Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №638/16057/20 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Харків

справа № 638/16057/20

провадження № 22-ц/818/2062/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачка – ОСОБА_3 ,

третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2025 року в складі судді Семіряд І.В.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява мотивована тим, що з 1998 року ОСОБА_1 з ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_2 .

Заначили, що квартиру за адресою АДРЕСА_1 вона з чоловіком придбали під час шлюбу за спільні кошти, але договір купівлі- продажу квартири було оформлено на матір ОСОБА_5 – ОСОБА_3 . Одразу після цієї угоди, вона та син були зареєстровані та фактично проживали у цій квартирі з 06.03.2002.

29.05.2006 ОСОБА_3 оформила договір дарування квартири на ОСОБА_5

27.09.2019 на дому за тяжким станом здоров`я ОСОБА_5 уклав договір дарування квартири, за яким подарував її ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Спадкова справа відкрита 10.11.2020. Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_1 , як дружина, його син ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_3 .

Посилалися на те, що внаслідок укладання спірного договору дарування квартири, відповідач порушив їх право на спадкування за законом у належній за законом частці у спадковому майні (квартирі) після ОСОБА_5 .

Станом на момент вчинення оспорюваного договору дарування квартири внаслідок хронічного стійкого психічного розгляду ОСОБА_5 не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Ще з 2015 року ОСОБА_5 зловживав спиртними напоями та вживав невідомі ліки, що виразилось на його здоров`ї та психіці. Він постійно був у психомоторному збудженні, мав схильність до суїциду та появляв агресію. Психічний стан здоров`я ОСОБА_5 тільки погіршувався і 07.11.2017 він наковтався лікарських препаратів та без свідомості доставлений в ургентному порядку до медичної установи, через три дні ОСОБА_5 виписали із лікарні за його агресивну поведінку.

Вказали, що ОСОБА_5 неодноразово їздив за кермом автомобіля у стані наркотичного сп`яніння, 20.05.2018 його зупинила поліція та зафіксувала стан наркотичного сп`яніння. 04.10.2018 ОСОБА_6 в стані наркотичного сп`яніння скоїв ДТП, де отримав черепно-мозкову травму. Психічний стан ОСОБА_5 тільки погіршувався і він неодноразово потрапляв у лікарні у важкому стані, неконтактний, дезорієнтовний у місці та часу. Неодноразово ОСОБА_5 був доставлений в ургентному порядку, без свідомості до лікарень. З липня 2019 року ОСОБА_5 був прикутий до ліжка, у нього з`явились пролежні. Стан здоров`я весь час погіршувався, у нього були постійні головні болі, страждав ослабленням пам`яті, зниженням інтелекту, не міг згадати де він знаходиться, мав проблеми з орієнтуванням, слабкістю суджень, нездатністю оцінювати ситуацію, свої можливості, розумових процесів уповільнений, депресивний стан, з`явились психічні відхилення, у зв`язку з чим він неодноразово лікувався у лікарні. За наслідками хвороб йому постійно потрібен був догляд. Деякий час ОСОБА_5 знаходився зі своєю матір`ю ОСОБА_3 в квартирі, вона напросилась нібито допомагати сину. У цей період, скориставшись його станом, ОСОБА_3 та її донька швидко поміняли вхідні замки у квартирі і саме тоді позбавили їх доступу до тяжкохворого чоловіка та до квартири. Після цього ОСОБА_3 стала ігнорувати дзвінки, перестала пускати до квартири, не дозволяла бачити чоловіка.

Зазначили, що за день до укладення спірного договору у ОСОБА_5 загострились хвороби. Усі психічні та фізичні діагнози були постановлені ОСОБА_5 до укладення договору. Через декілька днів після укладення договору дарування вони були зняті з місця реєстрації, де фактично проживали 17 років та були остаточно позбавлені права користування квартирою.

Вказали, що на теперішній час у суді розглядається справа про визнання рішення про зняття з реєстрації місця проживання незаконним та поновлення реєстрації. Окрім того, органом досудового розслідування відкрито кримінальне провадження за ознаками ч. 3 ст. 190 КК України.

Просили визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , оформлений на ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О., серія та номер 5697 від 27.09.2019; скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48909737 від 27.09.2019 та номер запису про право власності 33434919 від 27.09.2019 ОСОБА_3 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1924924863101) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – задоволено частково, договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений на користь ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О., серія та номер 5697 від 27.09.2019, – визнано недійсним; у задоволені іншої частини позовних вимог – відмовлено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору, пропорційно до задоволених вимог – 840,80 грн, витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз - 21184,80 грн та 49417,20 грн, а всього 71442,80 грн; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз – 17092,36 грн та 49417,20 грн, а всього 66509,56 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати в частині часткового задоволення позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зі змісту висновку від 14.07.2025 вбачається, що експерти був обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок відповідно до ст.384 КК України. Натомість у разі призначення експертизи судом експерт має попереджатися про кримінальну відповідальність не тільки за надання завідомо неправдивого висновку, а і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (ст.385 КК України). Зазначила, що після повернення матеріалів Кропивницькою філією без виконання ухвалою суду від 04.04.2024 суд лише направив матеріали справи до Одеської філії, посилаючись на попереднє призначення експертизи ухвалою суду від 22.12.2023, без постановлення нової ухвали про доручення проведення експертизи саме експертам Одеської філії. Така ухвала не містить необхідного розпорядження про зміну експертної установи та доручення експертизи новій філії, що є обов`язковим елементом ухвали про призначення (передоручення) експертизи. Таким чином висновок експерта від 14.07.2025 складений без належного процесуального доручення та є недопустимим доказом, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Одноособове проведення експертизи ставить під сумнів її всебічність та об`єктивність. У висновку від 14.07.2025 детально наведено реквізити посвідчення про вищу кваліфікаційну категорію експерта, проте відсутні повні дані документа, що підтверджує присвоєння кваліфікації судового експерта з правом проведення судово-психіатричної експертизи. Зазначено лише номер посвідчення без дати видачі та найменування органу, який його видав. Не зрозуміло, чому експерт ОСОБА_7 поряд із даними про свою експертну кваліфікацію додатково зазначив інформацію про вищу категорію як лікаря-психіатра та загальний лікарський стаж 32 роки, адже судова психіатрія є самостійною експертною спеціальністю, відокремленою від загальної психіатрії. Наявність вищої категорії з клінічної психіатрії та загальний лікарський стаж не стосуються безпосередньо кваліфікації як судового експерта та стажу експертної роботи. Включення таких відомостей створює хибне враження про релевантність цих даних для оцінки компетентності експерта в проведенні саме судово-психіатричної експертизи, що може свідчити про спробу штучного посилення авторитету висновку невідповідними аргументами. Повторна експертиза проводилася без дослідження оригіналів основної частини медичної документації ОСОБА_5 . Єдиний медичний документ, який був наданий на повторну експертизу в оригіналі - це медико-експертна справа з МСЕК. Отже, фактично сталося так, що повторна експертиза була проведена в умовах очевидного дефіциту вихідних даних, оскільки замість оригіналів основної частини медичної документації експерт досліджував тільки копії. Зміст дослідницької частини висновку вказує на те, що копії медичних карт були надані експерту у вигляді, не повністю придатному для повноцінного експертного дослідження. При аналізі копій медичних карт стаціонарного хворого №№ 29131, 25353, 13462, 17662, 3335/638, 1569 експерт взагалі не зазначив, з якого медичного закладу походять ці медичні карти. Імовірно, цього і не можна було встановити з огляду на низьку якість або неповноту копій. Більше того, основну частину інформації експерт отримав навіть не з копій медичних карт ОСОБА_5 , а шляхом цитування висновку експерта КНП ХОР «ОКПЛ № 3» від 22.11.2021, у якому ці медичні карти дійсно були детально досліджені. Неможна говорити про те, що психічний стан ОСОБА_5 в період з липня по грудень 2019 року характеризувався прогресивним погіршенням, оскільки з серпня по жовтень 2019 року таких порушень у нього не було відмічено взагалі. Встановлений експертом діагноз не відповідає чинній Міжнародній класифікації хвороб.

Вказала, що у висновку від 15.11.2022 експерти штучно включив формулювання про попередження про повний обсяг кримінальної відповідальності, що характерне для судових експертиз призначених за ухвалою суду, з метою надання своєму висновку більшої ваги та авторитетності. У цьому висновку відсутні відомості про посаду експерта. Експертиза проводилася виключно на підставі копій документів наданих позивачем, без офіційного засвідчення їх повноти та належності. Висновок суперечить медичним даним та експертом проігоноровано позитивну динаміку після лікування хворого. Встановлений діагноз у цьому висновку також не відповідає Міжнародній класифікації хвороб. Висновок експерта від 15.11.2022 фактично не відтворює логічно-послідовного проведення дослідження, не містить результатів власної розумової діяльності експерта, не відображає звернення експерта до загальних чи спеціальних методів дослідження, законів діалектичної логіки, формально-логічних методів пізнання (аналіз, синтез, узагальнення, індукція та дедукція, гіпотеза, тощо) та не містить виваженого, логічного та послідовного висновку про абсолютну неможливість ОСОБА_5 усвідомлювати дії та керувати ними в момент укладення договору. Висновок експерта від 15.11.2022 лише дублює частину тексту позовної заяви, перелік і коротких зміст деяких копій документів та власне готові відповіді на поставлені питання. Експертне дослідження від 15.11.2022 з таким чималим об`ємом документів та інформації, покладених в основну дослідження, проведено у вкрай короткий проміжок часу, протягом 9 робочих днів (з моменту звернення позивача із заявою та укладення договору), незважаючи навіть на час, який щонайменше потрібен для того, щоб прочитати обсяг наданих документів та відтворити їх зміст у висновку. Ці недоліки свідчать про вибірковість аналізу, ігнорування об`єктивних даних та невідповідність нормативним вимогам, що робить черговий висновок необ`єктивним і недостовірним.

Вважала, що експертиза КНП «ХОР» Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3 є єдиною у справі, яка проведена комісією уповноважених кваліфікованих фахівців на основі оригіналів медичної документації та матеріалів цивільної справи, з всебічним, об`єктивним аналізом психічного стану ОСОБА_5 , що робить її висновки найбільш достовірними.

Посилалася на те, що судом першої інстанції проігноровано клопотань про відкладення розгляду справи, виклик та допис свідка та виклик експерта.

16.02.2026 ОСОБА_1 за допомогою системи «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

23.02.2026 ОСОБА_2 за допомогою системи «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_3 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині апеляційний суд рішення не переглядає.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що позивачами доведено, що ОСОБА_5 на час укладення оспорюваного договору дарування був абсолютно неспроможним розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 28 серпня 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_2 (а.с.26,27 т.1).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №160246378 від 20.03.2019 ОСОБА_5 , на підставі договору дарування №1737 від 05.05.2006, був власником квартири АДРЕСА_2 (а.с.30 т.1).

27.09.2019 ОСОБА_5 уклав договір дарування на користь ОСОБА_3 , за яким ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_3 прийняла у дар належну ОСОБА_5 чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., зареєстровано у реєстрі за №5697. Також зазначено, що у зв`язку з хворобою ОСОБА_5 , договір посвідчено за його місцем проживання, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.172 т.1).

Укладення ОСОБА_5 договору дарування спірної квартири на користь ОСОБА_3 також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №232663211 від 16.11.2020 (а.с.31 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (а.с.28 т.1).

Після смерті ОСОБА_5 10.11.2020 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С.О. заведено спадкову справу № 19/2020 (66726840) (а.с.29 т.1).

Після смерті ОСОБА_5 його син ОСОБА_2 звернувся до Приватного нотаріуса ХМНО Трубінкова С.О. з заявою про прийняття усією спадщини, яка залишилася після смерті його батька ОСОБА_8 . Заява зареєстрована у книзі обліку і реєстрації спадкових справа за №3 від 18.01.2021, спадкова справа №19/2020, номер у спадковому реєстрі 66726840 (а.с.114 т.1).

Після смерті ОСОБА_5 його дружина ОСОБА_1 звернулася до Приватного нотаріуса ХМНО Трубінкова С.О. з заявою про прийняття усієї спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_8 . Заява зареєстрована у книзі обліку і реєстрації спадкових справа за №55 10.11.2020, спадкова справа №19/2020 (а.с.129 т.1).

Відповідно до довідки Приватного нотаріуса ХМНО Трубнікова С.О. від 15.05.2021 №126/02-14 – за матеріалами спадкової справи №19/2020 після смерті ОСОБА_5 наявні дані про те, що до складу спадкоємців ОСОБА_5 – його дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_9 , мати – ОСОБА_3 (а.с.148 т.1).

З наданого витягу «адмінпрактика» вбачається, що Управлінням патрульної поліції у місті Борисполі 20.05.2018 складено адміністративний протокол на ОСОБА_5 за ч.1 ст.130 КУпАП, у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 керував транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння (а.с.32 т.1)

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.09.2018 у справі № 355/708/18 ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, через те, що ОСОБА_5 керував автомобілем у стані наркотичного сп`яніння, огляд проводився у лікаря-нарколога, результат позитивний (а.с.141-143 т.1).

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.12.2018 у справі № 638/14945/18 ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, призначено адміністративне стягнення. Постанова суду мотивована тим, що ОСОБА_5 04.10.2018 керував транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння та став учасником ДТП (а.с.33 т.1).

З виписки із медичної картки стаціонарного хворого 1-е н\х відд. №13462 вбачається, що ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні з 06.06.2019 по 19.06.2019 з діагнозом важка ЧМТ, забій головного мозку, пластиначаті субдуральні крововиливи лобної ділянки, забій м`яких тканин потиличної ділянки, психорганічний синдром, анемія, ГХ 2 ст. F06.6. Також у виписці зазначено, що ОСОБА_5 на продуктивний контакт недоступний, свідомість – психорагнічний синдром, психо-моторне збудження, зловживає алкоголем, часто турбують запаморочення, часто падає (а.с.34 т. 1).

У виписці із медичної картки стаціонарного хворого 1-е н\х відд. №15197 зазначено, що ОСОБА_5 проходив стаціонарне лікування у період з 28.06.2019 по 12.07.2019, діагноз ЗЧМТ, струс головного мозку, забій м`яких тканин обличчя зліва, стан після перенесених ЧМТ, ДЕП, токсична енцефалопатія, психорганічний синдром, ІХС, кардіоскрелоз. Також у виписці зазначено, що ОСОБА_5 доставлений з дому, зі слів рідних останнім часто перестав їсти, часто падає, б`ється головою. Свідомість – енцефалопатія, контактний, частково дезорієнтовний в місці та часу (а.с.35 т.1).

Відповідно до виписки з історії хвороби №17662, ОСОБА_5 проходив лікування з 27.07.2019 по 30.07.2019 з діагнозом гранулюючий пролежень лівого кульшового суглобу, бешихи лівого стегна, еритематозна форма (а.с.36 т.1).

Згідно з випискою із медичної картки стаціонарного хворого – ОСОБА_5 проходив лікування з 30.07.2019 по 09.08.2019, з діагнозом флегнома лівого стегна (а.с.37 т.1).

З висновку відділу комп`ютерного – томографічного дослідженні від 28.06.2019 вбачається, що у ОСОБА_5 визначаються практично симетричні зони ураження у вигляді набряку, з ділянкою геморагічного пропитування праворуч кіркових парасигатальних відділів обох потиличних, тім`яних, а також дорсальних відділів лобої частки праворуч. У порівнянні з попереднім дослідженням від 12.06.2019 опис зони ураження збільшився, наріс набряк (а.с.146 т.1).

За життя ОСОБА_5 його дружина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися до суду з заявою про визнання ОСОБА_5 недієздатним та призначення опікуна, що підтверджується ухвалою про відкриття провадження у справі №638/15331/19 від 11.11.2019 Дзержинського районного суду м. Харкова (а.с.42 т.1).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.12.2020 №638/15331/19 провадження у справі закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, у зв`язку з тим, що настала смерть ОСОБА_5 (а.с.126-127 т.1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися до суду з позовом до Департаменту реєстрації ХМР, третя особа – ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії. Підставою вказаного позову стало зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яке відбулося на підставі заяви ОСОБА_3 .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.02.2021 у справі № 638/12779/20 позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволені частково, визнано протиправною та скасовано рішення Департаменту реєстрації ХМР щодо зняття ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1 (а.с.41,43,115 т.1).

Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Харківського апеляційного суду від 22.06.2021 рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року в оскаржуваній частині - залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 29.06.2022 рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 червня 2021 року залишено без змін.

З довідки про зареєстрованих у приміщенні осіб від 21.11.2019 вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 інформація щодо зареєстрованих осіб відсутня (а.с.45 т.1).

19.02.2020 ОСОБА_1 звернулася з заявою про вчинення шахрайських дій до СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Х\о, що підтверджується витягом з ЄРДР №12020220480000717 (а.с.46 т.1).

17.04.2020 ОСОБА_1 зверталася з заявою про ненадання допомоги особі, яка перебуває у небезпечному для життя стані, а саме неповідомлення про такий стан особи належним установам, що підтверджується витягом з ЄРДР №12020220480001526 (а.с.47 т.1).

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №597, складеного 22.11.2021 КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3», ОСОБА_5 , за представленими даними, на момент укладення договору дарування квартири 27.09.2019, виявляв хронічний, стійкий психічний розлад у формі органічного розладу особистості. ОСОБА_5 за представленими даними, на момент укладення договору дарування квартири, 27.09.2021, відповідно до свого психічного стану, був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.206-211 т.1).

Відповідно до листів ДУ «Інституту психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» №01/04/254 від 28.06.2022 та від 17.08.2022 №01/04/392, КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» не має законних підстав проводити судово- психіатричні експертизи взагалі та не мало повноважень проводити посмертну судово-психіатричну експертизу 22.11.2021. КНП ХОР «Обласна психіатрична лікарня №3» станом на 22.11.2021 не було державної спеціалізованої установою судово- психіатричної експертизи Міністерства охорони здоров`я України (а.с.243-244, 245-246 т.1).

Міністерство охорони здоров`я України листом від 01.08.2022 №10-18/17/1093/ЗПІ-22//1347 повідомили, що КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» станом на 21.11.2021 не належало до сфери управління МОЗ (а.с.247 т.1).

Згідно з листом Міністерства охорони здоров`я від 25.07.2022 №13.1-18/17/1075/ЗПІ-22//1307, у 2021 судово-психіатричні експертизи мали право проводити ДУ «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» та Державна установа «Науково-дослідний інститут психіатрії Міністерства охорони здоров`я України». Відповідно до положень Статуту державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України, затвердженого наказом МОЗ України від 27.09.2021 №2065, Інститут є державною спеціалізованою установою судово-психіатричних експертиз, створено з метою проведення судово- психіатричних, судово-психологічних, комплексних судових експертиз, тому і у 2021 році і станом натепер Інститут та його територіальні підрозділи є установою, що має право проводити судово- психіатричні експертизи (а.с.249 т.1).

Відповідно до листа Міністерства охорони здоров`я України від 31.08.2022 №03-06/Х-8767//9880-зв, до сфери управління МОЗ України відноситься державна установа «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» (а.с.248 т.1).

З листа Міністерства охорони здоров`я від 16.10.2023 №3.1-18/17/2680/ЗПІ-23//3157, вбачається, що посвідчення судового експерта за №798 станом на 22.11.2021 експертно- кваліфікаційною комісією МОЗ України з атестації та присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово- психіатричними експертам та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово- психіатричних експертів не видавалося. Довідково проіформовано, що відповідно до ст. 9 ЗУ «Про судову експертизу» атестовані судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладено на Міністерство юстиції України (а.с.128 т.4).

15.11.2022, за заявою ОСОБА_1 від 02.11.2022 про проведення посмертної судово- психіатричної експертизи про здатність ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент вчинення договору дарування квартири 27.09.2019, Черкаською філією судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» складено висновок судово- психіатричного експерта №90.

Відповідно до вказаного висновку на момент вчинення договору дарування квартири, 27.09.2019, ОСОБА_5 страждав на хронічний, стійкий психічний розгляд – органічний психічний розлад поліетіологічного походження: внаслідок повторних черепно-мозкових травм з забоєм головного мозку, ураження стовбурових структур на рівні мозолистого та гіпертонічної та інтоксикаційної енцефалопатії, з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням, емоційно-вольовими розладами, транзиторними порушеннями свідомості та галюцинаторно- маяними включеннями, що позбавляло його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент вчинення договору дарування квартири 27.09.2019 (а.с.82-91,202-211 т.2).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.12.2023, за клопотанням позивача ОСОБА_2 , призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу ОСОБА_5 , проведення якої доручено Кропивницькій філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» (а.с.182-184 т.4).

Листом № 59 від 29.01.2024 Кропивницька філія судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» повернула без виконання матеріали справи, через складність даного експертного дослідження, відсутність достатнього практичного досвіду судових експертів закладу, комісійний розгляд у складі не менше трьох лікарів судово- психіатричних експертів не можливий (а.с.185 т.4).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.04.2024 направлено матеріали справи до Одеської філії судових експертиз державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» для проведення повторної посмертної судово-психітаричної експертизи ОСОБА_5 , яка призначена ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.12.2024 (а.с.196-197 т.4).

Відповідно до складеного Одеською філією судових експертиз державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» висновку судово- психіатричного експерта №493 від 14.07.2025, за результатами проведеного повторного посмертного судово-психіатричного дослідження, експерт – психіатр дійшов до висновків, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час укладання договору дарування квартири 27.09.2019, який посвідчений вдома у зв`язку з хворобою останнього, страждав на хронічний, стійкий психіатричний розлад, а саме «органічний розлад особистості та поведінки сполученого ґенезу (інтоксикаційни, травматичний, судинний, інфекційний, дисметаболічний), з вираженим експлазивним варіантом психоорганічного синдрому, із значним зниженням когнітивних функцій, періодичними депресивними та псизотичними включеннями, транзиторними порушеннями свідомості за анамнезом» (що відповідав діагностичним критеріям рубрики «F07.9» за Міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду).

За своїм психічним станом, у зв`язку з наявними у нього хронічним, стійким психічним розладом, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент укладення договору дарування квартири, 27.09.2019, який посвідчений вдома, у зв`язку з хворобою останнього, був абсолютно не здатним усвідомлювати (розуміти) значення свої дій та керувати ними, прогнозувати їх можливі наслідки (а.с.203-221 т.4).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі №496/4851/14-ц (провадження №61-7835сво19).

Згідно з частинами першою, другою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15).

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Аналогічний висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 23 червня 2025 року у справі № 753/23575/19 (провадження № 61-3864св25) та від 27 листопада 2024 року у справі № 161/20020/19 (провадження № 61-14626св23).

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15, від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17.

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»).

Згідно з частиною другою статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

У випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок.

Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо. (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»).

Матеріали справи свідчать про те, що у справі наявний первинний висновок судово-психіатричного експерта №597, складеного 22.11.2021 КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3», за яким ОСОБА_5 , за представленими даними, на момент укладення договору дарування квартири 27.09.2019, виявляв хронічний, стійкий психічний розлад у формі органічного розладу особистості. ОСОБА_5 за представленими даними, на момент укладення договору дарування квартири, 27.09.2021, відповідно до свого психічного стану, був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Положенням частини 1 статті 7 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Згідно частин 2 та 3 цієї статті до державних спеціалізованих установ належать науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 29 червня 2017 року №722 «Про організацію служби судово-психіатричної експертизи», яким було затверджено перелік установ, до якого зокрема було включено і Комунальний заклад охорони здоров`я Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3, втратив чинність на підставу наказу Міністерства охорони здоров`я України від 17 липня 2019 року №1626.

Зі змісту висновку судово-психіатричного експерта №597 від 22.11.2021 вбачається, що його було проведено у амбулаторному відділенні судово-психіатричної експертизи Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3», яке не належить до державних спеціалізованих установ, якою здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням судово-психіатричних експертиз.

Отже, Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3», на момент складення висновку судово-психіатричного експерта №597 від 22.11.2021, не було державною спеціалізованою установою та не мало права проводити судово-психіатричну експертизу.

Окрім того, у висновку експерта №597, а саме п. 14 та п. 24 зазначено, що експертизу проведено: члени комісії: ОСОБА_10 - освіта вища, спеціальність лікар - судово- психіатричний експерт, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта 93, кваліфікаційний клас 1 клас, стаж- 24 роки, посада головний судовий експерт; ОСОБА_11 освіта вища, спеціальність лікар- судово- психіатричний експерт, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта 798, кваліфікаційний клас 2 клас, стаж- 21 роки, посада головний судовий експерт: провідний спеціаліст: Авраменко О.В - освіта вища, спеціальність лікар- судово- психіатричний експерт, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта 86, кваліфікаційний клас 1 клас, стаж- 26 роки, посада головний судовий експерт.

З листа Міністерства охорони здоров`я від 16.10.2023 №3.1-18/17/2680/ЗПІ-23//3157 вбачається, що посвідчення судового експерта за №798 станом на 22.11.2021 експертно- кваліфікаційною комісією МОЗ України з атестації та присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-психіатричними експертам та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-психіатричних експертів не видавалося. Довідково проінформовано, що відповідно до ст. 9 ЗУ «Про судову експертизу» атестовані судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладено на Міністерство юстиції України.

Виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість взяття до уваги вказаного висновку, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Також матеріали справи містять висновок судово-психіатричного експерта №90, складений 15.11.2022, за заявою ОСОБА_1 , Черкаською філією судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України», за яким на момент вчинення договору дарування квартири, 27.09.2019, ОСОБА_5 страждав на хронічний, стійкий психічний розгляд – органічний психічний розлад поліетіологічного походження: внаслідок повторних черепно-мозкових травм з забоєм головного мозку, ураження стовбурових структур на рівні мозолистого та гіпертонічної та інтоксикаційної енцефалопатії, з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням, емоційно-вольовими розладами, транзиторними порушеннями свідомості та галюцинаторно-маяними включеннями, що позбавляло його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент вчинення договору дарування квартири 27.09.2019.

Призначаючи у справі повторну експертизу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що висновки експертизи від 22.11.2021 № 597 викликають сумніви у сторони позивача, у зв`язку з чим є необхідність призначити ще одну повторну посмертну психіатричну експертизу, доручивши її проведення експертам Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України».

Так, за висновком судово-психіатричного експерта №493 від 14.07.2025, складеного Одеською філією судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України», ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час укладання договору дарування квартири 27.09.2019, який посвідчений вдома у зв`язку з хворобою останнього, страждав на хронічний, стійкий психіатричний розлад, а саме «органічний розлад особистості та поведінки сполученого ґенезу (інтоксикаційни, травматичний, судинний, інфекційний, дисметаболічний), з вираженим експлазивним варіантом психоорганічного синдрому, із значним зниженням когнітивних функцій, періодичними депресивними та псизотичними включеннями, транзиторними порушеннями свідомості за анамнезом» (що відповідав діагностичним критеріям рубрики «F07.9» за Міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду). За своїм психічним станом, у зв`язку з наявними у нього хронічним, стійким психічним розладом, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент укладення договору дарування квартири, 27.09.2019, який посвідчений вдома, у зв`язку з хворобою останнього, був абсолютно не здатним усвідомлювати (розуміти) значення свої дій та керувати ними, прогнозувати їх можливі наслідки.

Отже, у вказаній експертизі зроблено висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент укладенням ним оспорюваного договору дарування.

Доводи ОСОБА_3 на те, що експерт не зазначив про те, що він попереджений про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (ст.385 КК України), колегія суддів ставиться критично.

Як вбачається з ухвали суду першої інстанції від 22 грудня 2023 року експерта було попереджено про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України.

Зі змісту даного висновку вбачається, що експерт зазначив про те, що він обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок відповідно до ст.384 КК України.

Враховуючи наведене, а також те, що експерт надав відповідний висновок, такі доводи апеляційної скарги є неприйнятними.

Посилання ОСОБА_3 на неналежність висновку експерта, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначений висновок складений в приміщенні Одеської філії судових експертиз державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України», експертом Хаджиновим О.В., вища медична освіта, лікар судово-психіатричний експерт вищої атестаційної категорії (посв. № 1258 від 20.12.2017 дійсно до 20.12.2022, дія якого автоматично продовжена у зв`язку із військовим станом), вищого кваліфікаційного класу (посв. № 152), лікар-психіатр вищої атестаційної категорії, стаж роботи за спеціальністю «Судово-психіатрична експертиза» - 30 років (загальний лікарський стаж – 32 роки), головний судовий експерт Одеської філії судових експертиз ДУ «ІСП МОЗ України», є обґрунтованим і чітким, узгодженим з іншими матеріалами справи, містить докладний опис проведеного дослідження, містить відповіді на поставлені питання у межах компетенції експерта, має конкретний характер, підстав для сумнівів у компетенції судового експерта або незгоди з висновком експерта колегія суддів не вбачає. Цей висновок ґрунтується на медичній документації і не спростований іншими доказами. Експерт дійшов висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент укладенням ним оспорюваного договору дарування. Результати експертизи містять чіткі, конкретні та категоричні висновки щодо психологічного стану ОСОБА_5 на час укладення спірного правочину.

Твердження ОСОБА_3 одноособове проведення експертизи №493 від 14.07.2025 ставить під сумнів її всебічність та об`єктивність, колегія суддів відхиляє, оскільки кількісний склад експертів (одноособовий або комісійний) щодо конкретної СПЕ встановлюється особою або органом, яка (який) залучила(в) експерта, або слідчим суддею чи судом, який призначив СПЕ. Якщо це не зазначено, його встановлює керівник експертної установи (п.12 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, який був чинний на момент складання даного висновку). Крім того, не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.

Посилання апелянта на те, що висновок експерта від 14.07.2025 складений без належного процесуального доручення спростовується матеріалами справи, зокрема відповідними ухвалами суду.

Доводи апелянта про те, що повторна експертиза проводилася без дослідження оригіналів основної частини медичної документації ОСОБА_5 , в умовах очевидного дефіциту вихідних даних, оскільки замість оригіналів основної частини медичної документації експерт досліджував тільки копії, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки Порядок проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженому Наказом МОЗ України від 08 травня 2018 року № 865 (чинний на момент проведення експертизи), який регулює судово-експертну діяльність у сфері судово-психіатричної експертизи, не містить жодних застережень щодо неможливості проведення даного виду експертизи за копіями медичної документації. Оригінали медичних документів були досліджені судом першої інстанції, невідповідності копій цих документів оригіналам не встановлено.

Таким чином висновок посмертної судово-психіатричної експертизи №493 від 14.07.2025 є належним та допустимим доказом.

Погоджується колегія суддів з висновком суду першої інстанції щодо прийняття судом до уваги висновку №90, складеного 15.11.2022 Черкаською філією судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України», який підготовлений за заявою ОСОБА_1 у порядку ст.106 ЦПК України, оскільки висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінювати у сукупності із іншими доказами у справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.

Правильно застосувавши норми матеріального права та встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним, оскільки той факт, що на момент укладення договору дарування ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, підтверджуються належними і допустимими доказами.

Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції вчинив усі процесуальні дії для сприяння сторонам у реалізації їх процесуальних прав та надав оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження.

Належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_5 на час укладення спірного правочину був спроможний розуміти значення своїх дій та керувати ними матеріали справи не містять, а відповідач в порядку статті 81 ЦПК України таких доказів не надав.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачі належними та допустимими доказами довели, що при укладенні оспорюваного договору дарування ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним, оскільки позивачі надали докази абсолютної неспроможності в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2025 року в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина