Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №243/3486/21 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/51/26 Справа № 243/3486/21 Суддя у 1-й інстанції - Фалін І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 243/3486/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клочкова Олена Миколаївна, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2024 року,яке ухвалено суддею Фаліним І.Ю. у м. Слов`янську Донецької області та повне судове рішення складено 24 червня 2024року,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігун В.В. про визнання заповіту та спадкового договору недійсними.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та заповіту не залишив.

Після смерті батька позивача відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки NISSAN X-TRAIL, рік випуску 2006, об`єм двигуна 1998 см. куб, зареєстрований 20 листопада 2013 року; мопед KAUNI 2007 року випуску; причеп ХТ 81024, шасі НОМЕР_1 , рік випуску 1992, зареєстрований 07 жовтня 1992 року. Вказане майно зареєстровано на ім`я батька позивача. Спадкоємцями після смерті батька позивача є мати позивача ОСОБА_4 , бабуся позивача ОСОБА_5 та позивач, як єдиний син ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла бабуся позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Бабуся проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла 1/3 частка житлового будинку та 1/3 частка земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/6 частка автомобіля марки NISSAN X-TRAIL, рік випуску 2006, об`єм двигуна 1998 см. куб, зареєстрований 20 листопада 2013 року; 1/6 частка мопеда KAUNI 2007 року випуску; 1/6 частка причепа ХТ 81024, шасі НОМЕР_1 , рік випуску 1992, зареєстрований 07 жовтня 1992 року.

Після смерті батька позивача відповідачка ОСОБА_2 діяла від імені бабусі позивача та намагалася в судовому порядку позбавити позивача спадщини. Судовий процес тривав з 2020 року та був припинений після смерті бабусі за клопотанням відповідачки. Також, в провадженні суду перебувають ще дві справи за позовами ОСОБА_2 про визнання факту спільного проживання з батьком позивача та позов до матері позивача ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, шляхом надання вільного та постійного доступу з передачею ключів від воріт і дверей будинку, внесенням змін до договору охорони, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позивач в позові зазначає, що за життя у нього були добрі відносини з його бабусею.

У березні 2014 року позивач та його мати виїхали до м. Ялта, оскільки мати захворіла та потребувала на операції. Необхідну безкоштовну операцію могли провести саме у м. Ялта, а тому виїзд позивача з матір`ю було узгоджено з його батьком, оскільки грошей на проведення дорогої операції на території України в них не було. Батько постійно з ними спілкувався під час знаходження позивача та матері в м. Ялта, кілька разів на рік приїжджав до них, та останній раз був влітку 2018 року. В 2019 року батько повідомив, що через роботу та хворобу (високий тиск та запаморочення) приїхати не може.

В подальшому батько поселив, як квартирантів, сім`ю переселенців з непідконтрольної території України, відповідачку та її доньку в будинку АДРЕСА_1 .

Через воєнні дії на території Донецької області позивач не міг виїхати до м. Слов`янськ щоб побачитися з бабусею. В телефонних розмовах з бабусею позивач став помічати її неадекватну поведінку, бабуся не впізнавала його як онука, говорила, що її хочуть отруїти родичі. На питання позивача його батько повідомив, що бабуся психічно хвора, та він возив бабусю кілька разів до лікаря-психіатра, який призначав ліки бабусі та батько давав їй.

У грудні 2014 року батько позивача особисто писав заяву на ім`я головного лікаря КЛПУ «Обласна психіатрична лікарня м. Слов`янська» та просив оглянути та вжити заходів до ОСОБА_5 , пояснював, що бабуся заговорюється, почастішали провали в пам`яті, часто втрачається на вулиці, перестає впізнавати рідних і близьких, придумує якісь події яких не було і в них вірить, йде з дому і повертається через кілька днів, приводить до хати чужих людей та розповідає, що це гуртожиток, з`явилася схильність до суїциду, стала роздавати своє майно або викидати його з балкону і говорити, що її обікрали. В цей час батько сказав позивачу, що стан бабусі погіршився після пережитого стресу у зв`язку з бойовими діями на території міста та області.

В січні 2015 року батьки позивача знову зверталися до головного лікаря КЛПУ «Обласна психіатрична лікарня м. Слов`янська» з аналогічної заявою, оскільки в бабусі була суїцидна схильність, агресія по відношенню до рідних, думки маревного характеру, уявні думки про крадіжку грошей.

Після смерті батька позивач намагався зв`язатися з бабусею через своїх друзів, передавав телефон для відеозв`язку з нею, однак відповідачка ОСОБА_2 тримала бабусю під замком та нікого з рідних до неї не пускала. Мати позивача приїжджала після смерті батька до міста та хотіла забрати бабусю до АР Крим, де б вона проживала з родиною позивача, оскільки він через карантин не міг виїхати.

Відповідачка навмисно утримувала бабусю, оскільки 08 січня 2020 року оформила спадковий договір і після смерті бабусі належне їй майно переходить до ОСОБА_2 . Також, 05 листопада 2020 року бабуся склала заповіт, щодо її майна, яке після її смерті заповідала ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 знала про психічний стан бабусі позивача ОСОБА_5 і навмисне, з метою отримання житла, проживала в квартирі з бабусею, жила за рахунок її пенсії, яка становить 9 370 грн. Як переселенка не платила за винаймання житла, тобто використовувала вигоду для себе, намагалася обманним шляхом позбавити позивача, як єдиного онука, спадщини, шляхом подачі позову від імені бабусі про усунення права від спадкування.

Також позивач вказував на те, що відповідачка вкрала все майно, яке було в житловому будинку АДРЕСА_1 належному батькам позивача. У зв`язку з чим, 13 листопада 2020 року мати позивача звернулась до Слов`янського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області з відповідною заявою, відомості за якою були внесені 14 листопада 2020 року до ЄРДР за № 1202055510000722, правова кваліфікація ч.1 ст. 185 КК України.

Позивач вважає, що спадковий договір від 08 січня 2020 року та заповіт від 05 листопада 2020 року є недійсними, оскільки на момент їх підписання бабуся в силу свого стану здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а відповідачка знаючи про це скористалася цим.

У зв`язку з наведеним вище позивач просив суд визнати недійсними спадковий договір, укладений 08 січня 2020 року між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 та заповіт від 05 листопада 2020 року, що посвідчені приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігун В.В.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту та спадкового договору недійсними відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клочкова О.М., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі. При цьому апелянтом було подано клопотання про призначення у справі посмертної судової психіатричної експертизи.

Доводи апеляційної скарги, мотивує тим, що судом першої інстанції не було надано оцінки доказам, які були подані позивачем по справі, зокрема не враховано, що в грудні 2014 року батько позивача особисто писав заяву на ім`я головного лікаря КЛПУ «Обласна психіатрична лікарня м. Слов`янська» та просив оглянути та вжити заходів до ОСОБА_5 , пояснював, що бабуся заговорюється, почастішали провали в пам`яті, часто втрачається на вулиці, перестає впізнавати рідних і близьких, придумує якісь події яких не було і в них вірить, йде з дому і повертається через кілька днів, приводить до хати чужих людей та розповідає, що це гуртожиток, з`явилася схильність до суїциду, стала роздавати своє майно або викидати його з балкону і говорити, що її обікрали.

Також судом не враховано, що в січні 2015 року батьки позивача знову зверталися до головного лікаря КЛПУ «Обласна психіатрична лікарня м. Слов`янська» з аналогічної заявою, оскільки в бабусі була суїцидна схильність, агресія по відношенню до рідних, думки маревного характеру, уявні думки про крадіжку грошей.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обгрунтоване, апеляційну скаргу представника позивача - залишити без задоволення.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду відповідає в повній мірі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, батьками позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 .

Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 22 січня 2020 року Слов`янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Часів Яр Бахмутського району, Донецької області, в Україні помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилась спадщина, яка складається з: житлового будинку АДРЕСА_1 ; автомобіля марки NISSAN X-TRAIL, 2006 року випуску, кузов НОМЕР_5 , колір чорний, державний реєстраційний номер НОМЕР_6 ; причіпа марки ХТ 81024, 1992 року випуску, шасі НОМЕР_1 , колір – зелений, державний номерний знак НОМЕР_7 ; мопеда марки KANUNI - 50QT, 2007 року випуску, шасі НОМЕР_8 , колір червоний, державний реєстраційний номер НОМЕР_9 .

Спадкоємцями після смерті батька позивача - ОСОБА_3 , в рівних частках, є його дружина ОСОБА_4 , мати ОСОБА_5 та син - позивач по справі ОСОБА_1 , що також підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом посвідченими приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігун В.В. від 05 листопада 2020 року та зареєстрованого в реєстрі за № 5287, від 05 листопада 2020 року та зареєстрованого в реєстрі за № 5288, від 10 лютого 2021 року та зареєстрованого в реєстрі за № 604, свідоцтвом про право власності посвідченим приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігун В.В. 06 листопада 2020 року та зареєстрованого в реєстрі за № 5309.

13 листопада 2020 року мати позивача ОСОБА_4 звернулась до Слов`янського відділу поліції ГУНП в Донецькій області з заявою щодо порушення кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 , за ст. 185 КК України зприводу крадіжки з будинку заявниці меблів, особистих речей та загального користування, а також просила оголосити в розшук автомобіль марки NISSAN X-TRAIL, 2006 року випуску.

Згідно листа Слов`янського відділу поліції ГУНП в Донецькій області від 02 грудня 2020 року № Л-42/601/01-2020 ОСОБА_4 повідомлено, що згідно її звернення від 13 квітня 2020 року, відділом поліції 14 листопада 2020 року було внесено відомості до ЄРДР за № 12020055510000722 за ч.1 ст. 185 КК України, та в даному кримінальному провадженні заявниця визнана потерпілою.

На день розгляду справи судом першої інстанції досудовим розслідуванням встановлювались всі обставини даної події, очевидці та свідки, яким може бути відомо про обставини викладені у кримінальному провадженні та встановлювалось місцезнаходження викраденого майна.

Згідно листа КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов`янськ» від 17 беерзня 2021 року, долученого позивачем до позовної заяви, слідує, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була привезена сином 25 травня 2015 року в ДВ ОКПЛ м. Слов`янськ, погодилась на бесіду з лікарем-психіатром, була оглянута, виставлення діагнозу: «Органічний маячний розлад», надані рекомендації.

23 травня 2018 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на прийом доставлена сином на його машині, оглянута лікарем та виставлений діагноз: «Органічний розлад особистості з помірно вираженими когнітивними порушеннями, маячними включеннями», надані рекомендації, рекомендовано звернення в міру необхідності, надалі від додаткової допомоги відмовилась.

Також в амбулаторній картці № 56/2015 є 2 заяви: від 08 грудня 2014 року на ім`я головного лікаря ОКПЛ м. Слов`янська від ОСОБА_3 з проханням освідоцтва та прийняти міри медичного характеру до його матері ОСОБА_5 , 1937 року народження; та від 16 січня 2015 року на ім`я головного лікаря ОКПЛ м. Слов`янськ від ОСОБА_4 з проханням прийняти міри медичного характеру до її свекрухи ОСОБА_5 , 1937 року народження. Надалі ОСОБА_5 за психіатричною допомогою в ДВ ОКПЛ м. Слов`янськ не зверталась.

Вказані обставини також підтверджуються самою медичною картою амбулаторного хворого ОСОБА_5 № 56/2015, яка була витребувана судом першої інстанції.

Згідно медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 , яку було витребувано та досліджено судом першої інстанції слідує, що остання тривалий час пербувала під наглядом в амбулаторії № 8 з 2005 року по 02 квітня 2021 року у сімейного лікаря з діагнозом церебросклероз І-ІІ ст.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_10 , виданого 05 квітня 2021 року Слов`янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Слов`янськ, Донецької області, в Україні померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За життя ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , склала заповіт від 08 січня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігуном В.В., зареєстрований в реєстрі за № 48, згідно якого ОСОБА_5 все своє майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося, та з чого б не складалося, і взагалі, все те, на що вона за законом матиме право заповідає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Крім того, 08 січня 2020 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений спадковий договір посвідчений приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігуном В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 472.

З пункту 1 вказаного спадкового договору слідує, що ОСОБА_5 (відчужувач) передає після своєї смерті у власність ОСОБА_2 , (набувач) належну їй у власність квартиру АДРЕСА_3 .

В пункті 2 спадкового договору зазначено, що квартира належить відчужувачу на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом Слов`янської міської ради народних депутатів 04 травня 1993, року згідно розпорядження від 06 квітня 1993 року за № 424-о, зареєстрованого у Слов`янському бюро технічної інвентаризації 27 травня 1993 року в реєстрову книгу за № 289/11 та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором - Слов`янського міськрайонного управління юстиції Донецької області Ром В.І. 28 жовтня 2014 року, номер запису про право власності 7481851, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 487110614141.

В пункті 4 спадкового договору визначено, що ринкова вартість відчужуваної квартири складає 167 400 грн, згідно звіту з незалежної оцінки майна, реєстраційний номер в базі звітів: ИПАФМЛ723578, вижданого суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 08 січня 2020 року.

Відповідно до п.8 спадкового договору, за згодою сторін, на набувача майна покладаються обов`язки повністю утримувати ОСОБА_5 , забезпечуючи її харчуванням, ліками, одягом, доглядом, необхідною допомогою та зберігати в її безоплатному користуванні відчужувану квартиру.

У пункті 11 спадкового договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладений ними у відповідності зі справжнею їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливом тяжких обставин.

Сторонам договору було роз`яснено зміст статей 1302 - 1308 ЦК України, статтей 60-65 Сімейного кодексу України, п.7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року за № 572 зі змінами від 24 січня 2006 року за № 45 та зі змінами від 14 січня 2009 року за № 5, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. ст. 172, 174 Податкового кодексу України.

Копія заповіту, копія спадкового договору та копії документів, на підтаві яких вони були посвідчені нотаріусом, були надані суду на підставі ухвали судді від 14 травня 2021 року та долучені до матеріалів справи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Приписами статті 1302 ЦК України встановлено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Сторонами у спадковому договорі є відчужувач та набувач. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа (ст. 1303 ЦК України).

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом міністрів України (стаття 1304 ЦК України).

Згідно зі ст. 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або цк припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За приписами частин першої та другої статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування (частини першої та друга статті 1235 ЦК України).

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде установлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб`єктивні права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

Одним із випадків укладення правочину (у тому числі заповіту) проти власної волі є укладення його особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Такий правочин у силу приписів частини першої статті 225 ЦК України може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має установлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

Правова природа правочинів, укладених дієздатною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, була предметом дослідження у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14, у якій зазначено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним з доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Підсумовуючи, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатувала, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 також зазначено, що у справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Отже, у справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_1 , заявляючи у позовній заяві, що його бабуся під час складання і посвідчення спірного заповіту та спадкового договору перебувала у стані, який не дозволяв їй висловити її дійсну волю, мав довести, не тільки внутрішній психічний стан ОСОБА_5 у момент складення нею спірного заповіту та спадкового договору, а і те, що під впливом цього стану вона була абсолютно неспроможною усвідомлювати значення своїх дій і не могла керувати ними, що за загальним правилом, повинно підтверджуватися медичною документацією, дослідженою експертним шляхом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).

Як вбачається із матеріалів справи, з метою визначення психічного стану, в якому ОСОБА_5 перебувала на момент складення оспорюваних договорів та її можливості усвідомлювати та (або) керувати своїми діями, суд першої інстанції ухвалою від 06 грудня 2021 року, за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Клочкової О.М., призначив посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Слов`янського відділення судово-психіатричних експертиз при КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарні м. Слов`янськ» (84115, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Нарвська, 16).

Позивачем ОСОБА_1 було сплачено рахунок за проведення даної експертизи на поточний рахунок у відділенні ПАТ КБ «Приватбанк» КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарні м. Слов`янськ».

27 січня 2022 року на адресу суду першої інстанції надійшло клопотання від СПЕ відділення при КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарні м. Слов`янськ» з проханням додати до матеріалів справи дані про спостереження під експертної у закладі соматичної мережі (поліклініка за місцем мешкання), які необхідні для проведення судової судово-психіатричної експертизи та винесення об`єктивного рішення.

Ухвалою суду першої інстанції від 16 лютого 2022 року дане клопотання експерта було задоволено, витребувано від Комунального некомерційного підприємства Слов`янської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Слов`янська» медичну карту амбулаторного (стаціонарного) хворого - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_2 .

17 листопада 2022 року від Комунального некомерційного підприємства Слов`янської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Слов`янська» на адресу суду надійшла медична карта амбулаторного (стаціонарного) хворого - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до листа КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарні м. Слов`янськ» від 22 березня 2024 року № 561, на теперішній час у закладі тимчасово припинена робота відділення амбулаторної судово-психіатричної експертизи, відповідним закладом до якого слід надсилати ухвали у кримінальних провадженнях, щодо продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру, ухвали щодо призначення судово-психіатричної експертизи та рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у цивільних справах для подальшого їх виконання - є КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» за адресою: м. Дніпро, вул. Бехтерева, 1.

З метою вирішення вищезазначеного питання, судом було повідомлено учасників справи, шляхом надіслання на електроннні адреси відповідного листа про що наступне судове засідання по цивільній справі в режимі відеоконференції.

Разом з тим, ані позивач ОСОБА_1 , ані його представник - адвокат Клочкова О.М., стосовно листа КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарні м. Слов`янськ» від 22 березня 2024 року № 561 та можливого вирішення питання про повторне направлення цивільної справи для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, своїх міркувань не висловили, та будь-яких клопотань не подали.

Судом першої інстанції, надано оцінку показам свідків зі сторони відповідачки, що були допитані в судовому засіданні, досліджено диск з відеозаписами та аудіозаписами, які були зроблені за життя ОСОБА_5 , та обгрунтовано виснувано, що наявні в матеріалах справи докази, в їх сукупності, не підтверджують того факту, що на момент вчинення ОСОБА_5 спірних правочинів абсолютної неспроможності останньої розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

З метою з`ясування всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи доводи апеляційної скарги представника позивача, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2025 року у даній справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу. На розгляд та вирішення судовому експерту поставлено такі питання: Чи могла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка м. Часів Яр, м. Артемівськ Донецька область, що мешкала в АДРЕСА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , за своїм психічним станом розуміти значення своїх дій та/або керувати ними в момент складання спадкового договору, укладеного з ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігун В.В. від 08 січня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 46?

Чи могла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка м. Часів Яр, м. Артемівськ Донецька область, що мешкала в АДРЕСА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , за своїм психічним станом розуміти значення своїх дій та/або керувати ними в момент складення заповіту від 08 січня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 48, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігун В.В.?

08 квітня 2025 року на адресу Дніпровського апеляційного суду разом з матеріалами цивільної справи надійшло клопотання начальника Дніпровської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» № 682, в якому останній просить надати додаткові матеріали, а саме: оригінал медичної картки амбулаторного хворого з КНП СМР «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Слов`янська» на ОСОБА_5 та оригінал медичної картки амбулаторного хворого з КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов`янськ» на ОСОБА_5 .

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року клопотання начальника Дніпровської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 08 квітня 2025 року за № 682 про надання додаткових матеріалів для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи у справі № 265/3486/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігун Віталій Валерійович, про визнання заповіту та спадкового договору недійсними задоволено.

Надано в розпорядження експертів Дніпровської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» оригінал медичної картки амбулаторного хворого № 56/2015 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживала: АДРЕСА_2 , наданий Комунальним некомерційним підприємством «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов`янськ» та оригінал медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживала: АДРЕСА_2 , наданий Комунальним некомерційним підприємством Слов`янської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Слов`янська».

Матеріали цивільної справи № 265/3486/21 повернуто в розпорядження експертів Дніпровської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, призначеної ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2025 року.

Відповідно до висновку експерта № 7-П за результатами судово-психіатричної експертизи від 10 квітня 2026 року, визначити психічний стан ОСОБА_5 на момент складання і підписання заповіту 08 січня 2020 року та на момент складання спадкового договору 08 січня 2020 року неможливо з тих підстав, що немає об`єктивних відомостей про психічний стан останньої за вказаний час.

Ураховуючи зазначене, апеляційний суд резюмує, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання оспорюваного заповіту та спадкового договору недійсними.

Як свідчить характер доводів апелянта, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом першої інстнації оцінкою наявних у матеріалах справи доказів та вказують на наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів, що не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином доводи, викладені представником позивача в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача залишено без задоволення, а судове рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Клочкова Олена Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року.

Головуючий:

Судді: