Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №580/865/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/865/26 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність командира НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яка полягає у відмові в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у зв`язку з сімейними обставинами;

- зобов`язати командира НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України повторно розглянути рапорт з вх.№26/981/26-Вн від 4 січня 2026 року про звільнення на підставі підпункту «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з сімейними обставинами відповідно до абз. 11 п.3 ч.12 ст.26 цього Закону а саме, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за дружиною ОСОБА_2 , прийнявши відповідне рішення щодо звільнення у зв`язку з сімейними обставинами та виключення його зі списків особового складу військової частини.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військовій частині НОМЕР_2 ) за мобілізацією. Дружина позивача є інвалідом ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. У зв`язку із чим позивач звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) з рапортом про звільнення на підставі підпункту «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», до якого долучив всі необхідні документи, що підтверджують, що дружина позивача потребує стороннього догляду. За результатами розгляду рапорту відповідач повідомив, що підстави для задоволення рапорту відсутні, оскільки висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 03.12.2025 №377 не містить інформації, достатньої для прийняття обґрунтованого та законного рішення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд дійшов висновку, що позивач не надав до рапорту про звільнення необхідного пакету документів щодо підтвердження необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.

Не погодившись з таким рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 проходить військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військовій частині НОМЕР_2 ) за мобілізацією з 24.06.2022, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_3 .

Згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_4 від 21.07.2001 ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_1 .

Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №433190 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи з 21.05.2024 безтерміново, висновок про умови та характер праці - працепристосування, рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності - нагляд та лікування в г/ентеролога, невролога, сім. лікаря.

У зв`язку із тим, що за висновком лікарської консультативної комісії дружина позивача потребує постійного стороннього догляду, позивач звернувся до начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) із рапортом, в якому просив звільнити його зі служби за сімейними обставинами відповідно до абз. 11 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

На підтвердження потреби ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді, позивач додав до рапорту нотаріально завірену копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №433190 від 21.05.2024, довідку ЛКК №377 від 03.12.2025 «Про потребу постійного стороннього догляду», нотаріально завірену копію висновку №377 (форма №080-4/о) від 03.12.2025 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Листом від 16.01.2026 №08/855-26-Вих про результати розгляду вищевказаного рапорту, НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) повідомив, що висновок ЛКК від 03.12.2025 №377 не містить інформації, достатньої для прийняття обґрунтованого та законного рішення. Таким чином, підстави для задоволення вимог рапорту відсутні.

Вважаючи протиправною таку відмову відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває і до сьогодні.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частинами 3, 4, 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

У межах спірних правовідносин позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 у зв`язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за дружиною ОСОБА_2 .

За результатами розгляду вказаного рапорту відповідач повідомив, що підстави для його задоволення відсутні, оскільки висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 3 грудня 2025 року №377 не містить інформації, достатньої для прийняття обґрунтованого та законного рішення.

Відповідно до Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №433190 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи з 21 травня 2024 року безтерміново, висновок про умови та характер праці - працепристосування, рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності -нагляд та лікування в г/ентеролога, невролога, сім. лікаря.

Згідно з довідкою ЛКК №377 від 3 грудня 2025 року «Про потребу постійного стороннього догляду», висновку №377 (форма №080-4/о) від 3 грудня 2025 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, дружині позивача рекомендується отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновків про те, що позивач не надав до рапорту про звільнення необхідного пакету документів щодо підтвердження необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.

Такі висновки судова колегія погоджує з наступних підстав.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).

Згідно приписів ч.1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317, комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

Видача особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, виписки з акта огляду комісії на руки забороняється.

Форма документів, що використовується у роботі комісій, затверджується МОЗ.

З наведеного вбачається, що медико-соціальні експертні комісії за наслідком вирішення потреби осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування формують протокол засідання комісії, акт огляду, довідку та індивідуальну програму реабілітації, виписку з акта огляду комісії.

Медико-соціальна експертна комісія має повноваження визначати потребу особи у сторонньому нагляді, догляді або допомозі в межах процедури проведення медико-соціальної експертизи, тобто під час встановлення (чи перегляду) інвалідності або ступеня обмеження життєдіяльності.

У переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше свідчить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд.

У свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Як вбачається з матеріалів справи та не є спірним, позивачем не надано до НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення ОСОБА_2 потреби в будь-якому догляді, зокрема постійному.

Щодо надання висновку лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров`я, судом досліджено наступні обставини.

Згідно з наданим висновком №377 від 3 грудня 2025 року щодо ОСОБА_2 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній, останній рекомендовано соціальні послуги - отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Відповідний висновок видано Комунальним некомерційним підприємством «П`ятий Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» код ЄДРПОУ 21367489, термін дії до 3 грудня 2026 року, висновок надано для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Так, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку, до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

У разі виявлення порушень щодо таких медичних висновків про тимчасову непрацездатність ЛКК виносить на своє засідання питання щодо обґрунтованості формування такого медичного висновку про тимчасову непрацездатність.

Здійснює аналіз якості наданих медичних послуг у межах відповідного випадку тимчасової непрацездатності:

період, на який сформовано медичний висновок/-ки;

обґрунтування потреби формування нового медичного висновку в разі продовження лікування в амбулаторних умовах після стаціонарного лікування;

своєчасність направлення хворого до стаціонару при наявності медичних показань з урахуванням профілю захворювання;

правильність оформлення медичної первинно-облікової документації;

правильність відбору при направленні хворих до санаторно-курортних закладів, реабілітаційних центрів та реабілітаційних відділень санаторно-курортних і спеціалізованих закладів охорони здоров`я;

якість надання медичної допомоги;

якість ефективності спостереження, оздоровлення хворих, які часто та тривало хворіють;

внесення відміток про порушення пацієнтом режиму лікування до медичного висновку про тимчасову непрацездатність;

роботу лікуючого лікаря з вивчення і профілактики захворюваності та інвалідності;

5) надає керівнику суб`єкта господарювання за результатами вжиття заходів, визначених у підпункті 4 пункту 3 розділу II цього Порядку, аналіз якості експертизи тимчасової непрацездатності, пропозиції щодо відповідності фахівців займаним посадам, кваліфікаційним категоріям, про накладання дисциплінарних стягнень та передачу справ у слідчі органи;

6) участь у встановленому порядку у засіданнях МСЕК.

Пунктом 4 розділу ІV Порядку, передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;

висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я», затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення.

Згідно з пунктами 1-12, Інструкція визначає порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - Висновок).

Висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги.

Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974.

Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.

У пунктах 1 та 2 Висновку зазначаються: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження (число, місяць, рік) особи згідно з даними документа, що засвідчує особу (паспорт громадянина України, ID-картка), або документа, що засвідчує статус особи (посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення про взяття на облік бездомної особи). У пункті 3 Висновку зазначається місце проживання особи. У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Висновок підписується членами лікарської комісії, із проставленням дати видачі, після чого завіряється печаткою закладу охорони здоров`я.

Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі. Строк зберігання Висновку - 3 роки.

З наведеного вбачається, що висновок №377 (форма №080-4/о) від 3 грудня 2025 року щодо ОСОБА_2 призначений лише для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Відомостей щодо необхідності встановлення ОСОБА_2 постійного догляду наведений висновок лікарської комісії не містить (а.с.9).

Крім того, такий висновок №377 є строковим (до 3 грудня 2026 року), що не відповідає правовій природі постійного догляду, оскільки такий передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження.

Отже, позивачем не надано до відповідача висновку лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров`я про потребу ОСОБА_2 в постійному догляді.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що позивач не надав до рапорту про звільнення документів щодо підтвердження необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.

Щодо посилання апелянта на висновки Верховного Суду у справі № 560/17590/24, колегія суддів зазначає, що своєю постановою касаційний суд направив справу на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду та правозастосовні висновки не формував.

В частині посилань апелянта на підпункт 22 пункту 5 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170, колегія суддів врахувала альтернативну можливість подання особою висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді для осіб з інвалідністю II групи та акцентує увагу на необхідності зазначення такої інформації у документах безпосередньо.

У спірному випадку, ні документи медико-соціальної експертної комісії, ні лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я не містили інформації про потребу ОСОБА_2 в постійному догляді.

Щодо довідки лікарсько-консультативної комісії №377 від 3 грудня 2025 року «Про потребу постійного стороннього догляду» колегія суддів зауважує, що її зміст не корелюється зі змістом висновку №377 від 3 грудня 2025 року щодо ОСОБА_2 . Крім того, інформація щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю лише у формі висновку №080-4/о.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно з приписами ч. 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан