Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №705/794/26 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/794/26

2-а/705/39/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Годік Л.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що23 січня 2026 року дізнався про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 склав Постанову № 1501 від 05 листопада 2025 року в якій зазначено, що він - ОСОБА_1 30 жовтня 2025 року близько 13 год. 00 хв. в ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовився від отримання направлення для встановлення ступеніпридатності до проходження військової служби за станом здоров`я, чим порушив абзац 4 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ із змінами, чим скоїв правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 400 грн.

Вважає постанову незаконною і необгрунтованою та вказує, що 30 жовтня 2025 року близько 13 год. 00 хв. він був доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою уточнення військово-облікових даних.Після прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_5 він фактично був позбавлений можливості вільно залишити приміщення та утримувався там протягом п`яти діб, без складання будь-яких процесуальних документів, які б підтверджували законні підстави такого утримання.

В ході уточнення військово-облікових даних працівниками ТЦК йому було повідомлено, що за наявною у них інформацією він перебуває на військовому обліку з 03.01.1991 року, знаходиться у картотеці «вільні залишки» та підкартотеці осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Під час зазначених дій працівники ТЦК почали наполягати на проходженні ним медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби та надали йому направлення на проходження військово-лікарської комісії, однаквін відмовився від отримання такого направлення, оскільки йому не вручалася повістка, яка відповідно до вимог законодавства є належною підставою для виклику на медичний огляд, у зв`язку з чим було складено акт відмови від отримання направлення на ВЛК.

Після його зауваження була виписана повістка про виклик у той самий день - 30.10.2025 року на 17:00 годину, з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Від отримання зазначеної повістки він також відмовився, у зв`язку з чим було складено акт відмови від отримання повістки.

Разом із тим позивач зазначає, що 24 листопада 2006 року він був знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_6 у зв`язку з виключенням зі складу військовозобов`язаних.

Крім того, у 2012 році у його військовому квитку було проставлено офіційну печатку з формулюванням:«виключений з військового обліку за досягненням граничного віку перебування в запасі», що підтверджує остаточне припинення його статусу військовозобов`язаного, а тому він не має обов`язку з`являтися до ІНФОРМАЦІЯ_7 , уточнювати військово-облікові дані, проходити військово-лікарську комісію, повторно ставати на військовий облік.

Просить скасувати постанову № 1501 від 05 листопада 2025 р., яка винесена тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 капітаном ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності зач. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі закрити.

Також позивач просить поновити йому строк оскарження зазначеної постанови від 05.11.2025 р., оскільки отримав її лише 02.02.2026 р. у відділі ДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМРУ МЮ (м. Київ).

Ухвалою судді від 12.02.2026 справу прийнято до свого провадження та вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення сторін).

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 228 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження разом з копією позову та додатків до нього була надіслана відповідачу 12.02.2026 року та отримана 19.02.2026 року.

Суд, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 від 03.01.1991 року, ОСОБА_1 .11.2006 року знятий з обліку Уманським об?єднаним ІНФОРМАЦІЯ_8 та виключений з військового обліку по досягненню граничного віку перебування в запасі (як зазначає позивач та не спростовано відповідачем – з 2012 року), про що мається штамп військкомату на 33 сторінці військового квитка (а.с.9-16).

Водночас, як вбачається з постанови № 1501 у справі про адміністративне правопорушення від 05.11.2025 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку військовозобов?язаних в ІНФОРМАЦІЯ_9 з 03.01.1991, згідно даних АІТС «Оберіг».

Також, у зазначеній постанові вказано, щов ході уточнення даних 30.10.2025 року близько 13 год. 00 хв. гр. ОСОБА_1 відмовився від отримання направлення для встановлення ступені придатності до проходження військової служби за станом здоров`я №2-4963 від 30.10.2025 року у зв`язку з чим оператором мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_5 солдатом ОСОБА_4 та оператором ГДЗ ІНФОРМАЦІЯ_5 солдатом ОСОБА_5 , було складено акт відмови від отримання направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я із проведенням відеофіксаиії на стаціонарну камеру розміщено на робочому місці в кабінеті №4/І ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також гр. ОСОБА_1 була видана повістка №5374701 про виклик о 17 год. 00 хв. 30.10.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, яку він відмовився отримувати, у зв?язку з чим було складено акт відмови від отримання повістки.

В підсумку, постановою № 1501 від 05.11.2025 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 капітана ОСОБА_2 , ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, із застосуванням штрафу у розмірі 20 400 грн., за ОСОБА_6 вимог:абзацу 3 (абзацу 4 – як зазначено в мотивувальній частині, що є неіснуючим у законі) ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ із змінами; ч. 1-3, 10 (не зазначено в мотивувальній частині)ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу»; пп.4) п.1, пп.8 п.1,пп.10 п.1, пп.10-1(підпункт 10-1 пункту 1 виключено на підставі Постанови КМ № 916 від 30.07.2025 – станом на дату винесення оскаржуваної постанови РТЦК – 05.11.2025) ч.1 (по тексту постанови маються розбіжності) ПРАВИЛ військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Постановою КМУ №4487 від 30.12.2022 року, під час дії Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року та № 69/2022 від 24.02.2022 року та Указу Президента України № 65/2022 із змінами та доповненнями.

Вважаючи постанову ІНФОРМАЦІЯ_5 протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Так, Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ст.1 Закону №2232 військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно ст. 33 Закону №2232 військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень статті 37 Закону №2232 взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають зокрема громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Відповідно до положень п.20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є:

для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного;для резервістів - військовий квиток.

Статтею 32 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Запас військовозобов`язаних згідно зі статтею 28 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Згідно з ч.1 ст.33 Закону №2232-ХІІ (тут і далі - в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин після винесення постанови № 1501 від 05.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 ) військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до ч.ч.3-5 ст.33 Закону №2232-ХІІ військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами частини 1 статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону №2232-ХІІ взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Водночас, за приписами пункту 4 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Згідно з п.20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487 (далі Порядок №1487) військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є:

для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного;для резервістів - військовий квиток.

Пунктом 79 Порядку №1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Відповідно до п.81 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку. Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, підрозділи Служби зовнішньої розвідки беруть на військовий облік, знімають або виключають з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у яких відсутні військово-облікові документи, лише після відновлення зазначених документів.

Суд зазначає, що Законами України №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до ст.28 Закону №2232-XII було внесено зміни, згідно з якими з 27.03.2014р. граничний вік військовозобов`язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014р. і станом на теперішній час з 50 років до 60 років.

При цьому, положення ч.4 ст.28 Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало.

Тобто, з набранням чинності змінами до ч.2 ст.28 Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під дію цього Закону і вважається військовозобов`язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи та не заперечується стороною відповідача, ОСОБА_1 у 2012 році виключено з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

Також, відповідно до записів у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 03.01.1991 року позивач знятий з військового обліку 24.11.2006 року.

Суд зазначає, що процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного/резервіста, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Таким чином, оскільки позивач у 2012 році був виключений з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, то з цієї дати він є звільненим від виконання військового обов`язку як особа, що в силу закону вважається непридатною до проходження військової служби.

Факт виключення позивача з військового обліку свідчить про те, що позивач більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не може бути призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до частини 1 статті 39 Закону №2232-ХІІ та статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни, які були зняті, звільнені, але не виключені з військового обліку.

Оскільки ОСОБА_1 був саме виключений з військового обліку, то повторному взяттю на такий облік він не підлягає.

Отже, з вище викладеного вбачається, що позивач не мав обов?язку станом на 30.10.2025 проходити військово-лікарську комісію для встановлення ступені придатності до проходження військової служби за станом здоров?я.

Водночас, як встановив суд, відповідач проігнорував ту обставину, що позивач вже не є військовозобов`язаним та, відповідно, не може бути призваний на військову службу під час мобілізації внаслідок того, що він звільнений з військової служби та виключений з військового обліку та не має проходитивійськово-лікарську комісію. Аргументи відповідача, викладені у спірній постанові від 05.11.2025 є безпідставними, адже позивача вже було фактично виключено з військового обліку, натомість чинне законодавство не має підстав для поновлення позивача на військовому обліку, а закони не мають зворотної дії в часі, якщо таким чином погіршується становище особи.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп).

Європейський суд з прав людини зазначає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява № 126/05, п. 102-111).

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaariv. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Крім того, суд вважає можливим поновити позивачу строк на оскарження зазначеної постанови від 05.11.2025 р., оскільки він отримав її 02.02.2026 р. у відділі ДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМРУ МЮ (м. Київ).

Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду із вказаним позовом.

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – задовольнити.

Скасувати постанову № 1501 у справі про адміністративне правопорушення від 05 листопада 2025 р., яка винесена ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 капітаном ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн., провадження у справі закрити.

Стягнути ІНФОРМАЦІЯ_12 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.С. Годік