Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №932/2918/21 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4881/26 Справа № 932/2918/21 Суддя у 1-й інстанції - Леміщенко О. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Красвітної Т.П., Гапонова А.В.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №205/8091/24 за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради про відшкодування майнової шкоди , за апеляційною скаргою представника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - Головка Євгена Юрійовича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 16 грудня 2025 року про закриття провадження, постановлену у складі судді Леміщенко О.О., -

ВСТАНОВИВ:

08 квітня 2021 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська з позовом до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради про відшкодування майнової шкоди.

В підготовчому судовому засіданні представником відповідача Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради - Бальбас А.О. заявлене клопотання про закриття провадження по справі оскільки, на її думку, дана справа підсудна господарському суду. Зауважила, що в даному випадку матеріальна шкода була заподіяна не окремому працівнику поліції, як фізичній особі, а майну, яке належить Департаменту, а саме транспортному засобу. В підготовчому судовому засіданні представником відповідача Бальбас А.О. заявлене клопотання про закриття провадження по справі, оскільки, на її думку, дана справа підсудна господарському суду.

Зауважила, що в даному випадку матеріальна шкода була заподіяна не окремому працівнику поліції, як фізичній особі, а майну, яке належить Департаменту, а саме транспортному засобу.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 16 грудня 2025 року провадження у цивільній справі за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради про відшкодування майнової шкоди - закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - Головко Є.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржувану ухвалу незаконною, прийнятою з порушенням матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що постановляючи ухвалу суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, а також допустив грубе порушення, що полягає у недотриманні вимог щодо обов`язковості апеляційного судового рішення, що набрало законної сили та не скасовано судом вищої інстанції.

Вказує, що постанова Дніпровського апеляційного суду (якою апеляційний суд дійшов висновку, що справа № 932/2918/21 має вирішуватись в порядку Цивільного процесуального кодексу) набрала чинності з дня її проголошення (складення), не була оскаржена та є чинною й на теперішній час.

Зауважує, що Шевченківський районний суд м.Дніпра, незважаючи на постанову Дніпровського апеляційного суду, 16 грудня 2025 року, прийняв ухвалу у справі №932/2918/21, якою закрив провадження у справі, оскільки вважає, що цей спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Звертає увагу, що повторне закриття провадження з тих самих підстав фактично є ігноруванням постанови апеляційного суду, самовільним переглядом правової оцінки, наданої судом апеляційної інстанції, виходом за межі процесуальних повноважень суду першої інстанції.

Суд першої інстанції фактично врахував лише суб`єктний склад, проігнорувавши характер правовідносин. Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають спори, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Зазначає, що Департамент патрульної поліції не здійснював господарську діяльність, службовий автомобіль, що пошкоджений, використовувався для забезпечення публічної безпеки, спір виник з деліктних (позадоговірних) відносин, відсутні будь-які договірні або господарські зобов`язання між сторонами.

Звертає увагу, що Департамент патрульної поліції є органом державної влади, що здійснює владні функції, а не суб`єктом господарювання у розумінні ст.55 ГК України. Відповідач також не перебував із позивачем у господарських правовідносинах. Отже, відсутній ключовий критерій господарської юрисдикції - зв`язок спору зі здійсненням господарської діяльності.

Вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнив терміни «юридична особа» та «суб`єкт господарювання», оскільки у наведеному спорі Департамент патрульної поліції виступає лише в якості власника пошкодженого майна, а не суб`єкта господарської діяльності. Також, приймаючи оскаржувану ухвалу, суд не здійснив аналізу щодо того, чи здійснювала будь-яка сторона господарську діяльність у межах спірних правовідносин, чи виник спір у зв`язку з такою діяльністю, чи існує будь-яке господарське зобов`язання.

Суд першої інстанції обмежився формальним посиланням на ст.20 ГПК України, без встановлення її фактичних передумов. Таким чином, суд неправильно застосував норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали відповідно до ст.376 ЦПК України.

У зв`язку з чим просить ухвалу Шевченківського районного суду м.Дніпра від 16 грудня 2025 року у справі №932/2918/21 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті.

Представник відповідача Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради - Бальбас А.О., скориставшись своїм правом, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 16 грудня 2025 року у справі №932/2918/21 - законною та обґрунтованою, а викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права – безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ґрунтуються на невірному тлумаченні з боку позивача норм законодавства.

Зазначає, що відповідно до вимог ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Звертає увагу, що згідно відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, позивач - Департамент патрульної поліції є юридичною особою, неприбутковою організацією, ЄДРПОУ 40108646. В той же час, відповідачем у даній справі є також юридична особа. Таким чином, спір виник між двома юридичними особами.

Зауважує, що Департамент патрульної поліції заявив вимогу до департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради лише про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, тому така вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду. Також, з матеріалів справи вбачається, що шкода заподіяна не окремому працівнику поліції, як фізичній особі, а майну, яке належить апелянту (юридичній особі), а саме транспортному засобу. Отже, даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки існує між двома юридичними особами.

Вважає, що ухвала Шевченківського районного суду міста Дніпра від 16 грудня 2025 року у справі № 932/2918/21 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства.

У зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Сторони в судове засіданні апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступе.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що у справі, що перебуває на розгляді у суді, предметом спору є відшкодування майнової шкоди, заподіяної позивачу внаслідок пошкодження належного йому рухомого майна - службового автомобіля в результаті ДТП, яка сталась, на переконаня позивача - з вини відповідача.

Згідно відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних – осіб підприємців та громадських формувань, позивач - Департамент патрульної поліції є юридичною особою, неприбутковою організацією.

Відповідачем у справі - Департамент благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, також є юридичною особою.

Таким чином в даному випадку спір виник між двома юридичними особами з приводу відшкодування заподіяної матеріальної шкоди майну юридичної особи.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції врахував категорію спору та характер спірних правовідносин, суб`єктний склад його учасників, а тому вважав, що він підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки виник з приводу заподіяння шкоди Департаментом благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, тобто юридичною особою. Питання про відшкодування шкоди ставиться Департаментом патрульної поліції, тобто територіальним органом Національної поліції України, що також має статус юридичної особи публічного права.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частина перша статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Так, частиною 1 статті 20 ГПК України передбачається, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах між суб`єктами господарювання.

При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Звертаючись до суду з даним позовом у справі, що переглядається в апеляційному порядку, Департамент патрульної поліції, тобто територіальний орган Національної поліції України, що має статус юридичної особи публічного права, просив суд відшкодувати збитки, завдані позивачу внаслідок пошкодження належного йому рухомого майна - службового автомобіля в результаті ДТП, що сталось на думку позивача з вини відповідача.

Отже позов пред`явлено юридичною особою про стягнення матеріальної шкоди, завданої органом державної влади, що за своїм суб`єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц, «вимоги про відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (частина друга статті 21 КАС України). Якщо такі вимоги заявлено окремо, вони вирішуються судами у порядку цивільного судочинства або господарського судочинства».

Велика Палата в своїй постанові від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц (провадження №14-497цс180) також виснувала: «Разом з тим при визначенні юрисдикційної належності справи, окрім предмета спору, приймається до уваги також його суб`єктний склад. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у вказаній вище редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суди правильно вважали, що спір між двома суб`єктами господарювання повинен вирішуватися за правилами іншого виду судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення страхового відшкодування в порядку регресу з відповідачів за встановлених судом обставин є неможливим.

За викладених обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПрАТ «Київський страховий дім» до ПП «Потенціал-Луганськ», адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами господарського процесуального закону.

Оскільки закриття провадження у справі не перешкоджає позивачу у зверненні для захисту своїх прав до належного суду, то наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом права позивача на судовий захист є безпідставними».

Питання підвідомчості аналогічних спорів (про відшкодування шкоди) підтверджується численною і сталою практикою судів господарською юрисдикції.

Суд першої інстанції встановивши, що Департамент патрульної поліції заявив вимогу до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради про відшкодування майнової шкоди і такі вимоги не об`єднані з іншими вимогами, за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений спір підвідомчий господарському суду.

Зазначені в апеляційній скарзі доводи колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до власного трактування процесуальних норм, що регулюють питання юрисдикції у правовідносинах, що виникли між сторонами – юридичними особами.

Позивач у своїй апеляційній скарзі посилався на порушення норм Конституції України, ЦПК України та ГПК України, однак ці доводи не змінюють суб`єктного складу спору, і висновок суду першої інстанції про закриття провадження був обґрунтований, як з точки зору саме суб`єктного складу, так і предмету спору – відшкодування шкоди юридичній особі, яка заподіяна іншою юридичною особою через неналежне виконання (на переконання позивача) покладених на неї відповідними нормами обов`язків, що в свою чергу підпадає під дію статті 4 ГПК України, і стало підставою для закриття провадження в даній цивільній справі судом першої інстанції. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду.

Результат аналізу змісту апеляційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування судом першої інстанції норм процесуального права є очевидним, а апеляційна скарга - необґрунтованою.

З огляду на викладене, встановивши, фактичні обставини справи, суд першої інстанції у спірних правовідносинах не допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для залишення оскарженого судового рішення без змін, а тому доводи апеляційної скарги з цього приводу не заслуговують на увагу та не приймаються колегією суддів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування ухвали Шевченківського районного суду міста Дніпра від 16 грудня 2025 року про закриття провадження немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - Головка Євгена Юрійовича - залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 16 грудня 2025 року про закриття провадження - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 27.05.2026р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв