Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №727/1577/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 727/1577/26

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

28 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці (ухвалене суддею Чебан В.М. у м. Чернівці) від 16 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

У лютому 2026 року до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 , у якій просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення, що винесена ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 04 квітня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято постанову № 143, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у сумі 17000 гривень.

Зі змісту такої постанови слідує, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним, під час дії воєнного стану протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, не уточнив свої облікові дані в один із способів: через центр надання адміністративних послуг, за допомогою електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Водночас представник позивача вважає згадувану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона винесена без достатніх на те підстав.

Зокрема зазначає, що ОСОБА_1 фактично не є військовозобов`язаним, оскільки ще 01 березня 2010 року його знято з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку, а тому останній не мав обов`язку уточнювати свої персональні дані.

Також вказує на те, що всі необхідні відомості про позивача містяться у відповідних державних реєстрах та могли бути отримані відповідачем у встановленому законом порядку без додаткового залучення позивача, у зв`язку із чим вважає, що з огляду на положення примітки до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення у відповідача не було правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Крім того, представник ОСОБА_1 стверджує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази належного виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також позивач не був присутній під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та не запрошувався на розгляд справи про адміністративне правопорушення, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

На підставі викладеного представник ОСОБА_1 просив суд першої інстанції визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 143 від 04 квітня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження у справі закрити.

За результатами розгляду такого позову Шевченківський районний суд м. Чернівці 16 квітня 2026 року ухвалив рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що 18 травня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-ІХ від 11 квітня 2024 року, яким положення абзацу 6 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» викладено в новій редакції. Зокрема цією нормою встановлено, що військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

З огляду на приписи Закону України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ суд першої інстанції дійшов висновку, що таким передбачено три способи, за допомогою яких громадяни України, які перебувають на території України та які перебувають на військовому обліку, повинні були уточнити свої персональні дані з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року включно, а саме: через центр надання адміністративних послуг, через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

При цьому суд зазначив, що чинним законодавством прямо встановлено обов`язок громадян, які перебувають на військовому обліку, у визначений строк уточнити свої персональні дані у спосіб, передбачений законом, проте такого обов`язку ОСОБА_1 не виконав, а тому вчинив порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції критично оцінив доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 не є військовозобов`язаним, оскільки відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 та є військовозобов`язаним.

Крім того, суд першої інстанції відхилив доводи представника позивача про те, що всі необхідні відомості про ОСОБА_1 містяться у державних реєстрах та могли бути отримані відповідачем без його участі, оскільки сам по собі факт наявності певної інформації у державних реєстрах не звільняє позивача від виконання передбаченого законом обов`язку.

Щодо аргументів представника позивача про недотримання відповідачем процедури накладення на позивача адміністративного стягнення, то суд зауважив, що зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення № 143 від 04 квітня 2025 року слідує, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а також був присутній під час його складання, що підтверджується особистим підписом, проставленим позивачем у зазначеному протоколі.

З огляду на наведене суд першої інстанції виснував, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 квітня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є правомірною та скасуванню не підлягає.

Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на таку скаргу

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в оскаржуваній постанові відсутні будь-які посилання на неможливість отримання відповідачем відомостей щодо ОСОБА_1 із державних реєстрів, що згідно з приміткою до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення є підставою для звільнення особи від відповідальності, в тому числі, передбаченої статтею 210-1 цього Кодексу.

Також апелянт стверджує, що ОСОБА_1 з 01 березня 2010 року знято з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку, що підтверджується військовим квитком, виданим ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому станом на день прийняття оскаржуваної постанови позивач не перебував на військовому обліку як військовозобов`язана особа, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку в особливий період.

Не погодився скаржник і з висновками суду першої інстанції, відповідно до яких неуточнення персональних даних позивачем у період з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року є порушенням правил військового обліку, так як у цей період нової мобілізації оголошено не було, а обов`язок вчинити такі дії пов`язаний виключно з уже триваючою мобілізацією.

На думку представника позивача, судом першої інстанції не враховано і того, що несвоєчасне повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.

З огляду на викладене представник апелянта вважає, що у діях його довірителя відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 квітня 2025 року № 143 підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення слід закрити.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Стислий виклад встановлених обставин

Відповідно до наявних у Реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей ОСОБА_1 перебуває на обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

20 березня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 складено протокол про адміністративне правопорушення № 143, зі змісту якого слідує, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним, у встановлений законодавством термін (в період з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року) не з`явився для уточнення своїх персональних даних до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку або до центру надання адміністративних послуг, а також не уточнив персональні дані через додаток «Резерв+», чим допустив порушення вимог частини 3 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

04 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову № 143, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено штраф у розмірі 17000 гривень.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено завдання цього кодифікованого нормативного акта, до яких віднесено охорону прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України (частина 1 статті 2 КУпАП).

У статті 9 КУпАП під адміністративним правопорушенням (проступком) розуміється протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.

Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і накладати адміністративні стягнення.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, тому особливий період в Україні триває і дотепер.

З метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 запроваджено загальну мобілізацію.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року і на даний час в Україні діє особливий період.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Згідно з абзацом 6 частини 3 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

18 травня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку № 3633-ІХ від 11 квітня 2024 року, яким положення частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу" викладено в новій редакції, згідно з якою громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Так, абзацом 4 підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Отже, громадяни України, які перебувають на території України, та які перебувають на військовому обліку, повинні були уточнити свої персональні дані з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року шляхом: прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання; прибуття самостійно до центру надання адміністративних послуг; через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.

Частина третя статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, у вигляді накладення на громадян штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними доводи представника ОСОБА_1 про те, що неуточнення персональних даних позивачем у період з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року не є порушенням правил військового обліку, оскільки частиною 3 статті 210-1 КУпАП в сукупності з приписами Закону № 3633-ІХ від 11 квітня 2024 року чітко передбачено обов`язок військовозобов`язаного уточнити свої облікові дані, а невиконання такого обов`язку тягне за собою адміністративну відповідальність.

Водночас приписами примітки до статті 210 КУпАП передбачено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Отже, у випадку можливості отримання відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки персональних даних військовозобов`язаного шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідальність, що передбачена зокрема статтею 210-1 КУпАП, не настає.

Разом із тим варто звернути увагу апелянта на те, що чинним законодавством зобов`язано саме військовозобов`язаного вчинити дії щодо уточнення своїх персональних даних у встановлений строк, які могли бути вчинені тільки ним особисто в один із визначених вище способів.

В свою чергу, держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів може перевірити чи уточнив військовозобов`язаний свої персональні дані, але обов`язок такого уточнення покладається на військовозобов`язаного.

До того ж колегія суддів зауважує, що інформаційно-комунікаційні системи, реєстри, бази даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, можуть не містити окремих даних, які необхідно було оновити до 16 липня 2024 року, зокрема, актуального номеру телефону, адреси електронної пошти тощо.

При цьому колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 на момент вчинення адміністративного правопорушення був військовозобов`язаною особою, адже відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, наявні у військовому квитку відомості про зняття позивача з військового обліку у 2010 році не можуть свідчити про відсутність у ОСОБА_1 статусу військовозобов`язаного у спірний період, оскільки такий запис відображає обставини на момент його внесення та не свідчить про фактичний стан обліку особи у період з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року.

За таких обставинслід визнати слушними висновки суду першої інстанції про те, що позивач у спірний період перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 та мав статус військовозобов`язаного, у зв`язку із чим він мав обов`язок, передбачений законодавством про військовий облік, у тому числі щодо уточнення персональних даних.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано порушення відповідачем процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності (такими порушеннями, на думку представника позивача, є відсутність доказів виклику позивача, а також складення протоколу про адміністративне правопорушення без його присутності), адже зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення № 143 від 04 квітня 2025 року слідує, що такий складався у присутності ОСОБА_1 , що підтверджується особисто проставленим ним підписом у такому протоколі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2026 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і не може бути оскаржене в касаційному порядку (частина 3 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідачЯремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.