Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №362/9155/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/9155/25

Провадження № 2/362/4713/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючої судді Мартинцової І.О.,

за участю секретаря судових засідань - Жеребко Ю.І., Муляви А.І.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Василькові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2026 року позивач ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся із позовом до відповідача ОСОБА_2 (далі – відповідач, ОСОБА_2 ) про стягнення безпідставно набутих коштів.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що сторони від 4 вересня 1999 року перебувають у шлюбі, зареєстрованому у відділі реєстрації актів громадянського стану Ужгородської міської ради Закарпатської області України, актовий запис № 452.

9 квітня 2025 року позивач та відповідач уклали два нотаріально посвідчені договори, якими врегулювали майнові відносини між подружжям, а саме: шлюбний договір та договір про поділ майна подружжя.

В період з 10 квітня по 20 квітня 2025 року відповідач неодноразово усно зверталася до позивача з проханням позичити їй грошові кошти в сумі 6 000 000 грн (шість мільйонів гривень) 00 коп. для особистих потреб. Враховуючи той факт, що позивач та відповідач є подружжям і між ними в той період були довірливі відносини (у тому числі з огляду на успішне врегулювання майнових відносин між подружжям та укладення шлюбного договору та договору про поділ майна подружжя), позивач погодився надати відповідачу відповідні кошти в борг строком на один місяць, тобто до 21 травня 2025 року. За домовленістю сторін, письмове оформлення договірних відносин позики повинно було бути здійснено сторонами після перерахування коштів. 21 квітня 2025 року позивач на виконання усної домовленості про позику та враховуючи обіцянку відповідача укласти письмовий договір, сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 6 000 000 грн 00 коп. шляхом банківського переказу з рахунку Позивача в АТ «ОТП Банк» на рахунок Відповідача в АТ «Сенс банк».

В подальшому незважаючи на численні усні звернення позивача, висловлені в особистому спілкуванні та телефоном, відповідач відмовилася оформити письмовий договір позики. 30 жовтня 2025 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення боргу в порядку досудового врегулювання (електроні копії письмової вимоги та поштової квитанції про її надсилання відповідачу додаються). Однак, відповідач залишила цю вимогу без відповіді. Кошти в сумі 6 000 000 грн 00 коп., надані позивачем відповідачу шляхом перерахування з рахунку позивача в АТ «ОТП Банк» на рахунок відповідача в АТ «Сенс банк», були особистою власністю позивача з огляду на їх походження: ці кошти були частиною суми в 6 750 000 грн, перерахованої позивачу його донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується випискою з особового рахунку АТ «ОТП БАНК» (додається в електронному вигляді). За своєю правовою природою перерахування донькою позивача ОСОБА_3 коштів позивачу є договором дарування. Відповідно до статті 57 Сімейного Кодексу, майно, набуте одним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування, є його особистою приватною власністю. Таким чином, фактичні обставини справи свідчать про передачу позивачем відповідачу речі, яка визначена родовими ознаками, а саме грошових коштів, а також про те, що позивач домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. з цих підстав вважає, що оскільки договірні відносини позики між ними так і не відбулись, кошти є такими, що набуті відповідачкою без правової підстави, а тому підлягають поверненню позивачу разом із 3% річних та з урахуванням інфляції на підставі статтей 1212, 1214, 625 ЦК України.

Ухвалою від 26 грудня 2025 року відкрито провадження в даній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

12.03.2026 року відповідачка через свого представника направила відзив на позовну заяву. Свої заперечення проти позову ОСОБА_2 обгрунтовувала тим, що вона категорично заперечує твердження позивача щодо існування між сторонами договірних відносин позики. Зокрема, відповідач повністю відхиляє та не визнає тверджень позивача щодо нібито наявності таких обставин: неодноразових усних звернень відповідача до позивача з проханням позичити грошові кошти; надання відповідачем згоди на отримання позики; погодження сторонами строку повернення позики до 21 травня 2025 року; існування домовленості сторін щодо письмового оформлення позики після перерахування коштів; наявності численних звернень позивача щодо оформлення договірних відносин позики. Зазначила, що жодна з наведених позивачем обставин не підтверджена доказами, що прямо суперечить вимогам процесуального закону.

09.04.2025року між сторонами були укладені Шлюбний договір та Договір про поділ майна подружжя, які є та були чинними на момент здійснення спірного переказу 21.04.2025 року. Саме Договором про поділ майна подружжя прямо визначено, що у особисту приватну власність Відповідача переходять сімейні заощадження у розмірі 6 000 000,00 грн., а отже здійснення спірного переказу грошових коштів - 21.04.2025 року прямо узгоджується з врегулюванням майнових відносин між подружжям. Таким чином, на дату здійснення платежу існувала належна, чинна та конкретна правова підстава для переходу до відповідача грошових коштів у зазначеному розмірі. Така підстава виникла не після переказу і не умовно, а існувала на момент перерахування коштів та безпосередньо врегульована письмовим договором сторін про поділ майна подружжя.

Більше того, у призначенні платежу позивач самостійно визначив призначення такого платежу: «переказ коштів члену сім`ї першого ступеню спорідненості (дружині)», тобто прямо ідентифікував цей платіж саме як переказ у межах сімейних відносин між подружжям, а не як передачу коштів у борг чи на інших підставах, несумісних із виконанням домовленостей про поділ майна.

Співпадіння періоду укладення майнових договорів між сторонами, часу їх виконання, моменту здійснення платежу, суми переказаних коштів, а також призначення платежу прямо свідчать про сімейно-правову природу такого переказу та його зв`язок із виконанням домовленостей, досягнутих сторонами щодо врегулювання майнових відносин. Отже, з огляду на сукупність встановлених обставин та характер правовідносин сторін як подружжя, доводи позивача про передачу коштів саме у позику або про безпідставність їх набуття не узгоджуються з фактичними обставинами справи та не підтверджуються наявними доказами, які, навпаки, свідчать про існування належної правової підстави для здійснення такого платежу, відмінної від правовідносин позики та виключає інше розумне та добросовісне тлумачення правової природи спірних коштів, окрім як їх перерахування на виконання Договору про поділ майна подружжя.

З цих підстав просила у позові відмовити.

У відповіді на відзив, який надійшов через "Електронний суд" 12.03.2026 позивач заперечував, що кошти ним були перераховані у зв`язку із укладенням договору про поділ спільного майна подружжя. Предметом договору про поділ спільного майна між позивачем і відповідачкою є визначення правового статусу майна, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя. Натомість, спірні кошти, перераховані позивачем відповідачці, ніколи не належали до складу спільного майна подружжя, а відповідно, їх перерахування відповідачці навіть теоретично не могло бути пов`язано з виконанням неіснуючих зобов`язань за договором про поділ спільного майна.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача зазначив, що відповідно до сформованої практики Верховного Суду безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України, якщо особа добровільно сплатила їх, усвідомлюючи відсутність у себе юридичного обов`язку здійснювати такий платіж, а вже згодом змінила власну правову позицію та почала вимагати їх повернення. Така поведінка є суперечливою та не підлягає судовому захисту, оскільки цивільне право не може використовуватись як інструмент для довільної зміни правової природи вже вчинених особою дій. У даних правовідносинах має бути застосованим принцип "заборони суперечнивої поведінки", який притаманний цивільно-правовим відносинам. Спірний платіж від 21.04.2025 був здійснений Позивачем добровільно у межах сімейних правовідносин між сторонами як подружжям. Упродовж шести місяців після перерахування коштів аж до пред`явлення вимоги 30.10.2025 позивач не здійснював жодних дій як кредитор. Повна відсутність будь-якої поведінки, властивої кредиторові за договором позики, є істотною та свідчить проти версії подій Позивача. Така процесуальна неузгодженість і непослідовність дій Позивача дає підстави для висновку, що на момент здійснення платежу та протягом пів року після його здійснення платіж не сприймався Позивачем як «позика», а лише згодом, після виникнення конфлікту, Позивач намагається надати цьому платежу іншу правову кваліфікацію.

Ухвалою від 02 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті.

У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити з підстав, зазначених у заявах по суті.

Відповідачка та представники відповідачки проти позову заперечували, просили у зодоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у заявах по суті.

Суд заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи установлені судом.

04 вересня 1999 року позивач та відповідач у відділі реєстрації актів громадянського стану Ужгородської міської ради Закарпатської області зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 від 4 вересня 1999 року (а.с.27).

9 квітня 2025року сторони уклали договір про поділ майна подружжя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Моісеєвою Г.В. та зареєстровано в реєстрі під №373 (далі - Договір) (а.с.11-16).

Відповідно до п.1 Договору маючи намір врегулювати свої майнові відносини та припинити право спільної сумісної власності на зазначене у п.2 майно, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за взаємною згодою здійснили поділ майна, набутого ними у спільну сумісну власність.

Відповідно до п.5 Договору за домовленістю сторін за даним договором в особисту приватну власність ОСОБА_2 перейшло ряд об`єктів нерухомого майна, транспортний засіб та сімейні заощадження у розмірі 6000000,00 грн.

Відповідно до копії платіжної інструкції №e977148b-34d6-42d8-bc16 28a64fbd0855 від 21 квітня 2025 року позивач перерахував відповідачці грошові кошти в сумі 6 000 000 грн 00 коп. на рахунок відповідачки вАТ «Сенс банк». (а.с.25).

30.10.2025 позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення суми боргу за договором позики, у якій вимагав повернути йому грошові кошти у сумі 6000000,00 (а.с.17-18).

Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та оцінка суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбаченихстаттею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19.

Загальне правило частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах: отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності отримання такого виконання.

Під правовою підставою збагачення повинна розумітися певна економічна мета надання майна, легітимізована відповідним юридичним фактом, або така, що ґрунтується безпосередньо на законові. Одночасна наявність цих двох елементів: відповідність збагачення економічній меті надання майна, юридичного факту (норми закону), що легітимізує цю мету, є необхідною для того, щоб збагачення однієї особи за рахунок іншої вважалося підставним та правомірним.

Залежно від того, в якій формі виражається недолік правової підстави, що породжує обов`язок повернути майно, можна виокремити, зокрема, такий вид безпідставного збагачення як збагачення, правова підстава якого була відсутньою з самого початку (ab initio sine causa). До таких можна віднести, наприклад, передачу майна за правочинами, що не відбулися (зокрема за договорами, що не були укладені).

У такому випадку відбувається збагачення, хоча й з волі потерпілого, проте, яке не засноване на правомірному юридичному фактові. Таке збагачення виникає внаслідок передачі майна як виконання за договором, який не було укладено.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 760/2625/22, від 19 січня 2022 року в справі№ 202/2965/21.

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року в справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року в справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року в справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року в справі № 910/3395/19).

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов (див. постанову Верховного Суду від 14 листопада 2024 року в справі № 761/34307/21).

У статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

За висновками Верховного Суду в постановах від 29 серпня 2018 року в справі № 910/23428/17, від 27 серпня 2024 року в справі № 758/4213/21 під час оцінки достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд під час вирішення справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

У своїй позовній заяві позивач стверджує, що кошти були перераховані ним як позика дружині, однак доказів того, що сторони планували укласти договір позики але не уклали його суду не надає. У матеріалах справи відсутні докази, які могли б свідчити про поведінку позивача як "кредитора", який би наполягав на укладені договору або поверненні коштів. У матеріалах справи наявна лише вимога про повернення суми боргу, яка складена 30.10.2025 тобто через півроку після перерахування значної суми коштів. Зазначена вимога складена самим позивачем та не може беззаперечно підтверджувати відносини сторін з передачі позивачем коштів на виконання неукладеного договору позики.

Відтак, суд вважає недоведеними обставини наведені позивачем у своїй позовній заяві.

Водночас аргументи відповідачки, що кошти у сумі 6000000,00грн були перераховані їй позивачем у зв`язку із укладенням між сторонами Договору про поділ майна подружжя від 09 квітня 2025 року є такими, що узгоджуються із матеріалами справи, оскільки кошти були перераховані у розмірі зазначеному у договорі, а переказ здійснено 21 квітня 2025 року, тобто невдовзі після укладення договору.

У зв`язку із викладеним суд вважає, що на момент здійснення переказу спірної суми коштів у позивача існувала економічна мета надання майна, легітимізована відповідним юридичним фактом - укладенням між сторонами договору про поділ майна подружжя.

Відтак суд вважає, у правовідносинах сторін не підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу України щодо повернення безпідставно набутого майна, а тому у задоволенні позовної заяви слід відмовити.

Відповідно до статті 141 ЦПК України розподіл витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1212 ЦК України, 10, 12, 81, 141, 265, 268, 354 ЦПК Украйни, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Повний текст рішення складено 25 травня 2026 року.

Суддя Мартинцова І.О.