Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №740/6461/25 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/6461/25

Провадження № 2/740/406/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Гагаріної Т.О.,

за участі секретаря судових засідань Мартиненко Ю.А.,

представника позивача адвоката Васюка Д.Г.,

представника відповідача адвоката Іллющенка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

11.11.2025 адвокат Васюк Д.Г. звернувся в інтересах позивача до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 38 000 доларів США сплачених в якості авансу за майбутнім договором купівлі-продажу будівлі, який не був укладений, 3% річних - 7 558 доларів США, а всього 45 558 доларів США, а також судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у липні 2014 року ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_3 придбати нежитлову будівлю, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яка належала відповідачу на праві приватної власності. Сторони узгодили суму та домовилися, що вказана будівля буде придбана позивачем за 60 000 доларів США, при цьому відповідач повідомив про передплату за будівлю у розмірі 48 000 доларів США. 30.07.2014 позивач сплатив передплату відповідачу, про що останній написав розписку, якою також було передбачено, що відповідач зобов`язався завершити процедуру купівлі-продажу будівлі та її передачі позивачу, не пізніше 30.09.2014. У протилежному випадку, відповідач зобов`язався повернути кошти не пізніше 30.10.2014. Свої зобов’язання відповідач не виконав, договір купівлі-продажу у визначений строк не уклав, грошові кошти не повернув.

25.03.2023 згідно розписки, відповідач повернув позивачу 10 000 доларів США в рахунок погашення заборгованості. Розписа також містить зобов`язання відповідача про те, що залишок суми у розмірі 38 000 доларів США буде повернуто відповідачем при першій можливості, без визначення строку. Вказаними діями відповідача щодо визнання боргу та його часткового повернення, а також складення сторонами розписки з новими умовами, фактично відбулася новація боргу та переривання строку позовної давності. У серпні 2024 року між позивачем та відповідачем відбулася телефонна розмова у ході якої останній повідомив про те, що є банкрутом та не збирається повертати позивачу кошти.

Вбачаючи в діях відповідача ознаки шахрайства, позивач звернувся до правоохоронних органів з заявою про кримінальне правопорушення. Ніжинським РУП ГУНП в Чернігівській області з даного приводу розпочато досудове розслідування за ч.4 ст.190 КК України, яке наразі триває.

Зазначив, що оскільки у розписці від 25.03.2023 сторони не визначили строку для виконання зобов`язання, а відповідач фактично повідомив про свою відмову повертати кошти, позивач звернувся з письмовю вимогою повернути кошти у семиденний строк. Вимога була проігнорована відповідачем. На день звернення до суду з позовом відповідач не виконав зобов`язання щодо повернення позивачу основної суми боргу у розмірі 38 000 доларів США. Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних та збитки від інфляції за ст.625 ЦК України, за період з 11.03.2020 по 10.11.2025 в сумі 7 558 доларів США.

Відповідач та його представник не скористалися своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та не надали суду додаткові письмові пояснення по суті спору.

Ухвалою судді від 28.11.2025 відкрито провадження, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 24.04.2026 підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд справи.

27.05.2026 представник відповідача адвокат Іллющенко С.В. до суду надіслав заяву про застосування строку позовної давності. Зазначив, що спірні правовідносини між сторонами виникли у 2014 році у зв`язку із досягненням домовленостей щодо можливого укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, обумовлено строки виконання. Таким чином, сторонами було визначено конкретний строк виконання зобов`язання. А отже відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності розпочався зі спливом строку виконання зобов`язання, тобто з 31.10.2014. З вказаним позовом позивач звернувся до суду лише у 2025 році, тобто після спливу загальної позовної давності. Посилання позивача на розписку від 25.03.2023, як на підставу виникнення нового самостійного зобов`язання є необґрунтованими та не відповідають правовій природі, визначеній ст.604 ЦК України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Заперечував проти задоволення клопотання представника відповідач щодо застосування строку позовної давності, оскільки строк позовної давності слід рахувати з дати укладеної розписки від 25.03.2023. Докази про понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Представник відповідача адвокат Іллющенко С.В. просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що у зв’язку із наявністю попередньої домовленості про продаж двоповерхової споруди камерально-лабораторного корпусу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір завдатку, оформлений розпискою, відповідно до якого сторони констатували про намір ОСОБА_2 як продавця продати двоповерхову споруду камерально-лабораторного корпусу, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , та намір ОСОБА_3 , як покупця придбати зазначену будівлю.

Згідно розписки від 30.07.2014 на підтвердження намірів, зазначених у розписці ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 48 000 доларів США, як передплату в рахунок майбутнього продажу належної йому споруди. Сторони встановили у розписці, що ОСОБА_2 зобов`язується процедуру купівлі-продажу даної споруди та її передачі ОСОБА_3 завершити не пізніше 30.09.2014 (за витяком обставин які від нього не залежать). В протилежному випадку він поверне гроші в розмірі 48 000 доларів США не пізніше 30.10.2014.

Встановлено, що договір купівлі-продажу двоповерхової споруди камерально-лабораторного корпусу, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , у строк до 30.09.2014 укладено не було, не здійснено повернення коштів у строк до 30.10.2014.

Згідно розписки від 25.03.2023 ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 10 000 доларів США в рахунок часткового повернення йому боргу розміром 48 000 доларів США. Залишок боргу ОСОБА_2 перд ОСОБА_3 становить 38 000 доларів США. Розписка містить повідомлення ОСОБА_3 про факт завершення правочину з подажу споруди камерально-лабораторного корпусу, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , обіцяного ОСОБА_3 . Залишок боргу у розмірі 38 000 доларів США буде повернуто ОСОБА_2 за першої можливості. У свою чергу, ОСОБА_3 утримуватиметься від звернення до суду з позовом про передачу йому обіцяної споруди та повернення переданих в рахунок цієї передачі грошових коштів.

29.10.2025 представник позивача адвокат Васюк Д.Г. надіслав ОСОБА_2 вимогу про повернення коштів в якій зазначено, зокрема, оскільки строк виконання зобов`язання не був визначений у розписці від 25.03.2024, з урахуванням положень ч.2 ст.530 ЦК України, вимагає повернути ОСОБА_3 суму заборгованості (авансу) у розмірі 38 000 доларів США у семиденний строк від дня пред`явлення даної вимоги.

Відповідачем, станом на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи, не надано доказів про повернення позивачу боргу за вказаною розпискою, заборгованість становить 38 000 доларів США.

У відповідності до ч.2, ч.3 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.604 ЦК України)зобов’язання припиняється за домовленістю сторін.

Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація).

У випадках, передбачених законом або договором, новація може здійснюватися щодо декількох первісних зобов’язань.

Новація припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісним зобов’язанням, якщо інше не встановлено договором, крім випадків, коли первісне зобов’язання змінене планом санації або реструктуризації згідно з Кодексом України з процедур банкрутства і заставодержатель проголосував проти такого плану.

Зі змісту ст.604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є:

- спосіб припинення зобов’язання;

- вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов’язання);

- є двостороннім правочином (договором);

- нове зобов’язання пов’язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов’язання.

До умов новації згідно з вимогами закону віднесено наступні:

- нове зобов’язання повинне пов’язувати тих самих осіб, що і первісне;

- сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов’язання іншим, а "домовленість про новацію", про яку йдеться у частині другій статті 604 Цивільного кодексу України, - це договір про заміну зобов’язання;

- вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов’язання;

- наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов’язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов’язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим;

- дійсність первинного зобов’язання (недійсність первинного зобов’язання веде до недійсності і нового зобов’язання, що виникає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов’язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається);

- зміна змісту зобов’язання;

-допустимість заміни первісного зобов’язання новим.

Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації.

Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов’язання новим зобов’язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв’язку сторін, оскільки замість зобов’язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов’язання. Юридичною підставою для зобов’язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов’язання.

Угода про заміну первинного зобов’язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.

У постанові Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 921/301/17-г/11 зазначено, що застосування новації як способу припинення зобов’язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов’язання та щодо умов нового зобов’язання; наявності умов про припинення попереднього зобов’язання; припинення всіх додаткових зобов’язань; виникнення між тими ж особами нового зобов’язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов’язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов’язання.

Верховний Суд констатує, що новацією є заміна саме зобов’язання, яким є виконання особою певної дії на користь іншої сторони на нове, яким є виконання тією ж особою на користь тієї ж сторони іншої дії, характерним для новації є саме укладення нового зобов’язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов’язання.

Водночас зміна строків виконання зобов’язання не є новацією, оскільки не змінює саме зобов’язання - дію, яку повинна виконати одна сторона на користь іншої.

Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку, що розписка від 25.03.2023, згідно якої ОСОБА_2 , на додаток до розписки від 30.07.2012, передав ОСОБА_3 10 000 доларів США в рахунок часткового повернення йому боргу розміром 48 000 доларів США, не змінює саме зобов’язання ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_3 грошові кошти, а саме дію, яку повинна виконати одна сторона на користь іншої, а змінює лише суму залишку боргу та строк виконання такого зобов’язання.

Отже, у зв’язку з тим, що зміна суми боргу та строків виконання зобов`язання не є новацією, оскільки не змінює саме зобов’язання, тобто дію, яку повинна виконати одна сторона на користь іншої, вказана розписка не є новацією в розумінні норм ст. 604 ЦК України.

Разом з тим, як установлено судом та не оспорюється сторонами, на момент звернення до суду з цим позовом та на час розгляду справи, договір купівлі-продажу нерухомого майна (споруди) між сторонами не укладено, вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Положеннями частин 1, 3 ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами ст.571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов’язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов’язання.

З аналізу зазначеної норми матеріального права вбачається, що завдаток видається кредиторові боржником у разі укладення договору, а тому гроші, передані майбутнім покупцем потенційному продавцю за усною чи письмовою домовленістю, але до укладення основного договору, ще не є завдатком, не виконують забезпечувальної функції, а відтак їх видача не має правових наслідків для продавця, відповідно до норми ч.1 ст.571 ЦК України.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов’язання.

Другим критерієм відмінності завдатку від авансу є умова обов’язкового дотримання сторонами форми укладення договору, встановленої законом.

Викладені положення закону є підставою для обґрунтованого висновку про те, що основними критеріями відмінності завдатку, як одного із засобів забезпечення виконання зобов’язань від авансу, як однієї з форм розрахунків є: забезпечення завдатком тільки дійсного, тобто укладеного сторонами цивільно-правового зобов’язання; обов’язкове дотримання сторонами встановленої законом форми укладення договору, який забезпечений завдатком.

За умови відсутності хоча б одного із вищевказаних критеріїв, передані однією стороною другій стороні грошові суми є не завдатком, а авансом.

Згідно з положеннями ст.ст. 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов’язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, -у письмовій формі.

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже, правила ст.570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Враховуючи наведене та положення ст.570 ЦК України суд дійшов висновків про те, що сума, яка названа в розписках передплата/борг, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених ст.570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 , Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18) та Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року № 711/5065/15-ц (провадження №61- 18537св19).

Сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.

У разі, коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і мають бути повернуті в тому розмірі, в якому вони надавалися.

Виходячи з системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 справа №918/631/19).

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів у загальному розмірі 38 000 доларів США, визначаючи спірні кошти як аванс, та посилався на положення ч.2 ст. 570 ЦК України, які встановлюють презумпцію авансу, оскільки, на відміну від завдатку, аванс є лише способом платежу, оскільки він не виконує забезпечувальної функції за нормами частини першої статті 546 ЦК України, а виконує функцію попередньої оплати.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 у розмірі 38 000 доларів США, які є авансом, є обґрунтованими та підлягають до задоволення, оскільки вказані грошові кошти були отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_3 є авансом, а відтак, підлягають поверненню.

Вирішуючи питання про подану заяву відповідачем про застосування строку позовної давності, як відмову у задоволенні позовних вимог, виходить із такого.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається в ст.261 ЦК України.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч.5 ст.261 ЦК України).

Водночас, законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст.263 та 264 ЦК Україн.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст. 264 ЦКУкраїни).

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Заявляючи про застосування позовної давності, відповідач вказував, що спірні правовідносини між сторонами виникли у 2014 році, обумовлено строки виконання зобов`язання, а отже відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності розпочався зі спливом строку виконання зобов`язання, тобто з 31.10.2014. З вказаним позовом позивач звернувся до суду лише у 2025 році, тобто після спливу загальної позовної давності.

Судом встановлено, що на виконання боргового зобов`язання 25.03.2023 ОСОБА_2 частково сплатив ОСОБА_3 борг у розмірі 10 000 доларів США.

Тобто, ОСОБА_2 визнав наявність зобов`язань перед ОСОБА_3 , частково сплатив борг, про що надав розписку про остаточну сплату заборгованості, що у свою чергу потягло переривання перебігу позовної давності.

Разом з тим, у розписці від 25.03.2023 сторонами не визначено строк повернення боргу, тому згідно ч.2 ст.530 ЦК України зобов`язання має бути виконано боржником протягом семи днів з дня пред`явлення кредитором вимоги.

29.10.2025 представником позивача направлялась на ім`я ОСОБА_2 вимога про повернення коштів у розмірі 38 000 доларів США.

Таким чином, перебіг позовної давності в даних правовідносинах з врахуванням ст.257 ЦК України для позивача почався з 06.11.2025. З вказаним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду 11.11.2025.

Враховуючи вищенаведене, доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності свого підтвердження не знайшли.

У ст.545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

На підтвердження свого права на пред`явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, позивачем надано суду оригінали розписок.

Наявність оригіналів боргових розписок у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Даних, які б свідчили про повернення відповідачем суми заборгованості позивачу матеріали справи не містять.

Статтею 192 ЦК України встановлено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобовязанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобовязаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобовязань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобовязання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вказана позиція також узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду України, висловленою у постанові суду від 16.01.2019 (№14-446цс18).

Крім того як убачається із матеріалів справи, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 7558 доларів США - 3% річних за період з 11.03.2020 по 10.11.2025.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи правову природу невиконаного відповідачем зобов’язання із повернення позивачу грошових коштів у розмірі 38 000 доларів США, у позивача виникають підстави для стягнення із відповідача 3 % річних, які слід нараховувати саме на суму боргу, яка дійсно прострочена, тобто на 38 000 доларів США.

У матеріалах справи наявні докази надіслання вимоги про повернення коштів від 29.10.2025. До вищевказаного листа додані докази його відправлення боржнику. З указаної вимоги вбачається, що таку вимогу надіслано у порядку ст.530 ЦК України і вони за своєю суттю є саме вимогами про виконання спірного грошового зобов’язання у розмірі 38 000 доларів США.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги щодо відшкодування 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме на суму заборгованості 38 000 доларів США за період з 26.01.2023 по 10.11.2025, що складає 3 182,63 доларів США за 1020 днів.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Таким чином, загальна сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідача становить доларів 41 182,63 доларів США, з яких: 38 000 доларів США – основна заборгованість, 3 182,63 доларів США – 3% річних.

Відповідно до вимог ст.ст.77-80 ЦПК України, докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Згідно ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п.24 постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18).

Разом із тим, відповідно до частин 1, 2 статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Отже, стаття 222 КПК України встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання дозволу. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 910/7638/24 від 11.02.2026.)

Представником позивача долучено до позовної заяви копію витягу з ЄРДР, копію заяви про кримінальне правопорушення, копії протоколів допиту потерпілого та свідків.

Вказані докази, судом не оголошувалися у судовому засіданні та не були предметом дослідження, з огляду на відсутність дозвілу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024270380000650 (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені.

Виходячи з того, що вимоги позивача задоволено судом на 90,35 % (1 728 773 : 1 913 436 х 100), з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 7 387,74 грн., підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 13678 грн 99 коп. (15140 х 90,35 %).

Керуючись ст ст.10, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 258, 263-265, 273, 280, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 38 000 (тридцять вісім тисяч) доларів США та 3 182 (три тисячі сто вісімдесят два) долари 63 цента США - 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , 13 678 (тринадцять тисяч шістсот сімдесят вісім) грн 99 коп. в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя Т.О. Гагаріна