Суд: Хаджибейський районний суд міста Одеси
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших видів кредиту
Дата: 28 травня 2026 р.
Справа: №521/17512/25
Суддя: Поліщук І. О.
Справа № 521/17512/25
Номер провадження № 2/521/1102/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Поліщук І.О.,
за участю секретаря судового засідання Коржеван В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про стягнення коштів та відшкодування збитків, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_6 06.10.2025 року звернулася до Хаджибейського районного суду міста Одеси з позовом до Відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів та витребування майна з чужого незаконного володіння. 27.02.2026 року представником позивача було подано заяву про зміну предмету позову, згідно з якою позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 220 000,00 грн, стягнути з ОСОБА_2 збитки, завдані порушенням умов договору доручення, у загальному розмірі 273 005,55 грн, а також стягнути з Відповідачів судові витрати. В обґрунтування позову позивач зазначила, що протягом 2021 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 . Навесні 2021 року, після продажу квартири свого брата, позивач отримала значну суму особистих коштів, які вирішила інвестувати. Між нею та ОСОБА_2 було досягнуто усної домовленості (договір доручення), за якою останній зобов`язався за її кошти придбати обладнання для заводу з переробки автомобільних шин. На виконання доручення ОСОБА_2 17.04.2021 року передав ОСОБА_3 аванс у розмірі 200 000 грн (ще 20 000 грн позивач переказала ОСОБА_3 особисто) за виготовлення обладнання, яке так і не було виготовлене. Також за кошти позивача ОСОБА_2 розрахувався з ОСОБА_4 за гідравлічні витягувачі корду (4400 доларів США) та з ОСОБА_5 за навантажувач ЕРАЗЕ-40912 (1950 доларів США). Проте, ОСОБА_2 вказане майно позивачу не передав, приховав його у гаражах, доступ до яких обмежив, чим порушив умови договору доручення та завдав позивачу збитків на загальну суму еквівалентну 6350 доларів США (273 005,55 грн).
Ухвалою суду від 22.10.2025 року провадження по даній справі було відкрито в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 20.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання, яке відбулося 11 травня 2026 року позивач ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ) з`явилася, позовні вимоги підтримала, просила суд оголосити перерву у судовому засіданні та ще раз сповістити відповідачів по даній справі.
В матеріалах справи є наявні заяви від сторони позивача про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять суд їх задовольнити.
Третя особа ОСОБА_5 в судових засіданнях участі не приймав. До канцелярії суду подав заяву, в якій зазначив, що жодного зі стороні вказаної цивільної справи не знає особисто, ні в яких правовідносинах ні з ОСОБА_8 , ні з ОСОБА_2 , ні з ОСОБА_3 не перебував.
Відповідачі та треті особи у судові засідання 20.03.2026 року, 20.04.2026 року, 11 травня 2026 року та 29 травня 20206 не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце судового засідання були своєчасно повідомлені належним чином відповідно до вимог ЦПК України.
Клопотань про відкладення розгляду справи або відзивів на позовну заяву від відповідачів до суду не надходило.
Суд вбачає, що про існування даного спору відповідачі були сповіщені належним чином, проте відзиву на позов не подали. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).
Суд, у зв`язку з неявкою відповідачів та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачами відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу згідно ст.ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Предметом спору у даній позовній заяві є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідачів в порядку ст. 1000-1006 ЦК України грошових коштів у зв`язку з невиконанням договору доручення.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Сутність та правова природа загально цивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).
Довіреність та договір доручення є одними з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов`язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.
Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення – довірителем і повіреним.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підтвердження доводів своєї позовної заяви, позивачка подала суду наступні документи, а саме: розписку, зі змісту якої убачається, що вона видана ОСОБА_2 у тому, що ОСОБА_3 , паспорт НОМЕР_1 виданий 26.03.022 Хмельницьким МВ УМВС, який мешкає в АДРЕСА_1 у тому, що з метою виконання робіт за договором №1 від 17.04.2021 року, отримав в якості авансу 200 тис. гривень (двісті тисяч) гривень в чому він і розписався. В цієї ж розписці також вказується, що договір №1 на виготовлення лінії по переробці автомобільної гуми. Розписка була складена у присутності ОСОБА_8 ; розписку, зі змісту якої убачається, що ОСОБА_4 , 1977 року народження, прийняв авансову суму від ОСОБА_2 ( 700 у.е. США)за дві одиниці обладнання, якими є: 1) за гідравлічні витягувач корду з масло станцією ( S2700); 2) гідравлічний витягувач корду без масло станції (S1500). Всього оціночна вартість обладнання S 4200, доларів США. Орієнтовна дата остаточних розрахунків та відвантаження через два місяці ( 25.07.202021), розписка підписана ОСОБА_9 23.05.2021 року; розписку підписану ОСОБА_5 01.09.2021 року, з якої убачається, що ОСОБА_5 взяв суму 1970,00 доларів США за навантажувач ЕРАЗ-40912 жовтого кольору у ОСОБА_2 , якому передає цей навантажувач у довічне користування, претензій не має.
Проаналізувавши вищенаведені розписки, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_8 в жодній з них не виступає стороною яка б отримувала або передавала грошові кошти, а тому вищенаведені документи не можуть прийматися судом до уваги як докази укладення договору доручення між позивачем та відповідачами, зокрема ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
При цьому суд враховує, що позивачем не надано суду ні договору доручення, ні довіреності, складеної від неї на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Щодо тверджень позивача ОСОБА_8 в тієї частині, що позивач особисто перерахувала на картковий рахунок ОСОБА_3 додатково 20 000 грн., і оскільки обладнання ОСОБА_3 виготовлено не було, підстава, на якій він набув та зберігав вказані кошти, відпала, суд зазначає.
Стороною позивача дійсно надано докази перерахунку грошових коштів з платіжної картки ОСОБА_8 на рахунок відповідача ОСОБА_10 , разом з тим суд зауважує.
Виходячи з підстав, на які посилається позивач вимагаючи від відповідача ОСОБА_10 стягнення грошових коштів, зокрема у сумі 20000,000 гривень, підставою їх стягнення зазначено, що підстава, на якій він набув та зберігав вказані кошти, відпала, що свідчить про посилання на ст.1212 ЦК України, яка регулює правила повернення безпідставно набутого майна.
Статтею 1 Закону № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» визначені наступні терміни: платіжна операція це будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього; отримувач особа, на рахунок якої зараховується сума платіжної операції або яка отримує суму платіжної операції в готівковій формі; неналежна платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі; неналежний отримувач особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони».
Відтак, згідно матеріалів справи та долучених квитанцій про переказ коштів відсутні підстави вважати, що переказ коштів відбувся на рахунок неналежного отримувача, без законних підстав.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Згідно ч. 3 ст. 4 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.
Відповідно ст. 7 ч. 1 п. 1 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно платіжній інструкції № 1.336027417.1 від 02 жовтня 2025 року позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 3411,20 гривень, та платіжній інструкції №2.365471793.1 від 21.10.2025 року позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1406,80 гривень.
В матеріалах справи наявна довідка № 143 від 18 вересня 2025 року, відповідно до якої зазначено, що ОСОБА_8 є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_2 .
Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_8 сплатила судовий збір, а згідно п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору, тому такий збір судом був повернутий позивачу, як помилково сплачений.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, –
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_11 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів та відшкодування збитків — залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд — якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ірина Поліщук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua