Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №380/18869/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/18869/24 пров. № А/857/23799/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Носа С.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року (суддя – Качур Р.П., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі №380/18869/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ),

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі – відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати оформлене листом від 20.08.2024 за вих. № 09/ М-13006/ НОМЕР_2 рішення відповідача про відмову здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати, за період затримки такої виплати від 31 липня 2021 року по 15 серпня 2024 року; 2) зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати, за період затримки такої виплати від 31 липня 2021 року по 15 серпня 2024 року; 3) визнати протиправним та скасувати оформлене листом від 20.08.2024 за вих. № 09/ М-13006/14626 від 20.08.2024 рішення відповідача про відмову здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – за період затримки такої виплати від 31 липня 2021 року по 15 серпня 2024 року; 4) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток у розмірі 197737,80 грн за час затримки розрахунку при звільненні за період від 31 липня 2021 року по 15 серпня 2024 року, всього 1112 днів; 5) визнати протиправною та скасувати оформлену листом від 19.08.2024 за вих. № 09/20633-24-Вих рішення відповідача про відмову здійснити помісячну сплату єдиного соціального внеску на обов`язкове пенсійне страхування за позивачу за період проходження ним військової служби з 29.04.2019 по 30.07.2021; 6) зобов`язати відповідача здійснити помісячну сплату єдиного соціального внеску на обов`язкове пенсійне страхування за позивачу за період проходження ним військової служби з 29.04.2019 по 30.07.2021.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми надбавки за вислугу років (за період з 29.04.2019 по 30.07.2021), а також індексації грошового забезпечення (з 01.12.2015 по 28.04.2019) із 28.04.2019 по день фактичної виплати – 15.08.2024. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми надбавки за вислугу років (за період з 29.04.2019 по 30.07.2021), а також індексації грошового забезпечення (з 01.12.2015 по 28.04.2019) із 28.04.2019 по день фактичної виплати – 15.08.2024. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду є необґрунтоване, прийняте з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що допущені судом першої інстанції в процесі розгляду адміністративної справи порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Також вказує апелянт на те, що відповідач діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Звертає увагу апелянт на те, що на день виключення позивача зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, 01.08.2021, між ним та відповідачем не було спору щодо зазначених в позові вимог. При цьому, питання щодо нарахування та виплатити індексації грошового забезпечення, а також грошового забезпечення за період 29.04.2019 по 30.07.2021 виникло із значним проміжком часу, а саме через один рік і одинадцять місяців після звільнення, тобто всупереч вимогам ч.1 ст.122 КАС України. Вважає апелянт, що ч.5 ст.122 КАС України встановлює спеціальний строк звернення до суду по відношенню до загальних строків, передбачених ч.1 ст.233 КЗпП України, у спорах, які стосуються прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду після 14.07.2023, не обґрунтувавши поважності причин пропуску місячного строку у проміжку між 29.03.2023 до моменту звернення до суду, а тому правові підстави для поновлення такого відсутні. Тому оскільки цей позов заявлено поза межами місячного строку, тому він підлягає залишенню без розгляду. Крім цього, апелянт вказує на те, що фактична виплата грошового забезпечення відбулась на виконання рішення суду, тому, відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати. Тобто, сума нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суму є розміром недоплаченого позивачу грошового забезпечення у період проходження військової служби. Відтак, саме за цей період по день звільнення, позивачу належить виплатити компенсацію втрати частини доходів.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 року у справі № 380/18869/24 скасувати у частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у частині задоволених позовних вимог відмовити повністю.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погодився з доводами відповідача (апелянта). Вважає апеляційну скаргу безпідставною та необгрунтованою. Просить позивач апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване відповідачем рішення суду – без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 № 12/940 від 05.05.2023 позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Держприкордонслужби України з 21 лютого 2007 року по 30 липня 2021 року.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 249-ос від 30.07.2021, позивача виключено з 01 серпня 2021 року зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення та звільнено у запас у зв`язку із закінченням строку дії контракту, згідно з п. 2. ч. 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” (а.с.36).

Також встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 у справі № 380/16782/23, яке набрало законної сили, зокрема: - зобов`язано військову частину НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військове звання та надбавку за вислугу років за період з 29.04.2019 по 30.07.2021; - зобов`язано військову частину НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум; - зобов`язано військову частину НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 4376,38 грн у місяць за період з 01.03.2018 по 28.04.2019 відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум (а.с.42).

На виконання вищезгаданого рішення суду від 06.05.2024 у справі № 380/16782/23, відповідач нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 155674,55 грн (а.с.54).

15.08.2024 позивач звернувся до відповідача із заявами щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, а також щодо виплати середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні з 30 липня 2021 року по 15 серпня 2024 року.

За результатами розгляду вищезгаданих заяв, відповідач листом від 19.08.2024 та від 20.08.2024 повідомив позивача, що нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середній заробіток грошового забезпечення вищевказаним рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 у справі № 380/16782/23 не передбачено (а.с.16, 19).

Не погодившись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду із цим позовом.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є не від`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Так, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відносно доводів апелянта про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 5 ст. 122 КАС України, то колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.

Також судом першої інстанції вірно враховано, що Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці” необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода”, “одноразова грошова допомога при звільненні” та “оплата праці” і “заробітна плата”, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отож, до “усіх виплат”, право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги те, що 15.08.2024 відповідачем виплачено позивачу частину грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 у справі № 380/16782/23.

Із цим позовом позивач звернувся 09.09.2024, тобто з в межах місячного строку звернення до суду, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України, який обчислюється з 15.08.2024 (з дати проведення відповідачем повного розрахунку із позивачем).

Вказане спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними не нарахування та не виплату відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати позивачу, за період затримки такої виплати та зобов`язання відповідача здійснити відповідні нарахування та виплату, то колегія суддів зазначає таке.

Так, статтею 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” (далі - Закон № 108/95-ВР) визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Її розмір залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно зі статтею 2 Закону № 108/95-ВР структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

За змістом статті 34 Закону № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 420/13606/21, розглядаючи, серед інших, позовну вимогу з приводу індексації грошового забезпечення в аспекті звільнення від сплати судового збору дійшов висновку, що поняття “грошове забезпечення”, “одноразова грошова допомога при звільненні” та “заробітна плата”, які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”).

Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.

Зокрема, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України “Про оплату праці” такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Згідно зі статтями 1- 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок № 159.

Порядок № 159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

При вирішенні цього спору судом першої інстанції вірно враховано узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі 240/6583/20 про те, що: “…що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.”.

З матеріалів справи видно, що виплата позивачу доходу у вигляді надбавки за вислугу років за період з 29.04.2019 по 30.07.2021, а також індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.04.2019 у сумі 155674,55 грн проведена відповідачем 15.08.2024.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати надбавки за вислугу років за період з 29.04.2019 по 30.07.2021, а також індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.04.2019 за період затримки виплати.

З огляду на викладене, з метою відновлення порушених прав позивача, судом першої інстанції вірно задоволено позовні вимоги в цій частині.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Водночас, колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог не оскаржене позивачем в апеляційному порядку, а тому згідно приписів статті 308 КАС України не являється предметом апеляційної перевірки.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року в адміністративній справі №380/18869/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

С. П. Нос