Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №704/1683/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м.Черкаси

Справа № 704/1683/25

Провадження № 22-ц/821/1136/26

категорія: скарга на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Фетісової Т.Л., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Ткаченко Михайло Олександрович

відповідач: ОСОБА_2

треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Відділ служби у справах дітей Тальнівської міської ради

представник відділу служби у справах дітей – Кравчук Ніна Василівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Ткаченка Михайла Олександровича на ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 24 березня 2026 року (постановлену в приміщенні Тальнівського районного суду Черкаської області під головуванням судді Дьяченка Д.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відділ служби у справах дітей Тальнівської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст заявлених вимог

09 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Тальнівського районного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ІНФОРМАЦІЯ_2 , Відділ служби у справах дітей Тальнівської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є батьком неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання якого визначено рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 серпня 2014 року у справі №704/1047/14-ц разом з позивачем. Позивач здійснює самостійне утримання та виховання сина ОСОБА_3 .

Також позивач зазначає, що відповідно до вищевказаного судового рішення шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка є матір`ю дитини, було припинено. Матір дитини з 2014 року не приймає участі у вихованні та утриманні сина через особисті обставини і сама потребує фінансової допомоги.

На підставі наведеного, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги та встановити факт самостійного утримання та виховання ним неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зазначив, що встановлення зазначеного факту має важливе значення для реалізації його прав як особи, що виховує дитину одноосібно, зокрема, для отримання в законному порядку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 24 березня 2026 року провадження у даній справі - закрито з мотивів наявності у даній справі публічно-правового спору між позивачем і ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України з приводу надання позивачу відстрочки від призову на військову службу по мобілізації, який, за висновками суду першої інстанції, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 08.04.2026 через систему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 – адвокат Ткаченко М.О., вважаючи, що суд першої інстанції безпідставно закрив провадження в справі, просив ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 24 березня 2026 року скасувати, як постановлену із порушенням норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, не дослідивши фактичних обставин у даній справі, при постановленні ухвали про закриття провадження в справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, як такої, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, помилково ототожнив спір між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (щодо факту самостійного утримання та виховання дитини батьком дитини) з публічно-правовим спором між позивачем і ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу по мобілізації.

На думку представника позивача, судом першої інстанції не враховано принципу єдності судової практики та правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних справах.

Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до п.15 ч.1 ст.353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача та перевіривши зміст ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального законодавства, не відповідає вищевказаним вимогам до судового рішення з огляду на наступне.

Як встановлено із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся 09.12.2025 до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ІНФОРМАЦІЯ_2 , Відділ служби у справах дітей Тальнівської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним дитини.

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами загального позовного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 серпня 2014 року у справі №704/1047/14-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Залишено проживати з ОСОБА_1 дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказаним судовим рішенням не встановлено факту самостійного виховання та утримання дітей позивачем, а лише визначено їх місце проживання з ним.

У п.92,93 постанови Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 725/9013/25 зазначено, що окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини. Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22, від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23.

Отже, для встановлення факту самостійного виховання і утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про вирішення спору між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (щодо факту самостійного утримання та виховання дитини батьком неповнолітньої дитини).

Позивач наголошує, що мати дитини з 2014 року самоусунулася від обов`язку виховувати та утримувати свого сина, оскільки не має змоги ані утримувати дитину, ані її виховувати, тому позивач змушений звернутися до суду з позовом, оскільки має на меті забезпечення найкращих інтересів дитини, зокрема, щодо дотримання її соціальних прав, належного лікування, а також вирішення позивачем, як військовозобов`язаним, питання щодо отримання відстрочки.

Статтею 51 Конституції України, ч.2,3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

У даній справі позивач просить встановити факт самостійного утримання та виховання ним неповнолітньої дитини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч.1 ст.15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. (див.: пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Доведення факту одноосібного виховання дитини пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі, умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Закриваючи провадження у справі з тих мотивів, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі вбачається наявність публічно-правового спору між позивачем і ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу по мобілізації. Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи із наступного.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Однак, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, предметом якого є спір щодо виконання батьками обов`язків з виховання дитини (щодо факту самостійного утримання та виховання дитини батьком дитини), який належить до спорів, що виникають із сімейних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд зазначає, що вказаний спір не містить ознак публічно-правового спору, визначених п.2 ч.1 ст.4 КАС України. Крім того, позивач взагалі не звертався до суду першої інстанції з позовними вимогами, намагаючись оскаржити рішення суб`єкта владних повноважень щодо відмови у наданні йому відстрочки від призову на військову службу по мобілізації.

Вказаний спір між сторонами стосується безпосередньо цивільно-правових відносин, а не публічно-правових, тому дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням вищевказаного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо наявності у даній справі ознак публічно-правового спору і передчасно постановив ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України колегія суддів за результатами розгляду апеляційної скарги, встановивши, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374,379, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченка Михайла Олександровича - задовольнити.

Ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 24 березня 2026року - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відділ служби у справах дітей Тальнівської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини -направити до Тальнівського районного суду Черкаської області для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Т.Л. Фетісова

Ю.В. Сіренко

/повний текст судового рішення виготовлений 28 травня 2026 року/