Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №947/31644/25 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/31644/25

Провадження № 2/947/2284/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2026 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді Огренич І.В.

за участю секретаря – Коростій М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадженняцивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «Процент» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , зазначаючи, що 18.07.2024 між ТОВ «ФК «Процент» та відповідачкою був укладений кредитний договір №15429, відповідного до умов якого ТОВ «ФК «Процент» надало відповідачці кредит у розмірі 6000 грн., строком на 365 календарні дні. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 37043,83 грн. Враховуючи викладене, ТОВ «ФК «Процент» просить стягнути з ОСОБА_1 зазначену суму заборгованості за кредитом та судові витрати.

19.09.2025 провадження по справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, що передбачено ст.ст.274-279 ЦПК України, оскільки дана справа підпадає під ознаки малозначної справи.

12 грудня 2025 року заочним рішенням Київського районного суду м.Одеси позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2026 заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 12.12.20205 скасовано справа призначена за правилами спрощеного позовного провадження, передбаченого ст.274-279 ЦПК України, з повідомленням( викликом) сторін.

Представник відповідачки – адвокат Сіржант Ю.В., до судового засідання не з`явився, повідомлявся, надав до суду відзив на позов в якому просив позовні вимоги задовольнити частково, та зменшити розмір заборгованості за нарахованим відсотками до розміру заборгованості за тілом кредиту.

Представник ТОВ «ФК «Процент» до судового засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, а також відповідь на відзив в якому зазначив, що проценти нараховані відповідно до умов договору №15429 від 18.07.2024 та законодавству, а тому просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до вимог частини другої статті 247 вказаного Кодексу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 18 липня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №15429, згідно умов якого ТОВ «ФК «Процент» надало відповідачці кредит у розмірі 6000 грн., строком на 365 днів, до 18.07.2025 року, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Універсал Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5% від суми кредиту за кожний день користування (547,5 річних).

Даний договір укладений в електронній формі та підписаний відповідачкою аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора за номером телефону.

Відповідачка грошові кошти у розмір 6000 грн. отримала, що підтверджується відповіддю АТ «Універсал Банк» від 17.11.2025 №БТ/Е-18107.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідачки станом на 18.07.2024 року за кредитним договором №15429 становить 37043,83 грн. з яких - 5999 грн. заборгованість за кредитом та 31044,83 грн. заборгованість за нарахованими відсотками.

Отже, заборгованість зі сплати процентів позивачем нарахована з урахуванням встановленого умовами договору строку кредитування та саме щодо стягнення вищевказаної суми було пред`явлено позов. При цьому позивач просить суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а тому змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов`язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, пункту п`ятого ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Слід зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У своєму Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційного Суду України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та з огляду на те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами не є співрозмірною сумі кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд вважає необхідним зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.

При таких обставинах, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Процент»підлягають частковому задоволенню.

Щодо витрат на правову допомогу у розмірі 10000 гривень, суд зазначає наступне.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу у розмірі 4000 гривень.

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України та з огляду на те, що позов ТОВ «ФК «Процент» задоволено частково, а саме на 30,87 %, то суд вважає за необхідне стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 747 гривень 79 копійок ((2422,40/100) х 30,87%) грн.

Керуючись ст.4, 10, 12, 13, 18, 19, 81, 141, 178, 187, 211, 247, 258, 259, 273, 274-279, 354,355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4) заборгованість за кредитним договором №15429 від 18.07.2024 у розмірі 11999 (одинадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень, з яких - 5999 грн. заборгованість за кредитом та 6000 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, в іншій частині вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4) судові витрати по сплаті судового збору в сумі сумі 747 гривень 79 копійок, витрати на правову допомогу у розмірі 4000 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя І. В. Огренич