Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №367/3939/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Суд: Ірпінський міський суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: витребування майна із чужого незаконного володіння

Дата: 27 квітня 2026 р.

Справа: №367/3939/25

Суддя: Кухленко Д. С.

Справа № 367/3939/25

Провадження №2/367/3230/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

21 квітня 2026 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Кухленко Д.С.,

за участю секретаря судового засідання Шаповала О.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Витребувати житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер 3210800000:01:029:0204, що на АДРЕСА_1 , які є предметом договору купівлі-продажу від 17 липня 2017 року укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та предметом договору купівлі-продажу від 27 вересня 2019 року укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 .

У 2017 році, ОСОБА_2 почала займатися пошуком житлового будинку разом з її цивільним чоловіком, – ОСОБА_8 , для проживання у територіальних межах Київської області.

16 липня 2017 року ОСОБА_2 разом із ріелтором, – ОСОБА_9 , та ОСОБА_8 зустрілися із продавцем, житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0500 га, що знаходиться за зазначеною адресою, ОСОБА_6 . Після огляду зазначеного житлового будинку дійшла наміру про його придбання. 16 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладений попередній договір, за змістом якого ОСОБА_2 в подальшому мала намір укласти договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0500 га, що знаходиться за зазначеною адресою. Цим договором ними (сторонами правочину) узгоджені всі умови щодо укладення договору-купівлі продажу, зокрема, предмет договору, узгодили ціну за предметом договору купівлі-продажу, а також строк, в якому сторони зобов`язуються укладати договір купівлі-продажу.

19 липня 2017 року у ОСОБА_2 разом із ОСОБА_8 була запланована поїздка до м. Рига, Латвія, на що були заброньовані відповідні квитки, а отже з метою не допущення порушень обов`язків передбачених, попереднім договором, вживала всіх можливих заходів щодо укладення договору купівлі-продажу у встановлений строк та виконання всіх його істотних умов, зокрема, щодо повного розрахунку на момент укладання договору купівлі-продажу.

17 липня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0500 га, що знаходиться за зазначеною адресою.

Проте, твердження ОСОБА_2 , що спірний договір із технічних обставин укладений з номінальним покупцем, – ОСОБА_7 , оскільки з метою задоволення наполягань продавця щодо термінового продажу спірного житлового будинку із земельною ділянкою та встановлений короткий строк (два дні) на укладення основного договору купівлі-продажу, вона вжила заходів та поїхала до м. Кривий Ріг за необхідною сумою грошових коштів для розрахунку за житловим будинком із земельною ділянкою відповідно до умов попереднього договору. Через надмірну втомленість, переживань та обмежений час, ОСОБА_2 забула свій паспорт громадянина України дома, – м. Кривий Ріг.

Під час укладення правочину 17 липня 2017 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук І. В. встановлена зазначена обставина про відсутність у ОСОБА_2 паспорта громадянина України, про що відмовилась в подальшому укладати правочин між сторонами із зазначених підстав.Для врегулювання зазначеного проблемного питання приватним нотаріусом було запропоновано укласти фіктивний правочин з іншою особою (тобто з номінальним), у якої наявні всі необхідні документи для укладення правочину.

Враховуючи, що на той час, при укладення правочину у нотаріуса разом з ОСОБА_2 були присутні: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , вона вимушена була погодитись на запропоновані приватним нотаріусом умови та попросила оформити цей правочин на свого сина, – ОСОБА_7 , з яким дійшли згоди в подальшому укласти правочин, за наслідком якого за мною було би зареєстровано право власності на спірний будинок та земельну ділянку.

Наприкінці 2018 року вона запропонувала сину укласти договір купівлі-продажу спірного будинку на її ім`я, про що вони домовлялися при укладення договору купівлі-продажу 17 липня 2017 року, так як вона була фактичним покупцем спірної нерухомості, проте ОСОБА_7 відмовим ОСОБА_2 на вчинення такого правочину зазначаючи, що це майно належить йому.

В подальшому 27 вересня 2019 року укладені договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Н. В., реєстраційний номер:1987.

Таким чином, ОСОБА_2 вважає себе фактичним покупцем спірного майна, також вважає, що її право порушене тому звертається до суду за захистом своїх прав та інтересів у зазначеному нею способі.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 05 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд цивільної справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у відкритому судовому засіданні.

У травні 2025 року до суду надійшов відзив представника ОСОБА_4 , – адвоката Проскурні Т. В., в якому просить залишити позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду.

Відзив обґрунтовувала тим, що суду необхідно встановити, чи є позивачка особою, право (інтерес) якої порушено, а також характер вибуття майна, а не лише формальний запис у реєстрі, оскільки віндикаційний позов може заявляти лише власник (титульний володілець).

Суд встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 у 2017 році займалися пошуком будинку та вели перемовини щодо придбання будинку.

Зазначена обставина також випливає з протоколу допиту свідка, – ОСОБА_9 , від 30 січня 2023 року, зі змісту якого ОСОБА_9 (рієлтор) познайомилась з ОСОБА_8 та ОСОБА_2 у 2017 році надавши їм консультативні послуги щодо придбання будинку на АДРЕСА_1 , а також були виїзди з покупцями для огляду зазначеного будинку.

16 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладений попередній договір. Відповідно до умов пункту 1 договору ОСОБА_6 зобов`язується продати ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 зобов`язується купити у ОСОБА_6 суб`єкти нерухомості, а саме:

земельну ділянку площею 0,0500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Калинушникою О. О., 04 березня 2017 року за реєстровим № 1400.

житловий будинок з відповідними господарськими спорудами, що зведений на зазначеній земельній ділянці загальною площею 149,5 кв. м, житловою площею 69 кв. м.

У пункті 2 попереднього договору сторони домовилися, що договори купівлі-продажу мають бути укладені та нотаріально посвідчені в строк до 18 липня 2017 року на загальну суму 3 411 489,95 грн, що в еквіваленті становить 115 000,00 дол. США.

Відповідно до пункту 3 попереднього договору на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 148 325,65 грн, що в еквіваленті становить 5 000,00 дол. США.

З протоколу допиту свідка, – ОСОБА_9 , від 30 січня 2023 року, випливає, що узгодження ціни будинку, перемовини, велися між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

17 липня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що на АДРЕСА_1 .

17 липня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу житловий будинок з відповідними господарськими спорудами, що зведений на зазначеній земельній ділянці загальною площею 149,5 кв. м, житловою площею 69 кв. м.

Позивачка стверджує, що була термінова покупка у зв`язку із необхідністю термінового виїзду за кордоном покупцями: ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .

Зазначене підтверджується копією закордонного паспорта № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_10 та копією закордонного паспорта № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_11 , де наявні відмітки про в`їзд 19 липня 2017 року до міста Рига Республіки Латвія.

ОСОБА_2 стверджувала, що з метою не допущення порушень обов`язків передбачених, попереднім договором, вжила всіх можливих заходів щодо укладання основного договору купівлі-продажу у встановлений строк та виконання всіх його істотних умов, зокрема, щодо повного розрахунку на момент укладання основного договору купівлі-продажу вона поїхала до м. Кривий Ріг за необхідною сумою грошових коштів для розрахунку за житловим будинком та земельної ділянки відповідно до умов попереднього договору.

Свої фінансові можливості на придбання спірного нерухомого майна ОСОБА_2 підтвердила копією договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Дует Плюс-КР» на суму 1 383 159,00 грн.

Поїздкою до м. Кривого Рогу за грошовими коштами для розрахунку повної суми вартості майна ОСОБА_2 підтвердила копією посадочного документа № AEBD-Е36С-0001 на ім?я Потапової Інни з відправленням «Київ-Пасажирський» 16 липня 2017 року о 17 год. 22 хв. та прибуттям у «Кривий Ріг-Головний» о 23 год. 09 хв., та копією посадочного документа № E7F5-E2CD-0002 на ім?я Потапової Інни з відправленням «Кривий Ріг-Головний» 17 липня 2017 року о 06 год. 17 хв. та прибуттям у «Київ-Пасажирський» о 12 год. 09 хв

Відповідно до пункту 1 договору № 25 про надання послуг від 01 серпня 2017 року укладений між ТОВ «Спецтехнобуд-КР» та ОСОБА_2 предметом цього договору є виконання послуг поточного ремонту приміщення будинку АДРЕСА_1 відповідно до акта № 18, який є невід`ємною частиною цього договору. Загальна сума надання послуг за цим договором складала 1 179 957,35 грн.

ОСОБА_8 укладав договори підряду щодо облаштування будинку, що на АДРЕСА_1 , про це свідчить: договір № 12 від 12 жовтня 2017 року про виконання та установки прибудинкової тераси на зазначеній адресі та квитанція до прибуткового ордеру та товарний чек на суму 117 000,00 грн; замовлення № 1709 від 28 вересня 217 року на поставку провітрювача на суму 24 057,00 грн; специфікація від 02 листопада 2017 року на доставку плитки на суму 4 619,36 грн; договір від 10 вересня 2017 року на виконання столярних робіт та квитанція до прибуткового ордеру на суму 81 300,00 грн; договір від 10 жовтня 2017 року на виконання столярних робіт та прибутковий ордер на суму 123 000,00 грн; договір купівлі-продажу від 10 серпня 2017 року меблів для кухні у будинку та товарний чек на суму 160 930,00 грн, акт прийому-передачі від 21 грудня 2017 року; договір купівлі-продажу від 14 серпня 2017 року меблів «КАРИНА» та товарні чеки, акт прийому-передачі від 27 жовтня 2017 року на суму 59 370,00 грн; договір купівлі-продажу від 27 листопада 2017 року меблів на суму 27 000,00 грн, товарний чек та акт прийому-передачі від 27 листопада 2017 року; накладна на суму 40 000,00 грн від 15 лютого 2018 року на захисні ролети на будинку; видаткова накладна на ванну на суму 21 722,34 грн від 30 червня 2017 року; видаткова накладна на душову кабіну на суму 25 501,98 грн від 15 липня 2017 року; видаткова накладна на радіатори на суму 8 709,00 грн від 09 вересня 2017 року; видаткова накладна на радіатор на суму 1 250,40 грн від 11 вересня 2017 року; видаткова накладна на панель на суму 4 152,78 грн від 30 червня 2017 року; видаткова накладна на радіатор на суму 3 364,80 грн від 14 вересня 2017 року; видаткова накладна на компакт-біде на суму 4 838,63 грн від 09 серпня 2017 року; видаткова накладна на водонагрівач на суму 6 553,68 грн від 11 вересня 2017 року; видаткова накладна на душову колону на суму 3 739,00 грн від 11 вересня 2017 року; видаткова накладна на кондиціонер на суму 20 094,90 грн від 08 серпня 2017 року; видаткова накладна на кухонну мийку на суму 1 498,00 грн від 14 вересня 2017 року.

Факт проведення поточних робіт щодо облаштування будинку АДРЕСА_1 також випливає з протоколу допиту свідка ОСОБА_12 від 27 січня 2021 року у кримінальному провадження № 42019111200000733 від 28 жовтня 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 387 ЦК України витребування майна з чужого незаконного володіння є речово-правовим способом захисту, який може заявляти власник (титульний володілець) щодо індивідуально визначеної речі, що перебуває у фактичному володінні іншої особи без правової підстави.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (пункти 10.7-10.10) від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13.

Водночас, за змістом правових позицій Великої Палати Верховного Суду відомості державної реєстрації права власності на нерухоме майно створюють спростовувану презумпцію наявності права (та володіння як складової права власності) у зареєстрованої особи, однак сама по собі реєстрація не є безспірним підтвердженням наявності права власності та може бути спростована належними і допустимими доказами.

Отже, для вирішення спору суд має встановити не лише факт реєстрації, а й матеріально-правові підстави набуття права та дійсного титулу, оскільки особа, за якою зареєстроване право, не обов`язково є власником.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема: (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з матеріалів справи випливає, що 16 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладений попередній договір. Відповідно до умов пункту 1 договору ОСОБА_6 зобов`язується продати ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 зобов`язується купити у ОСОБА_6 суб`єкти нерухомості, а саме: земельну ділянку площею 0,0500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Калинушникою О. О., 04 березня 2017 року за реєстровим № 1400. житловий будинок з відповідними господарськими спорудами, що зведений на зазначеній земельній ділянці загальною площею 149,5 кв. м, житловою площею 69 кв. м.

Цим договором сторони узгодили дійсний намір на придбання спірного будинку та земельної ділянки, зокрема, ціну основного договору та строк укладання основного договору купівлі-продажу.

Таким чином, установлені у справі фактичні обставини у своїй сукупності переконливо підтверджують, що саме ОСОБА_2 була реальним набувачем (фактичним покупцем) спірного житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , і саме вона здійснювала дії, притаманні власнику (набувачу) майна.

Зокрема, ОСОБА_2 ініціювала придбання майна, уклала попередній договір із визначенням істотних умов основного договору (предмет, ціна, строк), внесла грошові кошти в рахунок майбутнього розрахунку, підтвердила наявність фінансових можливостей для придбання, а після досягнення домовленостей фактично організувала утримання та облаштування будинку: укладала (або забезпечувала укладення) договори на ремонтні й будівельні роботи, придбавала матеріали, обладнання та меблі, оплачувала значні витрати, що за своїм характером і обсягом є несумісними з поведінкою особи, яка не вважає себе покупцем та не має наміру набути майно у власність.

Отже, наведені докази свідчать не лише про формальне документальне оформлення намірів, а й про реальне виконання саме ОСОБА_2 економічної та фактичної функції покупця – фінансування придбання, розпорядження коштами, організацію робіт та фактичне «ведення» об`єкта нерухомості.

За таких обставин сама лише наявність державної реєстрації права власності за ОСОБА_7 не може розглядатися як безспірне підтвердження його статусу власника, оскільки реєстрація створює лише спростовувану презумпцію права, яка може бути спростована належними та допустимими доказами.

Відповідно до зазначених правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, що суд, вирішуючи спір, має встановити не тільки факт державної реєстрації, а й матеріально?правові підстави набуття права та наявність дійсного титулу, оскільки особа, за якою зареєстроване право, не обов`язково є реальним власником.

Суд дійшов висновку, що сукупність досліджених доказів у цій справі саме й спростовує формальне ототожнення «зареєстрованого власника» з фактичним власником та підтверджує, що ОСОБА_2 є фактичним покупцем спірного будинку і саме вона ним займалася.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені правові позиції, ОСОБА_2 є належним позивачем у цій справі, оскільки сукупність досліджених доказів підтверджує її статус реального набувача (титульного володільця) спірного житлового будинку та земельної ділянки, а також те, що саме вона здійснювала фактичне володіння, утримання та облаштування об`єкта як покупець і власник за своєю економічною та фактичною роллю.

Факт державної реєстрації права власності за іншою особою не є безумовним підтвердженням наявності в неї дійсного титулу, а створює лише спростовувану презумпцію, яка у цій справі спростована належними й допустимими доказами: укладенням попереднього договору з визначенням істотних умов придбання, внесенням ОСОБА_2 грошових коштів у рахунок майбутнього розрахунку, підтвердженням джерел фінансування, а також подальшими системними діями щодо організації ремонту, придбання матеріалів, обладнання та меблів, оплатою робіт і витрат значного обсягу. Такі обставини свідчать про матеріально-правові підстави набуття ОСОБА_2 права та наявність у неї дійсного титулу, незалежно від формального запису в реєстрі.

Відповідно до статті 387 ЦК України витребування майна з чужого незаконного володіння є речово-правовим способом захисту, який може бути заявлений власником (титульним володільцем) щодо індивідуально визначеної речі, що перебуває у фактичному володінні іншої особи без належної правової підстави. З урахуванням цього, заявлена ОСОБА_2 вимога про витребування спірного майна є належним та ефективним способом захисту її речового права.

Крім того, з огляду на приписи пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, навіть у разі посилання відповідача на добросовісність набуття майна за відплатним договором, власник (титульний володілець) має право витребувати майно від останнього набувача, якщо воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, поза їхньою волею іншим шляхом. За обставин цієї справи фактичне відчуження/реєстрація права за іншою особою відбулося за відсутності реального волевиявлення ОСОБА_2 , як набувача (титульного володільця) на передачу спірного майна іншій особі, а тому наявні передбачені законом підстави для застосування віндикаційного захисту.

Встановивши, що ОСОБА_2 не підписувала договір купівлі-продажу від 27 вересня 2019 року, на підставі якого право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що на АДРЕСА_1 та житловий будинок з відповідними господарськими спорудами, що зведений на зазначеній земельній ділянці загальною площею 149,5 кв. м, житловою площею 69 кв. м., перейшло від позивачки до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , спірне майно вибуло з її володіння поза її волею, а тому може бути витребуване від останнього набувача на підставі положень статті 388 ЦК України.

Таким чином, беручи до уваги, що ОСОБА_2 довела свій матеріально-правовий титул набуття та фактичне володіння й утримання майна, спірне майно є індивідуально визначеним, воно перебуває у володінні іншої особи без належної правової підстави, та вимога про витребування відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову і є ефективним способом захисту, – наявні правові підстави для витребування спірного будинку та земельної ділянки на користь ОСОБА_2 на підставі статей 387 та 388 ЦК України, у тому числі від останнього набувача незалежно від кількості попередніх відчужень.

В контексті оцінки пропорційності втручання у право власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які набули таке право на підставі оплатного цивільно-правового договору, а також забезпечення «справедливого балансу» між інтересами сторін спору, необхідно врахувати, що витребування спірної земельної ділянки площею 0,0500 га, що на АДРЕСА_1 та житлового будинку з відповідними господарськими спорудами, що зведений на зазначеній земельній ділянці загальною площею 149,5 кв. м, житловою площею 69 кв. м., з володіння відповідачів як добросовісних набувачів не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки відповідачі, із володіння яких витребовується спірна земельна ділянка та будинок, не позбавлені можливості відновити своє право, пред?явивши вимогу до особи, у якої було придбано це майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Витребування спірної земельної ділянки та будинку у відповідачів не порушуватиме принцип пропорційності втручання у їх право, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти майном спрямовано на захист порушеного права власності позивачки на майно, а також задовольняє суспільний інтерес, спрямований на утвердження в державі суспільного правопорядку, недопустимості незаконного позбавлення особи права власності на майно, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 369/5183/19 (провадження №61-14355св23).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Отже, суд, з`ясувавши дійсні обставини справи та проаналізувавши зібрані у ній докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом установлено, що саме ОСОБА_2 була реальним набувачем (фактичним покупцем) спірного житлового будинку та земельної ділянки, ініціювала їх придбання, виконувала грошові зобов`язання за попереднім договором, підтвердила наявність фінансових можливостей для повного розрахунку, а після досягнення домовленостей фактично здійснювала володіння, утримання та облаштування об`єкта нерухомості, що характерно для поведінки власника майна.

Натомість державна реєстрація права власності за ОСОБА_7 носила формальний характер і створювала лише спростовувану презумпцію наявності права, яка у цій справі переконливо спростована належними, допустимими та достатніми доказами. Судом встановлено відсутність у ОСОБА_7 дійсного матеріально?правового титулу на спірне майно, а також те, що вибуття зазначеного майна з володіння ОСОБА_2 відбулося поза її волею.

За таких обставин ОСОБА_2 є належним позивачем у цій справі, як особа, яка довела наявність матеріально?правових підстав набуття спірного майна та дійсного титулу, а заявлена нею вимога про витребування майна відповідає змісту та призначенню віндикаційного захисту, передбаченого статтями 387, 388 ЦК України.

Витребування спірного житлового будинку та земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідачів є ефективним, належним та пропорційним способом захисту порушеного права позивачки, не порушує принципу справедливого балансу інтересів сторін та узгоджується з практикою Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду.

За таких умов позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Посилання у відзиві на те, що ОСОБА_2 «ніколи не була власником» і тому не може заявляти віндикацію, зведені до формального ототожнення права з записом у Реєстрі. Суд у рішенні прямо виходив із позиції ВП ВС, що державна реєстрація створює лише спростовувану презумпцію, і для вирішення спору необхідно встановити матеріально?правові підстави набуття та дійсний титул, адже зареєстрована особа не обов`язково є власником.

Заперечення щодо неналежного засвідчення копій саме по собі не спростовує встановлених судом обставин, оскільки суд оцінює докази за правилами належності, допустимості, достовірності й достатності в сукупності. У разі сумнівів суд має процесуальні інструменти витребування оригіналів або належним чином засвідчених копій.

Доводи відзиву про те, що відсутні банківські документи переказу коштів від ОСОБА_2 та що нотаріально зафіксовано оплату від ОСОБА_7 , не спростовують висновків суду, бо суд встановлював не лише формальний зміст нотаріального договору, а реальні матеріально?правові підстави набуття та дійсний титул. Власне на це спрямована позиція ВП ВС, яку суд застосував: реєстрація/формальний документ не є безспірним доказом права і може бути спростована сукупністю інших належних доказів.

Так само заперечення, що ремонт/облаштування «не доводять права», відхиляються з огляду на оцінку судом доказів у сукупності: договори ремонтів, придбання матеріалів/обладнання, системні витрати та організація робіт були враховані не ізольовано, а як підтвердження фактичної поведінки набувача і реального володіння/утримання об`єкта, що підсилює висновок про титул позивачки.

Інші доводи відзиву не спростовують висновків суду, а порушень норм матеріального і процесуального права суд не вбачає.

Згідно з частиною першою , другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову-на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Встановлено, що при зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.

Оскільки, за результатом розгляду цієї справи позов підлягає задоволенню то судовий збір необхідно стягнути з відповідачів пропорційною по 7 570,00 грн.

Керуючись: статтями 3, 57-60, 88, 141, 258, 264, 265 ЦПК України, статтями 15, 16, 387, 388 ЦК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 570,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 570,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, в разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення буде виготовлено 21 квітня 2026 року.

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 )

ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 )

ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ).

Суддя: Д.С. Кухленко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua