Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №725/2202/26 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 725/2202/26

Номер провадження 2-а/725/73/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2026 року м. Чернівці

Чернівецький районний суд м. Чернівців у складі:

головуючої судді Федіної А.В.,

за участю секретаря судового Попової Р.Р.,

та представника позивача Хованець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року позивач через свого представника звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що постановою відповідача від 15.09.2025 року №1279 його було визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. по факту того, що він, будучи військовозобов`язаним знаходячись в приміщенні Чернівецького ООЦМ, відмовився від отримання направлення та проходження військово-лікарської комісії, з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації.

Вважає, що така постанова винесена протиправно, оскільки вона містить суперечності щодо дати її винесення та дати вчинення правопорушення, його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, чим позбавлено можливості надати свої пояснення та заперечення з посиланням на докази.

Також, звертав увагу на те, що його дії не можуть утворювати склад правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП по факт відмови від отримання направлення для проходження ВЛК, оскільки відповідачем не підтверджено дотримання процедури такого направлення, зокрема матеріали справи не містять доказів того, що йому взагалі надавалось направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, як і немає витягу з журналу реєстрації таких направлень, а також відсутній відповідний акт про відмову від проходження ВЛК.

На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову відповідача від 15.09.2025 року №1279, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

На вказану позовну заяву надійшов відзив в якому відповідач позов не визнав та на підтвердження правомірності своїх дій долучив до матеріалів справи докази на підставі яких була прийнята оскаржувана постанова. Звертав увагу на визначений законодавством обов`язок військовозобов`язаного пройти ВЛК.

У відповіді на відзив представник позивача наводив свої факти на спростування доводів відповідача з посиланням на норми права, а також акцентував увагу на тому, що справа про адміністративне правопорушення розглянута відповідачем за відсутності позивача, чим порушено норми ст. 268 КУпАП.

В судове засідання позивач не з`явився, в його інтересах діяв представник, який позов підтримав та просив задовольнити з підстав зазначених у заявах по суті справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно до ст. 129 Конституції України, ст.ст. 9, 77 КАС України адміністративне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Європейський суд з прав людини у справі «Кобець проти України» зазначав, що відповідно до прецедентної практики при оцінці доказів суд керується критерієм «поза розумним сумнівом» та доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що встановлює вину особи.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Так, судом встановлено, що постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 №1279 від 15.09.2025 року позивача визнано виним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.

Частиною першою ст. 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

З диспозиції ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вбачається, що остання передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/22 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України оголошено загальну мобілізацію.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України № 2102 -IX від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та продовжує діяти на даний час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» .

За змістом ст.ст. 10,11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Таким чином, відповідач під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, повинен відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, належним чином з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова, згідно ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що громадянин ОСОБА_1 , який є військовозобов`язаним, знаходячись в приміщенні Чернівецького ООЦМ, відмовився від отримання направлення та проходження військово-лікарської комісії, з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації. Своїми протиправними, винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_2 порушив вимоги ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що призвело до порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період. З 17.03.2014р., після оприлюднення Указу Президента У країни №303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні розпочав діяти особливий період, який діє станом на момент складання протоколу (а/с 12).

Так, статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно п.3 ч.1 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Питання військово-лікарської експертизи вирішуються спеціальним законодавством, а саме Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008 (далі -Положення).

Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів.

Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).

Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов`язкове до виконання.

Обов`язок проходити медичний огляд підтверджений абз.4 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Тобто, відмова від проходження ВЛК суперечить чинному законодавству, адже Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України чітко регламентований прямий обов`язок громадянина проходити ВЛК з метою якісного проведення медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби.

Отже, проходження ВЛК є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що 08.09.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 було сформовано направлення солдату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на проходження військово-лікарської комісії для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я в ЗСУ та ІВФ у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період (а/с 37).

Також, з матеріалів справи вбачається, що від отримання такого направлення та проходження медичного огляду ОСОБА_1 відмовився, про що складено відповідний акт та протокол про адміністративне правопорушення у якому міститься відмітка про те, що ОСОБА_1 в присутності двох свідків відмовився від підписання протоколу та пояснень (а/с 35, 36).

Отже, відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено факт відмови позивача від проходження військово-лікарської комісії, що в умовах особливого періоду створює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Так, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо нього та був позбавлений можливості надати свої заперечення з посиланням на докази, адже у протоколі про адміністративне правопорушення, від підпису якого позивач відмовився в присутності двох свідків, зазначено дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, а тому неправомірності дій відповідача щодо розгляду справи у відсутності позивача не встановлено.

Отже, відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама його незгода із встановленим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.

У відповідності до вимог п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст.7-10, 210-1, 222, 283, 284 КУпАП , ст.ст. 2, 5-10, 14, 72-79, 90, 94, 241-246, 250, 251, 255, 293, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення № 1279 від 15.09.2025 року - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Федіна А. В.