Вирок від 27 травня 2026 р. у справі №636/481/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/481/26 Провадження 1-кп/636/1079/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2026

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чугуєві обвинувальний акт у кримінальному провадженню (ЄРДР № 62025170020010186 від 22 липня 2025 року), за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця м. Львів, громадянина України, з неповною вищою освітою, неодруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не є особою з інвалідністю, який на час вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за контрактом, зарахований до тимчасово прибулого особового складу військової частини НОМЕР_2 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2022 року за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України, призначено покарання у виді позбавлення волі строком 5 років, на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 27 травня 2024 року звільнений 07 червня 2024 року умовно-достроково від відбування покарання, для проходження військової служби за контрактом,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

встановив:

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 24 від 24.02.2025 солдата ОСОБА_4 зараховано до тимчасово прибулого особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

На підставі до ст.ст. 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжено та який діє на теперішній час.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 39 від 11.03.2025 солдата ОСОБА_4 направлено на лікування у зв`язку із пораненням до КНП «Міська клінічна багатопрофільна лікарня №25» Харківської міської ради, після виписки із якої 20.03.2025 повинен був з`явитись до місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 , який розташовувався у АДРЕСА_2 .

Однак, ОСОБА_4 під час проходження військової служби 20.03.2025 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, вирішив незаконно ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 20.03.2025 не з`явився вчасно з лікувального закладу без поважних причин на службу до місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 , який розташовувався у АДРЕСА_2 .

Доводячи свій злочинний умисел до кінця ОСОБА_4 у період з 20.03.2025 по 12.08.2025, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами місця несення служби, а саме місця постійної та тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та без поважних причин.

За час відсутності на службі ОСОБА_4 обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд до 12.08.2025 до моменту з`явлення до військової частини НОМЕР_2 .

Крім того, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №201 від 16.08.2025 ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 штурмового спеціалізованого відділення 2 штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

На підставі ст.ст. 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжено та який діє на теперішній час.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 225 від 09.09.2025 солдата ОСОБА_4 направлено на лікування у зв`язку із пораненням та направлено до КНП «Клінічна лікарня №5» Сумської міської ради та з 29.09.2025 по 01.10.2025 він проходив лікування у вказаному лікувальному закладі, після виписки із якого 02.10.2025 повинен був з`явитись до місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 , який розташовувався у АДРЕСА_2 .

Однак, ОСОБА_4 під час проходження військової служби 02.10.2025 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин, тимчасово, вирішив незаконно ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 у порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 02.10.2025 не з`явився вчасно з лікувального закладу без поважних причин на службу до місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 , який розташовувався у АДРЕСА_2 .

Доводячи свій злочинний умисел до кінця ОСОБА_4 у період з 02.10.2025 по 27.11.2025, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами місця несення служби, а саме місця постійної та тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та без поважних причин.

За час відсутності на службі ОСОБА_4 обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводить на власний розсуд до 27.11.2025 до моменту з`явлення до правоохоронного органу.

Обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованих йому злочинах визнав повністю, щиро розкаявся та повністю підтвердив зазначені в обвинувальному акті обставини, та добровільно розказав про обставини його вчинення, як вони викладені вище, а саме, що умисно з у період з 20.03.2025 по 12.08.2025 та у період 02.10.2025 по 27.11.2025 перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд.

Ставлення ОСОБА_4 до вчиненого злочину не викликає у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин справи, згідно з положеннями ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечували обвинувачений та інші учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України», «Коробов проти України»).

Розумний сумнів – це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений у ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України», «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Мюррей проти Сполученого Королівства» та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Статтею 370 КПК України передбачено, що обґрунтованим є таке рішення, що ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд вважає, що ОСОБА_4 своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України – нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, та їх конкретні обставини, дані про особу обвинуваченого та стан його здоров`я, а саме: ОСОБА_4 є громадянином України, має неповну вищу освіту, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не є особою з інвалідністю, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває, на час вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за контрактом, зарахований до тимчасово прибулого особового складу військової частини НОМЕР_2 , раніше неодноразово судимий.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 , передбаченою ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, яке полягає у повному визнанні своєї вини обвинуваченим, осуду власних дій, наявності відчуття жалю за вчинене, розуміння наслідків своїх дій, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставиною, що обтяжує покарання, передбаченою ст. 67 КК України, є рецидив злочинів.

Крім того, ст. 17 ЗУ від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При призначенні покарання суд виходить із положень ст. 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом`якшують покарання, і відсутність обставин, що його обтяжують, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного кримінального правопорушення, і вважає за можливе призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції відповідної частини статті, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

Остаточне покарання ОСОБА_4 визначити на підставі ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2022 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 27 травня 2024, призначити ОСОБА_4 до відбуття покарання у виді позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 залишити у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 відраховувати з часу його затримання, з моменту обрання запобіжного заходу, з 27 листопада 2025 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з моменту обрання запобіжного заходу – з 27 листопада 2025 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку день за день.

Витрати на залучення експерта та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов не заявлений.

Керуючись ст.ст. 369-371, 373-374, 376, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 29 червня 2022 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 27 травня 2024, призначити ОСОБА_4 до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п?ять) років 2 (два) місяці.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити раніше обраний – тримання під вартою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту обрання запобіжного заходу, з 27 листопада 2025 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з моменту обрання запобіжного заходу – з 27 листопада 2025 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку день за день.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому, захиснику обвинуваченого та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1