Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №462/5082/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/5082/23 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л. Ю.

Провадження № 22-ц/811/3325/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Костюк С.О.

з участю: ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 серпня 2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

у липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_5 , про встановлення факту батьківства.

В обгрунтування позовних вимог, з врахуванням заяв про зміну предмета позову, покликається на те, що приблизно в 1990 році познайомився з ОСОБА_6 , з якою у них виникли близькі стосунки, в результаті яких у них народився син, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Будучи одруженим на момент народження дитини, він визнав ОСОБА_7 своїм сином, постійно допомагав йому матеріально, часто приїжджав в гості та брав участь у вихованні сина. Крім того, на підставі договору купівлі-продажу квартири він відчужив матері сина, ОСОБА_6 свою квартиру АДРЕСА_1 за половину ринкової вартості квартири для проживання в ній ОСОБА_7 , а після смерті його матері в 2018 році він матеріально допомагав ОСОБА_7 сплачувати комунальні послуги. 09 червня 2022 року ОСОБА_7 одружився з ОСОБА_3 , у шлюбі у них дітей не було. У зв`язку зі смертю ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина на належне йому майно. Бажаючи прийняти спадщину після смерті ОСОБА_7 , він звернувся до ОСОБА_3 з пропозицією про надання йому матеріальної компенсації за продану ним квартиру АДРЕСА_1 , однак отримав відмову. Зазначає, що на момент смерті ОСОБА_7 своє майно нікому не заповідав, а батьки мають у першу чергу право на спадкування за законом.

З наведених підстав просить:

- встановити факт батьківства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право на спадкування за законом в першу чергу після смерті ОСОБА_7 .

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 07 серпня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_5 , про встановлення батьківства – відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що заочне рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що пред`явив позовні вимоги про встановлення факту батьківства та про визнання права на спадкування до ОСОБА_3 , як спадкоємця після померлого її чоловіка, ОСОБА_7 , яка не визнає його права на спадкування. Чинне законодавство не виключає можливості звернутися із вимогами про визнання батьківства після досягнення дитиною повноліття. Що стосується посилання суду на статтю 53 КпШС, то вказана стаття визначає коло осіб, які мають право звернутися до суду про визнання батьківства. Зазначає, що надав докази переказу коштів ОСОБА_7 в розмірі 10000 грн. та 12000 грн., а висновок суду про те, що через разовий характер переказів, такі не можуть вважатися фінансовою підтримкою, є лише припущенням. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами спільне проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та ведення ними спільного господарства, спільне виховання чи утримання ОСОБА_7 , не надав доказів , які б достовірно підтверджували, що позивач брав участь у житті сина, те що ОСОБА_7 визнавав позивача своїм батьком, доказів, що достовірно підтверджують визнання позивачем батьківства за життя ОСОБА_7 та його матері

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Звернувшись з позовом до суду, ОСОБА_1 просить визнати факт батьківства щодо ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року в справі № 6-20цс15 зроблено висновок, що "оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини".

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 (п. 3, 9) вказано таке: “Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини… ..Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦП, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.”

Оскільки ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , до спірних правовідносин слід застосувати КпШС.

Походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків (стаття 52 КпШС України).

Батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них (стаття 54 КпШС України).

Відповідно до частини другої статті 53 КпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 53 КпШС при встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного госопдарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Тобто, частиною третьою цієї статті визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України", яка підлягає застосуванню при вирішенні спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19) зроблено висновок, що: «частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства..”

Подібні висновки про застосування норм права містяться у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 р. (справа № 754/11664/15, провадження № 61-13259св21): “Законодавством не визначено вичерпний перелік доказів, які можуть підтверджувати факт батьківства особи щодо дитини. При цьому суд може прийняти як доказ письмові документи, показання свідків, пояснення сторін тощо, якщо вони можуть достовірно підтвердити або спростувати:- спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і можливим батьком до народження дитини;- спільне виховання чи утримання ними дитини;- визнання особою свого батьківства за життя.”

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-416Зсв18), у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2025 року у справі № 396/1251/21 зазначено, що «під час розгляду справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема спільне проживання й ведення спільного господарства батьком та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Згідно із статтею 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 СК України, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження. … Повно та всебічно оцінивши докази, надані сторонами у сукупності за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності та допустимості, що ґрунтувалося на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у частині встановлення факту батьківства померлого ОСОБА_5 стосовно позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2».

До спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 53 КпШС, згідно якої підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не лише сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Підставою для встановлення батьківства є належні на достатні відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи.

Разом з тим частина третя статті 53 КпШС України та положення ЦПК України не обмежують коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.

З копії свідоцтва про народження НОМЕР_1 , виданого 04 лютого 1999 року вбачається, що ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками записані: батьком - ОСОБА_8 та матір`ю - ОСОБА_6 .

Як вбачається з копії Запису акта про народження 73 від 04 лютого 1999 року підстава запису про батька - заява матері від 04.02.1999 року.

Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_7 було АДРЕСА_2 , про що свідчить штамп у паспорті громадянина України НОМЕР_2 .

Копіями свідоцтва про смерть НОМЕР_3 та лікарським свідоцтвом про смерть №96 від 14.01.2023р., витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть підтверджується, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Матеріалами справи підтверджується, що за життя ОСОБА_7 перебував у шлюбі із ОСОБА_9 , відповідачкою по справі.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що він разом з матір`ю ОСОБА_7 – ОСОБА_6 виховували їх сина ОСОБА_10 , що він приїзджав до них, спілкувався з ним, як батько піклувався про нього, ніколи не втрачав інтерес до дитини, що за життя ОСОБА_10 він визнавав його своїм сином, а ОСОБА_10 вважав його своїм батьком і називав його татом, він допомагав матері матеріально його утримувати, а в дорослому віці матеріально йому допомагав, але у зв`язку з тим, що перебував у іншому зареєстрованому шлюбі, не міг з ними разом проживати та в повній мірі займатися його вихованням та частіше з ним спілкуватися.

Покликався також на те, що він приймав участь у важливих подіях в житті сина, а саме, у його сватанні, був присутнім на весіллі, поведінка померлого сина за життя свідчить про те, що він вважав своїм батьком саме ОСОБА_1 , називав його татом.

Позивач надав пояснення про те, що знав матір ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , був з нею у стосунках, від яких остання народила сина, якого назвали ОСОБА_10 , але оскільки вони не перебували у зареєстрованому шлюбі, то відомості про батька « ОСОБА_8 » були записані за заявою матері, по батькові сина записали « ОСОБА_11 ».

Судом апеляційної інстанції було витребувано запис акту про народження ОСОБА_7 , із запису акта про народження №73 від 04 лютого 1999 року вбачається, що підставою для запису про батька ОСОБА_7 була заява матері від 04.02.1999 року.

У записі акту про народження ОСОБА_7 батьком записано « ОСОБА_8 », відомості про батька ОСОБА_7 , які зазначені у свідоцтві про його народження, зокрема його імені та по батькові, відповідають імені та по батькові ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 помер, до матеріалів справи долучено копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7 серії НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 16 січня 2023 року, з якого вбачається, що саме ОСОБА_1 звертався щодо юридичної реєстрації факту смерті ОСОБА_7 з подальшим отриманням свідоцтва про смерть, що підтверджується відповіддю відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові від 17.04.2026 року № 416/23.20-108.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив про те, що на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги, позивач не надав суду належних доказів, які б містили інформацію щодо предмету доказування, а саме, спільне перебування та спілкування з дитиною; особисті листи, спільні фотокартки у різні періоди життя; підтвердження у наданні матеріальної допомоги чи сплати аліментів; інші докази спільного виховання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 дитини, її матеріальне утримання позивачем разом з матір`ю сина.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б достовірно підтверджували твердження позивача про вищезазначені обставини, про те, що за час до досягнення ОСОБА_7 повноліття позивач приймав участь у його житті, матеріально його утримував.

На підтвердження здійснення позивачем грошових переказів на рахунок ОСОБА_7 позивач надав платіжні документи про переказ коштів на суму 12000.00 та 15000.00 грн., які суд першої інстанції не вважав беззаперечним доказом надання матеріальної допомоги ОСОБА_7 .

Згадані вище квитанції свідчать про перерахування коштів ОСОБА_7 , коли він вже був повнолітнім, і не можуть бути доказом надання матеріальної допомоги, матеріального утримання у дитинстві, які б свідчили, що за життя матері ОСОБА_7 позивач їй допомагав матеріально утримувати дитину.

Не є доказом підтвердження батьківства ОСОБА_1 відчуження ним ОСОБА_6 належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 , яку, як зазначає позивач, він відчужив за половину ринкової вартості квартири.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який відмовляючи у задоволенні позову, зазначив про те, що на підтвердження позовних вимог позивачем не надано належних доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування: спільне перебування та спілкування з дитиною; особисті листи, спільні фотокартки у різні періоди життя; підтвердження у наданні матеріальної допомоги чи сплати аліментів; інші докази їх спільного виховання або утримання ними дитини відсутні, і що позивач не довів належними та допустимими доказами, які б з достовірністю підтверджували ту обставину, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 спільно виховували дитину, спільними коштами її матеріально утримували.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Доказами визнання батьківства можуть бути окрім іншого, пояснення самих сторін, показання свідків, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Як вбачається з позовної заяви, у ній позивач зазначив те, що обставини, якими він обґрунтовував позовні вимоги, можуть підтвердити свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , однак такі свідки судом першої інстанції не допитувалися.

Судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання позивача та його представника ОСОБА_2 про допит свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 .

Допитана у суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_12 повідомила, що перебуваючи у щлюбі з ОСОБА_1 дізналася про матір ОСОБА_7 , коли дитині було близько року, а пізніше його матір - ОСОБА_6 приходила до неї і вибачалась через те, що мала стосунки із ОСОБА_1 . Від неї свідок дізналась про те, що ОСОБА_7 є її сином, народженим від ОСОБА_1 . Також повідомила суду, що ОСОБА_1 їздив до матері ОСОБА_7 та сина, багато разів після його народження, брав участь у вихованні дитини. Зазначила, що боялась за збереження шлюбу із позивачем, оскільки ще до народження ОСОБА_10 у них з позивачем у шлюбі народився син.

Допитана у суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_14 , будучи попередженою про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань, повідомила, що знайома із ОСОБА_1 , зазначила, що він відчужив свою квартиру ОСОБА_6 , як їй відомо, для свого сина.

Допитана в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_13 , повідомила, що вона знайома з ОСОБА_1 по роботі, працює на посаді професора у медичному університеті. З ОСОБА_10 познайомилась, коли він навчався на першому курсі університету, та була здивована тим, що він був дуже здібним студентом. Ростислав повідомив їй, що його тато є професором і його звати ОСОБА_1 , а також те, що він визнає ОСОБА_10 своїм сином, допомагає йому фінансово. Коли ОСОБА_10 захворів, то вона повідомила про це позивача, при цьому позивач, будучи за кордоном на науковій конференції, швидко повернувся в Україну до ОСОБА_10 . Свідок зазначила, що Ростислав називав ОСОБА_1 «татом».

Допитана у суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_17 зазначила, що вона є матір`ю дружини померлого ОСОБА_7 , повідомила суду те, що ОСОБА_1 був присутній під час церковного шлюбу її дочки та ОСОБА_7 , а також на святі після шлюбу у церкві. Зазначила, що на святкуванні були присутні 20 осіб включно з молодятами, а до цього ОСОБА_1 брав участь у сватанні її дочки разом із ОСОБА_7 . Також свідок зазначила, що ОСОБА_1 був присутній на похороні ОСОБА_7 , а після того як вона із її чоловіком понесли витрати на поминальний обід, ОСОБА_1 частково їх компенсував.

Вирішуючи питання щодо дослідження нових доказів, які без поважних причин не подавались до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для привального вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд повинен мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, зазначивши про свідків в позовній заяві, з окремим клопотанням про їх допит до суду першої інстанції не звертався, хоча не був позбавлений можливості заявити таке клопотання, щоб в подальшому їх показання міг взяти до уваги суд першої інстанції, як доказ, при ухваленні рішення судом першої інстанції.

Оскільки позивач не в достатній мірі обґрунтував неможливість звернення до суду першої інстанції з клопотанням про допит вищезазначених свідків, колегія суддів не вбачає підстав для дослідження показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 .

З врахуванням вимог частини третьої статті 53 КпШС, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в позові з тих підстав, що ОСОБА_1 не доведено факту сумісного проживання та виховання ОСОБА_10 з його матір`ю, ОСОБА_6 , не доведено факт виховання та утримання позивачем дитини, не надано доказів які достовірно підтверджують визнання батьківства позивачем за життя ОСОБА_10 та його матері.

Як на підставу для визнання батьківства, ОСОБА_1 покликався також на те, що він приймав участь у важливих подіях в житті сина, а саме, у його сватанні, був присутнім на весіллі, чого не заперечував в суді залучений до участі як третя особа ОСОБА_5 , рідний брат матері ОСОБА_10 , а відтак поведінка померлого сина за життя свідчить про те, що він вважав своїм батьком саме ОСОБА_1 , називав його татом.

Позивач зазначив про те, що та обставина, що після смерті ОСОБА_10 саме він займався його похороном, частково оплачував поминальний обід, що свідчить про те, що ОСОБА_10 був для нього не чужою, а близькою йому людиною.

Колегія суддів вважає, що такі доводи апелянта також не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що позивачем, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами спільне проживання матері ОСОБА_7 та позивача, спільне виховання чи утримання ними дитини, не надано доказів, які б достовірно підтверджували визнання батьківства позивачем за життя ОСОБА_10 та його матері, що свідчить про відсутність передбачених частиною 3 статті 53 КпШС підстав для визнання факту батьківства ОСОБА_1 щодо ОСОБА_7 .

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відмову в задоволенні позову суд першої інстанції також обґрунтував тим, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд першої інстанції вважав, що звертаючись до суду із позовом про визнання батьківства ОСОБА_1 зазначив відповідачем ОСОБА_9 , дружину покійного ОСОБА_7 , проте відповідач не може бути належним суб`єктом до якого пред`явлено позов, оскільки вона не є і не може бути учасником правовідносин щодо обставин народження ОСОБА_18 .

Стаття 1261 ЦК України передбачає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Станом на час розгляду цієї справи ОСОБА_1 не наділений правами та обов`язками спадкоємця, тому не перебуває і не може в силу свого правового статусу перебувати у спірних правовідносинах із відповідачем відносно спадкової маси. Спадкових прав у ОСОБА_1 станом на цей час немає, відтак питання про перерозподіл спадщини і внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, що видане іншому спадкоємцю, є передчасним.

У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 р. у справі № 754/11664/15 зазначено про те, що «у справі, що переглядається, суди встановили, що: - відповідачка, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, заперечує проти встановлення факту батьківства спадкодавця щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, 2002 року народження; - ОСОБА_1 в інтересах дітей у встановлений законом строк також подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6. За таких обставин, у разі встановлення факту батьківства ОСОБА_6 щодо дітей позивачки пред`явлення окремих позовних вимог щодо спадкового майна не вимагається, а спадкування відбуватиметься у позасудовий спосіб, у зв`язку з чим ОСОБА_1 правильно звернулася до суду в порядку позовного провадження, пред`явивши позовні вимоги до ОСОБА_4 як до іншої спадкоємиці померлого, яка прийняла спадщину, тобто особи, прав та інтересів якої безпосередньо стосується цей спір.”

У постанові від 30.09.2021 року у справі № 715/2537/19, Верховний Суд зазначив про те, що «колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неналежний спосіб захисту прав, обраний позивачем, відсутність постанови нотаріуса про вчинення нотаріальної дії щодо оформлення спадщини та відсутність спору про право, оскільки встановлення факту батьківства ОСОБА_3 зачіпає інтереси його спадкоємців, зокрема його матері ОСОБА_2, яка заперечує батьківство сина щодо дитини позивача, а отже справа правильно розглянута судами в порядку позовного провадження. Апеляційний суд правильно виходив з того, що за умов установлення спорідненості дитини із спадкодавцем, спадкування за законом може відбутися в позасудовий спосіб, в порядку статті 1269 ЦК України.”

Оскільки встановлення факту батьківства щодо ОСОБА_7 зачіпає інтереси його спадкоємців, зокрема дружини ОСОБА_7 - ОСОБА_3 , яка заперечує батьківство ОСОБА_1 щодо ОСОБА_7 , а тому ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги за законом, є належним відповідачем у справі, а справа вірно розглянута судом в порядку позовного провадження.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 серпня 2024 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 травня 2026 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк