Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №947/13689/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4763/26

Справа № 947/13689/25

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

за участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», в інтересах якого діє Клименко Тарас Васильович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2025 року, ухваленого під головуванням судді Шенцевої О.П., у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У квітні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (далі по тексту - ТОВ «Бізнес позика») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 245191-КС-004 у розмірі 35678,91 грн та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 24.05.2021 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 245191-КС-004, шляхом обміну електронними повідомленнями, сума якого складає 34 000 грн, на строк 16 тижнів, термін дії договору - до 13.09.2021 року.

ТОВ «Бізнес позика» 24.05.2021 року направило ОСОБА_1 пропозицію укласти договір № 245191-КС-004 про надання кредиту, яка прийнята у той же день на умовах визначених офертою. У свою чергу позивач направив відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-3087 на номер телефону НОМЕР_1 , який у подальшому введено відповідачем. Тобто, 24.05.2021 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 245191-КС-004 про надання кредиту, який підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому грошові кошти в сумі 34000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника, вказану відповідачем в особистому кабінеті. Відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за вказаним договором на загальну суму 30 160 грн, чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором.

Станом на 31.03.2024 року заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 245191-КС-004 про надання кредиту становить 35678,91 грн, з яких: 20270,51 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 15408,40 грн - суми прострочених платежів по процентах.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.11.2025 року у задоволені позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика» відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Бізнес позика», в інтересах якого діє представник Клименко Т.В., звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про помилковість висновків суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, оскільки не взяв до уваги, що відповідачем здійснені платежі на погашення кредиту, а отже, вчинені дії свідчать про визнання боргу відповідачем та наявності зобов`язань перед ТОВ «Бізнес позика» за кредитним договором, що підтверджується наданими до суду доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кукало О.М., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на недоведеність апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

В судове засідання призначене на 12.05.2026 року представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином (а.с. 135 зворот, 136).

Будь-якого клопотання щодо відкладення судового засідання/розгляду за його відсутності на адресу апеляційного суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

За наслідком розгляду даної справи 12 травня 2026 року, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 25.05.2026 року о 13 год. 05 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового рішення, сторони повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Кукало О.М., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не в повній мірі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що розрахунок заборгованості не є достовірним, належним доказом на підтвердження заявлених позовних вимог, та у своїй сукупності достатнім для підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором, оскільки не містить інформації про заборгованість на час закінчення дії договору - 13.09.2021 року. а зроблений з 24.05.2021 року по 31.03.2025 року.

Щодо умов договору щодо сплати комісії в розмірі 5100 грн., судом зроблено висновок, що він є нікчемним, а тому сплачена відповідачем сума комісії у розмірі 5100 грн. має бути зарахована на погашення відсотків за користування кредитом, враховуючи графік платежів, передбачений умовами укладеного між сторонами договору.

Однак, колегія суддів не в повній мірі погоджується з даним висновком суду першої інстанції, за наступних підстав.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Окрім того, відповідно до ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 24.05.2021 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №245191-КС-004, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Факт підписання вказаного кредитного договору учасниками справи не заперечується та не спростовується.

Згідно умов даного договору, сторонами обумовлено наданий розмір кредитного ліміту - 34000,0 грн., процентну ставку - 0,79148530 (фіксована), комісії за надання кредиту - 5100,0 грн., строк надання кредиту - 16 тижнів та термін дії договору до 13.09.2021 року.

Також сторонами погоджено загальну вартість наданого кредиту, яка становить - 60320,0 грн., що вбачається з п. 1 кредитного договору. В п. 3 в свою чергу міститься погоджений сторонами графік платежів, згідно якого загальна вартість кредиту становить 60320,0 грн. та складається з 34000,02 грн. - основна сума кредиту, 21220,0 грн. - проценти за користування кредитом та 5100,0 грн. - комісія (а.с. 21).

Надання кредитних коштів у визначеному договором про надання кредиту №245191-КС-004 розмірі, а саме двома платежами: 24000,0 грн. та 10000,0 грн. (а.с. 28, 28 зворот) підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно з викладеного вбачається, що сторонами в укладеному договорі про надання кредиту погоджено всі істотні умови кредитування та в подальшому відповідачем отримано кредитні кошти у розмірі 34000,0 грн., шляхом перерахування на банківську картку ОСОБА_1 , що підтверджується наданими позивачем доказами та не заперечується відповідачем.

Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача станом на 31.03.2025 року становить 35678,91 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 20270,51 грн. та заборгованості за процентами - 15408,40 грн. (а.с. 18).

Вказаний розмір заборгованості також міститься в наданій позивачем довідці про стан заборгованості, виготовлений станом на 31.03.2025 року (а.с. 19). Альтернативного розрахунку заборгованості відповідачем не надано.

Разом з тим, колегія судів вважає за необхідне зазначити, що згідно умов договору про надання кредиту № 245191-КС-004 від 24.05.2021 року сторонами погоджено строк надання кредиту, а саме до 13.09.2021 року. Відомостей щодо продовження/зміни обумовленого сторонами терміну дії договору матеріали справи не містять.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що після настання обумовленого сторонами закінчення терміну дії договору, а саме 13.09.2021 року, нарахування процентів за користування кредитом не відбувалося та кінцева сума заборгованості станом на дату виготовлення розрахунку відповідає сумі заборгованості, визначеної станом на дату закінчення строку дії кредитного договору, з урахування внесених відповідачем в подальшому грошових коштів спрямованих на погашення виниклої заборгованості.

Наведене в свою чергу, враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, свідчить про передчасність та помилковість висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, в частині відсутності в даних позивачем доказах інформації про заборгованість на час закінчення дії договору - 13.09.2021 року, що відповідно свідчить про обґрунтованість доводів апеляційної скарги в даній частині.

Щодо заявленого позивачем розміру заборгованості за кредитним договором, що становить 35678,91 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно умов кредитного договору сторонами погоджено загальний розмір вартості кредиту, що становить 60320,0 грн.

Матеріалами справи в свою чергу також підтверджено факт здійснення відповідачем періодичного погашення наявної заборгованості в загальному розмірі - 30160,0 грн., що в свою чергу не заперечується й скаржником по справі.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо нікчемності умови договору про стягнення з відповідача комісії у розмірі 5100,0 грн., яка відповідно має бути зарахована на погашення процентів за користування кредитом, та, відхиляє доводи апеляційної скарги в даній частині, з огляду на наступне.

Положеннями ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Відповідно, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, за наведених обставин справи, колегія суддів вважає неправомірним стягнення банком коштів за надання банківських послуг, які згідно наявного розрахунку заборгованості відповідачем погашалися, а тому, зважаючи на узгоджений сторонами розмір загальної вартості наданого кредиту - 60320,0 грн., загальний розмір внесених відповідачем грошових коштів спрямованих на погашення наявної заборгованості - 30160,0 грн., а також розмір комісії - 5100,0 грн., вважає, що розмір заборгованості за кредитним договором складає 25060,0 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Бізнес Позика» (60320 - 30160,0 - 5100 = 25060,0).

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

За подання позовної заяви ТОВ «Бізнес Позика» сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 5209 від 28.03.2025 року.

За подання апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» сплачений судовий збір у розмірі 3633,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 215 від 09.01.2026 року.

Відповідно, з урахуванням висновків суду про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем позовних вимог, а саме на 71 % від розміру заявленого позивачем, а тому судовий збір, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 становить 4299,76 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

З огляду на положення п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2025 року - скасувати.

Ухвалити постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальності «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 41084239, 01133, м. Київ, б. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411) заборгованість за кредитним договором № 245191-КС-004 від 24.05.2021 року у розмірі 25060 (двадцять п`ять тисяч шістдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальності «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 41084239, 01133, м. Київ, б. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4299 (чотири тисячі двісті дев`яносто дев`ять) гривень 76 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 25 травня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький

______________________________________ С.М. Сегеда