 10 068 доларів США та є об`єктом спільної сумісної власності, який підлягає поділу. Водночас вона звертає увагу на невідповідність заявленої позивачем суми знятих коштів — 1 011 057 грн — фактичним даним: за наданими самим позивачем виписками з банківської картки НОМЕР_4 , оформленої на ім`я відповідачки, за період з 12.01.2023 по 04.05.2025 проведено операцій лише на 830 385 грн 99 коп.

ІІ. Процесуальні дії та заяви учасників справи

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 03.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання. Цією ж ухвалою за клопотанням представника позивача витребувано докази від територіального сервісного центру МВС щодо реєстрації спірного транспортного засобу, які надійшли на адресу суду 09.12.2025.

23.12.2025 до суду надійшов відзив відповідачки на позовну заяву.

Ухвалою суду від 08.01.2026 закрито підготовче провадження, цивільну справу призначено до судового розгляду; задоволено клопотання представника позивача про виклик свідка ОСОБА_6 .

Клопотань про призначення судової авто-товарознавчої експертизи для визначення ринкової вартості спірного автомобіля жодна зі сторін не заявляла. Питання про необхідність такої експертизи виносилося судом на обговорення сторін у судовому засіданні; обидві сторони повідомили, що задовольняються наявними у справі доказами щодо вартості майна.

ІІІ. Пояснення сторін, покази свідка

3.1. Позиція сторони позивача в судовому засіданні

У судовому засіданні позивач та його представник адвокат Люблінська В.М. позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 пояснив, що шлюб з відповідачкою зареєстрований 22.12.2022, а 10.01.2023 він був направлений на службу до м. Миколаєва, через що подружжя фактично проживало окремо. Позивач є пенсіонером і ветераном; під час військової служби забезпечував себе за рахунок власної пенсії (понад 22 000 грн), а військове грошове забезпечення планував заощаджувати. У зв`язку з перебуванням у зоні бойових дій та обмеженим доступом до банкоматів він добровільно оформив на дружину банківські картки (особисту та кредитну) до свого зарплатного рахунку. Між подружжям існувала домовленість, що дружина зніматиме грошове забезпечення, купуватиме іноземну валюту й накопичуватиме її як сімейне заощадження.

За підрахунками позивача, за період шлюбу відповідачка зняла з його рахунків близько 1 011 057 грн. Частину заощаджених коштів витрачено на купівлю автомобіля «Kia Soul» зі США. Позивач самостійно займався пошуком автомобіля та укладав договір завдатку, проте зареєстрував транспортний засіб на дружину, оскільки сам перебував на службі. За його підрахунками, з урахуванням пригону, митних зборів та ремонту, авто обійшлося подружжю приблизно у 12 500 доларів США.

Позивач заперечує твердження відповідачки про те, що ремонт у його будинку в с. Рожепи проводився за рахунок «заощадженого мільйона» — стверджує, що використав для цього власну пенсію та виплату при звільненні з армії (153 000 грн). Користування дружиною кредитною карткою для щоденних побутових потреб позивач до позовної заяви не включив. Позивач визнав, що відповідачка частинами повертала йому кошти; на його думку, після вирахування вартості автомобіля та повернутих сум у відповідачки залишилося близько 606 805 грн, доля яких йому не відома.

Представник позивача адвокат Люблінська В.М. наголосила, що відповідачка, маючи доступ до значних сум військового грошового забезпечення позивача, не надала належних доказів використання коштів в інтересах сім`ї, а отже відповідні кошти підлягають поділу. Розбіжність між заявленою сумою 1 011 057 грн та сумою операцій по картці 830 385,99 грн представник позивача пояснила тим, що частина коштів знімалася з особистої картки позивача, якою відповідачка користувалася у перші 10 місяців шлюбу. Виписок з власної картки позивача, які підтверджували б додаткові 180 671 грн знятих коштів, до матеріалів справи не долучено.

3.2. Позиція сторони відповідачки в судовому засіданні

Відповідачка та її представник адвокат Рябокінь В.О. позовні вимоги визнали частково — лише в частині стягнення компенсації вартості транспортного засобу.

Відповідачка ОСОБА_3 підтвердила, що знімала кошти з рахунків позивача, проте робила це виключно за його вказівкою та під його контролем. Вона вела щоденник обліку операцій, у якому фіксувала дату купівлі валюти, суму та курс обміну, щоб звітувати перед чоловіком. Відповідачка заперечила витрачання коштів на власні потреби, наголосивши, що вона є фінансово незалежною (працює на двох роботах понад 27 років, є фізичною особою-підприємцем). Усі зняті кошти, за її поясненнями, витрачено в інтересах подружжя: на облаштування будинку позивача (проведення води, купівля будматеріалів, сантехніки, дзеркал; до робіт залучався, зокрема, її син); на численні поїздки до позивача в Миколаївську область, оренду житла, спільне харчування і дозвілля.

Відповідачка визнала, що автомобіль «Kia Soul» є об`єктом спільної сумісної власності, але стверджує, що його реальна ринкова вартість на час розгляду справи нижча, ніж ціна придбання. Заощаджені кошти у валюті відповідачка повернула позивачу: особисто передала конверт з валютою, залишивши собі за згодою позивача 1 000 доларів США як резерв; після того, як близько 12–14 тис. грн з цих коштів було витрачено на ремонт рульової рейки спірного автомобіля, решту суми (еквівалент 700 доларів США) переведено у гривні та надіслано позивачеві через «Нову пошту». Частину коштів відповідачка передавала на зберігання матері в м. Ладижині, оскільки тримати великі суми готівки у м. Києві в умовах воєнного стану вважала небезпечним. Відповідачка повністю заперечує претензії щодо повернення 606 805 грн, уважаючи ці кошти або витраченими в інтересах сім`ї, або вже поверненими позивачеві.

Представник відповідачки адвокат Рябокінь В.О. підтримав позицію відповідачки. Зазначив, що особисто проаналізував банківські виписки за два роки і встановив, що з картки на ім`я відповідачки знято операцій на суму 830 385,99 грн, що суттєво відрізняється від суми, заявленої позивачем. Усі кошти, які не були витрачені на сімейні потреби, відповідачка повернула позивачеві.

3.3. Покази свідка

У судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_6 — рідну матір відповідачки. Свідок показала, що її донька завжди була матеріально незалежною, тривалий час працює одночасно на двох роботах, фінансової допомоги у свідка під час шлюбу з позивачем не просила. Свідок підтвердила, що донька передавала їй на зберігання певні кошти у запечатаному вигляді, оскільки сторони вважали небезпечним тримати великі суми готівки в м. Києві в умовах війни (точної суми та походження коштів свідок не знає). Свідок підтвердила, що сторони проживали як сім`я: неодноразово приїжджали разом до неї в м. Ладижин, ночували у квартирі доньки, разом їздили на дачу та займалися господарством; бачила сторін разом у спірному автомобілі.

IV. Фактичні обставини, встановлені судом

Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 22.12.2022, що підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , відповідно до якого 22 грудня 2022 року Ладижинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) складено актовий запис № 203 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , якій після державної реєстрації шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_8 (а.с.15). Шлюб між сторонами на момент розгляду справи не розірвано.

Особу позивача ОСОБА_1 , дату його народження та місце реєстрації підтверджують копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 , виданого 15.04.2002 Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області, картка платника податків та витяг з реєстру територіальної громади № 2024/011790178 від 30.09.2024, згідно з яким позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-11). Реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача — НОМЕР_7 .

Із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2025 № 38, військового квитка ВЧ № НОМЕР_8 та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_9 убачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 та має статус учасника бойових дій (а.с. 12-14). Зазначеними документами також підтверджується, що позивача звільнено у відставку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі на підставі підпункту «а» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 12).

У період шлюбу позивачу в АТ КБ «ПриватБанк» належав картковий рахунок № НОМЕР_10 , IBAN НОМЕР_11 , що підтверджується довідкою банку за реквізитами від 21.10.2025 № 5VS3HS8SHCT16GUF, сформованою на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 16). Із цієї довідки також убачається, що до зазначеного рахунку випущено картку № НОМЕР_12 , а банківське обслуговування здійснювалося за договором № SAMDNFF000097714386 від 16.07.2013.

Відповідно до інформаційної довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 21.10.2025 № HJT66D82FHEM6B5C, яка містить виписку по картці/рахунку № НОМЕР_13 та додаткових рахунках договору № НОМЕР_14 за період з 01.01.2023 по 01.04.2025, на рахунок позивача надійшли кошти загальною сумою 1 157 271 грн 08 коп., у тому числі грошове забезпечення від військової частини НОМЕР_1 , пенсійні виплати та соціальні виплати. Із зазначеної довідки вбачається, що сума грошового забезпечення, нарахованого позивачу військовою частиною НОМЕР_1 у період з 12.01.2023 по 18.03.2025, становила 1 092 898 грн 91 коп. (а.с. 17-18).

Із наданого позивачем зображення картки з мобільного застосунку АТ КБ «ПриватБанк» убачається, що до рахунку IBAN НОМЕР_11 випущено картку для виплат № НОМЕР_15 на ім`я ОСОБА_3 ; стан картки на момент формування зображення зазначено як «картку заблоковано», залишок коштів за нею становив 19 174 грн 07 коп. (а.с. 20). За поясненнями позивача, додаткову картку на ім`я відповідачки оформлено за його заявою як власника рахунку та передано їй для користування; картка перебувала у фактичному користуванні відповідачки до її блокування позивачем у жовтні 2025 року, при цьому протягом усього спірного періоду позивач картку не блокував і не заперечував проти здійснення відповідачкою операцій за рахунок зазначеного рахунку.

З наданих позивачем виписок АТ КБ «ПриватБанк» за договором банківського обслуговування № SAMDNFF000097714386 убачається, що у період з 12.01.2023 по 04.05.2025 за картками, прив`язаними до рахунку позивача № НОМЕР_10 / IBAN НОМЕР_11 , зокрема за додатковою карткою № НОМЕР_4 , здійснювалися видаткові операції у вигляді зняття готівки в банкоматах та касах банку, безготівкових переказів на інші банківські картки, у тому числі на іншу картку позивача, а також оплати товарів і послуг. Із змісту виписок убачається, що серед таких операцій є, зокрема, поповнення мобільного зв`язку, щомісячні страхові платежі, оплата комунальних послуг, придбання товарів повсякденного вжитку, а також систематичне зняття готівкових коштів значними сумами. За розрахунком позивача, викладеним у позовній заяві та підтвердженим його поясненнями в судовому засіданні, загальна сума коштів, знятих та/або перерахованих відповідачкою з його рахунку за вказаний період, становить 1 011 057 грн (а.с. 21-57).

31.10.2023 між позивачем ОСОБА_1 (замовником) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (виконавцем) укладено договір завдатку, предметом якого є надання послуг вартістю 400 доларів США з пошуку та підбору транспортного засобу на спеціалізованих автомобільних аукціонах (а.с. 58-60). Зазначений договір позивач підписав особисто та особисто сплатив завдаток.

24.02.2024 за відповідачкою ОСОБА_3 зареєстровано право власності на транспортний засіб — автомобіль марки «Kia Soul», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2018 року випуску, об`єм двигуна 1,6 л, ідентифікаційний номер VIN НОМЕР_3 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_16 та документами, наданими територіальним сервісним центром МВС, які стали підставою його реєстрації (а.с. 83-97). Сторони у своїх поясненнях визнають, що на купівлю автомобіля витрачено грошові кошти в сумі 10 068 доларів США, які вони вважають спільними коштами подружжя.

Відповідачкою ОСОБА_3 надано копії електронних проїзних документів (квитків) на залізничне сполучення між містами Київ, Миколаїв і Вінниця за різні періоди 2023–2024 років (а.с. 210-215), які підтверджують факт її неодноразових поїздок до місць проходження служби позивачем та пов`язані з цим транспортні витрати.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 з 2019 року є власницею квартири у м. Києві, придбаної до укладення шлюбу з позивачем (на той час вона мала прізвище ОСОБА_9 ) (а.с. 216). Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб?підприємців та громадських формувань відповідачка зареєстрована як фізична особа?підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування (III група, ставка єдиного податку 5%), що свідчить про наявність у неї самостійних, незалежних від позивача джерел доходу (а.с. 217-218).

На підтвердження наявності у відповідачки власних банківських рахунків, окремих від рахунку позивача, стороною відповідачки надано виписки АТ КБ «ПриватБанк» за картковим рахунком № НОМЕР_17 , відкритим на її ім`я за договором № SAMDNWFC00022780024 від 23.12.2015, з яких убачається, що у 2023–2025 роках на цей рахунок надходили кошти у вигляді регулярних зарахувань від фізичних осіб і переказів з інших карток відповідачки, а також здійснювалися видаткові операції у вигляді оплат товарів і послуг, комунальних платежів, поповнення мобільного зв`язку, страхових платежів, переказів іншим особам та переказів до накопичувального рахунку «Скарбничка» (а.с. 109-208). Із зазначених виписок також убачається, що частина операцій має характер взаємних переказів між картками, оформленими на ім`я відповідачки, а також між нею та пов`язаними особами (зокрема особами з прізвищами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 ), із призначенням платежів «поповнення картки», «підкріплення картки», «власні кошти», «оплата послуг» тощо.

У поданому відзиві на позов та під час судового розгляду відповідачка не заперечила, що автомобіль «Kia Soul», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2018 року випуску, придбаний у період шлюбу та зареєстрований на її ім`я, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу між сторонами. Водночас вона заперечує проти розміру заявлених позивачем до стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що кошти, зняті з рахунку позивача, використовувалися в інтересах сім`ї та частково поверталися позивачеві; на підтвердження цього подано, зокрема, виписки за її особистими рахунками та зазначені вище залізничні квитки.

Представник відповідачки, аналізуючи надані позивачем банківські виписки АТ КБ «ПриватБанк» за договором № SAMDNFF000097714386, у судовому засіданні зазначив, що, за його розрахунком, загальна сума видаткових операцій (зняття готівки, безготівкові перекази, оплата товарів і послуг), проведених у період з 12.01.2023 по 04.05.2025 за додатковою карткою № НОМЕР_4 , виданою на ім`я ОСОБА_3 , становить 830 385 грн 99 коп., що є меншою за суму 1 011 057 грн, яку позивач зазначає як загальний розмір коштів, знятих відповідачкою з його рахунку.

V. Норми права та мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення

5.1. Загальні положення про завдання цивільного судочинства та межі судового розгляду

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи (частина перша статті 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

5.2. Презумпція спільності майна подружжя та її спростування

Положення статті 60 СК України передбачають, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Уважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена норма закріплює презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Презумпція може бути спростована: один з подружжя має право в судовому порядку оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17; постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18, та від 22.09.2020 у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20).

Згідно зі статтею 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя воно набуте. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування й розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України). Дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України; аналогічне положення містить частина друга статті 372 ЦК України).

5.3. Щодо вимоги про визнання спірних об`єктів спільним сумісним майном

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України). Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту цього права чи інтересу, характеру порушення та спричиненим ним наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) сформулювала правовий висновок, який послідовно підтримується Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду (постанови від 10.04.2024 у справі № 753/1159/21, провадження № 61-12247св23, та від 10.04.2024 у справі № 757/44969/18-ц, провадження № 61-14303св23): при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно набутого майна є питанням доведення відповідних обставин і спростування або непідтвердження презумпції спільної сумісної власності, що вирішується судом у мотивувальній частині рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна; для такого підтвердження окреме заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном і зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

У цій справі метою заявленого позову є поділ майна, набутого сторонами за час шлюбу. Сторони не спростовували презумпції спільної сумісної власності щодо автомобіля та грошового забезпечення позивача — навпаки, обидві сторони визнають, що відповідне майно набуте у шлюбі та має режим спільної сумісної власності. За таких обставин підстав для задоволення позовних вимог про визнання грошових коштів і автомобіля об`єктом спільної сумісної власності немає з підстав обрання неналежного (надмірного) способу захисту, що відповідає наведеній вище судовій практиці.

5.4. Щодо поділу автомобіля «Kia Soul»

5.4.1. Належність автомобіля до спільного сумісного майна

Сторонами не оспорюється, а матеріалами справи підтверджується, що автомобіль «Kia Soul», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2018 року випуску, VIN НОМЕР_3 , придбано у період шлюбу (зареєстровано 24.02.2024) за рахунок коштів, які мають режим спільної сумісної власності подружжя. Незважаючи на те, що автомобіль зареєстровано на ім`я відповідачки, відповідно до частини першої статті 60, статті 61 СК України цей транспортний засіб є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; частки сторін у праві спільної сумісної власності на нього є рівними (частина перша статті 70 СК України).

5.4.2. Спосіб поділу неподільної речі

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі (частина перша статті 71 СК України). Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду, зокрема якщо річ є неподільною (пункт 2 частини першої статті 365 ЦК України).

Транспортний засіб є неподільною річчю — поділ його у натурі без втрати цільового призначення неможливий. У зв`язку з цим єдиним адекватним способом поділу спірного автомобіля є присудження майна одному з подружжя зі стягненням на користь іншого грошової компенсації вартості його частки.

У постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду, тлумачачи частини четверту та п`яту статті 71 СК України у системному зв`язку з частиною другою статті 364 і статтею 365 ЦК України, дійшла висновку, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачу, чиє право власності на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності має надати той із подружжя, на чию користь компенсацію присуджує суд, що узгоджується з приписами частини другої статті 364 ЦК України, за якими саме співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання грошової компенсації вартості його частки в неподільній речі. Внесення позивачем вартості частки на депозитний рахунок суду у спорах про поділ спільного майна подружжя не вимагається.

У цій справі позивач у позовній заяві сам заявив альтернативну вимогу про стягнення з відповідачки грошової компенсації вартості його частки автомобіля, що свідчить про його безумовну згоду на отримання такої компенсації та про волевиявлення щодо припинення його права власності на частку. Відповідачка, своєю чергою, у судовому засіданні висловила згоду на залишення автомобіля у її власності зі сплатою компенсації позивачеві, що дає підстави для залишення спірного транспортного засобу за відповідачкою із присудженням позивачеві грошової компенсації вартості його частки.

5.4.3. Визначення вартості автомобіля для цілей поділу

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а у разі недосягнення згоди — виходячи з дійсної вартості майна на час розгляду справи; дійсною є ринкова вартість майна на час ухвалення рішення (постанова Верховного Суду від 16.01.2023 у справі № 754/3132/16-ц, провадження № 61-5956св22).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України тягар доведення дійсної ринкової вартості майна, що підлягає поділу, лежить на тих учасниках справи, які заявляють відповідні вимоги або заперечення. У справах про поділ майна подружжя належним засобом доказування ринкової вартості складного майна, такого як транспортний засіб, що зазнав експлуатації та амортизації, як правило, є висновок судової авто-товарознавчої експертизи (стаття 102 ЦПК України) або письмові докази суб`єктів оціночної діяльності.

У цій справі сторонами не подано клопотань про призначення судової автотоварознавчої експертизи; жодних інших доказів дійсної ринкової вартості автомобіля на час розгляду справи (висновків оцінювачів, ринкових пропозицій аналогічних транспортних засобів) також не надано. Питання необхідності експертизи виносилося судом на обговорення сторін; обидві сторони підтвердили, що задовольняються наявними у справі доказами та не наполягали на визначенні ринкової вартості шляхом експертної оцінки.

З позовної заяви вбачається, що позивач, обґрунтовуючи вимоги, визначив, що на придбання автомобіля було витрачено 10 068 доларів США, що, за його розрахунком, еквівалентно 404 251 грн 34 коп. за середнім офіційним курсом Національного банку України за 2024 рік (40,15 грн за 1 долар США). Відповідачка в цілому погодилася з тим, що на придбання автомобіля витрачено саме 10 068 доларів США, не подала доказів іншої вартості спірного транспортного засобу та не заявляла клопотань про проведення експертизи для визначення його ринкової вартості. За правилами частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

За таких обставин суд виходить з того, що вартість спірного автомобіля для цілей поділу сторони фактично погодили в сумі 404 251 грн 34 коп., яка відповідає визначеній позивачем вартості автомобіля у гривні, розрахованій за середнім офіційним курсом НБУ за 2024 рік, і не була спростована відповідачкою належними та допустимими доказами.

Відтак частка вартості автомобіля «Kia Soul», що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача в порядку компенсації, становить 202 125 грн 67 коп. (404 251 грн 34 коп. ? 2).

Право спільної сумісної власності позивача ОСОБА_1 на частку зазначеного транспортного засобу підлягає припиненню; автомобіль «Kia Soul», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2018 року випуску, VIN НОМЕР_3 , залишається у власності відповідачки ОСОБА_3 .

5.5. Щодо позовної вимоги про стягнення частини грошових коштів із заробітної плати позивача за період з 12.01.2023 по 18.03.2025

5.5.1. Правовий режим заробітної плати у складі спільного сумісного майна

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України). За змістом частини другої статті 61 СК України до такого майна належать, зокрема, заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 10.04.2024 у справі № 753/1159/21, провадження № 61-12247св23, звернув увагу, що сам по собі факт одержання або декларування значних грошових коштів одним із подружжя за певний період не є достатнім для їх поділу як спільного майна, якщо не доведено, що на момент припинення спільного ведення сімейного господарства ці кошти фактично існують як залишок (заощадження) або були використані не в інтересах сім`ї. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях щодо наявності таких коштів чи напрямів їх використання.

З огляду на правову природу заробітної плати та прирівняних до неї виплат (у тому числі грошового забезпечення військовослужбовця) як основного джерела поточного утримання сім`ї, ці доходи, як правило, витрачаються на повсякденні потреби подружжя, а не накопичуються у повному обсязі. У режимі спільної сумісної власності як об`єкт поділу перебувають передусім ті залишки (накопичення, заощадження), що сформувалися з таких доходів і об`єктивно існують у вигляді конкретного майна, грошових коштів чи інших активів на час припинення спільного ведення сімейного господарства або на час пред`явлення вимоги про поділ.

Водночас Верховний Суд у постанові від 10.04.2024 у справі № 757/44969/18-ц, провадження № 61-14303св23, підтвердив, що статус спільної сумісної власності визначається не лише часом набуття майна у шлюбі, а й джерелом коштів, за які воно придбане: у разі доведення, що майно набуте за особисті кошти одного з подружжя, таке майно є його особистою приватною власністю і не включається до складу спільного майна, яке підлягає поділу.

Зазначений підхід означає, що при вирішенні спорів про поділ грошових доходів подружжя (заробітної плати, грошового забезпечення тощо) суд повинен встановити: чи були такі доходи перетворені на конкретні активи або заощадження, що існують на момент припинення спільного ведення господарства, а також чи доведено використання відповідних сум не в інтересах сім`ї. Лише доведений залишок (накопичення), сформований з таких доходів, може бути предметом поділу між подружжям як спільне сумісне майно.

5.5.2. Розмір грошового забезпечення позивача як складова спільного сумісного майна подружжя

Із наявних у справі доказів, а саме довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 21.10.2025 № 5VS3HS8SHCT16GUF, інформаційної довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 21.10.2025 № HJT66D82FHEM6B5C та виписки по картковому рахунку № НОМЕР_10 (IBAN НОМЕР_11 ) за період з 01.01.2023 по 01.04.2025, суд установив, що військовою частиною НОМЕР_1 позивачу ОСОБА_1 у період з 12.01.2023 по 18.03.2025 було нараховано та перераховано грошове забезпечення в загальній сумі 1 092 898 грн 91 коп.

Оскільки зазначені кошти були одержані позивачем у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, вони відповідно до частини другої статті 61 СК України належать до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт того, що грошове забезпечення позивача нараховувалося та надходило під час шлюбу, свідчить про поширення на ці кошти загального правового режиму спільного майна подружжя, якщо інше не встановлено законом або не випливає з характеру конкретної вимоги.

Водночас як зазначено у підпункті 5.5.1 цього рішення, а також випливає з висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 10.04.2024 у справі № 753/1159/21, провадження № 61-12247св23, віднесення доходу одного з подружжя до об`єктів права спільної сумісної власності не означає, що весь обсяг такого доходу за певний тривалий період автоматично підлягає поділу між сторонами у співвідношенні 1/2 на 1/2. Для вирішення питання про поділ мають значення не лише факт одержання доходу під час шлюбу, а й те, чи існує на момент припинення спільного ведення сімейного господарства або на момент пред`явлення позову конкретний залишок (накопичення, заощадження), сформований із такого доходу, або майно, набуте за рахунок нього.

За своєю правовою природою грошове забезпечення військовослужбовця, як і заробітна плата загалом, є поточним доходом, призначеним для забезпечення життєдіяльності особи та її сім`ї, а тому за загальним правилом використовується на повсякденні витрати, ведення спільного господарства, побутові потреби, утримання житла, транспортні витрати, придбання необхідних товарів та інші звичайні витрати сім`ї. Саме тому для висновку про наявність об`єкта поділу у вигляді грошових коштів недостатньо встановити лише загальний розмір доходу, отриманого одним із подружжя за час шлюбу; необхідно також установити, що відповідна частина такого доходу збережена у вигляді грошового залишку або трансформована в конкретний майновий актив, який існує на час розгляду справи.

У цій справі судом установлено, що частина грошового забезпечення позивача була використана подружжям на придбання транспортного засобу «Kia Soul», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2018 року випуску, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ якого здійснено судом у підрозділі 5.4 цього рішення. Отже, в цій частині грошове забезпечення позивача вже отримало матеріалізоване втілення у конкретному майновому об`єкті, правовий режим та спосіб поділу якого судом визначено окремо.

Інших належних і допустимих доказів того, що з грошового забезпечення позивача на момент припинення спільного ведення сімейного господарства або на момент звернення до суду існували окремі накопичення чи заощадження у вигляді банківських вкладів, залишків коштів на рахунках, готівки, валютних цінностей, цінних паперів або іншого майна, сформованого саме з цього доходу, матеріали справи не містять. Сам лише розмір нарахованого позивачу за спірний період грошового забезпечення — 1 092 898 грн 91 коп. — без установлення реального залишку таких коштів або іншого об`єкта, у який вони трансформувалися, не дає підстав вважати всю цю суму самостійним предметом поділу між сторонами.

Отже, суд доходить висновку, що грошове забезпечення позивача, нараховане йому у період з 12.01.2023 по 18.03.2025, як дохід, одержаний під час шлюбу, охоплюється загальним режимом спільної сумісної власності подружжя, однак предметом поділу у цій справі можуть бути лише ті майнові об`єкти або доведені залишки грошових коштів, які були фактично сформовані за рахунок цього доходу та існують як окремий об`єкт цивільних прав на момент вирішення спору. Одним із таких об`єктів у цій справі є автомобіль «Kia Soul», поділ якого вже здійснено судом; наявність інших доведених накопичень, що підлягали б поділу, судом не встановлена.

5.5.3. Зміст і правова кваліфікація заявленої позивачем вимоги

Як убачається зі змісту позовної заяви, поданих письмових пояснень та пояснень позивача, наданих у судовому засіданні, позовна вимога в цій частині стосується не поділу всієї суми грошового забезпечення позивача, нарахованого йому військовою частиною НОМЕР_1 у період з 12.01.2023 по 18.03.2025 у розмірі 1 092 898 грн 91 коп., як самостійного об`єкта поділу, а стягнення з відповідачки грошової компенсації у розмірі 303 402 грн 82 коп., що, за розрахунком позивача, становить 1/2 частину від 606 805 грн 66 коп. як тієї частини коштів, яка, на його думку, була знята відповідачкою з його банківського рахунку, не використана в інтересах сім`ї та не повернута йому.

Отже, за своєю правовою природою ця вимога є не вимогою про поділ доходу як такого, а вимогою про стягнення компенсації вартості частки у спільному сумісному майні, яким, за твердженням позивача, інший із подружжя розпорядився без належних правових підстав, не в інтересах сім`ї та всупереч домовленості сторін щодо порядку використання таких коштів. Така вимога підлягає вирішенню з урахуванням положень статей 60, 61, 63, 65, 69, 70 СК України, статті 368 ЦК України, а також загальних правил доказування, визначених статтями 12, 81 ЦПК України.

Верховний Суд у низці постанов, зокрема від 19.06.2019 у справі № 761/32404/14-ц, від 31.03.2021 у справі № 686/29262/18, від 10.04.2024 у справі № 753/1159/21 та від 08.10.2025 у справі № 545/725/18, виходив із того, що у спорах між подружжям про компенсацію вартості частки у спільному майні суд має встановити: чи належало спірне майно (кошти) до об`єктів спільної сумісної власності подружжя; чи мало місце розпорядження, відчуження, використання або фактичне вибуття цього майна з володіння подружжя; чи відбулося таке розпорядження за згодою іншого з подружжя; чи було воно вчинене в інтересах сім`ї; а також чи доведено розмір майна (коштів), щодо якого заявлено вимогу про компенсацію. Лише за умови доведеності цих обставин у їх сукупності можуть виникнути правові підстави для стягнення на користь одного з подружжя компенсації вартості його частки.

Водночас сам по собі факт здійснення одним із подружжя видаткових операцій із банківського рахунку іншого з подружжя ще не свідчить автоматично ні про неправомірне вибуття спільного майна, ні про використання коштів виключно в особистих інтересах такого з подружжя. Якщо кошти отримувалися та витрачалися в період існування сімейних відносин, за наявності згоди або домовленості між подружжям щодо доступу до рахунку, ведення спільного господарства, забезпечення побутових потреб чи накопичення сімейного бюджету, то сам лише факт зняття коштів або їх подальшого руху по рахунках не є достатнім для висновку про виникнення обов`язку з компенсації.

Доказування зазначених обставин не може ґрунтуватися на припущеннях, що прямо випливає з частини шостої статті 81 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України тягар доказування обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, покладається саме на цю сторону; отже, у цій справі обов`язок довести, що конкретна частина коштів була використана відповідачкою без згоди позивача, не в інтересах сім`ї, у визначеному ним розмірі та не була повернута, покладається на позивача.

Саме в такій правовій площині підлягає оцінці заявлена позивачем вимога про стягнення 303 402 грн 82 коп.: не як вимога про автоматичний поділ 1/2 від суми доходу, одержаного під час шлюбу, а як вимога про компенсацію частки у нібито збережених або неправомірно використаних іншим із подружжя спільних коштах, що потребує належного та достатнього доказування кожного з елементів цієї вимоги.

5.5.4. Конклюдентна згода позивача на режим розпорядження відповідачкою спільними коштами

При вирішенні цього спору суд виходить із того, що сторони своєю послідовною поведінкою фактично встановили певний режим розпорядження коштами, які надходили на зарплатний рахунок позивача.

Відповідно до частин першої–четвертої статті 65 СК України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, за взаємною згодою; при укладенні договорів одним із подружжя презюмується, що він діє за згодою другого з подружжя; договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за таким договором, використано в інтересах сім`ї.

Як установлено судом, позивач ОСОБА_1 самостійно, з власної ініціативи і за власною письмовою заявою як власник зарплатного рахунку № НОМЕР_10 оформив в АТ КБ «ПриватБанк» додаткову банківську картку для виплат № НОМЕР_15 на ім`я відповідачки ОСОБА_3 з прив`язкою до зазначеного рахунку. Картку було передано відповідачці для постійного користування з прямо погодженою сторонами метою: забезпечення поточних потреб сім`ї, ведення спільного господарства, переведення частини коштів у валюту та формування сімейних заощаджень («фінансової подушки»). Ці обставини позивач визнав у позовній заяві та в судовому засіданні, що відповідно до частин першої та другої статті 82 ЦПК України звільняє відповідачку від обов`язку їх доказування.

Додаткова банківська картка № НОМЕР_15 фактично перебувала у користуванні відповідачки понад два роки — з 12.01.2023 до моменту її блокування позивачем у жовтні 2025 року. Упродовж усього цього періоду позивач мав технічну можливість контролювати рух коштів (через мобільний застосунок «Приват24») та в будь-який момент обмежити доступ до рахунку, заблокувати додаткову картку, переглянути перелік операцій, установити ліміти. Попри це він не вчиняв дій для припинення або обмеження повноважень відповідачки: не блокував картку, не оспорював жодної з операцій у банку, не вимагав повернення картки, не повідомляв відповідачку про припинення раніше наданої згоди на розпорядження коштами.

Навпаки, з пояснень самого позивача убачається, що він підтримував із відповідачкою постійний зв`язок щодо обігу коштів: погоджував купівлю іноземної валюти, отримував від неї звіти у вигляді щоденника обліку операцій (дата, сума, курс купівлі валюти), особисто отримав від відповідачки накопичену готівку у валюті, дав згоду на залишення їй частини коштів (1 000 доларів США), а пізніше отримав залишок у гривневому еквіваленті шляхом переказу через службу «Нова пошта».

Сукупність наведених обставин дає підстави кваліфікувати поведінку позивача як конклюдентну (фактичну) згоду на наданий відповідачці режим систематичного розпорядження коштами зарплатного рахунку, у тому числі на зняття готівки, безготівкові перекази, конвертацію в іноземну валюту, оплату товарів і послуг для потреб сім`ї та інші розпорядчі дії в межах звичайного господарського обороту подружжя. Така згода була висловлена не лише в момент оформлення додаткової картки, а й підтверджувалася протягом тривалого часу шляхом непротиставлення позивачем фактичним діям відповідачки. Зазначене узгоджується з презумпцією, закріпленою у частині другій статті 65 СК України, а також із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення згоди подружжя на розпорядження спільним майном (постанова від 22.09.2020 у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20).

Звернення позивача до суду у 2025 році з вимогою про стягнення з відповідачки 1/2 частини коштів, знятих нею з рахунку у межах погодженого сторонами режиму протягом більш ніж двох років без будь-яких заперечень з його боку, по суті спрямоване на ретроспективне заперечення власної попередньої поведінки. Така зміна позиції суперечить загальному принципу добросовісності та забороні суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), який є проявом засади добросовісності, закріпленої пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, і неодноразово застосовувався Верховним Судом у спорах подружжя (зокрема, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17). Сутність цього принципу полягає в тому, що учасник цивільних правовідносин, який своєю поведінкою сформував у іншої сторони обґрунтоване очікування певного способу реалізації прав, не може згодом діяти всупереч цій поведінці на шкоду іншій стороні, яка добросовісно покладалася на її сталість.

У такій ситуації посилання позивача на відсутність його згоди на розпорядження відповідачкою коштами зарплатного рахунку, як і вимога про компенсацію 1/2 частини нібито «неправомірно витрачених» коштів, не узгоджуються з його власною багаторічною поведінкою, що суд враховує при оцінці обґрунтованості цієї позовної вимоги.

5.5.5. Оцінка доказів щодо розміру коштів, знятих відповідачкою з рахунку позивача

У позовній заяві та поясненнях у судовому засіданні позивач визначив суму коштів, які, за його твердженням, були зняті відповідачкою з його рахунку у період з 12.01.2023 по 04.05.2025, у розмірі 1 011 057 грн. Зазначену суму позивач обґрунтовував шляхом арифметичного підсумування всіх видаткових операцій, що, на його думку, були здійснені відповідачкою з використанням як основної картки № НОМЕР_12 (оформленої на його ім`я), так і додаткової картки № НОМЕР_15 (оформленої на ім`я відповідачки).

Відповідачка, натомість, у відзиві та поясненнях у судовому засіданні зазначала, що за її підрахунком загальна сума операцій, проведених із використанням додаткової картки № НОМЕР_15 , становить 830 385 грн 99 коп., що є меншою за суму, зазначену позивачем. Цей розрахунок також ґрунтувався на узагальненні руху коштів за банківськими виписками, поданими сторонами.

Суд, дослідивши надані банківські виписки АТ КБ «ПриватБанк» за договором банківського обслуговування № SAMDNFF000097714386 від 16.07.2013, у тому числі виписки за 2023 рік, за 2024 рік та за період 2025 року до 04.05.2025, провів власний розрахунок видаткових операцій, здійснених саме за додатковою карткою № НОМЕР_15 . За результатами цього розрахунку встановлено, що: у 2023 році за додатковою карткою позивача на ім`я відповідачки здійснено списань (зняття готівки, безготівкові перекази, оплати товарів і послуг) на суму 146 688 грн 06 коп.; у 2024 році за цією ж карткою — ще на суму 447 333 грн 52 коп.; у період з січня по 1 квітня 2025 року — на суму 140 335 грн 45 коп.

Сумарно за період з 12.01.2023 по 01.04.2025 доведена загальна сума видаткових операцій за додатковою карткою № НОМЕР_15 становить 734 354 грн 03 коп. (146 688,06 + 447 333,52 + 140 335,45). У такий спосіб суд уточнив, що ні заявлена позивачем сума 1 011 057 грн, ні зазначена відповідачкою сума 830 385 грн 99 коп. не відповідають фактичному обсягу операцій за додатковою карткою, підтвердженому первинними банківськими документами.

Водночас слід мати на увазі, що зазначені 734 354 грн 03 коп. відображають загальний обсяг руху коштів (витрат) по додатковій картці за майже дворічний період і самі по собі не є «залишком» коштів, які існують на певну дату або були привласнені відповідачкою. Значна частина цих операцій, як випливає зі змісту виписок та пояснень сторін, стосується поточних витрат (оплата товарів повсякденного вжитку, аптечні покупки, поповнення мобільного зв`язку, страхові платежі, поїздки тощо), а також операцій внутрішнього руху коштів (перекази на інші картки позивача або відповідачки, повернення коштів позивачу).

Позивач, посилаючись на те, що зняття коштів відбувалося не лише за додатковою, а й за основною карткою, стверджував, що різниця між його розрахунком (1 011 057 грн) та рухом по додатковій картці зумовлена додатковими списаннями з основної картки у перші місяці шлюбу. Однак на підтвердження цього твердження він не надав жодних належних і допустимих доказів: до матеріалів справи не долучено повних виписок за основною карткою за відповідний період, не надано документів, які б дозволяли ідентифікувати конкретні операції як здійснені саме відповідачкою, і не подано звернень до банку про можливі несанкціоновані операції. Відтак твердження позивача про зняття відповідачкою додаткових коштів понад установлений судом обсяг руху за додатковою карткою ґрунтується на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а відповідно до частини шостої цієї статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У цій справі позивач не довів ні точного розміру коштів, які, за його твердженням, були зняті відповідачкою з основної картки понад рух по додатковій картці, ні того, що будь-яка частина з установлених судом 734 354 грн 03 коп. збереглася як самостійний залишок або була використана відповідачкою виключно в її особистих інтересах.

Отже, суд виходить із того, що заявлена позивачем сума 1 011 057 грн як загальний розмір коштів, нібито знятих відповідачкою з його рахунків, у повному обсязі не підтверджена доказами; доведеним є лише факт того, що за додатковою карткою № НОМЕР_15 у період з 12.01.2023 по 01.04.2025 було здійснено видаткових операцій на суму 734 354 грн 03 коп., яка відображає загальний рух коштів, а не існування конкретного залишку; позивач не довів існування окремої суми 606 805 грн 66 коп. як реального залишку спільних коштів, що підлягає поділу, або як суми, привласненої відповідачкою та не використаної в інтересах сім`ї.

За таких обставин суд не вбачає підстав сприймати як доведену заявлену позивачем суму 606 805 грн 66 коп. як базу для обчислення частини (303 402 грн 82 коп.), яка заявлена до стягнення, що має вирішальне значення для подальшої оцінки позовної вимоги про компенсацію.

5.5.6. Оцінка доказів щодо цільового використання коштів відповідачкою

Розв`язуючи питання про обґрунтованість вимоги позивача про компенсацію, суд виходить із того, що сам по собі факт зняття одним із подружжя коштів зі спільного рахунку або здійснення ним видаткових операцій за спільними коштами не свідчить автоматично про використання цих коштів поза інтересами сім`ї і не породжує безумовного обов`язку повернути іншому з подружжя 1/2 частину таких коштів. Такий підхід узгоджується з презумпцією взаємної згоди подружжя на розпорядження спільним майном (частина друга статті 65 СК України), а також із висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові від 08.10.2025 у справі № 545/725/18, згідно з якими для застосування правила абзацу другого частини першої статті 70 СК України позивач повинен довести, що спірні кошти були витрачені іншим із подружжя саме на його особисті потреби, не в інтересах сім`ї та всупереч волі першого з подружжя.

Аналіз досліджених судом банківських виписок за рахунком позивача № НОМЕР_10 /IBAN НОМЕР_11 (у тому числі виписок за 2023–2025 роки по додатковій картці № НОМЕР_15 на ім`я відповідачки) свідчить, що профіль операцій за цією карткою відповідає типовим поточним сімейним видаткам. Серед видаткових операцій наявні: зняття готівки в банкоматах і відділеннях банку; регулярна оплата продуктів харчування та товарів повсякденного вжитку в торговельних мережах («Маєток», «Фора», «АТБ» тощо); сплата щомісячних страхових платежів («Захист на кожен день»); оплата лікарських засобів у мережі аптек; платежі в магазинах будівельних матеріалів, що корелює з поясненнями про ремонт будинку позивача в с. Рожепи; оплата транспортних послуг (у тому числі залізничного сполучення) та послуг поштового оператора («Нова пошта»). Зазначений характер витрат узгоджується з поясненнями відповідачки щодо використання коштів для забезпечення потреб сім`ї, поїздок до місця служби позивача, облаштування спільного господарства та експлуатації спірного автомобіля.

Додатково відповідачкою на підтвердження своїх пояснень подано низку доказів, які суд оцінює в їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України:

- копії електронних проїзних документів на залізничне сполучення між містами Київ, Миколаїв та Вінниця за 2023–2024 роки, які підтверджують систематичні поїздки відповідачки до місць проходження позивачем військової служби та пов`язані з цим транспортні витрати;

- покази свідка ОСОБА_6 , яка послідовно підтвердила, що сторони проживали як сім`я, разом приїжджали до неї, спільно користувалися спірним автомобілем, а також що донька передавала їй на зберігання певні кошти у зв`язку з небезпекою зберігання значних сум готівки у м. Києві в умовах воєнного стану;

- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким підтверджено, що відповідачка з 2019 року (до укладення шлюбу) є власницею квартири у м. Києві;

- дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, що підтверджують її статус фізичної особи — підприємця на спрощеній системі оподаткування (III група, ставка 5%);

- виписки за особистими рахунками відповідачки в АТ КБ «ПриватБанк», з яких убачається наявність регулярних надходжень, не пов`язаних із рахунком позивача, та внутрішніх переказів між її власними картками.

У сукупності ці докази підтверджують, що відповідачка є фінансово самостійною, має власне житло та стабільні незалежні від позивача джерела доходів, а отже не перебувала у ситуації матеріальної залежності, яка б зумовлювала очевидний мотив до привласнення спільних коштів. Це підсилює достовірність її пояснень щодо використання коштів у сімейних інтересах.

Натомість позивач, на якому відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України лежить тягар доказування обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не подав жодних належних, допустимих та достатніх доказів того, що зняті відповідачкою кошти або їх частина були витрачені саме на її особисті потреби, не пов`язані із забезпеченням сім`ї. Сам по собі факт здійснення переважної більшості операцій у м. Києві, де постійно проживає відповідачка, не свідчить про нецільовий характер витрат, оскільки саме там вона здійснює основні повсякденні витрати, тоді як позивач у спірний період перебував у місцях проходження військової служби поза м. Києвом. Висловлені позивачем припущення про можливе використання коштів на «косметичні процедури» чи інші суто особисті потреби не підкріплені жодним конкретним доказом і тому не можуть бути покладені в основу судового рішення з огляду на пряму заборону, встановлену частиною шостою статті 81 ЦПК України.

Позивач також визнав, що відповідачка частинами повертала йому кошти: особисто передавала готівкову іноземну валюту, залишила за його згодою 1 000 доларів США як резерв, а після часткового використання коштів на ремонт спірного автомобіля решту переказала у гривневому еквіваленті через службу «Нова пошта». Жодного об`єктивного документально підтвердженого розрахунку, який дозволив би з належною точністю встановити розмір повернутих коштів і співвіднести його з установленим судом загальним обсягом видаткових операцій по картці № 7023 у сумі 734 354 грн 03 коп., до матеріалів справи не подано.

За результатами оцінки всіх досліджених доказів суд доходить висновку, що позивач не довів ні існування заявленого «залишку» у сумі 606 805 грн 66 коп. як окремого об`єкта цивільних прав, ні того, що будь-яка частина встановленого судом обсягу видаткових операцій у сумі 734 354 грн 03 коп. була використана відповідачкою не в інтересах сім`ї, а виключно у її власних інтересах всупереч волі позивача. За таких обставин суд доходить висновку про недоведеність позовної вимоги у цій частині, що є підставою для її відхилення з мотивів, викладених у підпункті 5.5.7 цього рішення.

5.5.7. Висновок суду щодо вимоги про стягнення грошової компенсації

З урахуванням установлених у підпунктах 5.5.3–5.5.6 цього рішення обставин суд доходить висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами наявності у відповідачки будь-якого «залишку» спільних коштів, отриманих з його зарплатного рахунку, який би існував як окремий об`єкт цивільних прав та підлягав поділу між подружжям. Встановлений судом обсяг руху коштів по додатковій картці № НОМЕР_15 у сумі 734 354 грн 03 коп. відображає загальну суму видаткових операцій за тривалий період, а не наявність у відповідачки певної суми, яка збереглася або була привласнена нею поза інтересами сім`ї.

Позивач також не довів, що спірні кошти у сумі 606 805 грн 66 коп., яку він обрав як базу для обчислення компенсації, фактично існують як спільні заощадження подружжя на момент припинення спільного ведення сімейного господарства або на момент звернення до суду, чи що будь-яка їх частина була використана відповідачкою виключно на її особисті потреби всупереч волі позивача. Заявлена до стягнення сума 303 402 грн 82 коп. як 1/2 від зазначеної суми 606 805 грн 66 коп. має суто розрахунковий характер, не підтверджений первинними документами, та ґрунтується на припущеннях позивача, що прямо суперечить вимогам частини першої та частини шостої статті 81 ЦПК України.

За таких обставин суд не вбачає правових та фактичних підстав для застосування до спірних грошових коштів абзацу другого частини першої статті 70 СК України як до коштів, витрачених одним із подружжя на власні потреби проти волі іншого. З огляду на положення статей 60, 61, 65, 69, 70 СК України, статей 12, 81 ЦПК України, а також з урахуванням висновків Верховного Суду у справах № 753/1159/21, № 545/725/18 та інших аналогічних справах, заявлена позивачем позовна вимога про стягнення з відповідачки грошової компенсації у розмірі 303 402 грн 82 коп. підлягає відхиленню як недоведена.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76–81, 141, 259, 263–265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 202 125 грн (двісті дві тисячі сто двадцять п`ять гривень) 67 коп., що становить частину вартості транспортного засобу — автомобіля марки «Kia Soul», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2018 року випуску, об`єм двигуна 1,6 л, ідентифікаційний номер VIN НОМЕР_3 .

Припинити право ОСОБА_1 на частку у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб — автомобіль марки «Kia Soul», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2018 року випуску, об`єм двигуна 1,6 л, ідентифікаційний номер VIN НОМЕР_3 .

Визнати транспортний засіб — автомобіль марки «Kia Soul», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2018 року випуску, об`єм двигуна 1,6 л, ідентифікаційний номер VIN НОМЕР_3 , особистою власністю ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 2 023 (дві тисячі двадцять три) грн 79 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ладижинський міський суд Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Ім`я (найменування) сторін:

- позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ;

- відповідачка – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_18 .

Повна форма судового рішення складена та підписана суддею 28.05.2026.

Суддя