Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №300/9006/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/9006/25 пров. № А/857/13025/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року, головуючий суддя – Микитюк Р.В., ухвалене у м. Івано-Франківськ, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, забов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до ГУПФУ в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ГУПФУ в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 09.12.2025 року за №092850031804; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу та до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи на території російської федерації з 13.08.1994 року по 31.08.2002 року, з 01.09.2002 року по 15.01.2003 року, з 16.01.2003 року по 03.02.2006 року, з 04.02.2006 року по 09.01.2007 року, з 14.05.2007 року по 17.03.2009 року, з 16.01.2012 року по 14.11.2012 року, з 30.11.2012 року по 13.11.2013 року, з 14.11.2013 року по 14.10.2014 року, з 15.11.2014 року по 14.09.2015 року на посадах помічника бурильника, бурильника та бурового майстра, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 02.12.2025 - з дня звернення за пенсією.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за Списком №2 з підстав відсутності у позивача необхідного страхового і пільгового стажу роботи. При цьому, позивач посилається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Так, станом на момент звернення позивачем до територіального підрозділу Пенсійного фонду України, останній набув право на пільгову пенсію, оскільки йому виповнилось 55 років, а також за доводами позивача, він має достатньо страхового і спеціального (пільгового) стажу. Водночас, позивач наголошує на хибності не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи у російській федерації, які підтверджені записами у трудовій книжці, а також хибності не зарахування до пільгового страхового стажу спірних періодів роботи, які підтверджуються, окрім записів у трудовій книжці, іншими додатковими документами, зокрема уточнюючою довідкою, наказами, протоколом щодо атестації робочих місць тощо. Поряд із цим, ОСОБА_1 вказує на те, що питання пенсійного забезпечення регулюються та регулювалися на момент набуття ним страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, тобто на момент спірних періодів його роботи відповідні міжнародні договори були чинні та у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації. Як наслідок, позивач просить суд призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 09.12.2025 року за №092850031804 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу та до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи на території російської федерації з 13.08.1994 року по 31.08.2002 року, з 01.09.2002 року по 15.01.2003 року, з 16.01.2003 року по 03.02.2006 року, з 04.02.2006 року по 09.01.2007 року , з 14.05.2007 року по 17.03.2009 року, з 16.01.2012 року по 14.11.2012 року, з 30.11.2012 року по 13.11.2013 року, з 14.11.2013 року по 14.10.2014 року, з 15.11.2014 року по 14.09.2015 року на посадах помічника бурильника, бурильника та бурового майстра, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 02.12.2025 року – з дня звернення за пенсією.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Рівненській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону №1058 є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також, документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Щодо спірних періодів роботи на території російської федерації, то пенсійний орган зазначив, що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому починаючи з 19.06.2023 року обчислення страхового стажу та врахування заробітної плати набутих в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних держав, здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , відповідно до відомостей паспорта громадянина України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії по віку за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 09.12.2025 року за №092850031804 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по віку за Списком №2 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу, пославшись, при цьому, на положення статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У вказаному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 10 років 8 місяців 0 днів, пільговий стаж по списку №2 – відсутній. Водночас, у спірному рішенні пенсійним органом зазначено, що: до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 13.08.1994 року по 31.08.2002 року, з 01.09.2002 року по 15.01.2003 року, з 16.01.2003 року по 03.02.2006 року, з 04.02.2006 року по 09.01.2007 року, з 14.05.2007 року по 17.03.2009 року, з 16.01.2012 року по 14.11.2012 року, з 30.11.2012 рокупо 13.11.2013 року, з 14.11.2013 року по 14.10.2014 року, з 15.11.2014 року по 14.09.2015 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 11.11.1988 року та період з 25.05.2005 ррку згідно з довідкою №138 від 02.10.2005 року, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. В зв`язку із цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року.

Вважаючи відмову пенсійного органу у призначенні пенсії за віком за Списком №2 протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не враховано позивачу до страхового та до пільгового стажу за Списком №2 періоди його роботи на території російської федерації, після зарахування згаданих вище періодів, загальний страховий стаж позивача становитиме більше 28 року (10 років 8 місяців 0 днів – визнаного стажу, більше 17 років – спірного стажу) при необхідних 25 років, а пільговий стаж за Списком №2 становитиме більше 17 років (спірного стажу на території росії) при необхідних 12 років 6 місяців на зазначених роботах. А тому, з врахуванням вимог пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», наявні всі підстави для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

03.10.2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.».

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 (далі - Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам….

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Таке суперечливе регулювання одного і того ж кола відносин порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Така позиція відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.

Також, статтею 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Як слідує з матеріалів справи, трудова книжка містять усі необхідні записи та підтверджують стаж роботи ОСОБА_1 , зокрема:

з 13.08.1994 року по 31.08.2002 року (8 років, 0 місяців, 19 днів) позивач працював помічником бурильника та бурильником в ОАО «Подзембургаз»;

з 01.09.2002 року по 15.01.2003 року (4 місяці, 15 днів), з 16.01.2003 року по 03.02.2006 року (3 роки, 0 місяців, 19 днів), з 04.02.2006 року по 09.01.2007 року (11 місяців, 6 днів), з 14.05.2007 року по 17.03.2009 року (1 рік, 10 місяців, 4 дні), з 16.01.2012 року по 14.11.2012 року (9 місяців, 30 днів), з 30.11.2012 року по 13.11.2013 року (11 місяців, 15 днів), з 14.11.2013 року по 14.10.2014 року (11 місяців, 1 день), з 15.11.2014 року по 14.09.2015 року (10 місяців, 0 днів) позивач працював бурильником та буровим майстром в ООО «Бургазнефтисервис».

Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

При цьому, з 11.03.1994 року по 15.01.2003 року - діяв Список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994 року, з 16.01.2003 року по 23.06.2016 року - Список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003 року.

Щодо доводів апелянта про те, що підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи є висновок пенсійного органу про те, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31.12.1991 року, то колегія суддів не приймає такі доводи до уваги і зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали на території російської федерації, регулювалися Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають. Ця угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які враховуються до трудового стажу.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що хоч російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року однак у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

При цьому позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Щодо покликання відповідача на те, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону №1058 є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також, документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці, то колегія суддів звертає увагу на те, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а, у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10.09.2013 року у справі № 21-183а13, від 25.11.2014 року у справі № 21-519а14, від 10.03.2015 року та 17.03.2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14.04.2015 року у справі № 21-383а14, від 02.12.2015 року у справі № 21-1329а15, від 10.02.2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12.04.2016 року у справі № 21-6501а15.

Атестація робочих місць є необхідним інструментом забезпечення належних та безпечних умов праці на підприємствах, в установах та організаціях. Разом з тим, положення пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-XII «за результатами атестації робочих місць» не може тлумачитися як обмежувальний захід при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки покладання відповідальності за непроведення атестації на працівника суперечить принципу справедливості та фактично створює для нього надмірний тягар.

Таким чином, особи, які працювали на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці відповідно до Списку №2, у випадку коли роботодавець не забезпечив проведення атестації робочих місць, мають право на зарахування цього періоду роботи до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно зі Списком №2 та пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII.

Матеріалами справи підтверджено, що робота позивача у згаданих підприємствах на вищеперелічених посадах, які передбачено Списком №2 виробництв, робіт, професій протягом спірних років підтверджується окрім записів у трудових книжках, також іншими доказами, зокрема:

1) довідкою ООО «Позембургаз» від 02.10.2005 року №138 про підтвердження пільгового стажу по Списку №2 та атестації мого робочого місця, в тому числі бурильника, а також і бурового майстра (починаючи з 25.05.2005 року).

2) наказом №41 від 08.10.2001 року про атестацію робочих місць.

3) наказом №69 від 16.11.2001 року про затвердження результатів атестації робочих місць;

4) протоколом №38 від 29.10.2001 року щодо атестації робочих місць;

5) дозволами, посвідченнями.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, що протягом 2002-2015 років позивач працював на одному і тому ж підприємстві – ООО «Позембургаз», яке в 2005 році довідкою від 02.10.2005 року №138 підтвердило пільговий стаж ОСОБА_1 на посаді бурильника та бурового майстра.

Тому спірні періоди підлягають до зарахування при обчисленні пільгового стажу позивача при визначенні права на призначення пенсії за віком, а позивач набув право призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року у справі №300/9006/25– без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич