Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №140/13449/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/13449/24 пров. № А/857/14221/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року (головуючого судді Ксензюка А.Я., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі № 140/13449/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.04.2024 №0152660-2406-0318-UA07080150000089103 на суму 43325,55 грн. та №0152663-2406-0318-UA07080150000089103 на суму 20428,30 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким адміністративний позов задоволити повністю. Вказує серед іншого, що він є керівником та засновником ФГ “СТЕЛЬМАЩУК”, що знаходиться за адресою: 45154, Україна, Волинська область, Луцький район (Рожищенський район), село Уляники, де постійно працює, однак відповідачем нараховане грошове зобов`язанням з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік на наступні об`єкти нерухомого майна, що перебувають/перебували у його приватній власності у період нарахування податку: нежитлове приміщення – картоплесховище А-1 та нежитлове приміщення – приміщення складу №2, що зареєстровані за позивачем згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, дані об`єкти нерухомого майна мають сільськогосподарське призначення, є частиною цілісного майнового комплексу і забезпечують єдиний технологічний процес сільськогосподарського виробництв та знаходяться на орендованих у селі Уляники земельних ділянках кадастровий номер 07224587100:01:001:0005 та кадастровий номер 0724587100:01:001:0490. Призначенням даних будівель є зберігання вирощеної сільськогосподарської продукції (картоплесховище та склад). Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року №507, клас “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” включає (код 1271): будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності. теплиці, сільськогосподарські силоси. Зазначає, що відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДКО18-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року №507: картоплесховище А-1, площею 1293,30 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район (Рожищенський), село Уляники, вулиця Центральна, будинок 26. належить до класу код 1271 – Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства підкласу 1271.5 – Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства та 1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення інші, приміщення складу №2, площею 609,80 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район (Рожищенський), село Уляники, вулиця Лісова, будинок 1а, належить до класу код1271 – Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства підкласу 1271.3 – Будівлі для зберігання зерна та 1271.9 – Будівлі сільськогосподарського призначення інші. Позивач наголошує, що вказані об`єкти нерухомості використовувалися у період нарахування спірного грошового зобов`язання, виключно за їх сільськогосподарським призначенням та як сільськогосподарським товаровиробником у господарській діяльності ФГ “СТЕЛЬМАЩУК”, керівником, засновником та кінцевим с бенефіціарним власником (контролером) якого є позивач, а тому вважає, що відповідно до п.п. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вищезазначені об`єкти нерухомого майна не є об`єктами оподаткування з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Посилається на не врахування судом першої інстанції висновків які викладені в постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду та Верховного Суду, а відповідач не довів, що позивач впродовж 2023 року використовував належні йому на праві власності об`єкти нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської діяльності спосіб, або передав дані приміщення в оренду, лізинг або позичку, а тому судом першої інстанції не об`єктивно встановлено обставини справи та надано невірну оцінку наданим позивачем доказам, в зв`язку з чим ухвалено рішення з порушенням норм.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 26.05.1999 зареєстрований як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якого згідно КВЕД є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код 68.20).

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності у власності ОСОБА_1 перебувають, зокрема два об`єкти нежитлової нерухомості, а саме: нежитлове приміщення (картоплесховище) загальною площею 1293,3 кв.м. ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер 476725907245; нежитлове приміщення (склад) загальною площею 609,8 кв.м. ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер 115857407245 (а.с.18-21).

18.04.2024 ГУ ДПС у Волинській області винесено податкове повідомлення рішення №01526602406-0318-UA07080150000089103 яким позивачеві за нежитлове приміщення (картоплесховище) загальною площею 1 293,3 кв.м за 2023 рік нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 43 325,55 грн., податкове повідомлення-рішення №0152663-2406-0318-UA0708015000008910 яким позивачеві за нежитлове приміщення (склад) загальною площею 609,8 кв.м. нараховано за 2023 рік податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 20 428,30 грн. (а.с.12 та зворот).

Позивач вважаючи, що нерухоме майно, на яке нараховано податок, призначене для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а тому згідно пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про дотримання відповідачем норм чинного законодавства.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з пунктом 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 ПК України).

Відповідно до підпункту 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний: сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачає, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

У разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності (підпункт 266.8.1 пункту 266.8 статті 266 ПК України).

Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов: - така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; - власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; - така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21.05.2024 у справі № 600/5153/23.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271). Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. До коду 1271.9 віднесено інші будівлі сільськогосподарського призначення.

Отже, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення.

Відповідно до пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2021) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

01.01.2022 набрав чинності Закон від 30.11.2021 № 1914-IX, яким виключено у підпункті 14.1.235 слова та цифри "для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу".

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у ст. 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Так, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункті 5.3 статті 5 ПК України.

Таке правозастосування також ґрунтується на висновках Верховного Суду, наведених у згаданій вище постанові від 21.05.2024 у справі № 600/5153/23.

У постанові від 04.03.2021 у справі №500/2782/18 Верховний Суд вказав, що з метою вирішення питання щодо застосування п. "ж" пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України, суди мали встановити, чи наділений він статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Суд враховує, що передбачена пп. «ж» п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що позивач з 15.10.2014 є власником об`єкта нерухомого майна (картоплесховище А-1), загальною площею 1293,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Волинська область, Луцький район, село Уляники, вул. Центральна, буд. 26 та з 27.08.2017 об`єкта нерухомого майна (приміщення складу №2), загальною площею 609,8 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.18-21).

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд НК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507 (чинного в період, за який позивачеві нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) віднесено будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні, будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.

З наведеного вбачається, що картоплесховище та будівля складу належить до будівель сільськогосподарського призначення.

Апелянт вказує у своїх доводах, що він є керівником та засновником ФГ «СТЕЛЬМАЩУК», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.39), а отже є сільськогосподарським товаровиробником, займається сільськогосподарською діяльністю та має у власності нерухоме майно, яке відносяться до групи «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства», а тому має пільгя для сплати вказаного податку.

Колегія суддів аналізуючи вказані апелянтом доводи відхиляє такі, оскільки ОСОБА_1 не відповідає вимогам, які ставляться до суб`єкта-власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником, а тому норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не застосовуються.

Колегія суддів також зазначає, що сам факт створення позивачем юридичної особи, яка використовує спірні об`єкти нерухомості у межах провадження сільськогосподарської діяльності, за чинного правового регулювання, не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2023 року у справі №380/18104/21.

Для встановлення статусу сільськогосподарського товаровиробника необхідно дослідити вид діяльності такого суб`єкта - виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація, зокрема. Також, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі сільськогосподарського призначення не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «сільськогосподарським товаровиробником», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом, а й з використанням будівлі з метою провадження безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення сільськогосподарської продукції.

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Водночас позивачем не доведено жодними доказами статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги у вигляді звільнення від оподаткування податком, адже матеріалами справи не підтверджується, що позивач у звітному періоді (2023 рік) займався виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснював операції з її постачання (договори купівлі-продажу/поставки худоби, будь-якого сільськогосподарського товару, накладні, податкові накладні, видаткові накладні, товаротранспорті накладні тощо), і, як наслідок, був сільськогосподарським товаровиробником.

Сам по собі факт наявності у власності позивача будівель, призначених для використання у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2023 у справі №380/18104/21 визначив, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників).

Відтак, факт того, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником не доведено, а тому в останнього відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошове зобов`язання відповідачем розраховано згідно вищенаведеного податкового законодавства із врахуванням рішення органу місцевого самоврядування, а тому підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.04.2024 №0152660-2406-0318-UA07080150000089103 на суму 43 325,55 грн. та №0152663-2406-0318-UA07080150000089103 не вбачається. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 26.06.2025 у справі №400/1245/23, від 01.04.2026 у справі №320/36204/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

У апеляційній скарзі позивач посилається на висновки Верховного Судом у постановах від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22, від 01.10.2019 року у справі №0340/1905/18.

Однак, правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01 жовтня 2019 року (справа №0340/1905/18), не можуть бути застосовані до справи, яка розглядається, з огляду на відмінність фактичних обставин. Так, у справі №0340/1905/18 суди установили, що позивачка є сільськогосподарським товаровиробником; основними видам її діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, розведення свиней, оброблення насіння для відтворення, виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; позивачка є орендарем земельної ділянки (категорія - землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства), яка й використовується нею для сільськогосподарського товарного виробництва. Як наголошувалося вище, у справі, яка розглядається, позивачем не доведено жодними доказами статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги у вигляді звільнення від оподаткування податком, адже матеріалами справи не підтверджується.

Правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 травня 2023 року у справі № 380/10802/22 також не є релевантними до обставин цієї справи, з огляду на відмінні обставини справи, встановлені судом. Так, у справі № 380/10802/22 позивач під час судового розгляду довів, що всі будівлі використовуються в сільському господарстві; позивач, як засновник ФГ «Промінь-М», 15 травня 2013 року прийняв рішення №1/2013 про використання комплексу будівель в діяльності ФГ «Промінь-М» на праві господарського відання відповідно до статті 136 Господарського кодексу України, а також до матеріалів справи був долучений акт приймання передачі майна від 15 травня 2013 року, згідно з яким позивач передав в господарське відання (без права відчуження) ФГ «Промінь-М» для використання у господарській діяльності об`єкти нерухомого майна, в той час як в межах спірних правовідносин у справі №140/13449/24, позивач таких доказів до суду не подав.

Колегія суддів зазначає, що у цій категорії справ при вирішенні спору суди повинні виходити із сукупності конкретних обставин справи у взаємозв`язку із нормами права, які регулюють спірні правовідносини та підлягають застосуванню. При цьому, варто зауважити, що різниця у фактичних обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм. Тому, сам факт посилання на вказані позиції не свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Що стосується доводів апелянта, що відповідач не довів про використання впродовж 2023 року належні йому на праві власності об`єкти нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської діяльності спосіб, або передав дані приміщення в оренду, лізинг або позичку, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частинами 1, 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Водночас, згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У контексті спірних правовідносин слід враховувати, що право на податкову пільгу, передбачену пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, є винятком із загального правила оподаткування, а тому платник податків, який претендує на таке звільнення, має підтвердити свою відповідність встановленим ПК України для такої пільги критеріям. Відтак, оскільки про наявність у нього права на таку пільгу стверджує саме позивач, - він повинен підкріпити ці твердження відповідними доказами.

Колегія суддів також наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, закріплений у статті 9 КАС України, враховуючи, що обов`язок доказування, покладений на суб`єкта владних повноважень, не є абсолютним, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції порушення норм процесуального права щодо розподілу тягаря доказування.

Судом першої інстанції та апеляційним судом не заперечується можливість фізичної особи бути сільськогосподарським товаровиробником, а стверджується, що такий статус має бути доведений.

Доводи апелянта із посиланням на позиції Восьмого апеляційного адміністративного суду є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За наведених обставин та висновків Верховного Суду аналізуючи доводи апелянта, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а тому є правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, а ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі № 140/13449/24 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Ільчишин

судді В. В. Гуляк

З. М. Матковська

Повне судове рішення складено 28.05.26