Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №640/35576/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/35576/21 Суддя (судді) першої інстанції: Юхтенко Л.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, встановленого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року без застосування обмеження розміру суддівської винагороди, встановленого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням проведених раніше виплат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює на посаді судді Васильківського міськрайонного суду Київської області, з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачена сума суддівської винагороди була меншою, ніж розрахована у встановленому законом розмірі.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо обмеження сум суддівської винагороди та не виплата їх у розмірі, визначеному спеціальним законом - Законом України «Про судоустрій та статус суддів» є незаконними, оскільки обмеження суддівської винагороди здійснювалося на підставі вимог закону, які суперечили Конституції України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області за участю третіх осіб Державної судової адміністрації України та Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо обмеження ОСОБА_1 виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження розміру суддівської винагороди, встановленого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням здійснених виплат.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Державна судова адміністрація України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області подали апеляційні скарги.

Представник Державної судової адміністрації України просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року в справі №640/35576/21 і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Скарга мотивована тим, що в оскарженому рішенні має місце неповне з`ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, як наслідок рішення ухвалене з невірним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню; у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 990/235/23.

Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 640/35576/21 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У скарзі посилається на те, що Законом № 553-ІХ було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину і вказаний Закон був чинним у спірному періоді нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області, реалізовуючи функції розпорядника грошових коштів, передбачених Законом про бюджет на фінансування судів відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не є судом, який, вирішуючи спірні відносини, наділений процесуальними повноваженнями не застосовувати закон, що суперечить Конституції України. Територіальне управління позбавлене можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його конституційності, а отже позбавлене і можливості на свій розсуд обирати для застосування той чи інший закон, яким визначається розмір суддівської винагороди, яка, у свою чергу, фінансується за рахунок державного бюджету. Той факт, що в подальшому рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не може вплинути на визначення правомірності дій Територіального управління у спірних відносинах, оскільки рішення Конституційного Суду України не мають ретроспективної дії. Вищевикладене у апеляційній скарзі та висновок Великої Палати Верховного суду у справі № 990/235/23 спростовує наявність в діях відповідача протиправності, а нормативно обґрунтовані доводи свідчать про законність дій відповідача під час нарахування та виплаті позивачу суддівської винагороди.

Відзив на апеляційні скарги не надійшов.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Позивач працює на посаді судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Відповідно до листа від 19.02.2020 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області повідомило позивачу, що за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року застосовувались обмеження по заробітній платі у розмірі 10 мінімальних заробітних плат (МЗП).

Не погодившись з вказаними обмеженнями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частинами першою, другою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, установлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, установлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Указані положення Законів втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Спірним у цій справі є питання правомірності дій відповідача щодо виплати позивачу суддівської винагороди з обмеженням її розміру на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

Так, у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій у значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.

Щодо Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» колегія суддів [у межах розгляду справи №340/1916/20] зазначила, що цей Закон не може установлювати розмір винагороди судді, оскільки не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стосовно розміру суддівської винагороди). Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які попри те, що у часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).

Верховний Суд наголосив, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Зважаючи на викладене, обмеження виплати ОСОБА_1 , починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік») було неправомірним.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 640/30572/20, від 28 квітня 2022 року у справі №280/9125/20, від 9 грудня 2021 року у справі №280/6910/20.

Беручи до уваги викладене, доводи апелянтів про те, що у спірний період положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди, колегія суддів вважає необґрунтованими.

З приводу посилання апелянтів на те, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. № 10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди, колегія суддів зазначає, що у вказаному рішенні Конституційний Суд України неодноразово підкреслив, що втрачені кошти підлягають виплаті, зокрема, за період до ухвалення рішення від 28.08.2020 року № 10-р/2020.

Аргументація позивача ґрунтується на неправильному застосуванні відповідачем положень Закону № 1402-VIII, яким визначено розмір суддівської винагороди і, як наслідок, виплати цієї винагороди у значно меншому розмірі, що якраз і зумовило появу заборгованості.

Отже, доводи апелянтів про недопустимість зворотної дії у часі рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у цій справі є необґрунтованими.

Щодо посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 травня 2024 року № 990/235/23, колегія суддів зазначає, що такі не є релевантними до спірних правовідносин.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає, а доводи апелянтів, викладені у апеляційних скаргах, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан