Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №205/19184/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3769/26 Справа № 205/19184/25 Суддя у 1-й інстанції - Дорошенко Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.,

суддів – Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 22 грудня 2025 року за позовом ОСОБА_3 до Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 про визнання протиправними дій та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2025 року адвокат Сустав Н.В. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 із позовом до Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , в якому просила визнати протиправними дії Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради та скасувати розпорядження голови Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради від 04 грудня 2025 року № 241-р «Про встановлення порядку участі ОСОБА_4 у вихованні дитини ОСОБА_5 » та зобов`язати Адміністрацію Новокодацького району Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_4 від 24 жовтня 2025 року з урахуванням підсудності.

Позов мотивовано тим, що позивач не погодилась із встановленим порядком (графіком) участі батька у вихованні їх спільного сина, вважаючи, що дане розпорядження винесено без урахування інтересів їх спільного сина, не досліджено умов його проживання, не враховано його розпорядок дня, а також не надано оцінки реальної участі батька в житті дитини та їх взаємовідносинам.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 22 грудня 2025 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 про визнання протиправними дій та скасування рішення відмовлено. Роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Дніпропетровського окружного адміністративного суду та її право на звернення з відповідними вимогами в порядку адміністративного судочинства до адміністративного суду згідно із встановленими КАС України правилами предметної та територіальної юрисдикції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , просить скасувати ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі № 205/19184/25 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 про визнання протиправними дій та скасування рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушенням судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що предметом спору фактично є оскарження розпорядження, яким органом опіки та піклування встановлено порядок (графік) участі батька у спілкуванні з сином, тобто даний спір виникає із сімейних правовідносин та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Тому, відмовляючи у відкритті провадження в цивільній справі та дійшовши висновку про розповсюдження юрисдикції адміністративного суду на спірні правовідносини, суд першої інстанції виходив виключно з формального критерію - визначення складу учасників справи. Суд першої інстанції помилково застосував приписи статті 19 КАС України, не врахував суть спірних правовідносин та безпідставно встановив, що сам факт участі суб`єкта владних повноважень у спорі є свідченням того, що такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, роз`яснено право подання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі, проте відзивів на адресу суду не надходило.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, підтверджується довідками про отримання документів в підсистемі «Електронний суд» .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 22 грудня 2025 року Новокодацьким районним судом міста Дніпра постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 про визнання протиправними дій та скасування розпорядження.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, ОСОБА_1 звернулася до суду загальної юрисдикції з позовом, так як не погодилась із розпорядженням органу опіки та піклування, яким встановлено порядок (графік) участі батька у вихованні їх спільного сина.

Судом першої інстанції відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки з урахуванням суб`єктного складу учасників справи та характеру правовідносин, що склалися між ними, даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має бути вирішений адміністративним судом, оскільки позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, водночас, не заявляючи вимог про порушення права цивільного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не погоджується із винесеним Адміністрацією розпорядженням № 241-Р від 04 грудня 2025 року, відповідно до якого встановлено порядок участі ОСОБА_4 у вихованні сина, оскільки вважає, що його прийнято із порушенням норм законодавства, а тому воно підлягає скасуванню. Оскільки стороною позивача оскаржуються дії Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради в частині порушення процесуальних вимог при здійсненні відповідачем публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства адміністративним судом, а тому у відкритті провадження у справі слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

У відповідності до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За змістом пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункти 8, 9 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилався на п. 1. ч. 1 ст. 19 КАС України, яким передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження та визначив, що ОСОБА_1 фактично оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень.

Проте позивач звернулася до суду з позовом про визнання протиправними дій та скасування розпорядження відповідача - органу опіки та піклування, яким встановлено порядок (графік) участі батька у спілкуванні з сином, тобто спір у справі виник між батьками щодо питання виховання спільної дитини та стосується саме сімейних правовідносин.

Такі спори є сімейними, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Відповідно до положень статті 158 Сімейного Кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Згідно з вимогами частини другої статті 79 Цивільного кодексу України рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.

Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 201/7637/22, згідно з яким, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів. Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, у даній справі спір виник із сімейних правовідносин, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства. Вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, що виникає із сімейних правовідносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Незважаючи на те, що відповідачем є орган місцевого самоврядування (суб`єкт владних повноважень), зазначена обставина не змінює правову природу спірних відносин та не перетворює цей спір у публічно-правовий, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

Отже, за вказаних обставин, висновок суду першої інстанції про непідвідомчість спору цивільній юрисдикції не ґрунтується на нормах процесуального права, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування положень п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, що в свою чергу, є підставою для скасування ухвали, з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для скасування ухвали Новокодацького районного суду міста Дніпра від 22 грудня 2025 року і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 22 грудня 2025 року — скасувати, справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст судового рішення складено 28 травня 2026 року

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова