Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №404/9544/24 — Фортечний районний суд міста Кропивницького

Справа № 404/9544/24

Номер провадження 2/404/2617/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м. Кропивницький

Фортечний районний суд м. Кропивницького в складі:

головуючої судді - Варакіної Н.Б.

за участю секретаря - Андон`євої В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) про визначення порядку користування співвласниками квартирою та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про припинення права на частку в квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення порядку користування співвласниками квартирою.

В обґрунтування вимог посилається на те, що її син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був військовим та ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув у Бериславському районі Херсонської області під час виконання бойових завдань. Після його смерті відкрилась спадщина на яку вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на 1/3 частину квартиру АДРЕСА_3 .

Також свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину квартири видано другій дружині сина - ОСОБА_2 15.04.2024, свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частини на яку має право донька сина - ОСОБА_3 ще не видано.

В результаті чого вона з відповідачами є співвласниками квартири.

Оскільки не збирається проживати у вищевказаній квартирі, вирішила продати свою частку, про що першочергово повідомила відповідачів, зокрема ОСОБА_2 в усному порядку, на що вона відмовилася, також надіслано заяву з посвідченням підпису у нотаріуса й лист повернувся нотаріусу. У ОСОБА_2 окрім даної квартири є ще частка у квартирі її батьків у АДРЕСА_4 , також вона має у своїй власності житловий будинок у АДРЕСА_5 , який придбано в цьому році. Дані про належність відповідачу ОСОБА_2 нерухомості і житла підтверджується інформаційною довідкою № 397763482 від 03.10.2024. Відповідач 2 – її онука, ОСОБА_3 наразі проживає за кордоном у Німеччині. Бажає реалізувати своє законне право щодо користування і розпорядження належним їй майном, але позбавлена можливості це зробити, оскільки не визначено порядку користування квартирою.

Спільне проживання, користування, чи розпорядження квартирою у даний час неможливе, так-як сторони не можуть дійти згоди щодо порядку користування жилими кімнатами в квартирі, тому вимушена звернутися до суду з цим позовом.

Відповідно до технічної характеристики квартири, житлова площа складає 67,8 кв.м.: кімната розміром 15,0 кв.м, кімната розміром 11,6 кв.м, кімната розміром 29,1 кв.м, кімната розміром 12,1 кв.м. Беручи до уваги, що співвласників 3 особи, то 67,8 кв. м : 3 = 22,6 кв. м повинно припадати на кожного співвласника. Якщо враховувати площу балкону 0,76 кв. м. та лоджії 2,25 кв.м, то на кожного співвласника повинно припадати 22,6+ (0,76+2,25):3) = 23,6033 кв.м.

Враховуючи майновий стан відповідача 1, позивачка відмовляється пред`являти позов про стягнення матеріальної компенсації за виділення їй меншої житлової кімнати. Тому просить виділити їй у користування окрему ізольовану житлову кімнату площею 15,0 кв. м., відповідачу 2 – її онуці ОСОБА_3 , окрему ізольовану житлову кімнату площею 12,1 кв. м., а відповідачу 1 ОСОБА_2 – окрему ізольовану житлову кімнату площею 11,6 кв. м., а кімнату площею 29,1 кв.м, балкон, лоджію, кухню, комору, ванну, туалет та коридори залишити в спільному користуванні.

ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву, в обґрунтування зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у Бериславському районі Херсонської області під час виконання бойових завдань, загинув її чоловік, ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, квартиру під номером АДРЕСА_3 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку спадкового майна отримала вона, на 1/3 частку спадкового майна отримала його мати, ОСОБА_1 - 15.04.2024 року, й ще на 1/3 частку спадкового майна, що належить його доньці від першого шлюбу - ОСОБА_3 - станом на 15.04.2024 року ще не було видане. Вищезазначена, квартира чотирикімнатна, загальною площею 12,61 кв.м, а тому числі житловою площею 67,8 кв.м. Опис об`єкта коридори 8,0 -кв.м, 6,2 кв.м, 2,8 кв.м, кімнати 15,0 кв.м, 29,1 кв.м, 12,1 кв.м, 11,6 кв.м, кухня 23,0 кв.м, комора 1,8 кв.м, вання 5,5 кв.м, туалет 3,5 кв.м, балкон з урахуванням знижувального коефіцієнту) 0,76 кв. м, лоджія (в урахуванням знижувального коефіцієнту) 2,25 кв.м.

Таким чином, спірна квартира належать позивачу та відповідачам на праві спільної власності з визначенням часток кожного із співвласника, яка складає 1/3 частину цього майна.

В даній квартирі, після оформлення спадщини, почала проживати ОСОБА_1 , яка, постійно влаштовує сварки, безпідставно викликає поліцію, що призвело до неможливості проживання разом, тому вона змушена була купити собі інше житло і переїхала проживати в нього.

Як встановлено ст. 47 ЖК Української РСР, норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13.65 квадратного метру на одну особу. Частиною 2 ст. 66 цього Кодексу передбачено, що норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу.

Її сім`я складається з трьох осіб, вона, син і донька, тому, 67,8 кв.м.:3 =22,6 кв.м. - що не відповідає нормам відповідно до чинного законодавства та робить неможливим спільне проживання в квартирі з відповідачами.

ОСОБА_1 в первісному позові вказала, що не збирається проживати у вищевказаній квартирі та вирішила продати свою 1/3 частку квартири за 800 000 грн, про що першочергово повідомила мене в усному порядку, на що вона відмовилася, так як не має бажання проживати в цій квартирі та не має коштів для викупу 1/3 частки квартири, має інше житло, а спільне володіння і користування майном є неможливим, тому змушена звернутися до суду з зустрічним позовом для остаточного вирішення спору по суті та для захисту мого порушеного права.

Способом захисту цивільного права талитересу може бути визнання права або застосування інших способів захисту, встановлених законом. Верховний суд України, в свой Постанові Пленуму зазначив, що у разі неможливості з технічної точки зору поділу (виділу) квартири у відповідності до ідеальних часток кожного із співвласника, тобто, у випадку не можливості кожній із сторін виділити відокремлену частину квартири із самостійним виходом, встановлються порядок користування житлом, а якщо не можливо встановити порядок користування, співвласнику присуджується грошова компенсація, за його згодою, а в окремих випадках, якщо частка, у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в квартирі не проживає, зобов`язати учасників спільної власності виплатити такому співвласнику грошову компенсацію за належну йому часку в спільному майні.

В спірній квартирі кожній із сторін не може бути виділено відокремлену частину квартири з самостійним входом, оскільки немає технічної можливості переобладнання житла в ізольовані квартири, що звичайно повинно бути з`ясовано шляхом призначення відповідної будівельно-технічної експертизи, оскільки такі обставини потребують спеціальних знань у даній галузі.

Відповідно до ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. За таких обставин, оскільки між сторонами не досягнуто домовленості щодо оспорюваної квартири, що призвело до неможливості вирішити питання, в позасудовому порядку, позивач має право на звернення до суду ва захистом свого майнового права, шляхом припинення права на 1/3 частку у спільному майні зі сплатою їй компенсації з метою припинення права спільної часткової власності на це майно. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ше раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту (який часто зумовлений обмеженнями, що діють у певній юрисдикції) є неефективним. Просить:

1. Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири під номером АДРЕСА_3 .

2. Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію по 400 000 грн з кожної за належну їй 1/3 частку квартири під номером АДРЕСА_3 .

3. Визнати право, власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/6 частці квартири під номером АДРЕСА_3 .

4. Судові витрати стягнути з відповідачів

Ухвалою суду від 12.11.2024 відкрито загальне провадження.

Ухвалою суду від 08.05.2015 прийнято зустрічну позовну заяву.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 первісний позов підтримала, посилаючись на обставини, викладені у ньому. Зустрічний позов не визнає, оскільки не має грошових коштів сплачувати ОСОБА_2 , вона боліє та перенесла дві операції, крім того остання має де жити, а вона ні. Представник позивача зауважив, що розмір компенсації визначений ОСОБА_2 на власний розсуд, експертиза не проведена.

Представник ОСОБА_2 суду пояснила, що всі отримали виплати, належні родинами загиблих військовослужбовців та мають кошти на сплату за частку, розмір якої визначений, виходячи з того розміру, за який пропонувала продати свою частку ОСОБА_1 . Спільне проживання неможливе, а спір повинен бути вирішений.

Заслухавши учасників справи, дослідивши докази, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у Бериславському районі Херсонської області під час виконання бойових завдань, загинув ОСОБА_4 .

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, квартиру під номером АДРЕСА_3 .

Свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку спадкового майна отримала мати ОСОБА_4 – ОСОБА_1 15.04.2024, на 1/3 частку спадкового майна отримала друг дружина ОСОБА_4 – ОСОБА_2 та має право, але ще не отримала свідоцьво про право на спадщину донька від першого шлюбу - ОСОБА_3 .

Успадкована квартира є чотирикімнатною, загальною площею 121,61 кв.м, в тому числі житловою площею 67,8 кв.м. Опис об`єкта коридори 8,0 -кв.м, 6,2 кв.м, 2,8 кв.м, кімнати 15,0 кв.м, 29,1 кв.м, 12,1 кв.м, 11,6 кв.м, кухня 23,0 кв.м, комора 1,8 кв.м, ванна 5,5 кв.м, туалет 3,5 кв.м, балкон з урахуванням знижувального коефіцієнту) 0,76 кв. м, лоджія (в урахуванням знижувального коефіцієнту) 2,25 кв.м.

В судовому засіданні встановлено і сторони визнають цей факт, що на даний час в квартирі проживає ОСОБА_1 , яка займає житлову кімнату 15,0 кв. м., оскільки вона так вирішила.

ОСОБА_2 в квартирі не проживає, оскільки сумісне проживання неможливе із-за конфліктів з ОСОБА_1 , придбала житло і проживає там.

ОСОБА_3 на даний час проживає у Німеччині.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні суду пояснив, що принципового значення яку саме кімнату виділить суд позивачу, значення немає.

Представник ОСОБА_2 суду пояснила, що вона має сім`ю із двох дітей, і має проживати у більшій кімнаті.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Тобто, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним (стаття 321 ЦК України). Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Отже, за змістом зазначених норм права співвласник майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності без виділення часток у натурі, має право на вільне користування зазначеним майном у повному обсязі та має право на усунення перешкод у такому користуванні у будь-який час.

Згідно з технічним паспортом спірна квартира складається з чотирьох кімнат, житловою площею 67,8 кв. м, загальною площею з121,61 кв.м,, в тому числі коридори 8,0 -кв.м, 6,2 кв.м, 2,8 кв.м, кімнати 15,0 кв.м, 29,1 кв.м, 12,1 кв.м, 11,6 кв.м, кухня 23,0 кв.м, комора 1,8 кв.м, ванна 5,5 кв.м, туалет 3,5 кв.м, балкон з урахуванням знижувального коефіцієнту) 0,76 кв. м, лоджія (в урахуванням знижувального коефіцієнту) 2,25 кв.м.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, на яку також посилається й заявник касаційної скарги, зроблено висновок, що «первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість.

Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності.

Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею.

Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.

При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників».

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Представник відповідача наголосив на тому, що позивачем не надано висновку експерта щодо можливості визначення порядку користування спірною квартирою з технічної точки зору та з урахуванням частки кожного із співвласників у спірній квартирі, оскільки вирішення цього питання потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право.

Як зазначалося вище, статтею 150 ЖК України та статтею 383 ЦК України закріплено право власника квартири користуватись нею для особистого проживання та проживання членів його сім`ї.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки.

За змістом положень ЦК України місцем проживання дитини є місце проживання її батьків, або одного із них.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 фактично займає кімнату площею 15.0 кв. м, що не заперечується сторонами.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 не запропонувала іншого варіанта користування спірною квартирою, а лише заперечувала проти позову.

Крім того, її представник суду повідомила, що у відповідача ОСОБА_2 є двоє дітей (одна дитина повнолітня), але ж на підтвердження цього факту доказів не надано.

Відповідач ОСОБА_3 не скористалась правом на надання відзиву, зі слів сторін, проживає у Німеччині.

Сторони не змогли за взаємною згодою, добровільно вирішити питання користування спірною квартирою. За наявності конфліктних відносин, що унеможливило добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками.

Відтак, зважаючи на викладені обставини, виходячи із загальної житлової площі вказаної квартири, розміру кожної жилої кімнати, кількості осіб, що проживають у квартирі, висловленим варіантам сторонами, суд приходить до висновку що встановлення порядку користування квартирою жодним чином не впливає на розмір часток сторін у праві власності на квартиру і не обмежує їх право власності.

Суд вважає необхідним встановити наступний порядок користування квартирою: ОСОБА_1 виділити у користування житлову кімнату площею 12.1 кв.м, ОСОБА_3 – житлову кімнату 11,6 кв.м., ОСОБА_2 житлову кімнату 15.0 кв.м.

Допоміжні приміщення квартири: коридори 8,0 кв.м, 6,2 кв.м, 2,8 кв.м, кімнату 29,1 кв.м, кухню 23,0 кв.м, комору 1,8 кв.м, ванну 5,5 кв.м, туалет 3,5 кв.м, балкон 0,76 кв.м та лоджію 2,25 кв.м. – залишити у спільному користуванні.

ОСОБА_2 подала зустрічний позов в якому просила стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 грошову компенсацію по 400 000 грн з кодної за її 1/3 частку у спірній квартирі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19,пункт 14)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, підпункт 7.23) та від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження 12-10гс22, підпункт 8.47)).

Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), пункті 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)та підпункті 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22), спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, підпункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21, підпункт 8.46).

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18), від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21 (провадження № 61-1592св23), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23), від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14-ц (провадження № 61-6980св22) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники-відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Слід також зазначити, що правомірність дій суду при встановленні вказаних вище обставин оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

ОСОБА_2 не надала суду доказів на підтвердження того, чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи допускається такий виділ згідно із законом, чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію, обмежившись лише поясненнями, що всі вони отримують у рівних частках виплати, передбачені у разі загибелі війсковослужбовця, але будь-які докази на підтвердження цього факту, отриманих сум не надала, також, в матеріалах справи відомості щодо матеріального стану відповідачів.

Крім того, оцінку вартості належної їй 1/3 частини квартири, ОСОБА_2 , зая ку вона бажає отримати компенсацію, визначила, виходячи із суми, запропонованої ОСОБА_1 для викупу належної їй частки квартири, а не із реальної оцінки вартості квартири.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 365 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) про визначення порядку користування співвласниками квартирою – задовольнити частково.

Встановити наступний порядок користування квартирою, виділити у користування: ОСОБА_1 - житлову кімнату площею 12.1 кв.м, ОСОБА_3 - житлову кімнату 11,6 кв.м., ОСОБА_2 - житлову кімнату 15.0 кв.м.

Допоміжні приміщення квартири: коридори 8,0 кв.м, 6,2 кв.м, 2,8 кв.м, кімнату 29,1 кв.м, кухню 23,0 кв.м, комору 1,8 кв.м, ванну 5,5 кв.м, туалет 3,5 кв.м, балкон 0,76 кв.м та лоджію 2,25 кв.м. – залишити у спільному користуванні.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі по 605,60 грн з кожної.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про припинення права на частку в квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його складення, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Рішення суду складено 28.05.2026.

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Н. Б. Варакіна