Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №674/78/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 674/78/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Посунько Г.А.

Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.

27 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Капустинського М.М. Шидловського В.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,

представника відповідача: Файчука А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 25 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

19 січня 2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ГУНП в Хмельницькій області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 25 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення задоволено частково:

-постанову серії ЕНА № 6506417 від 13 січня 2026 року, винесену поліцейським офіцером громади сектору поліцейської діяльності № 1 Кам`янець-Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майором поліції ОСОБА_2 , в частині накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП скасовано.

-справу відносно ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП закрито.

-в задоволенні решти позову в частині скасування постанови серії ЕНА № 6506417 від 13 січня 2026 року, винесеної поліцейським офіцером громади сектору поліцейської діяльності № 1 Кам`янець-Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майором поліції ОСОБА_2 , про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, у виді штрафу в сумі 425 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити постанову про відмову в позові ОСОБА_1 в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , та задовольнити апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника учасника справи, який прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 січня 2026 року ПОГ СПД № 1 Кам`янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області майор поліції Гринишин В.А. виніс постанову серії ЕНА № 6506417 від 13 січня 2026 року, якою притягнув позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 425 грн.

В оскаржуваній постанові вказано, що 13 січня 2026 року о 17:12 годин на вулиці Шевченка в м.Дунаївці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області він, керуючи автомобілем "ВАЗ 21091", реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п.18.1 ПДР, оскільки, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішохода, а також порушив вимоги п.2.1 ПДР, оскільки не пред`явив відповідні документи, а саме: посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб.

Позивач зі вказаною постановою не згоден та вважає її незаконною, оскільки стверджує, що він не вчиняв адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП., на підставі викладеного просить суд скасувати постанову серії ЕНА № 6506417 від 13 січня 2026 року про накладення на нього адміністративного стягнення за ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, у зв`язку з чим встановив підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги відповідача щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині скасування постанови щодо накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП колегія суддів зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

На виконання приписів частини п`ятої статті 14 Закону 3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 18.1 ПДР України передбачено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Відповідно до частини 1 статті 122 КУпАП проїзд пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Так, у п. 7 постанови від 13.01.2026 вказано про те, що до постанови додаються відеофіксація нагрудної бодікамери 861759 та відео зі службового автомобіля 1556.

До матеріалів справи долучено оптичний диск із відеозаписами події 13.01.2026, на які покликається апелянт обґрунтування вимог апеляційної скарги.

Апеляційним судом досліджено відповідні відеодокази та з`ясовано, що такими дійсно не підтверджується той факт, що при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу на ньому перебували пішоходи чи позивач не пропустив пішохода. Так, обабіч дороги до пішохідного переходу наближалась людина, однак за змістом відео не можливо ствердити, що вона до моменту руху автомобіля позивача намагалася перейти дорогу.

Той факт, що автомобіль, який їхав після транспортного засобу позивача, зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом і пропустив пішохода, не підтверджує порушення позивачем ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до підпункту «а» пункту 4.16 ПДР пішохід має право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора.

Пішохідний перехід - ділянка проїзної частини, острівця безпеки чи розділювальної смуги або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.38.1-5.41.2, дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч. Регульованим вважається пішохідний перехід, рух по якому регулюється світлофором чи регулювальником, нерегульованим - пішохідний перехід, на якому немає регулювальника, світлофори відсутні або вимкнені чи працюють у режимі миготіння жовтого сигналу; перевага - право на першочерговий рух стосовно інших учасників дорожнього руху; дати дорогу - вимога до учасника дорожнього руху не продовжувати або не відновлювати рух, не здійснювати будь-яких маневрів (за винятком вимоги звільнити займану смугу руху), якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість (пункт 1.10 ПДР).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти висновку, що вимога пункту 18.1 ПДР передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами саме під час руху проїзною частиною дороги, тобто з моменту, коли вони ступили на пішохідний перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу, або зупинитися.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №751/4821/17.

У справі, що розглядається встановлено, що під час проїзду позивачем пішохідного переходу, пішохід знаходився на тротуарі та не здійснював руху проїзною частиною дороги, у тому числі й пішохідним переходом.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що норми ПДР не наділяють пішохода перевагою в русі та не зобов`язують водіїв транспортних засобів виконати вимогу дати йому дорогу у разі, якщо пішохід знаходиться на тротуарі. Намір такого пішохода здійснити рух проїзною частиною по пішохідному переходу, а так само і саме лише наближення пішохода до такого переходу, не наділяє його перевагою в русі.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач здійснив рух нерегульованим пішохідним переходом, на якому не перебували пішоходи, а тому він не мав вживати дій, визначених пунктом 18.1 ПДР.

Таким чином безпідставним є притягнення позивача до відповідальності за порушення ним вказаного пункту 18.1 ПДР.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.122 КУпАП.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги позивача в частині незгоди з рішенням суду першої інстанції щодо відмови в задоволені позовних вимог про скасування постанови серії ЕНА № 6506417 від 13 січня 2026 року, винесеної поліцейським офіцером громади сектору поліцейської діяльності № 1 Кам`янець-Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майором поліції Гринишиним Вадимом Анатолійовичем, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, у виді штрафу в сумі 425 грн. з урахуванням ст.308 КАСУ колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з підпунктом «а, б, ґ» пункту 2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:

а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон);

ґ) чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат Зелена картка (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування Зелена картка.

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що водій зобов`язаний, зокрема, мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Пунктом 2.4.а Правил дорожнього руху України визначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Пунктом 2 частини 1 статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надано право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах.

Відповідальність за керування керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки визначено статтею 126 КУпАП.

Згідно з ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст.40 Закону України "Про Національну поліцію" (надалі - Закон №580-VIII), поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Надаючи оцінку оскарженій постанові у справі про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до постанови серії ЕНА № 6506417 від 13 січня 2026 року позивач порушив вимоги п.2.1 ПДР, оскільки під час зупинки на вимогу поліцейського не пред`явив відповідні документи, а саме: посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, на підставі чого на ОСОБА_1 накладенно адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, у виді штрафу в сумі 425 грн.

Колегія суддів зазначає, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Суд зауважує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка доведена в законний спосіб.

В розумінні ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновків експертів.

При цьому, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ст.73 КАС України). Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.74 КАС України).

Судом досліджено відео з фіксації нагрудної бодікамери 861759 та відео зі службового автомобіля 1556., що долучені до матеріалів справи.

Вказані відеозаписи є належними та допустимими доказами у справі, оскільки проведення відеофіксації поліцейським ґрунтується на ст.40 ЗУ «Про національну поліцію» та містить інформацію про фактичні обставини справи. На відео зафіксовано події руху транспортного засобу відповідача, зупинки транспортного засобу, процедуру складання матеріалів, із відео можливо встановити обставини, що мають суттєве значення для правильного розгляду даної справи.

З наданого відеозапису з нагрудної камери поліцейського зафіксовано, що на вимогу поліцейського позивач не надав посвідчення водія, оскільки вважав зупинку безпідставною та заперечував у порушенні ПДР.

Верховний Суд в постанові від 25.09.2019 у справі №127/19283/17 дійшов висновку, що притягнення особи до відповідальності та накладення стягнення за ст.126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами) є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання вимог ПДР не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Крім того, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п.2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. На вимогу поліцейського, зокрема на місці здійснення спеціального поліцейського контролю водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс, оскільки жодною нормою законодавства не надано право водію відмовитися від виконання згаданих обов`язків, в тому числі з підстав безпідставної зупинки його транспортного засобу. За загальним правилом водій має спочатку виконати відповідні вимоги, а потім не позбавлений права оскаржити дії працівника поліції.

Враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується, що позивачем не надано необхідних документів на вимогу поліцейського, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП.

Крім того позивач, в обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на те, що відповідачем було порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, колегія суддів не погоджується з доводами в цій частині з урахуванням наступного.

З відеозапису встановлено, що інспектором було проведено розгляд справи, оголошено, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснено права і обов`язки особи, що притягається до адміністративної відповідальності, право заявляти клопотання та порядок оскарження винесеної постанови.

Отже, наявні в матеріалах справи докази спростовують доводи апеляційної скарги позивача, що відповідачем було порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6506417 від 13 січня 2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, у виді штрафу в сумі 425 грн., складена повноважною особою, за своєю формою та змістом відповідає нормам чинного законодавства та містить адміністративне стягнення в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 126 КпАП України.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що приймаючи оскаржувану постанову, поліцейський діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами, а тому підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування постанови серії ЕНА № 6506417 від 13 січня 2026 року, винесеної поліцейським офіцером громади сектору поліцейської діяльності № 1 Кам`янець-Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майором поліції ОСОБА_2 , про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, у виді штрафу в сумі 425 грн.- відсутні.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Інші доводи позовної заяви та апеляційної скарги колегія суддів не бере до уваги, як такі що не спростовують, факт допущення позивачем порушення, що передбачає адміністративну відповідальності за ч. 1 ст. 126 КпАП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки судом встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності до вимог матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 25 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сапальова Т.В.

Судді Капустинський М.М. Шидловський В.Б.