Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №742/184/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 травня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/184/25

Головуючий у першій інстанції – Давидчук Д. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/16/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Зеляк Ю.Г.

сторони:

позивач: Акціонерне товариство ”Акцент-Банк”

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства ”Акцент-Банк” на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Давидчука Д.П. від 20 лютого 2025 року, місце ухвалення заочного рішення - м. Прилуки, у справі за позовом Акціонерного товариства ”Акцент-Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року АТ ”Акцент-Банк” звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування вимог заявленого позову позивач АТ ”Акцент-Банк” вказував, що 20.11.2015 року між АТ ”Акцент-Банк” та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, шляхом підписання анкети-заяви, якою відповідач підтвердив свою згоду, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання батьківських послуг в А-Банку, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складають договір про надання банківських послуг, згідно якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою процентів за користування кредитному розмірі 46,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач зазначав, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору кредиту, станом на 09.12.2024 року утворилася заборгованість у розмірі 10 238 грн. 27 коп., яка складається із: 6 005 грн. 76 коп. - заборгованості за кредитом, 4 232 грн. 51 коп. - заборгованості за відсотками, 0 грн. 00 коп. - заборгованість за штрафами. За даних обставин, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 20.11.2015 року у розмірі 10 238 грн. 27 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 6 005 грн. 76 коп., заборгованості за відсотками - 4 232 грн. 51 коп. Позивач також ставив питання про стягнути з відповідача на свою користь судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн.

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2025 року у задоволенні позову Акціонерного товариства ”Акцент-Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено.

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство ”Акцент-Банк” просить скасувати заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2025 року по справі № 742/184/25 за позовом АТ ”Акцент-Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Також апелянт просить стягнути на користь АТ ”Акцент-Банк” з відповідача судові витрати, пов`язані із поданням даної апеляційної скарги, у розмірі сплаченого судового збору. Доводи апеляційної скарги АТ ”Акцент-Банк” вказують, що оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 20.02.2025 року ухвалено судом із порушенням матеріальних норм права, тому воно підлягає скасуванню. В доводах апеляційної скарги АТ ”Акцент-Банк” не погоджується із посиланням суду першої інстанції на відсутність підпису позичальника на Умовах і Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Відповідач в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ”А-Банку” підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Як вбачається із розрахунку заборгованості, відповідач користувався кредитом, що підтверджує його ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг в ”А-Банку”, також відповідач з ними погодився, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Апелянт стверджує, що банком, станом на час укладення договору, на виконання відповідних положень Закону України ”Про захист прав споживачів”, було надано всю необхідну інформацію у письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання кредитного договору його сторонами. Враховуючи, що законом не встановлено обов`язку кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України ”Про захист прав споживачів”, як вказує апеллянт, є положення ч. 2 статті 638, ч. 2 статті 642 ЦК України, тобто, фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією та сплата періодичних платежів. Апелянт зазначає, що своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором позичальник підтвердив факт виконання банком всіх переддоговірних формальностей, щодо яких є застереження у чинному на той час законодавстві, в тому числі, і постанові правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування, на момент підписання кредитного договору. Апелянт також не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у стягненні із відповідача на користь позивача процентів, оскільки позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто, він погодився з умовами, які діяли на момент зняття коштів, що є фактичним прийняттям пропозиції до укладання договору дією, і відповідач повинен сплачувати процентну ставку. За доводами апелянта, суд першої інстанції при розгляді даного спору по суті мав на підставі ч.1 статті 1048 ЦК України, стягнути на користь позивача відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України. Щодо посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17, апелянт вказує, що навіть приймаючи до уваги зазначену правову позицію, суд повинен був стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту, як це фактично зробив Верховний Суд у зазначеній постанові, проте, суд першої інстанції не прийняв до уваги дану правову позицію. Апелянт вважає необґрунтованими сумніви суду першої інстанції відносно розрахунку заборгованості, оскільки на підтвердження правильності розрахунку, позивачем надано банківську виписку. Таким чином, за доводами апелянта, оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 20.02.2025 року є таким, що ухвалено із порушенням норм матеріального права, і тому підлягає скасуванню.

Згідно приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства ”Акцент-Банк” на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2025 року у справі за позовом АТ ”Акцент-Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, без повідомлення (виклику) учасників справи, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони даного спору належним чином повідомлені про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 07.09.2014 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку (а.с.10). Необхідно зазначити, що даний документ складено не українською мовою, яка в Україні є державною (а.с. 10).

До матеріалів справи позивачем долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ ”Акцент-Банк”, Тарифи користування кредитної карткою ”Універсальна”, ”Універсальна Gold” (а.с. 14-21).

Як вбачається із довідки за картами (а.с.11), відповідачу відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 , зі строком дії до вересня місяця 2018 року, № НОМЕР_3 , зі строком дії до жовтня місяця 2021 року, № НОМЕР_4 , зі строком дії до травня місяця 2023 року.

Відповідно до даних довідки за лімітами (а.с.12), за кредитним договором б/н від 20.11.2015 року за період з 20.11.2015 року до 09.12.2024 року, відповідачу встановлювались відповідні кредитні ліміти: 20.11.2015 року - 500 грн., 30.08.2016 року - 16 000 грн., 13.12.2016 року - 17 000 грн., 26.01.2019 року - 16 170 грн., 21.02.2019 року - 15 470 грн., 20.03.2019 року - 14 680 грн., 31.03.2019 року - 12 480 грн., 21.04.2019 року - 10 570 грн., 19.05.2019 року - 9 120 грн., 01.12.2022 року - 8 560 грн., 01.12.2022 року - 8 560 грн., 27.09.2023 року - 6 005 грн. 76 коп., 22.12.2023 року - 6 100 грн.

У матеріалах справи наявний наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором б/н від 20.11.2015 року, укладеним між АТ ”Акцент-Банк” і відповідачем, у якому зазначено, що станом на 09.12.2024 року, утворилася заборгованість у розмірі 10 238 грн. 27 коп., яка складається із: 6 005 грн. 76 коп. - заборгованість за кредитом, 4 232 грн. 51 коп. - заборгованість за відсотками, 0,00 грн. - заборгованість за штрафами (а.с.5-9).

Як вбачається із оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 20.02.2025 року, відмовляючи у задоволенні позову Акціонерного товариства ”Акцент-Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції зазначив, що дата підписання анкети-заяви у наданому суду примірнику цього документа значиться: 07.09.2014 року, в той час, як позивач просить стягнути заборгованість за договором б/н від 20.11.2015 року. При цьому, ”Умови та правила надання банківських послуг”, надані позивачем, підпису відповідача в собі не містять. Доказів того, що ”Умови та правила надання банківських послуг у АТ ”Акцент-Банк”, які додані позивачем до позовної заяви, є складовою укладеного між сторонами договору, матеріали справи також не містять, як відсутні і докази, що саме такі Умови та правила надання банківських послуг діяли на момент підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, та у подальшому такі Умови не змінювались. Суд першої інстанції встановив, що у Анкеті-заяві від 07.09.2014 року (а.с.10), процентна ставка не зазначена. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема, статтями: 625, 1048 ЦК України, позивач не заявляв. Вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції прийняв до уваги висновки, викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17. Судом першої інстанції у оскаржуваному заочному рішенні від 20.02.2025 року зазначено, що подання позивачем доказів на підтвердження обставин справи, є обов`язковим, оскільки в цій частині між сторонами виникає спір про право, і такі докази мають значення для ухвалення рішення по справі. При цьому, судом першої інстанції звернуто увагу, що копія Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Акцент-Банку, з датою підписання 07.09.2014 року, яку надав позивач, складена, імовірно, російською мовою. З урахуванням положень статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України ”Про судоустрій і статус суддів”, ч.1- ч.3 статті 9 ЦПК України, відповідно до яких, судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою, рішення Конституційного Суду № 8-рп/2008 від 22.04.2008 року, статті 14 Закону України ”Про забезпечення функціонування української мови як державної”, суд першої інстанції зазначив, що сторони є вільними в укладенні договору, однак, з метою надання оцінки договору, як доказу у цивільному процесі, в тому числі, відповідності його чинному законодавству, суд зобов`язаний встановити його зміст. Як доказ, сторона має надати суду документ, викладений державною мовою, або його переклад. Оскільки судочинство в суді ведеться виключно державною мовою, і щоб надати оцінку доказу, суд беззастережно має розуміти його зміст. Приймаючи до уваги, що надана позивачем копія Анкети-заява складена іноземною мовою, без відповідного перекладу, суд першої інстанції констатував, що не може встановити її зміст, а інші надані позивачем документи, зокрема, витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ ”Акцент-Банк”, не містять в собі підпису відповідача, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що відповідач був повідомлений про умови отримання кредитних коштів, порядок їх використання, розмір процентної ставки, умови настання відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства ”Акцент-Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в повному обсязі, за недоведеністю.

Доводи апеляційної скарги АТ ”Акцент-Банк” вказують, що оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 20.02.2025 року ухвалено судом із порушенням матеріальних норм права, тому воно підлягає скасуванню. В доводах апеляційної скарги АТ ”Акцент-Банк” не погоджується із посиланням суду першої інстанції на відсутність підпису позичальника на Умовах і Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Відповідач в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ”А-Банку” підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Як вбачається із розрахунку заборгованості, відповідач користувався кредитом, що підтверджує його ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг в ”А-Банку”, також відповідач з ними погодився, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Апелянт стверджує, що банком, станом на час укладення договору, на виконання відповідних положень Закону України ”Про захист прав споживачів”, було надано всю необхідну інформацію у письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання кредитного договору його сторонами. Враховуючи, що законом не встановлено обов`язку кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України ”Про захист прав споживачів”, як вказує апеллянт, є положення ч. 2 статті 638, ч. 2 статті 642 ЦК України, тобто, фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією та сплата періодичних платежів. Апелянт зазначає, що своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором позичальник підтвердив факт виконання банком всіх переддоговірних формальностей, щодо яких є застереження у чинному на той час законодавстві, в тому числі, і постанові правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування, на момент підписання кредитного договору. Апелянт також не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у стягненні із відповідача на користь позивача процентів, оскільки позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто, він погодився з умовами, які діяли на момент зняття коштів, що є фактичним прийняттям пропозиції до укладання договору дією, і відповідач повинен сплачувати процентну ставку. За доводами апелянта, суд першої інстанції при розгляді даного спору по суті мав на підставі ч.1 статті 1048 ЦК України, стягнути на користь позивача відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України. Щодо посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17, апелянт вказує, що навіть приймаючи до уваги зазначену правову позицію, суд повинен був стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту, як це фактично зробив Верховний Суд у зазначеній постанові, проте, суд першої інстанції не прийняв до уваги дану правову позицію. Апелянт вважає необґрунтованими сумніви суду першої інстанції відносно розрахунку заборгованості, оскільки на підтвердження правильності розрахунку, позивачем надано банківську виписку. Таким чином, за доводами апелянта, оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 20.02.2025 року є таким, що ухвалено із порушенням норм матеріального права, і тому підлягає скасуванню.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч.1 статті 15, ч.1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1, ч.2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Положеннями ч.1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей: 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ч.1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 статті 1048 ЦК України).

Положеннями ч.2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Приписами ч.1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається із позовної заяви АТ ’’Акцент-Банк’’ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач АТ ”Акцент-Банк” вказував, що 20.11.2015 року між АТ ”Акцент-Банк” та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, шляхом підписання Анкети-заяви, якою відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання батьківських послуг в А-Банку, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складають договір про надання банківських послуг, згідно якого, банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою процентів за користування кредитному розмірі 46,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв`язку із неналежним виконанням умов відповідачем укладеного договору кредиту, станом на 09.12.2024 року утворилася заборгованість у розмірі 10 238 грн. 27 коп., яка складається із: 6 005 грн. 76 коп. - заборгованості за кредитом, 4 232 грн. 51 коп. - заборгованості за відсотками.

Необхідно зазначити, що відповідно до статті 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова.

За приписами ч.1 статті 9 ЦПК України, яка регламентує мову цивільного судочинства, цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.

Положеннями статті 14 Закону України ”Про засади державної мовної політики” регламентовано, що судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою.

Конституційний Суд України у Рішенні № 8-рп/2008 від 22.04.2008 зазначив, що державною мовою здійснюються ведення судового процесу, складання судових документів та інші процесуальні дії і відносини, що встановлюються між судом та іншими суб`єктами на всіх стадіях розгляду і вирішення адміністративних та цивільних справ.

За приписами статті 14 Закону України ”Про забезпечення функціонування української мови як державної”, у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України ”Про судоустрій і статус суддів”.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції від 20.02.2025 року відносно того, що у порушення вказаних вище вимог Конституції України та чинного законодавства, на підтвердження вимог заявленого позову, позивачем АТ ”Акцент-Банк” надано суду першої інстанції копію Анкети-заяви від 07.09.2014 року (а.с.10), текст у якій викладено іноземною мовою. Належним чином оформленного перекладу вказаного документа матеріали даної цивільної справи в собі не містять. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний документ не може бути прийнято до уваги судом першої інстанції, як належний та достатній доказ у справі, у розумінні приписів статей: 77, 80 ЦПК України, оскільки він був наданий із порушенням вимог чинного законодавства, та суперечить положенням Закону України ”Про забезпечення функціонування української мови як державної” та ч.1 статті 9 ЦПК України, яка регламентує мову цивільного судочинства).

До матеріалів справи позивачем також долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ ”Акцент-Банк”, Тарифи по картці ”Універсальна”, ”Універсальна Gold” (а.с.14-21), які не містять в собі підпису відповідача ОСОБА_1 .

Як вбачається із довідки за картами (а.с.11), відповідачу відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 , зі строком дії до вересня місяця 2018 року, № НОМЕР_3 , зі строком дії до жовтня місяця 2021 року, № НОМЕР_4 , зі строком дії до травня місяця 2023 року.

Відповідно до даних довідки за лімітами (а.с.12), за кредитним договором б/н від 20.11.2015 року за період з 20.11.2015 року до 09.12.2024 року, відповідачу встановлювались відповідні кредитні ліміти: 20.11.2015 року - 500 грн., 30.08.2016 року - 16 000 грн., 13.12.2016 року - 17 000 грн., 26.01.2019 року - 16 170 грн., 21.02.2019 року - 15 470 грн., 20.03.2019 року - 14 680 грн., 31.03.2019 року - 12 480 грн., 21.04.2019 року - 10 570 грн., 19.05.2019 року - 9 120 грн., 01.12.2022 року - 8 560 грн., 01.12.2022 року - 8 560 грн., 27.09.2023 року - 6 005 грн. 76 коп., 22.12.2023 року - 6 100 грн.

У матеріалах справи наявний наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором б/н від 20.11.2015 року, укладеним між АТ ”Акцент-Банк” і відповідачем, у якому зазначено, що станом на 09.12.2024 року, утворилася заборгованість у розмірі 10 238 грн. 27 коп., яка складається із: 6 005 грн. 76 коп. - заборгованість за кредитом, 4 232 грн. 51 коп. - заборгованість за відсотками, 0,00 грн. - заборгованість за штрафами (а.с.5-9).

Відповідно до приписів ч.1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч.1, ч.2 статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч.1 статті 634 ЦК України).

Відповідно до положень ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

У переважній більшості випадків, застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює підприємець, в даному випадку - АТ ”Акцент-банк”. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим, банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

З огляду на зміст статей: 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Як зазначено вище, надана позивачем суду копія Анкети-заяви від 07.09.2014 року (а.с. 10), текст у якій викладено іноземною мовою, не може бути прийнята до уваги судом, як належний та достатній доказ у справі, у розумінні приписів статей: 77, 80 ЦПК України. Оскільки вказаний документ надано позивачем із порушенням вимог чинного законодавства, та суперечить приписам Закону України ”Про забезпечення функціонування української мови як державної” та ч.1 статті 9 ЦПК України, яка регламентує мову цивільного судочинства.

В доводах позовної заяви позивач вказував, що 20.11.2015 року між АТ ”Акцент-Банк” та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, шляхом підписання Анкети-заяви, при цьому, у матеріалах справи наявна лише копія Анкети-заяви від 07.09.2014 року (а.с.10), текст у якій викладено іноземною мовою.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що у даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч.1 статті 634 ЦК України, за змістом якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.а-bank.com.ua) неодноразово змінювалися самим АТ ”Акцент-Банк” у хронологічний період - з часу виникнення спірних правовідносин (20.11.2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За даних обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у матеріалах справи підписаної відповідачем Анкети-заяви від 20.11.2015 року, на яку міститься посилання в позовній заяві, а також відсутність доказів наявності домовленості сторін спору про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил, не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”. Згідно із вказаними положеннями Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів, можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п.62 ’’Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України’’, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом при розгляді справи, у сукупності із іншими доказами. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 року у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 року у справі № 209/3046/20.

Необхідно зазначити, що за своєю сутністю кредитний договір є позикою, а відповідно до ч. 1 статті 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже, зобов`язання позичальника з повернення кредиту виникає не з моменту підписання кредитного договору, а з моменту отримання кредитних коштів. Видача кредиту має бути підтверджена належними доказами. За відсутності доказів на підтвердження факту передання позичальнику кредитних коштів, суд не має правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості.

У матеріалах даної справи відсутня виписка за картковим рахунком, відкритим на ім`я ОСОБА_1 , на яку посилається апелянт в доводах апеляційної скарги. Наданий позивачем розрахунок заборгованості, не є первинним документом, що підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, зазначених банком у позовній заяві, а відтак, не є належним доказом отримання кредитних коштів відповідачем та їх повернення.

За наведених вище обставин, сам по собі розрахунок, а також довідка за лімітами, із наявною інформацією про коригування кредитного ліміту, без надання доказів отримання кредитних коштів позичальником, не підтверджує наявності заборгованості у відповідача перед банківською установою у зазначеному позивачем розмірі.

Відповідно до положень ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно приписів ч.1, ч.2, ч.3, ч.4 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На підтвердження позовних вимог щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, АТ ”Акцент-Банк” мало можливість додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема, фінансові документи щодо перерахування кредитних коштів, виписку по особовому рахунку позичальника, з метою перевірки судом доводів банку про розмір кредитної заборгованості.

Проте, як встановлено судом в ході розгляду даної справи, належних та достатніх доказів, у розумінні приписів статей: 77,80 ЦПК України, на підтвердження факту укладення сторонами даного спору кредитного договору 20.11.2015 року, узгодження його істотних умов, надання позичальнику кредитних коштів, позивачем суду не надано.

Оцінюючи наявність документально підтверджених доказів у даній справі, на обґрунтування вимог заявленого позову, судом враховано, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим, до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо. Відповідно, вимоги до рівня ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Аналогічний висновок викладений Верховим Судом у постанові від 01.02.2023 року у справі № 199/7014/20.

При цьому, доводи апеляційної скарги відносно того, що навіть за відсутності підпису позичальника на Тарифах та Умовах та правилах, банк має право на стягнення фактично наданих коштів і відсотків за користування ними, у розмірі облікової ставки НБУ, відповідно до ч.1 статті 1048 ЦК України, є безпідставними, оскільки позивачем не надано належних та достатніх доказів факту існування заявленої заборгованості у відповідача ОСОБА_1 .

У контексті приписів норм права, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних, документально підтверджених обставин справи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 20.02.2025 року про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого АТ ”Акцент-Банк” позову. Як вбачається із оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 20.02.2025 року, відмовляючи у задоволенні позову Акціонерного товариства ”Акцент-Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції зазначив, що дата підписання Анкети-заяви в наданому суду примірнику цього документа значиться: 07.09.2014 року, в той час, як позивач просить стягнути заборгованість за договором б/н від 20.11.2015 року. Приймаючи до уваги, що Анкета-заява складена іноземною мовою, без відповідного перекладу, суд першої інстанції констатував, що не може встановити її зміст, а інші надані позивачем документи, зокрема, витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ ”Акцент-Банк”, не містять в собі підпису відповідача. У зв`язку із даними обставинами, відсутні підстави вважати, що відповідач був повідомлений про умови отримання кредитних коштів, порядок їх використання, розмір процентної ставки, умови настання відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Приймаючи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства ”Акцент-Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, за недоведеністю.

Доводи апеляційної скарги вищезазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки вказані висновки суду першої інстанції узгоджуються із фактичними, документально підтвердженими обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування заочного рішення суду першої інстанції від 20.02.2025 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих фактичних обставин, документально підтверджених тими доказами, які були досліджені в ході судового розгляду даної справи.

За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу Акціонерного товариства ”Акцент-Банк” - залишити без задоволення, а заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.02.2025 року, залишити без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства ”Акцент-Банк” - залишити без задоволення.

Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 лютого 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 28.05.2026 року.

Головуючий: Судді: