Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №300/3157/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/3157/24 пров. № А/857/36445/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства оборони України,

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року (суддя – Скільський І.І., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення – м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту – не зазначено),

в адміністративній справі №300/3157/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України,

про визнання протиправним рішення та зобов`язання до вчинення дій,

встановив:

У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Міністерства оборони України, в якому просив: 1) визнати протиправними та скасувати п.3 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого у вигляді протоколу від 11.11.2021 №174 та п.10 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого у вигляді протоколу від 03.11.2023 №20/в про відмову в призначенні старшому прапорщику у відставці ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги; 2) зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, після звільнення з військової служби, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2019, відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано п.3 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого у вигляді протоколу від 11.11.2021 №174 та п.10 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого у вигляді протоколу від 03.11.2023 №20/в про відмову в призначенні старшому прапорщику у відставці ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за фактом встановлення ІІ групи інвалідності з 22.10.2019. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.09.2021 та додані до неї документи про призначення та виплату одноразової грошової допомоги за фактом встановлення ІІ групи інвалідності з 22.10.2019, з урахуванням правової оцінки, наданої судом в даному рішенні. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає оскаржуване рішення суду ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано те, що згідно усталеної практики Верховного Суду, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 06 квітня 2022 року. Отже, суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин. Інвалідність позивачу була встановлена 22.12.2004 р., а звернувся з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги лише у 2021 року, тобто далеко після закінчення строку, встановленого законом трирічного терміну, а відтак законного права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 (у редакції, чинній на час звернення до суду) Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” він не має. Вважає апелянт, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Також первинно позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, а вищу групу інвалідності (ІІ групу інвалідності), яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, встановлено через 14 років і 10 місяців, а саме 22.10.2019 року, тобто більше ніж через два роки після встановлення первинної групи інвалідності. Скаржник просить врахувати те, що заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 року №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», він не має права на одержання одноразової грошової допомоги. А отже, підстав, для призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням останнім ІІ групи інвалідності не має. Вважає апелянт, що комісія Міністерства оборони України, керуючись законодавством, що діяло на 22.10.2019 року, прийшла до вірного рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 01.08.2025 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягають, з врахуванням наступного.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Згідно свідоцтва про хворобу №824 від 08.11.2004, виданого військово-лікарською комісією гарнізону в/ч НОМЕР_1 за розпорядженням командира в/ч НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з червня 1995 року по листопад 1995 року приймав участь у бойових діях в колишній Югославії (довідка з особової справи, посвідчення НОМЕР_3 ) 09.08.1995 при виконанні завдання надання допомоги сербським біженцям при наступі хорватських військ одержав удар тупим предметом по голові, отримав ЗЧМТ, струс головного мозку (а.с.22).

Відповідно до витягу з акту огляду у МСЕК до довідки сер. МСЕ №137628 від 22.12.2004 ОСОБА_1 22.12.2004 вперше встановлено III групу інвалідності – захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку (а.с.15).

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №9 від 17.01.2005, старшого прапорщика ОСОБА_1 , який з 30.11.2004 знаходився у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 , звільненого з військової служби у відставку (за станом здоров`я), наказом Командувача військ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.12.2004 №100, з січня 2005 року виключено зі списків частини і всіх видів забезпечення (а.с.23).

Відповідно до витягу з акту огляду у МСЕК до довідки сер. МСЕ №201946 від 22.06.2009 ОСОБА_1 22.06.2009 повторно встановлено III групу інвалідності – захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку (а.с.21).

Згідно виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії 10 ААА №893897 від 25.06.2012 ОСОБА_1 при повторному огляді 25.06.2012 встановлена ІІI група інвалідності, причина інвалідності – травма, так, пов`язана із виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку, без переогляду (а.с.20).

Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії 12 ААБ №401283 від 23.10.2019 ОСОБА_1 при повторному огляді 23.10.2019 встановлена ІІ група інвалідності з 22.10.2019, причина інвалідності – травма, так, пов`язана із виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку, без переогляду (а.с.19).

21.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з травмою пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, друга група, для направлення цієї заяви з додатками до Міністерства оборони України (а.с.13).

Військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 21.09.2021 підготовлено та подано Директору Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , який 22.10.2019 повторно визнаний особою з інвалідністю ІІ групи, внаслідок травми пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку (а.с.12).

Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 11.11.2021, старшому прапорщику у відставці ОСОБА_1 , якого 15.01.2005 звільнено з військової служби та 22.12.2004 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія ІФ №137628 від 22.12.2004), а 22.10.2019 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААБ №401283 від 22.10.2019), відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення йому інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності (а.с.11).

Вказаний витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 11.11.2021 надісланий позивачу листом від 26.11.2021 №9/1/4304 (а.с.10).

На письмове звернення позивача, Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України, листом від 08.05.2023 №423/Вих ЗВГ/986, проінформовано позивача, про те, що відповідно до пункту 8 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Після зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, чи їх причинного зв`язку, заявник може реалізувати своє право на виплату допомоги протягом трьох років з дня виникнення такого права. Також роз`яснено позивачу порядок подання (оформлення) документів на одержання одноразової грошової допомоги (а.с.16).

25.05.2023 позивач повторно подав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву для призначення одноразової грошової допомоги.

ІНФОРМАЦІЯ_3 за наслідками поданої заяви оформлено та направлено на розгляд до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України пакет документів для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ..

Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №20/в від 03.11.2023, старшому прапорщику у відставці ОСОБА_1 , якого 15.01.2005 звільнено з військової служби та 22.12.2004 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія ІФ №137628 від 22.12.2004), а 22.10.2019 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААБ №401283 від 22.10.2019), відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Зазначено, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Крім цього зазначено, що він не має права на призначення одноразової грошової допомоги, оскільки звернувся із заявою для призначення одноразової грошової допомоги 25.05.2023 а інвалідність йому встановлена 22.10.2019 (а.с.17).

З метою захисту порушеного права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог позивачем не оскаржене в апеляційному порядку, а тому за правилами статті 308 КАС України рішення суду у неоскарженій частині не являється предметом апеляційного розгляду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) (в редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу інвалідності) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог Закону №2011-ХІІ, Кабінет Міністрів України Постановою від 19.08.1992 №488 затвердив Умови державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум (далі - Умови №488).

Підпунктом “б” пункту 6 Умов №488 (у редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу інвалідності) було установлено, що Національна акціонерна страхова компанія “ОРАНТА” виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Виплата страхових сум, зазначених у підпунктах “а” і “б”, у зв`язку за настанням страхової події провадиться за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цю ж саму страхову подію. При цьому страхова сума з даного виду страхування виплачується незалежно від виплат за іншими видами страхування і виплат у порядку відшкодування збитків.

Отже, позивач у зв`язку із первинним встановленням йому ІІІ групи інвалідності набув з 22.12.2004 право на отримання страхової суми за державним обов`язковим особистим страхуванням в порядку, встановленому Умовами №488.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб” від 03.11.2006 №328-V статтю 16 Закону №2011-ХІІ викладено в новій редакції, яка діяла з 01.01.2007, та якою було введено поняття “одноразова грошова допомога”.

Відповідно до статті 16 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 28.05.2008 №499 “Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб” (далі - Постанова №499).

Пунктом 2 Постанови №499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Пунктом 3 Постанови №499 передбачено завершити виплату страхових сум за страховими випадками, що сталися до 1 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488, а також одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 (Офіційний вісник України, 2007 рік, № 14, ст. 532).

В подальшому, з 01.01.2014 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців” від 04.07.2012 №5040-VI (далі - Закон №5040-VI), яким Закон №2011-ХІІ було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4.

Пунктом 2 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ в редакції Закону №5040-VI передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.

Також пункт 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ в редакції Закону №5040-VI встановлював, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаних вище норм права, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок № 975).

Водночас, станом на 2004 рік (встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи) не існувало законодавчої норми щодо призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Правильно зауважив суд першої інстанції, що на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, в т.ч. на отримання одноразової грошової допомоги або страхової суми за державним обов`язковим особистим страхуванням, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Законом №2011-ХІІ (з урахуванням Постанови №499, Порядку №975) та Умовами №488, що відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 у справі №278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. “Обов`язкове особисте державне страхування” та “одноразова грошова допомога” є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

З урахуванням наведеного підлягаю спростуванню доводи апеляційної скарги відповідача в частині того, що позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.

Суд встановив, що вперше інвалідність позивачу встановлено 22.12.2004 і у зв`язку з цим він набув право на отримання страхової суми за державним обов`язковим особистим страхуванням, а тому при вирішенні питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги слід враховувати факт призначення і виплати останньому суми обов`язкового особистого державного страхування.

Однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження або спростування обставин щодо отримання позивачем за фактом встановлення інвалідності вперше страхової суми за державним обов`язковим особистим страхуванням згідно з Умовами №488.

Водночас, оскаржувані рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу спірної грошової допомоги не ґрунтується на тому, що попередньо позивач отримав суму обов`язкового особистого державного страхування у зв`язку з визнанням особою з інвалідністю вперше.

Змістом Витягу з протоколу №174 підтверджується, що відповідач відмовив позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності з двох підстав: 1) на час встановлення інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги; 2) встановлення вищої групи інвалідності відбулось у понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

Досліджуючи правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача від 11.11.2021 №174, окружний суд правильно врахував таке.

Пунктом 2 Порядку №975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (Офіційний вісник України, 2008 р., №39, ст.1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 №284 (Офіційний вісник України, 2007 р., №14, ст.532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 №1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., №89, ст.3255);

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Водночас, станом на час встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи, не існувало правової норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, в т.ч. у зв`язку зі встановленням інвалідності, зумовленої проходженням військової служби.

Предметом спору в цій справі є питання правомірності розгляду заяви позивача про призначення одноразової грошової допомоги та вимога нарахувати та виплатити її позивачу як особі з інвалідністю ІІ групи.

Оскільки позивачу ІІ групу інвалідності встановлено з 22.10.2019, під час дії Порядку №975, а тому саме його положення належить застосовувати у спірних правовідносинах, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постанові від 13.01.2022 у справі №569/12243/17.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

За правилами пункту “б” частини першої статті 16-2 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності ІІ групи) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Тотожна за змістом норма міститься і у підпункті 1 пункту 6 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності І групи), згідно з яким одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

- 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;

- 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;

- 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Згідно із п.6 ст.16-3 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві – резервістами.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній з 01.01.2014 - після набрання чинності Законом №5040-VI), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Закон №2011-XII було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України “Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців” від 04.07.2012 №5040-VI. Цей Закон набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.

Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згодом, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: “У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється”.

Так, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.

Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачали дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Відповідач вважає, що оскільки з дня первинного встановлення групи інвалідності до дня встановлення ІІ групи інвалідності минуло більше двох років, тому позивач не має права на призначення одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

Отже, ключовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо обмеження дворічним терміном права особи з інвалідністю на отримання ОГД у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.

Верховний Суд неодноразово усував розбіжності у застосуванні норм статті 16 Закону №2011-ХІІ, висловивши правовий висновок, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

Тобто, застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов`язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 750/5074/107, від 26.10.2018 у справі № 820/2504/18, від 21.07.2020 у справі № 500/1257/17 та від 30.07.2020 у справі № 802/1005/17-а, від 16.02.2026 у справі №640/11835/21.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції правильно врахував юридичну позицію Конституційного Суду України щодо гарантування статтею 46 Конституції України таких виплат, як одноразова грошова допомога, викладену у рішенні Конституційного Суду України від 22 жовтня 2020 року №12-р/2020, а саме: “одноразова грошова допомога є юридичним засобом соціального захисту , що надається державою у зв`язку із втратою ними працездатності, проте приписи частини першої статті 46 Конституції України не гарантують виплати одноразової грошової допомоги” (абзац другий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, хоч сама наявність установленого приписами статті 16 Закону №2011-XII права на одноразову грошову допомогу та його обсяг залежать від розсуду законодавця, Конституційний Суд України дійшов висновку, що в разі запровадження Законом одноразової грошової допомоги та фактичного перерахунку її розміру у зв`язку з погіршенням стану здоров`я особи відповідне законодавче регулювання порядку реалізації цього права має бути сумісним з Конституцією України, зокрема втілювати її засадничі цінності.

Конституційний Суд України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020 (465/20) ухвалив: визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011-XII зі змінами; пункт 4 статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011-XII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд враховує, що статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З огляду на викладене вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Тому до правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022.

Тобто, вимога пункту 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ зі змінами щодо повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності втратила чинність з 06.04.2022.

Виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України, громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року №12-р/2018).

Відповідно до ч.4 ст.7 КАС України, передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов`язків оборони держави, виконують обов`язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров`я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя. Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 дійшов висновків щодо необхідності застосування вказаних норм у подібних правовідносинах у такий спосіб:

1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин;

3) установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06.04.2022 №1-р(II)/2022.

Такий висновок суду підтриманий Верховним Судом у постанові від 16.02.2026 у справі №640/11835/21.

Отже, незважаючи на те, що позивачу первинна ІІІ група інвалідності встановлена 08.11.2004, а ІІ група встановлена у понад дворічний строк - 22.10.2019, і до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022, вказана обставина не може бути підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Колегія суддів дійшла висновку, що частина четверта статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ щодо визначення підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, як то сплив дворічного строку у разі зміни групи інвалідності після первинного її встановлення, до спірних правовідносин не застосовується.

Враховуючи вищевказані норми права та положення Конституції України, невиправданим є застосування до позивача пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо законодавчого обмеження часовими рамками (строком у два роки), та як наслідок відсутності підстав для відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку.

Суд апеляційної інстанції визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача про те, що прийняте 06.04.2022 Конституційним Судом рішення №1(11)2022 на спірні правовідносини не поширюється, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, так як відповідач зобов`язаний був на час прийняття спірного рішення керуватися чинним законодавством, а на момент прийняття такого пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII визнаний неконституційним та з 6 квітня 2022 року втратив чинність.

Колегія суддів також зауважує, що апелянт (відповідач) у своїх доводах не покликається на строк звернення до суду, а тому суд апеляційної інстанції у цій частині не формує своїх висновків.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи в оскарженій частині рішення суду ухвалено із повним та об`єктивним встановленням обставини справи, з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, доводи апеляційної скарги відповідача у наведеній частині висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України – залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року в адміністративній справі №300/3157/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення та зобов`язання до вчинення дій – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська