Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №727/2638/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/2638/26

Провадження № 2/727/1449/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

головуючого судді: Одовічен Я.В.

за участю секретаря: Зінич О.М.

учасники справи:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визначення роміру частки у спільному майні подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог:

Представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним вище позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визначення роміру частки у спільному майні подружжя.

Посилався на те, що ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 з 26.03.1979 року. 18.10.1988 року шлюб між ними було розірвано.

Під час перебування у шлюбі на ім`я ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 13.05.1986 року було придбано житло у вигляді 68/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .

Також зі співвласником 32/100 часток будинку було досягнуто домовленість про порядок користування останнім, у відповідності до часток, визначена нумерація квартир.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті останнього залишилась спадщина у вигляді частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Позивач разом із відповідачами-доньками зареєстровані та користуються квартирою АДРЕСА_2 , що відповідає 68/100 частками житлового будинку.

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 прийняли спадщину після смерті батька відповідно до вимог ст.1269 ЦК України.

Вказував на те, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості.

Вважає, що у ОСОБА_3 є частка в нерухомому майні, яка належить їй на праві спільної сумісної власності, а відповідачі мають право на спадкування по 1/4 частці у зазначеному майні.

Просив визначити за ОСОБА_3 1/2 частку, яка складає 34/100 частин у квартирі АДРЕСА_3 .

Відповідачем відзиву на позов подано не було. Представником відповідача ОСОБА_4 було подано заяву про застосування позовної давності у спорі. У заяві представник посилався на те, що шлюб між позивачем та ОСОБА_6 було розірвано 18.10.1988 року. Після цього ОСОБА_3 продовжила проживати у спірному будинку. Таким чином, позивачу було відомо про укладення договору купівлі-продажу та договору про порядок користування житловим будинком. Однак, до суду остання звернулась із позовом лише через 38 років після розірвання шлюбу та через 23 роки після смерті ОСОБА_6 . Підстав зупинення чи переривання перебігу позовної давності позивачем не наведено. Просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Процесуальні дії у справі :

Ухвалою суду від 05.03.2026 року провадження по справі було відкрито та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

26.03.2026 року судом витребувано від Першої Чернівецької державної нотаріальної контори копію спадкової справи №168, відкритої після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

30.04.2026 року підготовче провадження по справі було закрито та призначено її до судового розгляду.

Узагальнені доводи учасників справи:

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та підтвердив, викладені в ньому обставин. Зазначив, що право власності ОСОБА_3 порушене, оскільки відповідач ОСОБА_4 зверталась до суду з позовом про визнання за нею права власності в порядку спадкування на 34/100 частки спірного будинку, тобто без врахування наявності частки майна позивача у спільній сумісній власності подружжя. Крім того, заперечував проти заяви про застосування позовної давності з тих підстав, що до спірних правовідносин позовна давність не застосовується. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав. Вказав, що право ОСОБА_3 не порушене, а тому немає підстав для його захисту в судовому порядку. ОСОБА_4 не заперечує факт наявності у ОСОБА_3 частки у спільній сумісній власності подружжя. Наполягає на застосуванні позовної давності у спорі, оскільки позивач звернулась до суду з позовом після спливу позовної давності. Просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилась, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила.

Мотивувальна частина

Позиція суду

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом:

Позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі, який між ним був зареєстрований 26.03.1979 року Виконавчим комітетом Іванковецької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №05 (а.с.3).

Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.33) та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.39 зв.) У подальшому доньки одружились та відповідно змінили прізвище на « ОСОБА_9 » та « ОСОБА_10 » (а.с.34, 40).

18.10.1988 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було розірвано.

Під час шлюбу ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 13.05.1986 року набув у власність 68/100 часток жилого будинку з відповідною частиною господарських і побутових будівель і споруд, що знаходиться у АДРЕСА_4 .

08.06.1989 року між співвласниками будинку АДРЕСА_1 було укладено договір про визначення порядку користування житловим будинком (а.с.6). На підставі вказаного договору у користування ОСОБА_6 виділено житловий будинок літ.А: квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з: житлової кімнати, площею 8 кв.м., житлової кімнати, площею 17,10 кв.м., житлової кімнати, площею 19,30 кв.м., коридору, площею 8,10 кв.м., кухні площею, 7,5 кв.м., тамбура, площею 3,90 кв.м., підвал, площею 15,00 кв.м., літня кухня літ. Б, сарай літ.Г, Д, гараж літ.Ж, вбиральня літ.Е, криниця, огорожа, замощення (а.с.8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а.с.35).

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є доньками померлого та у визначеному законом порядку звернулись до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини (а.с. 28-54).

Однак, 01 травня 2025 року державним нотаріусом Першої чернівецької державної нотаріальної контори Назарчук Г.Я. винесено постанову № 314/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з ненаданням спадкоємцем правовстановлюючих документів на спадкове майно.

У травні 2025 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_11 про визнання права власності на спадкове майно.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 04.09.2025 року позов було задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, а саме на 34/100 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд АДРЕСА_1 (а.с.53-54).

У подальшому, постановою Чернівецького апеляційного суду від 18.02.2026 року рішення суду першої інстанції було скасовано з тих підстав, що вищезазначене нерухоме майно було придбано в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , а тому половина спірного майна, а саме 34/100 частин, є власністю ОСОБА_3 , в силу закону, а інша частина підлягає розподілу між спадкоємцями. Оскільки у вказаній справі спір виник стосовно 68/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , тому вказаним позовом порушені права ОСОБА_3 , яка не залучена до розгляду справи.

Мотиви та доводи, з яких виходив суд та застосовані норми права:

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 112 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), (чинного на час купівлі 68/100 частин спірного будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні норми містяться і в ст.ст. 60, 63, 70 СК України, ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України.

Статтею 29 КпШС України було визначено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування у шлюбі, так і після розірвання шлюбу. До вимог про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Положеннями ст.128 ЦК УРСР було врегульовано момент виникнення права власності у набувача майна за договором. Так, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчуджених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Відповідно до ст.227 Кодексу, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально-посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Майном відповідно до ч. 1 ст. 190 та ст. 179 ЦК України є окремі речі, сукупність речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Як було встановлено судом, договір купівлі-продажу від 13.05.1986 року було нотаріально-посвідчено та зареєстровано в ЧОБТІ.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» передбачено, що, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 КпШС), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою між ними не передбачено інше, тощо. Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі її із спільного майна, звернення стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інакше не випливає із законодавства України. За відсутності доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними.

За змістом статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Отже, право власності на набуте до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його придбання, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Таким чином, враховуючи положення ЦК УРСР, Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), відповідно до яких майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, а також момент виникнення права власності: з моменту передачі речі, 68/100 частин жилого будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що були придбані ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 13.05.1986 року за час шлюбу – є спільною сумісною власністю подружжя та згідно вимог ст.28 КпШС частки подружжя у майні є рівними.

У відповідності до положень ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу може бути спростована. Разом із тим, спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і є її процесуальним обов`язком.

За змістом ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержанні з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Позивачем було заявлено позовну вимогу про визначення розміру її частки у спільному майні подружжя.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31)).

Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Під час розгляду зазначеної позовної вимоги суд також враховує висновки, викладені у пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)), відповідно до яких при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Отже, ОСОБА_3 належить частка у праві власності на вказане вище майно.

Разом із тим, представником відповідача Яжина Т.В. було заявлено про застосування позовної давності у спорі.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина перша, п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263, 264 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Аргументи відповідача про те, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих, а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно зі статтею 72 СК Українипозовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року всправі № 6-258цс15).

Отже, початок перебігу позовної давності в справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 359/6727/21, від 29 квітня 2024 року в справі №522/3192/21, від 02 серпня 2024 року в справі № 289/2115/21, від 03 листопада 2025 року в справі № 761/25624/20.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти застосування позовної давності, посилаючись на те, що позовна давність не пропущена.

Розглядаючи аргументи сторін, суд зауважує наступне.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 04.09.2025 року було визнано за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, а саме на 34/100 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд АДРЕСА_1 (а.с.53-54).

У подальшому, постановою Чернівецького апеляційного суду від 18.02.2026 року рішення суду першої інстанції було скасовано з тих підстав, що вищезазначене нерухоме майно було придбано в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , а тому половина спірного майна, а саме 34/100 частин, є власністю ОСОБА_3 , в силу закону, а інша частина підлягає розподілу між спадкоємцями. Оскільки у вказаній справі спір виник стосовно 68/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , тому вказаним позовом порушені права ОСОБА_3 , яка не залучена до розгляду справи.

До настання цих обставин право власності ОСОБА_3 у спільній сумісній власності подружжя ніким не оспорювалося.

Звернувшись до суду з позовом у 2025 році, ОСОБА_4 фактично оспорила право власності ОСОБА_3 у спільній сумісній власності подружжя на будинок АДРЕСА_1 , оскільки заявила вимогу про визнання за нею права власності на частку у будинковололдінні, а не на його частку ( з урахуванням права власності позивача).

Установивши, що з моменту припинення між колишнім подружжям ОСОБА_12 відносин, що притаманні подружжю, право позивача на частку у спірному нерухомому майні не оспорювалося, а про порушення свого права остання дізналася у вересні 2025 року, коли було ухвалено рішенняс суду від 04.09.2025 року, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

Будь-яких доказів, які б підтверджували, що право ОСОБА_3 було порушено раніше суду не надано.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року № 63566/00).

Щодо розподілу судових витрат

У частині першій, другій статті 141 ЦПК України зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Висновки суду за результатами розгляду справи

Враховуючи викладене, суд приходить до переконливого висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 57, 60, 61, 63, 69, 70, 71, 183, 319, 355, 356, 364, 372, 377, 380 Цивільного кодексу України; ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визначення роміру частки у спільному майні подружжя - задовольнити.

Визначити, що частка ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_1 ) у спільній сумісній власності подружжя становить частку, тобто: 34/100 частки у праві власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 128,40 кв.м., в тому числі житловою площею 73 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП – НОМЕР_2 ), зареєстрвоаної за адресою АДРЕСА_5 , ОСОБА_5 (РНОКПП – не відомий, зареєстрованої за адреосю АДРЕСА_6 , на користь держави понесені судові витрати: судовий збір у розмірі 5000 грн. 00 коп. в рівних частках.

Копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до Відділу реєстрації актів цивільного стану для проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Одовічен Я.В.