Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №523/24268/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/24268/25

Провадження №2/523/2595/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого судді - Малиновського О.М.

за участю секретаря - Березніченко В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса, в поряду загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог Органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому посилаючись на п.2 ч.1 ст.164 СК України просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Додатково ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 в розмірі частини заробітку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час зареєстрованого шлюбу у сторін по справі народилася дочка, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами був розірваний у 2013р. На теперішній час неповнолітня ОСОБА_4 проживає разом з позивачем та перебуває на його повному вихованні та матеріальному забезпечені.

Позивач стверджує, що відповідач починаючи з 2013р. усунулася від виконання батьківських обов`язків відносно ОСОБА_4 , оскільки її життям не цікавиться, не надає матеріальної допомоги, з донькою взагалі не спілкується. Місце її перебування позивачу не відоме. Окрім цього, як вказує ОСОБА_1 сама ОСОБА_4 не бажає бачитися з матір`ю чи з нею спілкуватися, оскільки остання систематично чинила на неї психологічний тиск та іноді застосовувала фізичну силу, що призвело до погіршення емоційного стану дитини, викликало почуття страху, тривоги, образи та відчуження від матері.

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді Пересипського районного суду м. Одеси від 19.11.2025р. позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без руху.

Після усунення недоліків, ухвалою судді від 02.12.2025р. справу прийнято до провадження з призначенням розгляду справи в порядку загального позовного провадження з одночасним зобов`язанням органу опіки та піклування надати суду висновок на розв`язання спору.

04.02.2026р. до суду надійшов висновок органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради.

Ухвалою суду від 08.04.2026р. закрито підготовче судове засідання та призначений розгляд справи за участю сторін.

ОСОБА_1 та його представник – адвокатом Макров І.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять задовольнити. Додатково позивач також зазначив, що необхідність звернення до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 він пов`язує в першу чергу з необхідністю безперешкодного виїзду дитини без дозволу матері за межи країни, так як дочка займається співом та іноді отримує запрошення на відвідування інших країн.

ОСОБА_2 в жодне призначене судом судове засідання не з`явилися без поважних на те причин. Про час та місце розгляду справи належним чином направлялись повістки про виклик за адресою місця реєстрації відповідача. Згідно поштових повідомлень відповідач за вказаною адресою відсутня, що вказує на її повідомлення про час та місце розгляду справи належним чином (п.4 ч.8 ст.128 ЦПК).

Представника органу опіки та піклування в судовому засіданні підтримала висновок, вважала за доцільне позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її дочки.

За згодою позивача та його представника, за відсутності відзиву на позовну заяву, внаслідок неповажної неявки відповідача в судове засідання, справу розглянуто в заочному порядку.

Суд, заслухавши позивача, його представника, представника третьої особи, опитавши в судовому засіданні неповнолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дослідивши письмові доказі по справі, дійшов наступного висновку.

З наданих суду з боку позивача доказів слідує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу у подружжя народилася дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06.09.2013р. у справі №521/12479/13 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 був розірваний.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_8 перейшла на дівоче прізвище ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки від 02.10.2025р. № 2/10.1, виданою ТОВ «Консалт Преміум» ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з листопада 2019р. по теперішній час проживають в квартирі АДРЕСА_1 .

Квартира належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі мирової угоди від 24.12.2021р., затвердженої ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 523/22065/21.

З наданої інформації з КНП «Дитяча міська поліклініка №5» Одеської міської ради від 10.11.2025р. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає за вказаною вище адресою, знаходиться на обліку та спостерігається у поліклініці з народження. Декларація укладена з лікарем-педіатром, представником дитини є батько – ОСОБА_1 , який останні рік звертався для отримання консультативно-діагностичну та профілактичну допомогу дитині.

Також на підтвердження пред`явлених позовних вимог суду надана характеристика на ученицю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка навчалася з 1 по 5 клас у Одеському ліцеї №84. Тимчасово виїжджала за кордон та у 2025р. знову повернулася на навчання до закладу освіти. ОСОБА_5 позитивно характеризується. Батько дитини, ОСОБА_1 постійно цікавиться навчанням дитини, відвідує батьківські збори та відповідально ставиться до її виховання.

Опитана в судовому засіданні в присутності представника органу опіки та піклування, в порядку статті 171 СК України, ОСОБА_5 зазначила, що дійсно вона проживає разом з батьком з дитинства. Коли їй було 8 років вона останній раз бачила маму на дні народженні бабусі. Маму бачити вона не бажає, так як пам`ятає як вона її ображала, принижувала. З початку оголошення воєнного стану вона проживала в Чехії з бабусею – мамою її батька, та у літку 2025р. повернулася до в м. Одеса, де продовжила проживати з батьком.

Висновком органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради від 03.02.2026р. № 01-05-8/1461вх (25) орган опіки вважає доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , кожна окремо, підтвердили, що ОСОБА_1 самостійно виховує дочку ОСОБА_6 . Маму дитини вони не бачили та їм не відомо. ОСОБА_1 свідки характеризували з позитивної сторони, вважали, що він належним чином виконує батьківські обов`язки.

Інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем суду не надано.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків з сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною, а також в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Також уст.7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (про що стверджує позивач у цій справі); 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статі - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у справі №459/3411/18в постанові від 29.09.2021р. вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

З урахуванням наведених положень законодавства та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин, суд вважає, що у даному випадку сукупності доказів, наданих на підтвердження позовних вимог у справі є недостатніми для висновку про застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, зокрема, з підстав того, що відповідачка свідомо та умисно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дочки, про що стверджує позивач ОСОБА_1 у цій справі.

Отже, з огляну на оцінку як кожного доказу окремо, так і наданих позивачем доказів в їх сукупності, суд вважає, що підстави, передбачені частиною першою статті 164СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні.

У цій справі судом невстановлено та позивачем не доведені обставини, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дочки та спілкування з нею принесе їй шкоду.

Посилання, як позивача, так і неповнолітньої ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 ображала та принижувала ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження у жодному із наданих позивачем доказів, та є лише припущеннями, на чому не може ґрунтуватися рішення суду.

Крім того, в судовому засіданні позивач стверджував, що метою позбавлення батьківських прав відповідачки є безперешкодний виїзд ОСОБА_3 за кордон, без отримання згоди матері дитини, а також для реалізації права на реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 .

Суд вважає, що при такій мотивації позбавлення відповідачки батьківських прав не буде спрямоване на захист «прав і свобод» неповнолітньої дитини, дитини і відповідно не матиме законної мети у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції та необхідним в демократичному суспільстві.

Статтею 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 932/2483/21, від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22, від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20).

За наведених обставин, суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неоднолітньої дочки ОСОБА_3 , адже в даному випадку не доведено, що є доцільним вжиття саме крайнього заходу впливу на мати ОСОБА_2 , як позбавлення її батьківських прав, та що інші заходи, зокрема: соціальний супровід сім`ї з дітьми, що потрапили в тяжкі життєві обставини, робота дитини та батьків із психологом, проведення бесід працівниками органу опіки та піклування з відповідачкою щодо з`ясування умов та причин, що ускладнюють спілкування матері з дочкою тощо, не дали результатів щодо забезпечення належного виконання батьківських обов`язків з боку відповідачки.

Також наданий висновок органу опіки та піклування не досліджує можливість застосування до відповідачки інших попереджувальних заходів впливу замість позбавлення батьківських прав.

Окрім цього, надаючи висновок про доцільність позбавлення батьківських прав орган та піклування дійшов висновку про позбавлення батьківських прав без встановлення думки самої ОСОБА_2 . Висновок містить посилання про те, що нібито ОСОБА_2 спілкувалися по телефону з працівником відділу соціальної роботи Центру соціальних служб Одеської міської ради Хаджибеївського району, яка повідомила, що вона проживає з новою сім`єю в Болгарії. Суд критично ставиться до таких посилань, з огляду на не встановлення, ані номеру телефону за яким відбувалась така розмова, ані факту того, що саме ОСОБА_2 телефонувала працівнику соціальної служби, ані дані самого працівника. Тобто, така інформація залишена органом опіки та піклування без належної уваги.

Найкращих інтересів дитини, яким відповідає саме позбавлення відповідачки батьківських прав, у висновку органу опіки та піклування не наведено та таких судом не встановлено.

Крім того, в матеріалах справи немає жодних даних про те, що з боку компетентних державних органів взагалі проводилася робота, направлена саме на надання допомоги матері дитини, можливого виправлення недоліків в її поведінці, з`ясування її проблем і можливості їх вирішення, однак органи опіки обмежився лише наданням висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, що не є достатнім в такій сфері як батьківські відносини.

Як зазначалося, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Той факт, що ОСОБА_1 створив для своєї дочки належні умови проживання та те, що дитина проживає в родині свого батька, не може бути безумовною підставою для позбавлення матері батьківських прав, оскільки діти можуть проживати або з батьком, або з матір`ю, які мають рівні права щодо дитини і обирають для неї найкращі умови проживання кожного з них.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону взагалі неможливо і та обов`язково за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 07.02.2024у справі № 455/307/22 від 22.11.2023, у справі № 1915/2789/12 від 23.12.2020, у справі № 522/21914/14 від 29.04.2020, у справі № 522/10703/18 від 13.04.2020, у справі № 760/468/18 від 11.03.2020.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Враховуючи усталену судову практику у спірних правовідносинах та те, що дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір`ю, крім тих випадків, коли є виключні обставини, а також з огляду на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами у справі навмисного та свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків та її винної поведінки, доводи позовної заяви не знайшли своє підтвердження для застосування до відповідачки ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

При таких обставинах суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав застосовувати до відповідачки такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).

За приписами ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

За приписами ч.ч.1-3 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням, як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. ст. 183, 184 СК України.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Таким чином враховуючи встановлені судом факти, приймаючи до уваги перебування неповнолітньої ОСОБА_3 на повному матеріальному забезпеченні позивача, з урахуванням того, що батьки зобов`язанні вдвох, тобто в рівних частках, утримувати дітей, з урахуванням сталої судової практики щодо стягнення розміру аліментів у частці від заробітку на одну дитину, суд вважає що позовні вимоги в частині стягнення аліментів в розмірі частині є обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стягнення з відповідачки на утримання дочки аліментів в розмірі частини від заробітку забезпечить належні умови її виховання, що в свою чергу забезпечить гармонійний розвиток дитини.

Згідно з статтею 141 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 1331,20грн.

Керуючись ст. ст. ст.12,13,76,141,259, 263-265,268, 280-282 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог Органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти, щомісячно, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 , проте не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.11.2025р. до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20грн.

Позовні вимоги про побачення батьківських прав – залишити без задоволення.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;

Відповідач:

ОСОБА_2 , рнокпп: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Треті особи: Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, ЄДРПОУ: 26303235, м. Одеса, проспект Князя Володимира Великого, буд.106.

Заочне рішенням може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня складання рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем та третьою особою до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання рішення суду.

Повне рішення складено 29 травня 2026р.

Суддя