Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №300/9752/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 рокуСправа № 300/9752/24 пров. № А/857/11202/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року (суддя Матуляк Я.П., м. Івано-Франківськ), -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі ГУПФ-1), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ-1 від 19.08.2024 № 0900-0212-8/45210 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV);

зобов`язати ГУПФ-1 зарахувати періоди роботи в Малому приватному підприємстві «Сантехстрой» з 03.10.1986 по 18.04.1991 та в Приватному підприємстві «Оріон» з 15.05.1991 по 01.03.2004 до загального страхового стажу ОСОБА_1 .

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі ГУПФ-2) як другого відповідача у справі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ-2 від 16.08.2024 за № 092250006886 (далі Рішення). Зобов`язано ГУПФ-1 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 03.10.1986 по 18.04.1991, з 15.05.1991 по 01.03.2004 та призначити пенсію за віком з 08.09.2024.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги вказує, що напис на печатці «Україна» під записами про періоди роботи з 03.10.1986 по 18.04.1991 та з 15.05.1991 роки не відповідає хронологічному порядку заповнення трудової книжки, оскільки станом на вищевказаний період ще не існувало країни з назвою «Україна» відповідно і печатки з таким написом, в даний період печатка повинна містити напис «УРСР». Єдиною і обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01.07.2000 є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписок з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.

Зазначає, що у зв`язку із призначенням пенсій за принципом екстериторіальності та єдиної черги завдань, заява про призначення пенсії розглядалася на етапі призначення ГУПФ-2. В результаті розгляду заяви, ГУПФ-2 було ухвалено Рішення. Водночас, ГУПФ-1 не мали доступу до матеріалів даної пенсійної справи та не ухвалювали будь яких рішень.

Також наголошує на тому, що позивачем не підтверджено понесення витрат на правові послуги в розглядуваній справі у заявленому розмірі. Вказана справа належить до таких, щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано достатньо сталу практику їх розгляду, а тому, сума витрат, яку просить стягнути позивач, є завищеною та неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що недотримання роботодавцем правил заповнення/ведення трудової книжки (чи дублікату), не може спричиняти негативних наслідків для позивача, в тому числі й щодо реалізації гарантованого права на пенсію. Також дійшов висновку про часткове стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Такі висновки суду першої інстанції, по суті спору відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане судове рішення не може бути залишено без змін, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 08.08.2024 позивач звернувся до ГУПФ-1 із заявою про призначення пенсії за віком.

Відповідно до принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута ГУПФ-2, за результатами розгляду якої прийнято Рішення.

Згідно з Рішенням, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV з підстав відсутності необхідного страхового стажу, не врахувавши при цьому періоди роботи позивача з 03.10.1986 по 18.04.1991 (мале приватне підприємство «Сантехстрой») та з 15.05.1991 по 01.03.2004 (приватне підприємство «Оріон-98») у зв`язку з тим, що на титульній сторінці трудової книжки та печатки в записах щодо зазначених періодів роботи проставлена зразка України, яка проголосила незалежність 24 серпня 1991 року. Дані про період роботи в приватному підприємстві «Оріон-98» відсутні а системі персоніфікованого обліку. Страховий стаж становить 17 років 10 місяців 24 дні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 46 Конституції України, громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII) та № 1058-IV.

До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону № 1788-XII.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.

Порядок ведення трудових книжок працівників визначено в «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої спільним наказом Мiнпрацi, Мiн`юсту, Мiнсоцзахисту вiд 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція №58), відповідно до пунктів 2.2, 2.4 якої до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктами 2.3, 2.4 розділу 2 вказаної Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

До прийняття наведеної вище Інструкції №58 порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» від 20.06.1974 №162, правилами пунктів 2.2, 2.3 якої було також передбачено, що заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

З аналізу вказаних норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

В постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Як установлено з матеріалів справи, відповідачем не зараховано позивачу до страхового стажу згідно з трудовою книжкою періоди роботи позивача з 03.10.1986 по 18.04.1991 (мале приватне підприємство «Сантехстрой») та з 15.05.1991 по 01.03.2004 (приватне підприємство «Оріон-98») у зв`язку з тим, що на титульній сторінці трудової книжки та печатки в записах щодо зазначених періодів роботи проставлена зразка України, яка проголосила незалежність 24 серпня 1991 року.

Разом з тим, вказані відповідачем недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Позивач жодним чином не впливав на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки

До того ж, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

В той же час, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, відтак ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження його трудового стажу. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періоду роботи відповідачами суду не надано.

За таких обставин, відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Щодо відсутності даних про період роботи в приватному підприємстві «Оріон-98» в системі персоніфікованого обліку, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Систему персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування запроваджено з 01.07.2000 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування».

Згідно частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 44 Закону №1058-IV призначення пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично у випадках, передбачених законом. У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку необхідних даних про страховий стаж, орган Пенсійного фонду зобов`язаний повідомити особу про необхідність подання додаткових документів. При цьому органи Пенсійного фонду наділені правом витребовувати відповідні документи від підприємств, установ та організацій, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей.

Відповідно до пункту 12 «Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 №121, на виконання вимог Закону № 1058-IV правлінням Пенсійного фонду України прийнято постанову від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови від 07.07.2014 №13-1), якою затверджено «Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій» (далі Порядок №22-1).

Згідно з пунктом 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через відповідний структурний підрозділ, що здійснює прийом та обслуговування осіб.

Пунктом 2.1 Порядку №22-1 визначено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, зокрема: документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків; документи про стаж; документи про заробітну плату; документи про місце проживання; документи, що підтверджують особливий статус особи, а також інші документи, передбачені законодавством.

Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж за період до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.07.2000), є трудова книжка. Необхідність підтвердження стажу іншими документами виникає лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних або неточних записів. У такому випадку можуть прийматися довідки, виписки з наказів, особові рахунки, відомості на видачу заробітної плати, письмові трудові договори, архівні документи та інші належні докази.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.7 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду всіх поданих документів. Про прийняте рішення орган зобов`язаний письмово повідомити особу із зазначенням підстав відмови та порядку оскарження.

Згідно з пунктом 1.9 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття відповідної заяви. У разі подання не всіх необхідних документів орган Пенсійного фонду зобов`язаний письмово повідомити заявника про необхідність їх подання. За умови подання додаткових документів протягом трьох місяців днем звернення вважається день первинного подання заяви.

Право громадян на отримання пенсійних виплат регламентовано положеннями Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 цього Закону право на отримання пенсії мають громадяни України, які є застрахованими особами, досягли встановленого пенсійного віку та мають необхідний страховий стаж.

Статтею 66 Закону №1788-XII передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці, на які нараховувалися страхові внески.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески це кошти, сплачені на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відповідно до законодавства. Обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків покладено на страхувальників.

Згідно з положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці, які зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок незалежно від фінансового стану підприємства. У разі порушення цього обов`язку до них застосовуються передбачені законом фінансові санкції.

Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язок зі сплати страхових внесків покладено саме на роботодавця як страхувальника. Неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхових внесків не може покладатися в негативні наслідки на застраховану особу та не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду роботи до страхового стажу за умови підтвердження факту трудових відносин належними та допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання щодо зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу орган Пенсійного фонду зобов`язаний був виходити з принципу повного та об`єктивного з`ясування обставин справи та недопустимості покладення негативних наслідків неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків на працівника.

У постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17, від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а, від 28 травня 2021 року у справі №591/3839/16-а, від 30 грудня 2021 року у справі №348/1249/17, від 27 лютого 2022 року у справі №620/3754/18, від 11 жовтня 2023 року у справі № 340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

За умови підтвердження факту перебування у трудових відносинах у відповідний період, позивач як громадянин України має гарантоване державою право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення. Держава в особі своїх органів зобов`язана діяти добросовісно, розсудливо та з дотриманням принципу верховенства права, а відтак не вправі відмовляти у реалізації такого права з формальних підстав, які не ґрунтуються на повному та об`єктивному з`ясуванні обставин справи.

З урахуванням зазначеного вище правового регулювання та висновків Верховного Суду апеляційний суд визнає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи в приватному підприємстві «Оріон-98».

Наведені ж в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.

Разом з тим, відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається, для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУПФ-2, Рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Отже, дії зобов`язального характеру щодо зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача та призначення останньому пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є ГУПФ-2.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 7 травня 2024 року у справі № 460/38580/22 та 24 травня 2024 року справі №460/17257/23 в частині розглядуваного питання.

Стосовно понесених витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процес.

Як убачається із доданих письмових доказів (договору про надання правничої допомоги від 02.12.2024 б/н, розрахунку затрат робочого часу про надання правничої допомоги Мельничуку Ю.Ю., квитанції про отримання від ОСОБА_1 гонорару в сумі 6 000 грн за надання правничої допомоги за договором від 02.12.2024), позивачу надано послуги з надання правничої допомоги на загальну суму 6 000 грн.

Верховний Суд у постановах від 22 грудня 2020 року по справі №520/8489/19, від 07 травня 2020 року по справі №320/3271/19, від 10 березня 2020 року по справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг та заперечення представника відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений до відшкодування їх розмір (6 000 грн) є надмірним та підставно зменшив розмір таких витрат до 4 000 грн.

При цьому, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено доводів, за якими в апеляційного суду виникли б підстави для зменшення уже зменшеного розміру судових витрат.

Підсумовуючи, зважаючи на наведені скаржником доводи, норми права та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду в частині дій зобов`язального характеру.

Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В решті рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування судового рішення в цій частині та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, місто Харків) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 03.10.1986 по 18.04.1991, з 15.05.1991 по 01.03.2004 та призначити пенсію за віком з 08.09.2024.».

В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич