Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №127/10446/16-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/10446/16-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сичук М.М.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

28 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувала справа № 127/10446/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці в перерахунку ОСОБА_1 пенсії у відповідності до ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці здійснити перерахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І-категорії, інваліда другої групи, захворювання якої пов`язане з наслідками Чорнобильської катастрофи згідно вимог ст.ст. 50, 54, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме основної державної пенсії у розмірі не меншому восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням вже проведених виплат.

Представником позивача подано до суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в якій він просив суд зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року у справі № 127/10446/16-а.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі № 127/10446/16-а протягом одного місяця з дня отримання суб`єктом владних повноважень цієї ухвали.

На виконання вказаної ухвали суду представником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано до суду звіт про виконання судового рішення, в якому зазначено, що пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії позивача за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та донараховано 42 035,49 грн.

Поряд з цим представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області звернув увагу на те, що суми пенсії, донараховані на виконання судових рішень, що виплачуються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету, обліковуються в автоматизованих системах обробки пенсійної документації (електронних пенсійних справах) та на їх підставі – в автоматизованій базі даних у підсистемі «Реєстр судових рішень» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України.

Відповідно, нарахована позивачу сума доплати в розмірі 42 035,49 грн підлягає виплаті за рахунок коштів Державного бюджету України. Проведення такої виплати не може бути здійснено за рахунок власних коштів Головного управління, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. Оскільки такі асигнування наразі відсутні, представник пенсійного органу зазначив, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин.

З урахуванням наведених обставин Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області просило суд прийняти звіт про виконання судового рішення у справі № 127/10446/16-а.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2025 року прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про виконання постанови Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/10446/16-а від 11.08.2016.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про накладення штрафу відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм процесуального права.

Ухвалою суду від 03 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч.ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, – а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

За змістом положень частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Особливості прийняття судом рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення регламентуються статтею 382-3 КАС України.

Так, частинами першою, другою зазначеної статті визначено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина – до Державного бюджету України.

Водночас за правилами, передбаченими абзацом 2 частини п`ятої статті 382-3 КАС України, якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Також відповідно до положень частини десятої, одинадцятої статті 382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Як вбачається з доданих до звіту про виконання судового рішення матеріалів, на виконання рішення суду у справі № 127/10446/16-а Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснено перерахунок пенсії позивача за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та донараховано 42 035,49 грн.

При цьому зі змісту звіту Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області слідує, що суми пенсії, донараховані на виконання судових рішень, що виплачуються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету, обліковуються в автоматизованих системах обробки пенсійної документації (електронних пенсійних справах) та на їх підставі – в автоматизованій базі даних у підсистемі «Реєстр судових рішень» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України. Відповідно, нарахована позивачу сума доплати в розмірі 42 035,49 грн підлягає виплаті за рахунок коштів Державного бюджету України, проведення такої виплати не може бути здійснено за рахунок власних коштів Головного управління, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань, які наразі відсутні.

Отже, з наведеного вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області фактично не було виплачено позивачу суму перерахованої пенсії у зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань з Державного бюджету України.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

За приписами пунктів 20, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Пунктом 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 (далі – Положення № 28-2) передбачено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, забезпечує, зокрема, своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Цим же пунктом Положення № 28-2 встановлено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій.

Відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги», яка набрала чинності 01 квітня 2021 року) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій та інших виплат, які згідно із законодавством проводяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з абзацом 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2 (далі – Порядок № 21-2), видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - рішення суду), плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.

Пунктом 3 Розділу VII Порядку № 21-2 встановлено, що проєкт бюджету Пенсійного фонду на плановий рік протягом двох тижнів з дня прийняття закону про Державний бюджет України на відповідний рік надсилається Міністерству соціальної політики України для погодження Міністром соціальної політики України відповідно до вимог Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2011 року № 1156).

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення пенсійних виплат за відповідною бюджетною програмою, є Міністерство соціальної політики України, а Пенсійний фонд України є відповідальним виконавцем і розпорядником коштів нижчого рівня.

Тобто, пенсійні виплати здійснюються територіальних управлінь Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Пенсійного фонду та інших джерел, визначених законодавством. Фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили.

Водночас слід зауважити, що виділення коштів з державного бюджету на фінансування бюджетної програми з виплати пенсій (у тому числі заборгованостей з пенсійних виплат, нарахованих на виконання рішень судів) не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України, а тому невиконання судового рішення в частині виплати стягувачу нарахованої суми заборгованості відбувається з причин, які не залежать від територіального органу Пенсійного фонду України.

Фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення територіальним органом Пенсійного фонду України можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Постановами Кабінету Міністрів України № 631 від 24.06.2023, №1156 від 11.10.2024, № 821 від 14.07.2025 та № 1152 від 17.09.2025 встановлено порядок та обсяги фінансування таких витрат. Відповідно, донараховані кошти в сумі 42035,49 грн. внесено до переліку боргів відповідно до Порядку № 821.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відсутня можливість самостійно формувати бюджет та виділяти кошти із державного бюджету на фінансування пенсій. Покладені судом зобов`язання на суб`єкта владних повноважень в частині саме виплати нарахованих сум пенсії можуть бути виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на територіальний орган Пенсійного фонду України, лише після надходження відповідних коштів з Державного бюджету України.

Верховний Суд у своїй постанові від 31.08.2023 по справі № 560/16807/21 наголосив, що оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України є органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, то він повинен враховувати приписи статті 116 Бюджетного кодексу України, які забороняють взяття бюджетних зобов`язань за відсутності відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків за відсутності бюджетних призначень, та Порядку, яким узгоджено механізм забезпечення виконання взятих на себе державою зобов`язань з приписами бюджетного законодавства.

Відтак, невиконання судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду у Вінницькій області в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Між тим, переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, необхідно виважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення саме цієї посадової особи від виконання рішення суду.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, від 21.11.2018 у справі № 373/436/17, від 07.11.2019 у справі № 420/70/19, від 19.02.2020 у справі № 821/1491/17, від 23.04.2020 у справі № 560/523/19, від 15.05.2020 у справі № 812/1813/18, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а та ін., невиконання боржником (пенсійним органом) судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу (пенсіонеру) за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

З урахуванням аналізу звіту Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про виконання судового рішення від 11 серпня 2016 року у справі № 127/10446/16-а, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, що обставини, повідомлені у поданому до суду звіті, свідчать про те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень було вжито належних заходів, спрямованих на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року, яке набрало законної сили. Зокрема, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області в межах своїх повноважень були вчинені дії, пов`язані з проведенням перерахунку пенсії, однак її невиплата зумовлена виключно відсутністю необхідних бюджетних асигнувань, які мали би бути виділені з державного бюджету на цю мету. Обставини фактичної не виплати позивачу пенсії пов`язані виключно з відсутністю фінансування на ці потреби, а не з умисним невиконанням судового рішення з боку Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Враховуючи наведені вище норми законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем, в межах наданих йому повноважень, виконано рішення суду, оскільки судом не встановлено того факту, що відповідач, маючи можливість здійснити виплату коштів позивачу, створює перешкоди для його виконання.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного процесуального питання правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Разом з тим апеляційний суд наголошує, що прийняття судом першої інстанції звіту боржника як і відмова у накладені на керівника боржника штрафу не звільняє відповідача (боржника) від обов`язку виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача, та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов`язання відповідача подати новий звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати приводи вважати, що він свідомо ухиляється від виконання рішення суду або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого повного виконання.

Отже, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Кузьмишин В.М. Канигіна Т.С.