Вирок від 27 травня 2026 р. у справі №154/515/24 — Володимирський міський суд Волинської області

154/515/24

1-кп/154/146/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2026 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимирського міського суду Волинської області за засобом відеофіксації в режимі відеоконференції об,єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023140130000353 від 30.09.2023, за №62024140130000395 від 27.05.2024 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Славне, Ківерцівського району, Волинської області, громадянина України, українця, не судимого, з середньою освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , військове звання «солдат», одруженого, який має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , постійне місце проживання відсутнє,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 під час проходження військової служби у Збройних Силах України, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), в порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, о 08-00 год. 02.09.2022 самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 , розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , та в період часу з 02.09.2022 до 12.01.2024 був відсутній на службі без поважних причин і не виконував свої службові обов`язки в умовах воєнного стану.

Крім того, він же, під час проходження військової служби у Збройних Силах України, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), в порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 14.03.2024 о 08-00 год. не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, самовільно залишив розташування НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та в період часу з 14.03.2024 до 21.06.2024 був відсутній на службі без поважних причин і не виконував службові обов`язки в умовах воєнного стану, а також 26.06.2024 о 08-00 год., не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, повторно самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та в період часу з 26.06.2024 до 18.08.2025 був відсутній на службі без поважних причин і не виконував службові обов`язки в умовах воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчинені інкримінованих кримінальних правопорушень визнав повністю, фактичні обставини справи викладені в обвинувальних актах і зібрані по ним докази підтвердив, пояснив, що 30.01.2020 уклав контракт, проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , 24.02.2022 був відправлений в зону бойових дій Донецької та Луганської областей, отримав поранення, перебував на лікуванні в госпіталі, після чого отримав відпустку і до ВЧ не з,явився, перебував вдома в період з 02.09.2022 по 12.01.2024. За цей період лікування не проходив, йому ніхто з керівництва не дзвоним і повернути не намагався. Самостійно повернувся на службу після 12.01.2024 в ту саму бригаду, де проходив службу. Продовжив проходити військову службу, був направлений в зону бойових дій на Харківському напрямку, через пів року отримав друге поранення, був госпіталізований, після чого отримав 15 днів відпустки, повернувся до ВЧ та просив надати йому ще період для лікування, однак йому відмовили, знов направили в зону бойових дій, на що він прийняв рішення самовільно залишити ВЧ. В серпні 2025 був затриманий працівниками ВСП та перебуває під вартою. Періоди самовільного залишення військової частини, вказані в обвинувальних актах підтверджує, відповідає дійсності. Щиросердно каявся у вчиненому, просив суворо не карати.

Суд, провівши судовий розгляд в повному обсязі та оцінивши досліджені докази у їх сукупності та взаємозв`язку з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, встановив наступні обставини.

На думку суду, крім визнання обвинуваченим винуватості, пред`явлені ОСОБА_4 обвинувачення за ч.5 ст.407 КК України знайшли своє підтвердження під час судового розгляду. Його вина підтверджується наступними дослідженими та перевіреними письмовими доказами, зокрема:

-Витягами з Єдиного реєстру досудових розслідувань про внесення відомостей щодо вчинення кримінального правопорушення від 30.09.2023 за ч.5 ст.407 КК України, від 27.05.2024 за ч.5 ст.407 КК та від 25.09.2025 за ч.5 ст.407 КК;

-Повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 по факту відсутності на службі військовослужбовця служби за контрактом ВЧ НОМЕР_3 солдата ОСОБА_4 у період з 02.09.2022 та станом на 12.09.2023, у зв`язку з чим просив в порядку ст.214 КПК України внести до ЄРДР відомості щодо протиправних дій військовослужбовця солдата ОСОБА_4 ;

-Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №1020 від 03.09.2022 про призначення службового розслідування, наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №1480 від 14.11.2022 про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини і покарання, та актом службового розслідування, яким було встановлено, що солдат ОСОБА_4 , в умовах дії правового режиму воєнного стану, з метою ухилитись від виконання обов`язків військової служби, перебуваючи поза місцем проходження військової служби понад десять діб (з 02 вересня 2022 по теперішній час), використовує службовий час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв;

-Витягами з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 №№223, від 03.09.2022 та від 13.09.2022 про виключення з забезпечення;

-Довідкою чергового штабу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.01.2024 про самостійне повернення військовослужбовців ЗСУ, які перебували у СЗЧ, в тому числі ОСОБА_4 , в ППД Військової частини та приступили до виконання службових обов`язків;

-Постановою прокурора про об`єднання матеріалів досудових розслідувань у кримінальних провадженнях №62024140130000395 від 27.05.2024 та №62025140130001435 від 25.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення , передбаченого ч.5 ст.407 КК України;

-Військовим квитком серії НОМЕР_4 від 05.03.2020 на ім`я ОСОБА_4 з якого вбачається, що 30.01.2020 на підставі контракту він прийнятий на військову службу у Збройні Сили України;

-Заявою повідомленням про кримінальне правопорушення від 06.04.2024 по факту того, що 14.03.2024 о 08-00год під час перевірки наявності особового складу виявлено відсутність на військовій службі солдата ОСОБА_4 ;

-Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №430 від 14.03.2024 про призначення службового розслідування, наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №507 від 28.03.2024 про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини і покарання, та актом службового розслідування, яким було встановлено, що солдат ОСОБА_4 в умовах дії правового режиму воєнного стану, з метою ухилитись від виконання обов`язків військової служби у визначений час 14 березня 2024 о 08-00год не з`явився за місцем проходження військової служби;

-Витягами з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 №№76,86 від 14.03.2024 та від 24.03.2024 про виключення з забезпечення;

-Витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №180 від 21.06.2024 про повернення в пункт постійної дислокації та зарахування на всі види забезпечення;Заявою повідомленням про кримінальне правопорушення від 17.07.2024 по факту того, що 26.06.2024 о 08-00год під час перевірки наявності особового складу виявлено відсутність на військовій службі солдата ОСОБА_4 ;

-Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №365 від 26.06.2024 про призначення службового розслідування, наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №1052 від 10.07.2024 про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини і покарання, та актом службового розслідування, яким було встановлено, що солдат ОСОБА_4 в умовах дії правового режиму воєнного стану, з метою ухилитись від виконання обов`язків військової служби у визначений час 26 червня 2024 о 08-00год не з`явився за місцем проходження військової служби;

-Матеріалами, що характеризують ОСОБА_4 , а це медична характеристика, якою зафіксовано, що особа проходив лікування внаслідок отримання поранення в період з 20.05.2022 по 26.05.2022, з 26.05.2022 по 01.06.2022; службова характеристика, за якою ОСОБА_4 за час проходження військової служби проявив себе як військовослужбовець, який не спроможний виконувати службові обов`язки, не працює над підвищенням свого професійного рівня, не спроможний критично оцінити свою діяльність та усунути вказані недоліки, схильний до самовільного залишення військової частини.

Тож оцінивши надані стороною обвинувачення докази, суд приймає їх як допустимі, оцінює, як належні та такі, що добуті законним шляхом, які узгоджуються між собою, є логічними та не суперечать один одним, та не спростовуються показами самого обвинуваченого, тому вважає, що факт скоєння ОСОБА_4 вказаних кримінальних правопорушень є доведеним під час судового розгляду і кваліфікує його дії за ч.5 ст.407 КК України, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби), вчинене в умовах воєнного стану, та самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Положеннями частини 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

А згідно правил ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Згідно роз`яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).

Відповідно до практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Обираючи міру покарання, суд враховує суспільну небезпеку вчиненого, а саме, що вчинене обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України, відповідно до ст.12 Кримінального кодексу України відноситься до тяжких злочинів.

При цьому суд бере до уваги, що у зв`язку із набранням 27.01.2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст.75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст.407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Враховуючи ставлення обвинуваченого до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнав свою провину, усвідомив протиправність своїх дій, суд визнає обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого щире каяття у вчиненому.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, суд визнає вчинення злочину особою повторно.

Суд враховує особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, наявне постійне місце реєстрації, на обліку в спеціалізований установах не перебуває, є військовослужбовцем, брав участь бойових діях, отримав поранення, має статус учасника бойових дій. Щиро покаявся у вчиненому, зробив для себе відповідні висновки щодо вчинений правопорушень, дотримувався належної процесуальної поведінки.

Беручи до уваги вищенаведені дані які характеризують особу винного, з врахуванням думки сторони публічного обвинувачення, ряду обставини, яка обтяжує покарання винного та пом`якшуючої обставини як щире каяття, поведінку винного, його ставлення до скоєного, враховуючи тяжкість вчинених злочинів, характер та конкретні обставини його вчинення, рівень його суспільної небезпеки, суд вважає можливим призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, але в мінімальних межах, передбачених санкцією ч.5 ст.407 КК України.

Враховуючи характер вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, спосіб його вчинення, суспільну небезпеку та те, що злочини вчинено в умовах воєнного стану, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисциплінованість усіх військовослужбовців, разом з тим надаючи належну оцінку особі винного, який з 2020 є військовослужбовцем, неодноразово проходив службу в зоні бойових дій, внаслідок чого має поранення та є учасником бойових дій, то таке покарання, на переконання суду, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 , попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, оскільки самовільне залишення місця служби під час воєнного стану, подає іншим військовим приклад нехтування вимогами військової дисципліни, підриває авторитет ЗСУ в цілому.

Підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК України, суд не знаходить.

19.08.2025 об 11-30год ОСОБА_4 було затримано в порядку ст.208 КПК України. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.08.2025 року обрано відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, який в подальшому подовжувався, діє на теперішній час та який до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін - тримання під вартою, оскільки, з урахування ризиків, що продовжують існувати, а також призначення покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі, суд не знаходить підстав для його скасування або зміни на більш м`який.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Процесуальні витрати та речові докази по справі - відсутні.

Керуючись ст. ст. 368,370,374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п,яти) років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити без змін – тримання під вартою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з 28.05.2026, зарахувавши у строк відбуття покарання строк перебування під вартою (попереднє ув,язнення) з 19.08.2025 по 28.05.2026, із розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

На вирок суду може бути подана апеляція до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а засудженим в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя: ОСОБА_7