Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №145/852/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 145/852/25

Провадження № 22-ц/801/1368/2026

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець В. Д.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 рокуСправа № 145/852/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

секретар судового засідання Куленко О. В.,

учасники справи:

позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,

відповідачка ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області, Служба у справах дітей Вінницької міської ради Вінницької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Іванця В. Д. у селищі Тиврів, дата складення повного рішення, відповідає даті його ухвалення, -

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Тиврівського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області, Служба у справах дітей Вінницької міської ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що восени 2020 року позивач та відповідачка познайомилися та між ними зародилися відносини, однак шлюб офіційно вони не реєстрували. За час спільного проживання у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наприкінці 2021 року відповідач виїхав в Німеччину з метою працевлаштування, в кінці лютого 2022 року відповідачка разом з донькою приїхали проживати до нього у Німеччину. На початку листопада 2022 року відповідачка залишила їх з донькою проживати в Німеччині, а сама повернулася та територію України, після чого припинила будь-яке піклування, виховання та утримання доньки. При цьому відповідачка забрала з собою всі документи доньки, а тому позивач тривалий час не мав можливості забезпечити належне лікування доньці поки не відновив необхідні документи.

10 грудня 2022 року відповідачка одружилася, в зв`язку з чим змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ». З того часу по теперішній час відповідачка живе своїм життям, життям доньки не цікавиться, вона знаходиться на повному утриманні позивача з яким вони проживають у Німеччині, де донька відвідує дитячий садочок « ОСОБА_6 ».

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про стягнення аліментів задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку ОСОБА_7 щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 17.07.2023 року до досягнення ОСОБА_3 повноліття. В решті позовних вимог відмовлено.

За відповідачкою рахується заборгованість по аліментах у розмірі 48 183,68 грн.

Враховуючи зазначені обставини, позивач просив позбавити відповідачку батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2026 року відмовлено в задоволенні позову, попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на орган опіки та піклування Вінницької міської ради Вінницької області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував таке рішення тим, що у справі не встановлено виключних обставин за яких особа може бути позбавлена батьківських прав.

Позивачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено, що ОСОБА_2 систематично, незважаючи на заходи попередження, відомості про вжиття яких відсутні, продовжує злісно та свідомо ухилятися від виконання своїх батьківських обов`язків. Такі обставини не підтверджені відповідними доказами, зокрема, щодо застосування до останньої заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, органу опіки та піклування, місцевого самоврядування, притягнення її до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків, проведення бесід тощо.

Суд не прийняв визнання позову відповідачкою, оскільки відмова від батьківських прав є неправозгідною і не може бути підставою для звільнення позивача від надання доказів на підтвердження обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.

За результатами розгляду справи суд виснував, що відповідачку слід попередити про необхідність змінити ставлення до дитини та покласти контроль за виконанням нею батьківських обов`язків на орган опіки і піклування Вінницької міської ради Вінницької області.

Не погодившись із прийнятим рішенням, 27 квітня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішенням, яким задовольнити позовні вимоги.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції невірно оцінив фактичні обставини справи, відповідачка не тільки не виконує свої батьківські обов`язки, але й чинить перешкоди для належного повноцінного виховання, лікування та розвитку доньки, постійно відмовляючи у наданні дозволу на проведення медичних маніпуляцій доньці на перетин кордону з метою відпочинку та оздоровлення доньки.

Крім того, суд неправильно оцінив те, що відповідачка визнала позовні вимоги та не заперечувала щодо позбавлення її батьківських прав, що вкотре свідчить про її небажання піклуватись про доньку та приймати участь у її вихованні та розвитку.

У встановлений законом строк від відповідачки відзив на апеляційну скаргу не надходив.

19 травня 2026 року через систему «Електронний суд» Служба у справах дітей Вінницької міської ради надіслала заяву, в якій просить судовий розгляд здійснювати у їх відсутність, підтримали висновок органу опіки та піклування від 12 грудня 2025 року № 01/00/011/75262.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Вересюк М. В. підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі з наведених у ній підстав та просив її задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 заперечила проти апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення. Пояснила, що вона бажає налагодити зв`язок із донькою, позивач перешкоджає їй у спілкуванні з дитиною, заблокував усі засоби зв`язку. Наразі вона сплачує аліменти, частково гасить заборгованість, не може зробити це одразу, бо в неї є ще троє неповнолітніх дітей.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає вимогам закону.

По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

- батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_8 (батько) та ОСОБА_4 (мати), що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 (а.с. 4);

- 10 грудня 2022 року відповідачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_9 , її прізвище після реєстрації шлюбу – змінено на « ОСОБА_5 » (копія свідоцтва про шлюб на а.с. 7);

- рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2024 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 17.07.2023 року до досягнення дитиною повноліття. В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 8 – 10);

- згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданою Тиврівським відділом ДВС у Вінницькому районі Вінницької області (м. Київ) станом на 22.05.2025 ОСОБА_7 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_10 сукупний розмір якої за період з липня 2023 по квітень 2025 становить 48 183,68 грн (а.с.13);

- згідно Акту про встановлення факту проживання ОСОБА_11 , складеного депутатом Тиврівської селищної ради Павленком А.М., в присутності свідків: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , остання за місцем реєстрації не проживає (а.с.15);

- згідно офіційного перекладу «Підтвердження відвідування дитячого садочка» дитина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , регулярно відвідує дитячий садок у ОСОБА_6 з вересня 2022 року. Анну щодня приводить та забирає її батько. ОСОБА_15 . Дитячий садочок у ОСОБА_6 розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та знаходиться під керівництвом дитячого садочка ОСОБА_16 (а.с.16 – 17);

- згідно офіційного перекладу листа від 23.02.2024, адміністрація зазначеного дитячого садочку підтверджує, що дитину ОСОБА_17 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 13.11.2022 приводив до дитячого садка та забирав з нього лише пан ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Останній особистий контакт матері з працівниками їхнього садочку відбувся вранці 13.11.2022, коли вона вела ОСОБА_18 до садочку. Після цього пані ОСОБА_19 ( ОСОБА_4 ) ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) більше не бачили. Пізніше мати писала співробітнику дитячого садка, що вона повернулась на Батьківщину зі своїми дітьми, а ОСОБА_20 залишилась зі своїм батьком ОСОБА_21 . За їхніми спостереженнями, пані ОСОБА_5 не контактувала з паном ОСОБА_21 . Вона часто вступала в суперечки в присутності дітей у дитячому садку. ОСОБА_22 пані ОСОБА_5 доводилось виганяти з будівлі. Пані ОСОБА_5 зберігала всі документи ОСОБА_10 при собі і не передала пану ОСОБА_8 , а саме: її картку медичного страхування, карту щеплень та свідоцтво про народження, тому йому довелось переоформляти всі документи (а.с.19 – 20);

- згідно витягу з бази даних Адміністрації Державної прикордонної служби України від 08.08.2025 у період з січня 2022 року по 11.08.2025 ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , через пункт пропуску Шегині 15.11.2022 в`їхала на територію України (а.с.74, 78, 89);

- згідно з листом начальника служби у справах дітей Тиврівської селищної ради від 15.10.2025 № 01-21/911 служба не може надати висновок органу опіки та піклування Тиврівської селищної ради Вінницького району про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , оскільки вона згідно з актом обстеження від 22.05.2025 на території с-ща Тиврів Вінницького району Вінницької області не проживає фактично понад 8 років (а.с.108);

- згідно висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 12.12.2025 № 01/00/011/75262 щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_24 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що 09 грудня 2025 року під час засідання комісії батько ОСОБА_1 повідомив, що в 2021 році виїхав до Німеччини, у лютому 2022 року до нього приїхала мати дитини ОСОБА_24 , разом із їхньою спільною дитиною ОСОБА_25 . Починаючи з листопада 2022 року мати більше з батьком та донькою ОСОБА_25 не бачилася, оскільки вона з дітьми від першого шлюбу повернулася до України. Додатково зазначив, що не має жодних документів за період проживання дитини на території Вінницької міської ТГ, які б свідчили про умисне або систематичне невиконання матір`ю ОСОБА_24 батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_10 . Під час засідання комісії 09.12.2025 року мати ОСОБА_24 зазначила, що через проживання в різних країнах вона фактично позбавлена можливості належним чином виконувати батьківські обов`язки щодо доньки. Враховуючи факт проживання дитини за межами України, а також неможливість проведення перевірки умов її проживання та відсутність інформації про виконання чи невиконання матір`ю батьківських обов`язків на території Вінницької міської ТГ, орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважав за неможливе надати висновок щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_26 стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.133-135).

Між сторонами виник спір з приводу позбавлення батьківських прав.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. При цьому перелік підстав для позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування підлягає вирішенню лише після повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, зокрема ставлення матері чи батька до дитини.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у їхніх діях.

Така правова позиція є сталою та неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 24 червня 2020 року у справі № 344/6374/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14, від 25 січня 2023 року у справі № 462/4705/19.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок доведення факту свідомого, умисного та тривалого ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Матеріалами справи встановлено, що після листопада 2022 року дитина проживає разом із батьком у Німеччині, а відповідачка повернулась до України. Разом із тим сама по собі відсутність спільного проживання матері з дитиною та недостатня участь у її вихованні не можуть бути безумовною підставою для позбавлення батьківських прав.

Надані позивачем докази свідчать про наявність конфліктних взаємин між сторонами, а також про неналежне виконання відповідачкою окремих батьківських обов`язків, однак не підтверджують наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме та умисне нехтування нею інтересами дитини у розумінні статті 164 СК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що орган опіки та піклування Вінницької міської ради не надав висновку щодо доцільності/недоцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки через проживання дитини за межами України відсутня можливість перевірити умови її проживання та належним чином оцінити виконання матір`ю батьківських обов`язків.

Також лист служби у справах дітей Тиврівської селищної ради не містить відомостей про наявність обставин, які б свідчили про систематичне та свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

Матеріали справи не містять доказів застосування до відповідачки заходів впливу з боку органів опіки та піклування, органів місцевого самоврядування чи правоохоронних органів у зв`язку з неналежним виконанням нею батьківських обов`язків, відсутні також докази притягнення її до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП.

Колегія суддів враховує, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який застосовується лише у випадках, коли подальше збереження правового зв`язку між матір`ю та дитиною суперечить інтересам дитини, а змінити поведінку матері неможливо.

У даній справі таких обставин не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка протягом тривалого часу не спілкується з дитиною, не бере участі у її вихованні та має заборгованість зі сплати аліментів, самі по собі не свідчать про наявність безумовних підстав для позбавлення її батьківських прав.

Наявність заборгованості зі сплати аліментів є підставою для застосування передбачених законом заходів відповідальності, однак автоматично не свідчить про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні статті 164 СК України.

Натомість спілкування матері з дитиною утруднено тим, що вони проживають в різних країнах.

Сам по собі факт недостатнього спілкування матері з дитиною на може бути підставою для позбавлення батьківських прав, як і необхідність для позивача отримувати згоду відповідача на вчинення тих чи інших дій щодо дитини, зокрема згоду на лікування, тощо.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції невірно оцінив ту обставину, що відповідачка визнавала позовні вимоги та не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, є власним баченням позивача та не ґрунтується на об`єктивних обставинах справи.

Оцінюючи подану відповідачкою ОСОБА_2 03.09.2025 року заяву про визнання позову (а.с. 80), суд першої інстанції зазначив, що в справах про позбавлення батьківських прав суд не може покласти в основу рішення лише факт визнання позову відповідачкою. Апеляційний суд зауважує, що оскільки рішення в такі категорії справ насамперед стосується інтересів дитини, така позиція суду першої інстанції є правильною. При цьому від вірно послався на висновок, викладений в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22.

Окрім того, слід зазначити, що відповідачка на засіданні органу опіки та піклування заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, стверджувала, що позивач перешкоджає їй спілкуватися з дитиною, аналогічну позицію вона висловила і в суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у найкращих інтересах малолітньої ОСОБА_3 є збереження правового зв`язку з матір`ю та надання відповідачці можливості змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків.

Таким чином, встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачкою своєї батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки ОСОБА_24 щодо ухилення від виконання від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми обов`язками, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав про позбавлення її батьківських прав та відмовив у задоволенні позову з одночасним попередженням відповідачки про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та покладенням на орган опіки та піклування контролю за виконанням нею батьківських обов`язків.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та необхідності їх переоцінки, однак не містять посилань на порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2026 року слід залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 367, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк