Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №336/10888/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 336/10888/25

Провадження № 22-ц/801/1288/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 рокуСправа № 336/10888/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ»

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Рішення ухвалив суддя Сичук М. М.

Рішення ухвалено у відсутності сторін в м. Вінниця

Повний текст рішення складено 13 березня 2026 року,

Встановив:

07 листопада 2025 року ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи вимоги тим, що 11 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 21030 в електронній формі шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті https://procent.com.ua.

За умовами договору відповідач отримала кредит у розмірі 11 000,00 грн. строком на 730 днів – до 11 жовтня 2026 року. Процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 1,00 % від суми кредиту за кожен день користування (365,00 % річних). Нарахування процентів здійснюється щоденно на фактичний залишок заборгованості. Періодичність сплати процентів - кожні 30 днів, відповідно до графіка платежів, який є додатком до договору.

Укладення договору відбулося шляхом реєстрації відповідача в особистому кабінеті на сайті товариства, заповнення анкети із зазначенням персональних даних, реквізитів платіжної картки, підтвердження номера мобільного телефону та акцепту умов договору шляхом введення одноразового ідентифікатора, який був надісланий на вказаний номер телефону.

Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором 814967 надіслано відповідачу 11 жовтня 2024 року о 19:10:20 на мобільний номер НОМЕР_1 . Кредитний договір підписаний відповідачем 11 жовтня 2024 року о 19:10:35 шляхом введення зазначеного коду в особистому кабінеті. Після цього договір підписаний позивачем із накладенням електронного підпису з позначкою часу.

Кредитні кошти в сумі 11 000,00 грн. були перераховані 11 жовтня 2024 року на платіжну картку № НОМЕР_2 , емітовану АТ «Перший Український Міжнародний Банк», що підтверджується довідкою платіжної установи про здійснення переказу.

Відповідач зобов`язалася повернути суму кредиту та сплачувати проценти відповідно до умов договору, однак належним чином зобов`язання не виконала.

Починаючи з 09 січня 2025 року відповідач не сплачувала нараховані проценти згідно з графіком платежів.

Станом на 24 жовтня 2025 року утворилася заборгованість у сумі 29 040,00 грн., яка складається виключно з нарахованих та несплачених процентів за період з 09 січня 2025 року по 06 жовтня 2025 року. Вимог про дострокове повернення тіла кредиту, про стягнення штрафних санкцій позивач не заявив.

За таких обставин позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 29 040,00 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитним договором № 21030 від 11 жовтня 2024 року в розмірі 22 000,00 грн., заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом за період з 11 жовтня 2024 року по 16 жовтня 2024 року та судові витрати – судовий збір в сумі 1834,96 грн. і витрати на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ФК «Процент» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги товариства в сумі 29 040,00 грн.; стягнути з відповідача судові витрати: суми сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн. за подання позову і 3633,60 грн. – за подання апеляційної скарги та на професійну правничу допомогу – 10 000,00 грн. понесені в суді першої інстанції і 15 000,00 грн. – в суді апеляційної інстанції.

Зазначив, що з оскаржуваним рішенням не погоджується в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом у повному обсязі та пропорційного зменшення судових витрат, вважаючи його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи та суперечністю між мотивувальною і резолютивною частинами рішення суду.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд безпідставно зменшив суму прострочених до сплати нарахованих процентів за користування кредитом до 22 000,00 грн., застосувавши незаконно положення статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», яка стосується наслідків прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит та встановлює імперативні обмеження виключно для розміру штрафних санкцій (неустойки, пені), а нараховані відповідачу проценти за користування кредитом є платою за правомірне користування грошовими коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування. Позивач не заявляв вимог про стягнення штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору. Встановлена кредитним договором денна процентна ставка за користування кредитом в розмірі 1,00 % в день відповідає імперативним вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки.

Тому умови договору щодо вартості кредиту є законними, а висновки суду щодо ототожнення процентів за користування кредитом з штрафними санкціями прямо суперечать нормам чинного законодавства. Суд не наділений повноваженнями зменшувати ціну фінансової послуги, застосовуючи обмеження, передбачені законодавцем для штрафних санкцій.

Щодо невідповідності оскаржуваного рішення, то суд в резолютивній частині зазначив період з 11 жовтня 2024 року по 16 жовтня 2024 року, що не відповідає позовним вимогам, де позивач просив стягнути заборгованість за нарахованими процентами за період прострочення з 09 січня 2025 року по 06 жовтня 2025 року. Вказаний період є фактично датами первісного перерахування кредитних коштів і немає відношення до заявленого періоду виникнення заборгованості. Така помилка в резолютивній частині унеможливлює належне виконання судового рішення.

Також суд безпідставно зменшив розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу з 10 000,00 грн. до 3000,00 грн., посилаючись на незначну складність справи. Відповідач у відзиві на позов заперечувала проти відшкодування цих витрат, обґрунтовуючи це тим, що договір про надання правничої допомоги нібито діяв лише до 31 грудня 2024 року. Проте, матеріали справи містять докази продовження правовідносин із адвокатом Руденком К. В., відповідно до п. 8.4 договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року (зокрема акт приймання-передачі наданих послуг № 73 від 30 вересня 2025 року, підписаний сторонами).

У підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач до позовної заяви надав усі необхідні докази. Відповідач в силу приписів статті 137 ЦПК України не надала доказів неспівмірності заявленої суми. Тому таке зменшення витрат порушує принципи диспозитивності і змагальності.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін, вважаючи, що суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, правомірно застосував принцип справедливості, добросовісності і розумності та положення Закону України «Про споживче кредитування». Відповідач 15 січня 2025 року здійснила платіж, яким було погашено попереднє прострочення, а відповідно до графіка платежів, наступний платіж підлягав внесенню 08 лютого 2025 року, тому прострочення не може обчислюватися із 09 січня 2025 року. Витрати на професійну правничу допомогу судом зменшені обґрунтовано. У задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції просить відмовити, вважаючи заявлену суму в 15 000,00 грн. явно завищеною та не підтвердженою належними доказами.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що 11 жовтня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 21030, за умовами якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 11 000,00 грн. строком на 730 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,00 % за кожен день користування кредитом (365 % річних) (а. с. 14-21).

Кредитний договір укладений в електронній формі з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. Відповідач добровільно здійснила реєстрацію в інформаційній системі кредитора, ознайомилася з умовами договору та Правилами кредитування, підтвердила свою особу та акцептувала умови договору шляхом проставлення електронного підпису, що свідчить про належне та усвідомлене волевиявлення на укладення правочину.

Факт укладення договору, отримання відповідачем кредитних коштів та часткового виконання зобов`язання підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Згідно пункту 1 кредитного договору товариство зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 11 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим договором (п. 1.1). Процентна ставка за користування кредитом становить – 1 % від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить – 365 %) користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та застосовується у межах строку, визначеного в п. 1.3 договору (п. 1.2).

Згідно пункту 1.3 кредитного договору – строк надання кредиту та строк дії договору становить 730 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування згідно додатку № 1 до цього договору. Періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки, що є додатком № 1 до цього договору.

Додатком № 1 до кредитного договору № 21030 від 11 жовтня 2024 року є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графік платежів та реальної річної процентної ставки за кредитним договором № 21030 від 11 жовтня 2024 року, згідно затверджених Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит № 16 від 11 червня 2021 року. Згідно цього графіка проценти за користування кредитом мають погашатися кожні 30 днів в сумі 3300,00 грн., останнє погашення – 11 жовтня 2026 року в сумі 1100,00 грн., загальна сума процентів за користування кредитом – 80 300,00 грн. Загальна вартість кредиту – 91 300,00 грн. (11 000,00 + 80 300,00).

Паспорт споживчого кредиту містить таку ж інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (а. с. 22-24).

Кредитні кошти в розмірі 11 000,00 грн. відправлені відповідачу 11 жовтня 2024 року 16:10:40 на платіжну картку № НОМЕР_2 , згідно квитанції про виплату № 42866-30405-43154 (а. с. 25).

Згідно детального розрахунку заборгованості (щоденні нарахування і погашення) за кредитним договором № 21030 від 11 жовтня 2024 року (клієнт ОСОБА_1 ): сума кредиту: 11 000,00 грн., річний процент: 365.0, дата повернення кредиту: 11 жовтня 2026 року; станом на 06 жовтня 2025 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 40 040,00 грн., у тому числі: строкова заборгованість за сумою кредиту становить 11 000,00 грн., прострочена заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом становить 29 040,00 грн. (а. с. 26-30).

Позивач просить стягнути з відповідача 29 040,00 грн. прострочених процентів за користування кредитом за період з 09 січня 2025 року по 06 жовтня 2025 року. Вимогу про дострокове повернення тіла кредиту позивач не заявив.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в сумі 22 000,00 грн. заборгованості по несплаченим процентам за користування кредитом за період з 11 жовтня 2024 року по 16 жовтня 2024 року, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконала своїх зобов`язань щодо повернення процентів у строки та розмірах, передбачених графіком платежів, що призвело до виникнення заборгованості за нарахованими процентами. Такі дії відповідача (неналежне виконання зобов`язань) є порушенням умов договору і вимог закону, які передбачають обов`язковість належного виконання зобов`язань відповідно до їх змісту та умов договору. Відповідач не здійснила своєчасну сплату чергового платежу 09 січня 2025 року, у зв`язку з чим виникло прострочення виконання зобов`язання. Проценти за договором є винагородою за користування грошовими коштами, встановленою за згодою сторін, вони не мають карального характеру, а тому не підлягають автоматичному зменшенню лише через їх великий абсолютний розмір. Виходячи з умов договору (1 % на день від 11 000 грн), розмір щоденних процентів становить 110,00 грн., за 264 дні сума складатиме 29 040,00 грн. Такий розрахунок є арифметично коректним з урахуванням заявленого періоду. Враховуючи положення статті 627, частини 3 статті 551 ЦК України, статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», оцінивши співвідношення суми процентів до суми основного боргу, характер правовідносин як споживчих та фактичний обсяг виконання відповідачем зобов`язань (сплата 10 560,00 грн. процентів за користування кредитними коштами), суми отриманого відповідачем кредиту в розмірі 11 000,00 грн., із застосуванням принципів розумності, добросовісності та справедливості, суд визначив, що граничний розмір відповідальності за прострочення не може перевищувати 22 000,00 грн., а заявлена позивачем до стягнення сума 29 040,00 грн. процентів перевищує встановлене законом обмеження, тому ця сума підлягає зменшенню до граничного розміру, встановленого законом. Оскільки подвійний розмір отриманої суми кредиту становить 22 000,00 грн., а штрафні санкції позивачем не заявлені, тому суд визнав обґрунтованим до стягнення з відповідача процентів у межах цієї суми. Решта вимог в сумі 7040,00 грн. до задоволення не підлягає, як така, що перевищує встановлене законом обмеження.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Як встановлено по справі, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений ними в електронній формі. При цьому відповідач ОСОБА_1 у поданому відзиві на позовну заяву факту укладення кредитного договору не заперечувала, проте не погоджувалась лише в частині стягнення заборгованості за процентами в сумі 29 040,00 грн. і просила визначити суму заборгованості по процентах розміром в 5500,00 грн. або зобов`язати позивача провести перерахунок залишку тіла кредиту з урахуванням всіх фактично внесених платежів, включно з оплатою 15 січня 2025 року та попередніх.

Рішення суду відповідач ОСОБА_1 не оскаржила.

Отже, згідно кредитного договору № 21030, укладеного 11 жовтня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 , відповідачу надано грошові кошти у розмірі 11 000,00 грн. строком на 730 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,00 % за кожен день користування кредитом (365 % річних), який в грошовому виразі складає 110,00 грн. в день та 80 300,00 грн. за весь період – з 11 жовтня 2024 року по 11 жовтня 2026 року (730 днів). Такі умови договору були прийняті відповідачем ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними окремих умов договору у разі визнання цих положень договору несправедливими.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).

Отже, колегія суддів відхиляє заперечення відповідача щодо несправедливості умов кредитного договору та неспівмірності розміру відсотків, оскільки при його укладенні вона була повідомлена про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклала цей договір, підписавши його без будь-яких застережень, та користувалася отриманими коштами.

Підписанням кредитного договору № 21030 від 11 жовтня 2024 року та додатку № 1 до нього ОСОБА_1 підтвердила свою згоду з умовами такого кредитного договору, у тому числі із визначеними ним строком його дії – 730 днів та розміром процентної ставки за користування кредитом – 1,0 %, що в грошовому виразі становить за весь період дії кредитного договору – 80 300,00 грн., тобто: 3300,00 грн. – за період сплати процентів – кожні 30 днів, або 110,00 грн. – щоденно протягом дії кредитного договору в 730 днів.

Також позичальник засвідчила, що до підписання договору ознайомилася з паспортом споживчого кредиту, що містить інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

При цьому положення укладеного відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору № 21030 від 11 жовтня 2024 року є чіткими, конкретно визначеними та такими, що не допускають подвійного тлумачення.

Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18 зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.

Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили саме такі умови кредитного договору, підтвердивши свою згоду на такі умови своїми підписами.

При цьому договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, у тому числі їх не оскаржила позичальник – відповідач у справі ОСОБА_1 , вони не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню обох сторін.

Відповідач не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне. Так само вона не надала жодних доказів на підтвердження повного виконання нею умов кредитного договору та погашення періодичної заборгованості по процентах за користування кредитними коштами.

Також відповідачем не спростовано обставин, які стали підставою для звернення товариства до суду з позовом, а заперечення викладені нею у відзиві на позовну заяву про порушення положень статей 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та несправедливість відсотків не заслуговують на увагу.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18 зроблено висновок по застосуванню пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України та вказано, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування певних підстав.

Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили строк кредитування, а також передбачили право кредитора нарахувати у цей період відсотки у визначеному договором розмірі.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. А тому, враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами чи інші умови договору несправедливими, натомість ОСОБА_1 погодила зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.

Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила, що погоджується на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, а тому така позиція відповідача розцінюється як спроба уникнення відповідальності за взяті на себе зобов`язання.

За таких обставин, з урахуванням того, що кредитні кошти були фактично отримані та використані відповідачем, з умовами щодо сплати процентів за користування кредитом у визначених договором термін та розмірі позичальник ОСОБА_1 погодилася, однак у добровільному порядку такі умови не виконала: проценти у визначеному розмірі та у визначений термін не сплатила в повному обсязі, чим допустила заборгованість зі сплати процентів по діючому кредитному договору, яка підлягає до стягнення.

При цьому враховується, що згідно графіка платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору, кількість днів у розрахунковому періоді для сплати процентів визначено у 30 днів. У черговий термін платежу – 09 січня 2025 року позичальником ОСОБА_1 платежу не здійснено, а сплачено проценти в розмірі 3850,00 грн. 15 січня 2025 року, про що свідчить наданий позивачем детальний розрахунок заборгованості (щоденні нарахування і погашення) за кредитним договором № 21030 від 11 жовтня 2024 року (а. с. 27).

У наступний визначений договором термін – 08 лютого 2025 року позичальник не здійснила сплату процентів і в послідуючі терміни та до подачі цього позову до суду, сплату процентів не проводила.

Отже, початковим періодом, із якого починається заборгованість за процентами є 08 лютого 2025 року. Сума заборгованості із сплати процентів за користування кредитними коштами нарахована позивачем по 06 жовтня 2025 року в розмірі 29 040,00 грн.

З урахуванням викладеного висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову із зменшенням розміру заборгованої суми процентів є помилковим, у зв`язку із неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права в цій частині.

Згідно положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» заборгованості за кредитним договором № 21030 від 11 жовтня 2024 року по нарахованим та несплаченим процентам у розмірі 29 040,00 грн. за період з 08 лютого 2025 року по 06 жовтня 2025 року, що нараховані відповідно до пункту 1.2 кредитного договору за ставкою 1,00 % за кожен день користування кредитом та графіка платежів.

За правилами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б» і «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

З огляду на те, що апеляційна скарга позивача ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви (а. с. 1) та апеляційної скарги (а. с. 154) у загальному розмірі 6056,00 грн. (2422,40 грн. + 3633,60 грн.) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Позивач ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» в апеляційній скарзі заявляє, що витрати за надання правничої допомоги в суді першої інстанції склали 10 000,00 грн.; витрати за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції склали 15 000,00 грн.

Розрахунок суми судових витрат в суді першої інстанції включає в себе витрати понесені ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» на професійну правничу допомогу, надану згідно договору № 03/06/2024 від 03 червня 2024 року (а. с. 49-50) та підтверджується: актом прийому-передачі наданих послуг № 73 від 30 вересня 2025 року (а. с. 53); витягом з реєстру № 1 до акта приймання-передачі наданих послуг № 73 до договору про надання юридичних послуг від 30 вересня 2025 року (а. с. 54); платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 3403 від 30 вересня 2025 року із призначенням платежу: оплата за надання юридичних послуг до договору № 03/06/2024 від 03 червня 2024 року, згідно акта № 73 від 30 вересня 2025 року (а. с. 55).

Позивач, зазначивши про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, вказав в апеляційній скарзі орієнтовний розрахунок суми таких витрат – 15 000,00 грн., повідомивши про те, що докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції (а. с. 140).

Судом враховуються заперечення відповідача, щодо розміру витрат на правничу допомогу, зазначені у відзиві на позовну заяву, а саме те, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою відповідно до статтей 133, 137, 141 ЦПК України; що дана справи є типовою та не містить складних правових питань, розглядається у спрощеному позовному провадженні, ґрунтується на шаблонних позовних матеріалах позивача.

Із змісту частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 775/9215/15ц).

Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

Із урахуванням конкретних обставин суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (постанова Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підставі викладеного, витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 10 000,00 грн., на переконання колегії суддів апеляційного суду, є неспівмірними із складністю даної справи та виконаним адвокатом об`ємом роботи, витраченого часу під час розгляду справи в суді першої інстанції, розмір таких витрат не відповідає критерію реальності, розумності їхнього розміру.

Враховуючи зазначене, з урахуванням практики Верховного Суду щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ», що відповідатиме обставинам та матеріалам справи.

Отже, апеляційний суд вважає за можливе стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» понесені витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 5000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, ціни позову та необхідних процесуальних дій сторони.

За таких обставин з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 5000,00 грн. і витрати зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн.

Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» (код ЄДРПОУ 41466399) заборгованість за кредитним договором № 21030 від 11 жовтня 2024 року по нарахованим та несплаченим процентам у розмірі 29 040,00 грн. за період з 08 лютого 2025 року по 06 жовтня 2025 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» понесені в суді першої інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у загальній сумі 6056,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. В. Міхасішин