Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №521/7729/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3036/26

Справа № 521/7729/25

Головуючий у першій інстанції Шевчук Н. О.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів 7790 доларів США за договором займу від 08.05.2018 року, вирішити питання про розподіл судових витрат у справі.

Позовна заява вмотивована тим, що 08 травня 2018 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким він отримав від ОСОБА_1 позику у сумі 20920 грн екв. 800 дол. США строком на 12 місяців. При цьому, як вказав позивач, поручителями ОСОБА_2 по зазначеному договору позики є ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

За доводами позивача, рішенням Малиновського районного суду міст Одеси від 03 липня 2019 року у справі №521/3417/19 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто 96232 грн., станом на 11.11.2018 року, проведені виконавчі дії ВП №59961635, №73673821, 7367384 та №73673762.

Як зазначає позивач, станом на 26 квітня 2025 року позика та відсотки за користування коштами боржником та поручителями не сплачені.

За розрахунками позивача, сума заборгованості складає:

Відповідно до п. 4.2. договору визначено, що у випадку, якщо позичальник не здійснив плановий платіж за користуванням позикою повністю до дати, вказанної в п. 4.1. договору, процентна оплата буде складати 2% в день 732 проценти річних від суми позики, тобто в розмірі 418. 4 грн. (екв. 14 дол. США) в день.

За період з 11.11.2018 по 08.05.2019 відсотки за користування позикою за 145 днів складають 60668 грн. (20920х2%х145) або 2030 дол. США. (14х145).

Згідно із п. 8.2. договору після 08.05.2019 року, якщо залишається заборгованість, незалежно від причини її виникнення, по процентам, штрафним санкціям або тілу позики, по всій сумі заборгованості буде діяти ставка в розмірі 240% до повного її погашення.

За період з 08.05.2019 по 08.05.2022 відсотки за користування позикою за роки складають 150624 грн. (20920х240% х 3 роки) або 5760 дол. США. (800 х 240%х3р.).

Відповідно, як зазначено позивачем, станом на 08.05.2022 року заборгованість дорівнює: відсотки – 60668 грн., відсотки 150624 грн., дорівнює загалом 211292 грн. або 7790 дол. (2030+5760) дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики залишено без задоволення.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог.

Сповіщення сторін.

Про судове засідання, призначене на 13 травня 2026 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повний текст судового рішення складено 25 травня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 03 липня 2019 року у справі №521/3417/19 позов ОСОБА_1 задоволено; стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_6 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором займу від 11.11.2018 року в сумі 96232,00 грн за договором позики від 08.05.2018 року, що складається з наступного: відсотків за користування позикою у розмірі 50208,00 грн., пені у розмірі 25104,0 грн., штраф у розмірі 20920,00 грн.

Так, вказаним вище рішенням встановлено наступні обставини.

08 травня 2018 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача позику в сумі 20920,00 (екв. 800,0 дол. США) строком на 12 місяців.

Цього ж дня позивачем з кожним з відповідачів: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , укладено договір поруки щодо виконання означеного договору позики.

Відповідно до п. 4.2. договору у разі, якщо позичальник не здійснив плановий щомісячний платіж за користування позикою повністю до дати, зазначеної в пункті 4.1. договору, процентна оплата становитиме 2% відсотка річних від суми позики в день – 732,0 грн. Тобто, в розмірі 418,4 грн. (екв. 14 дол. США) в день.

За період з 10.07.2018 по 11.11.2018 відсотки за користування позикою за 120 днів складають 50208,0 грн. (20920 х 2 % х 120).

Відповідно до п. 8. 3 договору позикодавець має право утримувати з позичальника пеню в розмірі 1% від суми позики за кожну добу прострочення платежу.

З 10.07.2018 pоку по 11.11.2018 року пеня за 120 днів складає 25104,0 грн. (20920 х 1 % х 120).

Відповідно до п. 8.4. у разі прострочення платежів більш ніж на 30 днів, стягується штраф у розмірі суми позики 20920,0 грн.

Відповідно станом на 11 листопада 2018 року заборгованість дорівнює - відсотки 50208 грн, пеня 25104 грн та штраф 20920 грн, що загалом дорівнює 96232 грн.

Окрім цього, з матеріалів позову судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем здійснено розрахунок заборгованості за відсотками за користування відповідачем – 1 позиченими коштами відповідно до умов договору позики.

Так, із наявного розрахунку вбачається, що за період з 11.11.2018 року по 08.05.2022 року заборгованість відповідачів становить 211292 грн або 7790 дол. США.

Інших належних та допустимих доказів стосовно наявних між сторонами кредитних правовідносин, матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача нарахованої останнім суми заборгованості за відсотками за умовами договору позики.

Згідно із ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 та ч. 1 ст. 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що спір щодо стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості за договором позики вже було вирішено судом, а саме: рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 03.07.2019 року у справі №521/3417/19 позов ОСОБА_1 задоволено; стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ІН: НОМЕР_1 ; ОСОБА_6 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , ІН: НОМЕР_2 ; ОСОБА_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ІН: НОМЕР_3 ; ОСОБА_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ІН: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , ІН: НОМЕР_5 , заборгованість за договором займу від 11.11.2018 року в сумі 96232,00 грн. за договором позики від 08.05.2018 року, що складається з наступного: відсотків за користування позикою у розмірі 50208,00 грн., пені у розмірі 25104,0 грн., штраф у розмірі 20920,00 грн.

При цьому, враховуючи встановлені вказаним вище рішенням суду обставини, яке набрало законної сили, відсотки за користування грошовими коштами за договором позики, які були стягнуті судом нараховані за період з 10.07.2018 pоку по 11.11.2018 року.

Таким чином, судом першої інстанції вмотивовано констатовано, що позивачем вимога про стягнення відсотків за користування позикою до відповідачів вже була пред`явлена в рамках справи №521/3417/19 відповідно до ст. 1050 ЦК України, а тому, у даному разі право позикодавця нараховувати передбачені договором позики проценти за кредитом вважається припиненим.

При цьому, права та інтереси позивача у спірних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

А саме, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Таким чином, у даній справі, за встановлених судом обставин, оскільки позивачем право на стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами, пенею та штрафами, нарахованих в межах строку дії договору позики вже було реалізовано останнім в рамках іншої справи, рішення по якій набрало законної сили, суд зазначає, що нарахування процентів за користування позикою на підставі умов договору, який фактично є припиненим, після закінчення строку дії такого договору, є неправомірним.

При цьому, вимог про застосування наслідків, передбачених ст. 625 ЦК, позивач суду не заявляв, а тому, у задоволенні позову дійсно слід відмовити в повному обсязі за його безпідставністю.

Відтак, розглядаючи справу в межах доводів та вимог позову, поданих позивачем доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Щодо судового збору.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року, зокрема, клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі.

Колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а тому судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3879,45 гривень необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь держави.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3879 гривень 45 копійок.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 25 травня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева