Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №753/10390/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 753/10390/25

Провадження № 22-ц/4808/804/26

Головуючий у 1 інстанції КУЗЬМЕНКО С. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів Девляшевського В. А., Луганської В. М.,

з участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савенок В`ячеслав Григорович на заочне рішення Тисменицького районного суду від 13 лютого 2026 року, у складі судді Кузьменка С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання,

в с т а н о в и в:

14 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 01 липня 2024 року між ОСОБА_1 та відповідачемОСОБА_2 укладено договір оренди обладнання.

Згідно із договором, сторони погодили, що вартість майна, що передається в оренду, становить 112000 грн. Орендна плата за договором визначена в сумі 8200 грн щомісячно, яку відповідач має сплачувати до 05 числа кожного звітного місяця.

Також договором передбачений штраф у випадку неповернення орендованого обладнання в розмірі 100% вартості обладнання.

В день укладення договору 01 липня 2024 року позивач передав відповідачеві відповідне обладнання за актом приймання-передачі.

Відповідач сплатив кошти в сумі 4100 грн, а сторони домовились продовжити строк оренди до 01 квітня 2025 року.

Однак, відповідач у подальшому припинив сплачувати орендну плату та не повернув орендоване обладнання після закінчення строку дії договору, тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором оренди обладнання №01/07/24 від 01.07.2024 - 69700 грн суму основного боргу; 7862,67 грн пені; 1002,94 грн – 3% річних; 4558,83 грн – інфляційні втрати; 112000 грн – штраф, а також понесені судові витрати: судовий збір 1951,24 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн.

Рішенням Тисменицького районного суду від 13 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди обладнання від 01 липня 2024 року у сумі 83124,44 грн, з яких: 69700 грн – заборгованість за орендною платою; 7862,67 грн – заборгованість за пенею; 1002,94 грн - 3 % річних; 4558,83 грн – інфляційні втрати.

Відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення штрафу в сумі 112000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 831,23 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3683,62 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення штрафу в розмірі 112000 грн та в частині розподілу витрат на оплату професійної правничої допомоги, представник ОСОБА_1 – адвокат Савенок В. подав апеляційну скаргу.

Скарга мотивована тим, що відмовляючи у стягненні штрафу у розмірі 112 000 грн суд першої інстанції виходив із того, що вказаний штраф не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 758 ЦК України, а також що позивач відправив повідомлення про відмову від договору відповідачу за адресою АДРЕСА_1 , яка не є адресою місця його реєстрації.

Апелянт вважає, що суд не вірно застосував норми матеріального права.

Сторони у відповідності до положень ст. 638 ЦК України досягнули згоди з усіх істотних умов договору, на свій розсуд та взаємну згоду визначили умови оренди вживаного будівельного рештування, зокрема строки, вартість оренди, вартість обладнання яке передається в оренду, права і обов`язки сторін. Сторони також погодили та визначили конкретну відповідальність сторін за порушення його умов, зокрема за неповернення обладнання з оренди за певних умов.

Так, згідно п. 9.4 Договору, якщо впродовж 10 календарних днів з моменту закінчення строку оренди обладнання або припинення/розірвання Договору, в т.ч. з підстав визначених ст. 782 ЦК України, орендар не повернув орендодавцю обладнання в порядку визначеному договором, орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 100 % вартості обладнання, при цьому відправляти орендарю відповідну вимогу, орендодавцю не потрібно.

Отже сторони добровільно погодили, що у випадку неповернення обладнання ОСОБА_1 при припиненні договору, ОСОБА_2 сплачує ОСОБА_1 штраф у розмірі 100% від вартості обладнання, реалізувавши в такий спосіб закріплений у ст. 627 ЦК України, принцип свободи договору.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Законодавцем не передбачено заборони на збільшення розміру неустойки, а також не встановлено нікчемність положень, які відступають від розміру неустойки, який визначений ст. 785 ЦК України.

Пункт договору, яким визначено розмір штрафу, не визнаний у судовому порядку недійсним, відповідач не заявляв жодних зауважень щодо його недійсності, а відтак суд безпідставно відхилив вимоги позивача про стягнення штрафу.

Висновок суду про те, що повідомлення про відмову від договору має здійснюватися за адресою місця реєстрації відповідача є помилковим, оскільки така вимога була надіслана на адресу відповідача, яка зазначена в договорі.

Позивач також не погоджується з рішенням суду в частині розподілу понесених ним витрат на правничу допомогу, а саме у відмові в стягненні з відповідача 26317 грн.

Зазначає, що жодних клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від відповідача не надходило, а відтак у суду були відсутні підстави для зменшення розміру витрат позивача на понесену професійну правничу допомогу з власної ініціативи.

Позивач просив скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні 112000 грн штрафу та в частині відмови у стягненні 26317 грн витрат на правничу допомогу в решті рішення суду залишити без змін. Стягнути м з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2926,86 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Савенок В. Г. в режимі відеокронференцзв`язку підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, що відповідно до положень ч. 2 с. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам не відповідає.

Позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 112 000 грн та розподілу судових витрат, відтак апеляційний суд переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду саме в цій оскаржуваній частині вимог позивача.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 112 000 грн, суд першої інстанції виходив із того, що чинним законодавством визначено, що розмір неустойки залежить від суми невиконаного зобов`язання, а спеціальною нормою щодо неповернення майна за договором найму, передбачено, що розмір такого штрафу становить подвійну плату за найм за час прострочення, однак позивач просить стягнути штраф в розмірі вартості орендованого майна, а не у визначених законодавством розмірах. Оскільки заявлений позивачем розмір штрафу не відповідає вимогам законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Суд також зауважив, що повідомлення позивача про розірвання договору скеровано на адресу відповідача, яка не є адресою місця його реєстрації. Відповідно питання розподілу судових витрат суд вирішив пропорційно до задоволених позовних вимог.

З таким висновком суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01 липня 2024 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та відповідачемОСОБА_2 (орендарем) укладено договір оренди обладнання, відповідно до якого в порядку та на умовах визначених договором орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування будівельне риштування, а саме вишка-тура (2х2) 10 метрів висотою, 2 комплекта, стан б/у (вживане), яке є об`єктом права власності орендодавця.

Сторони погодили, що вартість обладнання, яке передається в оренду становить 112000 грн.

Початок перебігу строку оренди обладнання відраховується з дати підписання акту-приймання передачі, якщо інший термін не визначений сторонами у акті. Обладнання за договором передано на термін 1 місяць до 01.08.2024.

За користування обладнанням орендар щомісячно сплачує орендну плату в розмірі 8200 грн.

На виконання умов договору 01.07.2024 позивач передав, а відповідач прийняв обладнання, що підтверджується актом приймання-передачі майна.

30 липня 2024 року сторони уклали додаткову угоду, згідно з якою строк оренди продовжили до 01 квітня 2025 року.

14 березня 2025 року позивач надіслав відповідачу, на адресу зазначену в договорі, АДРЕСА_2 , повідомлення про відмову від договору оренди обладнання, посилаючись на систематичну несплату (більше трьох місяців) орендної плати, а також зазначив про обов`язок орендаря негайно повернути обладнання в день розірвання договору. Наведене підтверджується повідомленням, описом вкладення та трекінгом укрпошти.

Згідно доводів позивача, відповідачем сплачено орендну плату за липень 2024 року в розмірі 4100 грн.

Доказів повної сплати орендної плати за орендоване обладнання чи його повернення матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч.1 ст. 202, ст. 204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626,628 ЦК України).

За змістом ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки, згідно ст. 551 ЦК України, може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Положеннями статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У справі, що переглядається встановлено, що сторони укладаючи договір оренди обладнання, досягнули згоди щодо всіх істотних умов оренди вживаного будівельного рештування, зокрема стосовно предмету договору, порядку його передачі орендарю, строку оренди, порядку повернення обладнання, орендної плати, порядку розрахунків, відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань сторонами.

Так, згідно п. 9.4 Договору, якщо впродовж 10 календарних днів з моменту закінчення строку оренди Обладнання або припинення/розірвання Договору, в т.ч. з підстав визначених ст. 782 ЦК України, Орендар не повернув Орендодавцю Обладнання в порядку визначеному Договором, Орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 100 % вартості обладнання, при цьому відправляти Орендарю відповідну вимогу, Орендодавцю не потрібно.

Таким чином, сторонами у договорі за невиконання орендарем обов`язку щодо повернення орендованого майна передбачено штраф, розмір якого визначено у сумі 100 % вартості обладнання, а не у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, як це передбачено положеннями ст. 785 ЦК України.

Разом з тим, законодавцем не встановлено нікчемність положень договору щодо розміру штрафу, які відступають від передбаченого ст. 785 ЦК України розміру неустойки, також договір найму чи окремі його положення за позовом відповідача недійсними не визнавалися, відтак сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання договору, відповідно до умов укладеного договору.

Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем своїх обов`язків за договором оренди обладнання як щодо сплати орендної плати так і повернення орендованого обладнання, а відтак у суду були відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 112 000 грн за неповернення орендованого обладнання.

Оскільки рішення суду в частині відмови у стягненні штрафу постановлено з порушенням вимог норм матеріального права, то відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, рішення в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 штрафу в розмірі 112 000 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір, згідно частини першої вказаної статті, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що при пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1951,24 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 2926,86 грн.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, а також задоволено вимоги апеляційної скарги, то з відповідача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору в суді першої та апеляційної інстанції в загальній сумі 4878,10 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною 2 статті 137 цього Кодексу встановлено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Із наданих представником позивача доказів, зокрема, Договору про надання правничої допомоги № 26/01/24 від 26.01.2024 та Додаткової до нього угоди №4 від 05.03.2025 вбачається, що адвокатом надається професійна правнича допомога під час здійснення цивільного судочинства за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання.

Адвокатом надаються наступні види професійної правничої допомоги: надання усних юридичних консультацій з вивчення документів клієнта, аналіз судової практики; збирання доказів; складання та подання позовної заяви з додатками до суду, а також складання за потреби інших процесуальних документів; представництво інтересів клієнта у місцевому суді. Загальна сума гонорару складає 30 000 грн. Згідно платіжних інструкцій від 12.03.2025 та від 08.04.2025 ОСОБА_1 здійснив оплату за надання професійної правничої допомоги 30 000 грн на рахунок адвоката Савенок В. Г.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за надання правничої допомоги адвокатом, апеляційний суд враховує загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування, складність справи та виконаних адвокатом робіт; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та значення справи для сторін.

Відтак, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, принципу пропорційності розподілу судових витрат, обсягу виконаної адвокатом роботи, беручи до уваги що надання усних юридичних консультацій з вивчення документів клієнта та аналіз судової практики, фактично охоплюється складанням та поданням позовної заяви до суду, колегія суддів вважає, що зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 30 000,00 грн неспівмірний з наданими стороні справи послугами, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Колегія суддів виходячи із критерію розумної необхідності витрат на правничу допомогу представником позивача у цій справі у суді першої інстанції вважає, що вимоги заявника підлягають до часткового задоволення в розмірі 20 000 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 адвокат Савенок В. Г. просив стягнути понесені витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 15 000 грн, до апеляційної скарги додав договір про надання правничої допомоги №26/01/24 від16 січня 2024 року, додаткову угоду № 5 до вказаного договору від 24.02.2026, рахунок №062 від 25.02.2026, копію платіжної інструкції №906073981 від 27.02.2026, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер №12158352 та акт приймання-передачі наданих послуг до додаткової угоди № 4 від 23.02.2026, відповідно до яких вартість правової допомоги становить 15 000 грн.

Таким чином, беручи до уваги обсяг наданої правої допомоги адвокатом при розгляді справи в апеляційній інстанції, відповідність їх критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, а також у зв`язку частковим задоволенням апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що доведеним та обґрунтованим є відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути 30 000 грн понесених витрат на правову допомогу у суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 374, 376, 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савенок В`ячеслав Григорович задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду від 13 лютого 2026 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафу в розмірі 112 000 грн та в частині стягнення судових витрат скасувати та постановити нове рішення.

Позов в цій частині задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 112 000 грн штрафу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 4878,10 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 травня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: В. А. Девляшевський

В. М. Луганська