Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №620/2003/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року

м. Київ

справа № 620/2003/25

адміністративне провадження № К/990/20672/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Мацедонської В.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 620/2003/25,

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Слєпченком Сергієм, на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025, постановлену суддею Соломко І.І., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2025, ухвалену у складі: судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Епель О.В., Мєзєнцева Є.І.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

19.02.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 70 000,00грн, у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 05.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 30.06.2022 та з 01.12.2022 по 31.12.2022, відповідно до рапортів від 02.07.2022 №р/6-106 від 02.07.2022 №р/6-107, від 02.07.2022 №р/6-103 та витягу з журналу бойових дій за грудень 2022 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 70 000,00 грн, у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 05.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 30.06.2022 та з 01.12.2022 по 31.12.2022, відповідно до рапортів від 02.07.2022 №р/6-106 від 02.07.2022 №р/6-107, від 02.07.2022 №р/6-103 та витягу з журналу бойових дій за грудень 2022 року.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Запропоновано позивачу усунути недоліки позову шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із наведенням підстав (поважних причин) пропуску такого строку та надання доказів на підтвердження їхньої поважності.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду; позовну заяву повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Повертаючи позов з підстав пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у редакції зі змінами, унесеними Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У цьому контексті суд першої інстанції зазначив, що предмет позову стосується грошового забезпечення позивача за квітень-червень 2022 року та грудень 2022 року, а тому про порушення своїх прав внаслідок не включення до грошового забезпечення тих чи інших складових позивач повинен був дізнатися у день його виплати.

Водночас з вимогами про донарахування відповідних сум до грошового забезпечення за квітень-червень 2022 року та грудень 2022 року позивач звернувся лише 19.02.2025, тобто з пропуском установленого в статті 233 КЗпП України тримісячного строку.

Не погодившись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2025 ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 скасовано в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 05.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022 та з 01.06.2022 по 30.06.2022. У цій частині справу направлено до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В іншій частині (у частині позовних вимог за період з 01.12.2022 по 31.12.2022) ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 залишено без змін.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив, що до триваючих правовідносин (як у цій справі) стаття 233 КЗпП України застосовується з особливостями, що випливають із загальних принципів дії закону в часі. Зокрема, якщо правовідносини виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню, згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ). Водночас з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України (щодо продовження строків на час карантину) та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, починається з 01.07.2023.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо нарахування грошового забезпечення за період квітень-червень 2022 року не обмежуються будь-яким строком, оскільки відповідні спірні правовідносини виникли під час дії редакції частини другої статті 233 КЗпП України до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX.

Водночас щодо вимог про нарахування грошового забезпечення за грудень 2022 року, то відлік тримісячного строку звернення до суду із цими позовними вимогами розпочався 01.07.2023 та завершися 30.09.2023, тоді як позов позивач подав 19.02.2025.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не довів, що після звільнення з військової служби - 16.05.2024 - існували об`єктивні перешкоди для звернення до суду, у зв`язку з чим погодився з висновком суду першої інстанції, що в частині вимог, які стосувалися грошового забезпечення за грудень 2022 року, позов подано за межами строку звернення, що є підставою для його повернення у цій частині.

ІI. Провадження в суді касаційної інстанції

Уважаючи судові рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2025 в частині повернення позовної заяви (у частині позовних вимог за період з 01.12.2022 по 31.12.2022) та в цій частині направити справу для продовження розгляду.

На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду є помилковим.

За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно визначили момент, з якого позивач дізнався (повинен був дізнатися) про порушення своїх прав, адже пов`язали його з самим лише фактом отримання грошового забезпечення. Скаржник зазначає, що кошти на його картковий рахунок надходили єдиним платежем і відповідач не надавав йому відомостей про складові виплаченого грошового забезпечення, що позбавило позивача можливості в день його виплати оцінити правильність нарахованих сум. Під час звільнення з військової служби відповідач, всупереч вимог статті 116 КЗпП України, також не надав письмового повідомлення про нараховані суми, належні позивачеві у зв`язку зі звільненням.

Позивач зауважує, що дізнався про складові виплаченого в спірний період грошового забезпечення лише із відповіді на адвокатський запит, і саме з цього моменту, на думку позивача, почав відлік передбачений у статті 233 КЗпП України строк звернення до суду.

Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 14.05.2025. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Мацедонській В.Е.

Ухвалою Суду від 29.05.2025 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом 1 частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У частині третій статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої, другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX частину першу, другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

IV. Позиція Верховного Суду

Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням правової визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Звернення до суду за межами строків, визначених у статті 122 КАС України, або в інших законах, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

У цій справі підставою для повернення позову в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 70 000,00 грн за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 був висновок судів попередніх інстанцій про пропуск строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням вимог частини першої статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX та пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, становить три місяці й обчислюється з 01.07.2023 та закінчується 30.09.2023, тоді як позов позивач подав 19.02.2025.

Щодо норми, яка підлягає застосуванню до питання обчислення строків звернення до суду з позовами публічних службовців про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення)

Суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спору та необхідністю застосування до питання визначення тривалості строку звернення вимог статті 233 КЗпП України.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив 19.11.2025 постанову у справі №420/27284/24, у якій вирішував питання норми, яка підлягає застосуванню під час вирішення питання дотримання строків звернення до суду з вимогами публічних службовців про стягнення заробітної плати та прирівняних до неї виплат (стаття 122 КАС України чи стаття 233 КЗпП України).

У пунктах 34-37 указаної постанови Верховний Суд зазначив таке.

Стаття 233 КЗпП України регулює питання строків звернення до суду у спорах щодо виплати всіх сум, які належать працівникові при звільненні. Таке регулювання є єдиним для всіх працівників незалежно від виду трудових відносин і характеру професійної діяльності. У постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу. Ураховуючи, що норми частини п`ятої статті 122 КАС України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи статті 233 КЗпП України визначають строк звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тому варто вважати, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою відносно частини п`ятої статті 122 КАС України, та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби. Такий підхід має бути єдиним, як для осіб, які проходять публічну службу, так і для тих, які звільнені з неї, оскільки застосування різних строків звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці під час проходження служби та після звільнення з публічної служби, призведе до неоднакового підходу до захисту прав особи на отримання винагороди за працю.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно обчислювали строк звернення з цим спором, виходячи з положень статті 233 КЗпП України.

Щодо редакції статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню для визначення строку звернення до суду

Вирішуючи питання застосування статті 233 КЗпП України до триваючих правовідносин (до вимог про стягнення грошового забезпечення за період, охоплений обома вказаними редакціями статті 233 КЗпП України), Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (постанова від 21.03.2025 у справі №460/21394/23) дійшов таких висновків.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:

- правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);

- у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.

Беручи до уваги, що спір у частині, яка переглядається, стосувався нарахування та виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168) за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 до спірних правовідносин підлягала застосуванню стаття 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ (чинна з 19.07.2022).

Щодо моменту, з яким стаття 233 КЗпП України пов`язує початок відліку строку звернення до суду

Повертаючи позов без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина перша статті 233 КЗпП України, а про порушення своїх прав неналежним розміром грошового забезпечення позивач мав довідатися в день його виплати.

Такі висновки суди попередніх інстанцій мотивували тим, що розмір спірної винагороди є суттєвим у порівнянні з іншими складовими грошового забезпечення, а тому позивач не міг не знати про невиплату додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», виходячи з 70 000 грн за грудень 2022 року.

У контексті викладеного Суд зазначає, що стаття 233 КЗпП України установлює диференційований підхід до питання визначення тривалості та початку відліку строку звернення до суду залежно від характеру спору:

1) тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі - про стягнення належної працівнику заробітної плати) - для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах (частина перша статті 233 КЗпП України);

2) місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом - у справах про звільнення (частина друга статті 233 КЗпП України);

3) тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (частина друга статті 233 КЗпП України).

Беручи до уваги, що позивач 16.05.2024 (до звернення до суду) звільнився з військової служби, до спірних правовідносин підлягала застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, яка пов`язує можливість звернутися до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні у тримісячний строк з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні

Отже, основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

Повертаючись до обставин справи, Суд зазначає, що обставин ознайомлення позивача з письмовим документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, зокрема, за грудень 2022 року, суди попередніх інстанцій не з`ясовували, помилково пов`язавши момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав із самим фактом зарахування грошового забезпечення на картковий рахунок.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороди у розмірі 70 000,00 грн за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 є передчасними.

В іншій частині позовних вимог ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2025 не є предметом касаційного оскарження, а тому відповідні висновки судів попередніх інстанцій Суд не оцінює.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень у вказаній частині з направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2025 у частині повернення позовної заяви в частині вимог:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 70 000,00 грн, у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.12.2022 по 31.12.2022;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 70 000,00 грн, у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.12.2022 по 31.12.2022.

Справу № 620/2003/25 у вказаній частині позовних вимог направити для продовження розгляду до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

В.Е. Мацедонська