Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №717/880/26 — Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа № 717/880/26

Номер провадження2-а/717/42/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2026 селище Кельменці

Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Кудиби З. І.,

секретаря судового засідання Житарюк А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кельменецького районного суду Чернівецької області із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, у якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення № 312 від 02 березня 2026 року, прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , якою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн;

- закрити адміністративну справу за відсутністю у його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

04 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з недотриманням вимог статей 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

18 травня 2026 року ухвалою суду провадження у справі було відкрито, призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано від відповідача копії всіх матеріалів справи для належного ознайомлення з обставинами, що мають юридичне значення для прийняття рішення.

22 травня 2026 року відповідач подав письмовий відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на законність постанови та на те, що її прийнято у межах повноважень, наданих законом.

До відзиву відповідачем долучено копії документів, на підставі яких позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази та оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач зазначає, що він підлягає військовому обліку та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач вказує, що 20 квітня 2026 року отримав лист від ІНФОРМАЦІЯ_4 (вих. № 1151/2180 від 04 березня 2026 року), яким його повідомлено про винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

До зазначеного листа було додано копію постанови № 312 від 02 березня 2026 року, згідно з якою начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, за нібито неявку за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Позивач зазначає, що підставою для винесення оскаржуваної постанови стали твердження відповідача про те, що 21 лютого 2026 року на його адресу було направлено повістку засобами поштового зв`язку з вимогою прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак він до визначеного часу не з`явився та не повідомив про причини неявки.

Разом з тим позивач стверджує, що жодної повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки він фактично не отримував, а відтак не був належним чином повідомлений про необхідність прибуття у визначені дату та час.

Позивач також вказує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичного вручення йому повістки або його відмови від її отримання, а наявні поштові документи свідчать про повернення відправлення у зв`язку з відсутністю адресата за місцем проживання.

Крім того, позивач зазначає, що наявні у матеріалах справи поштові відмітки не підтверджують факту його обізнаності про виклик до ТЦК та СП у встановленому законом порядку.

На думку позивача, відсутність належного оповіщення виключає можливість вважати його таким, що без поважних причин не з`явився за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Позивач також звертає увагу, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення відповідачем не було забезпечено повного та всебічного з`ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не досліджено належним чином питання вручення повістки та факту повідомлення особи.

Крім того, позивач зазначає, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності не містить повного та належного викладення обставин справи, зокрема відомостей щодо дати та способу направлення повістки, а також доказів її вручення.

Позивач також вказує, що сам факт складення протоколу та винесення постанови не може автоматично підтверджувати наявність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене, позивач вважає, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з чим оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі — закриттю.

У поданому відзиві ІНФОРМАЦІЯ_5 позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Відповідач зазначає, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення є законною, обґрунтованою та винесеною у межах наданих повноважень.

На обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови ці вимоги були дотримані.

Відповідач також звертає увагу, що на території України діє правовий режим воєнного стану, запроваджений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, який неодноразово продовжувався, а також триває загальна мобілізація, оголошена Указом Президента України №69/2022.

У зв`язку із цим відповідач зазначає, що в Україні діє особливий період, протягом якого на громадян покладено обов`язки щодо виконання вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Посилаючись на положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідач вказує, що військовозобов`язані зобов`язані з`являтися за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки та місця, визначені у повістках.

Крім того, відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року, якою визначено порядок оповіщення військовозобов`язаних та проведення мобілізаційних заходів, та зазначає, що ОСОБА_1 як військовозобов`язаний перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Як вказує відповідач, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення №312 від 02 березня 2026 року, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, однак у визначені дату та час не з`явився та про поважні причини неявки не повідомив.

Також відповідач зазначає, що у подальшому ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не з`являвся, що, на думку відповідача, свідчить про порушення ним вимог законодавства у сфері оборони та мобілізації в особливий період.

На переконання відповідача, такі дії ОСОБА_1 утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, оскільки свідчать про невиконання обов`язку щодо явки за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

З огляду на викладене, відповідач вважає доводи позивача безпідставними та такими, що не підтверджуються належними доказами, а оскаржувану постанову — законною, обґрунтованою та такою, що не підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої–третьої та десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, а військовий обов`язок встановлюється з метою забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань особовим складом.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані прибувати за викликом територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення облікових даних та виконання інших обов`язків, визначених законом.

Згідно з пунктом 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, військовозобов`язані повинні прибувати за викликом територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені у повістках.

Відповідно до абзацу восьмого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки громадянин зобов`язаний з`явитися у визначений час і місце.

Разом з тим, відповідно до положень Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року, належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного є, зокрема, підтвердження вручення повістки під підпис або належні документи поштового оператора, які свідчать про її вручення чи відмову від отримання.

Відповідно до статей 72, 77 Кодексу адміністративного судочинства України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини справи, при цьому обов`язок доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається саме на такого суб`єкта.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Крім того, відповідно до статей 245, 251, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути забезпечене повне та об`єктивне з`ясування обставин справи, а висновок про винуватість особи повинен ґрунтуватися на належних і допустимих доказах.

Оцінюючи доводи сторін у їх сукупності, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку, а також зобов`язаний виконувати вимоги законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Разом з тим, сам по собі факт перебування особи на військовому обліку не є достатньою підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за неявку до територіального центру комплектування та соціальної підтримки без встановлення належного факту її повідомлення про такий виклик.

Як встановлено судом, відповідач, посилаючись на направлення позивачу повістки та його неявку, не надав належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт направлення саме повістки, її належне оформлення, а також факт її вручення позивачу або його відмови від отримання.

Зокрема, судом встановлено:

1.надані відповідачем матеріали не підтверджують факту особистого вручення повістки позивачу;

2.надані поштові документи не містять підтвердження фактичного отримання позивачем відправлення або відмови від його отримання;

3.наявна у справі копія повістки не містить підпису уповноваженої посадової особи та не скріплена печаткою, що виключає можливість визнання її належним та допустимим доказом;

4.у матеріалах справи відсутні інші належні докази доведення змісту повістки до відома позивача у спосіб, передбачений законом.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено наявність складу адміністративного правопорушення, оскільки не підтверджено факт належного повідомлення позивача про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Сам по собі факт формування повістки та посилання відповідача на її направлення засобами поштового зв`язку не є належним доказом повідомлення особи у розумінні вимог чинного законодавства, оскільки не підтверджує факту доведення її змісту до відома адресата.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку є встановлення факту належного повідомлення особи про дату, час та місце явки.

Для наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, необхідно встановити:

1.наявність обов`язку з`явитися за викликом;

2.належне повідомлення особи про такий виклик;

3.невиконання цього обов`язку без поважних причин;

4.вину особи у формі умислу або необережності.

У даній справі відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту повідомлення позивача про виклик, а отже не доведено і наявності його вини у формі умислу чи необережності.

Запровадження воєнного стану та наявність особливого періоду не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку довести всі елементи складу адміністративного правопорушення у порядку, встановленому законом.

Загальний обов`язок військовозобов`язаних з`являтися за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки не замінює обов`язку доведення факту належного повідомлення конкретної особи.

Сам по собі обов`язок дотримання закону не може бути підставою для автоматичного визнання вини особи без доведення всіх елементів складу правопорушення, а наявність загального обов`язку не може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності без встановлення факту його належного доведення до відома особи.

Таким чином, суд доходить висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не довів належними та допустимими доказами факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП України.

Відсутність доказів належного повідомлення позивача виключає можливість встановлення складу адміністративного правопорушення, оскільки не підтверджено обов`язковий елемент об`єктивної сторони правопорушення — належне доведення до відома особи вимоги про явку (повідомлення про виклик).

Отже, оскаржувана постанова підлягає скасуванню як така, що прийнята без належного встановлення фактичних обставин справи та без доведення складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керуючись статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає, що витрати на судовий збір підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача — ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 139, 241–246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 245, 251, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності — задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 312 від 02 березня 2026, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП — у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у діях ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 суму судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних коштів ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано апеляційним судом, набирає законної сили після: повернення апеляційної скарги; відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження; прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 травня 2026 року.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи відсутній.

Суддя Кудиба З. І.