Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №522/21200/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1084/26

Справа № 522/21200/25

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: представника ДП «Адміністрація морських портів України» - Бернатович О.О.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, Морський клуб «ТЦФ», Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

22 вересня 2025 року ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, Морський клуб «ТЦФ», Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі ДП «АМПУ») звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить:

- встановити факт, що рішення Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2015 року у справі №916/444/15 не виконано;

- визнати, що закриття виконавчого провадження від 06 листопада 2020 року не підтверджує реального виконання рішення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, Морський клуб «ТЦФ», ДП «АМПУ» про встановлення факту, що має юридичне значення.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті заяви встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права.

ОСОБА_1 та представники заінтересованих осіб Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Морського клубу «ТЦФ» в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать довідки про доставку судових повісток-повідомлень до електронного кабінету Електронного суду та рекомендовані повідомлення про отримання судових повісток-повідомлень (т. 1 а.с. 202-206).

12 травня 2026 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі (т. 2 а.с. 144-145).

13 травня 2026 року о 15:10 год на електронну пошту Одеського апеляційного суду надійшов лист від «Таня Бондаренко romanova6060@ukr.net», без електронно-цифрового підпису, згідно якого в.о. директора Морський клуб «ТЦФ» просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Однак, колегія суддів не може прийняти до уваги вищезазначений лист, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Згідно ч. 8 ст. 43 ЦПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Частинами 1-3 ст. 6, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Отже, надсилання до суду документів в електронному вигляді передбачає попереднє скріплення документів електронним цифровим підписом.

Лист від «Таня Бондаренко romanova6060@ukr.net» надійшло на електронну пошту Одеського апеляційного суду в електронній формі без накладення електронного цифрового підпису, а тому вважається таким, що не підписане особою, яка його подала.

Окрім того, колегія суддів не вважає за доцільне відкладення розгляду даної справи, з огляду на наступне.

Згідно статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Явка до суду апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалася.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Позиція заінтересованої особи Морський клуб «ТЦФ» щодо доводів апеляційної скарги та законності ухвали суду першої інстанції чітко викладена у відзиві на апеляційну скаргу (т. 1 а.с. 186-187).

Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що судом не встановлено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності представника Морський клуб «ТЦФ», колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ДП «Адміністрація морських портів України» - Бернатович О.О., яка заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзивах на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що рішення Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2015 року у справі №916/444/15 не виконано; та про визнання факту того, що закриття виконавчого провадження від 06 листопада 2020 року не підтверджує реального виконання рішення, суд першої інстанції вірно зазначив, що факт виконання чи не виконання рішення суду встановлюється в позасудовому порядку та не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Крім того, метою ОСОБА_1 подання заяви є встановлення фактів преюдиційного значення для справи №916/542/18, тобто встановлення факту невиконання рішення пов`язане з наступним вирішенням спору про право, шляхом подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції та вважає його законним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Такі висновки висловлені Верховний Судом в постановах від 11.09.2024 в справі №335/4669/23 (провадження №61-8050св24), від 17.062024 в справі №753/21178/21 (провадження №61-15630св23) та інших.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 в справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Згідно ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі №632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

У постанові від 18.01.2024 в справі №560/17953/21 (провадження №11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні висновки зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 05.06.2024 в справі №557/1535/23 (провадження №61-1723св24), від 24.04.2024 в справі №694/2318/23 (провадження №61-2911св24), від 08.05.2024 в справі №214/4921/23 (провадження №61-15863св23).

Аналізуючи вищезазначені положення чинного законодавства та актуальну практику Верховного Суду, колегія суддів вважає, що факт який просить встановити заявник, а саме «встановити факт, що рішення Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2015 року у справі №916/444/15 не виконано; визнання факту того, що закриття виконавчого провадження від 06 листопада 2020 року не підтверджує реального виконання рішення», не є юридичним фактом, який може встановлюватись в порядку окремого провадження, згідно положень ЦПК України, оскільки його встановлення пов`язане зі спором про право та оцінкою дій/бездіяльності органу примусового виконання або боржника. Окрім цього, цього існує спеціальний порядок - виконавче провадження та механізми судового контролю за виконанням рішень.

Окреме провадження не може підміняти собою інші форми судового контролю чи способи захисту права.

Окрім того, питання невиконання судового рішення прямо пов`язане з можливістю настання кримінальної відповідальності за статтею 382 Кримінального кодексу України - умисне невиконання судового рішення. Окреме провадження не призначене для встановлення фактів, що можуть бути підставою кримінальної відповідальності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження в даній справі на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України, оскільки встановлення факту невиконання судового рішення не належить до фактів, що можуть встановлюватися в порядку окремого провадження відповідно до ст. 293, 315 ЦПК України, оскільки такі обставини пов`язані із спором про право, оцінкою дій боржника та органів примусового виконання, окрім того можуть свідчити про наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України, та підлягають встановленню у спеціальному процесуальному порядку.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зводяться до непогодження із висновком суду першої інстанції та тлумаченні норм чинного законодавства на власний розсуд.

На підставі наведеного, оскільки законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 25 травня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда