Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №463/2524/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року

м. Рівне

Справа № 463/2524/25

Провадження № 22-ц/4815/380/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.

секретаря судового засідання: Хлуд І.П.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач: ОСОБА_1

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мунтяну І.І. на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2025 року, ухвалене в складі судді Ведяніної Т.О., дата повного тексту рішення відсутня, у справі № 463/2524/25,

в с т а н о в и в:

В березні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 25 жовтня 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 у формі електронного документу було укладено договір №3237083 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» надало відповідачу кредит у сумі 19999,96 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в порядку та строки, визначені договором.

13 вересня 2023 року права грошової вимоги за вказаним кредитним договором відступлені ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підставі договору факторингу №ККЛУ-13092023.

Вказує, що відповідач умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів не виконав, внаслідок чого допустив заборгованість у розмірі 123877,69 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 19999,96 грн та заборгованості за відсотками 103877,73 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №3237083 від 25 жовтня 2022 року в розмірі 123877,69 гривень та понесені судові витрати.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3237083 від 25 жовтня 2022 року в сумі 123877 гривень 69 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 2422 гривні 40 копійок сплаченого судового збору та 5000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Мунтяну І.І. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вимога кредитора про нарахування та сплату відсотків не відповідає передбаченим у ч.3 ст.509 та ч.1, 2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Вважає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 103877,73 грн не є співмірною сумі кредиту в розмірі 20000,00 грн.

Вказує, що судом першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу не повністю враховано факт розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, предмет спору, складність справи, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн не є спів мірними та підлягають зменшенню.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.

В частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення відповідає в повній мірі.

Установлено, що 25 жовтня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір про споживчий кредит № 3237083, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти в сумі 20000,00 грн (п. 1.2 договору) строком на 360 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, знижена процентна ставка становить 1,29%. Загальна вартість кредиту становить 163280,00 грн за стандартною ставкою та 161887,00 грн з урахуванням періоду застосування зниженої ставки.

Договір № 3237083 від 25 жовтня 2022 року укладений в електронній формі та підписаний відповідачем аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора за номером телефону , що підтверджується довідкою про ідентифікацією, долученою позивачем до матеріалів справи.

Факт перерахування кредитних коштів відповідачу підтверджується довідкою, виданою ТОВ «Пейтек Україна», відповідно до якої, через систему іPay.ua на картковий рахунок НОМЕР_1 було зараховано 20 000,00 грн. Номер даної картки був наданий відповідачем при укладення договору.

Підтвердженням укладення відповідачем договору є також паспорт споживчого кредиту, графік платежів , який є додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту.

28 червня 2023 року, 04 липня 2023 року, 10 липня 2023 року, 18 липня 2023 року, 26 липня 2023 року між сторонами ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 були укладені додаткові договори про прощення (аналювання) боргу до кредитного договору №3237083.

13 вересня 2023 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» уклали Договір факторингу №ККЛУ-13092023, згідно умов якого ТОВ ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являються боржниками ТОВ «Лінеура Україна».

Як вбачається з копії платіжної інструкції № 72659 від 13 вересня 2023 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», на рахунок ТОВ «Лінеура Україна» за договором факторингу №ККЛУ-13092023 від 13 вересня 2023 року було сплачено загальну суму - 1 119 781,83 грн.

Згідно реєстру боржників до договору відступлення, до ТОВ ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором № 3237083 від 25 жовтня 2022 року, укладеного з ОСОБА_1 на загальну суму заборгованості 123877,69 грн, що складається з тіла кредиту в розмірі 19999,96 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 103877,73 грн.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Убачається, що договір про надання кредиту №3237083 від 25 жовтня 2022 року підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора А088, тобто укладання правочину між сторонами підтверджено належними та допустимими доказами.

Доводи апелянта про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення суми заборгованості за нарахованими процентами є неспівмірною з сумою кредиту і не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи не заслуговують на увагу у зв`язку з наступним.

Встановлено, що нарахування процентів за користування позикою здійснювалось відповідно до п.1.4.2 договору №3237083 від 25.10.2022 року, а саме: у період з 25.10.2022 року по 04.11.2022 року було застосовано знижену процентну ставку 1,29% у розмірі 258.7 грн щоденно. Оскільки позичальник не виконав умови договору щодо застосування зниженої процентної ставки, то з 05.11.2022 року по 13.09.2023 року відсотки нараховувались за стандартною процентною ставкою 1.99% у розмірі 398 грн щоденно відповідно до п. 1.4.1. кредитного договору.

Умови кредитного договору містять в собі графік платежів, який передбачає вчасне виконання своїх зобов`язань позичальником та сплату процентів за зниженою процентною ставкою. У разі якби відповідач вчасно сплачував проценти за користування кредитними коштами та повернув тіло кредиту, то не утворилося б великої суми заборгованості, яку він вважає несправедливою.

Отже, сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування з 25 жовтня 2022 року по 13 вересня 2023 року за користування кредитними коштами.

Окрім того, з 14 вересня 2023 року позивач припинив нарахування відсотків, оскільки строк дії договору закінчився, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості (а.с. 50).

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору можуть бути визнані несправедливими виключно за наявності доказів істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, який виник усупереч принципу добросовісності. Сам по собі розмір нарахованих процентів, якщо він прямо передбачений договором та був відомий споживачу на момент його укладення, не є безумовною підставою для визнання таких умов несправедливими.

Згідно частини 5 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно частини 7 вказаної статті положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не було заявлено зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним або частково недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитом.

Проценти нараховані за користування кредитом і не є відповідальністю за порушення зобов`язання.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що відповідно до пунктів 1.4.1 та 1.4.2 кредитного договору, позивач обґрунтовано нараховував проценти в розмірі 123877,69 грн в межах строку, визначеного п. 1.3 кредитного договору, що, зокрема, відображено у розрахунку заборгованості (а.с.45-50).

Колегія суддів зазначає, що розрахунок заборгованості містить розмір процентної ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі, окремо по процентах, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань, а тому він є належним та допустимим доказом заборгованості за договором. Даних на його спростування матеріали справи не містять.

За змістом частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Апеляційний суд зауважує, що в укладеному між сторонами кредитному договорі повно, чітко та однозначно викладена вся інформація, необхідна для усвідомлення споживачем потенційного обсягу його зобов`язання, зокрема, але не виключно, шляхом зазначення процентної ставки за користування кредитом, реальної процентної ставки та орієнтовної вартості кредиту.

Положеннями частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

З аналізу кредитного договору вбачається, що кредитором було виконано приписи вищенаведених норм. Договір укладений за участю і згодою позичальника й, відповідно, не порушує жодного принципу договірних зобов`язань та не містить несправедливих умов.

Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТОВ «Кредит-Капітал» діяло недобросовісно, вводило його в оману, приховувало істотні умови договору або будь-яким чином примушувало його до укладення договору про надання кредиту №3237083 від 25 жовтня 2022 року на невигідних для нього умовах.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3237083 від 25 жовтня 2022 року у розмірі 123877,69 грн, з яких: 19999,96 грн заборгованість за тілом кредиту; 103877,73 грн заборгованість за відсотками.

Щодо доведеності позивачем розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.

Апеляційний суд вважає безпідставними аргументи апеляційної скарги про те, що розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн не є співмірним зі складністю справи та не відповідає витраченому часу та проведеній роботі у зв`язку з наступним.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат(постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц зроблено висновок, що «саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підтвердження витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн., надав копію договору про надання правової допомоги №0103 від 01.03.2024 року (а.с.62); копію ордера № 1266140 від 01.03.2024 року, копію свідоцтва адвоката про право на зайняття адвокатською діяльністю №2093 (а.с.64); копію детального опису наданих послуг від 13 лютого 2025 року (а.с.63) та копію витягу із замовлення №24 до договору про надання правової допомоги №0103 від 01.03.2024 року на суму 5000,00 грн (а.с.62).

Наявні у матеріалах справи докази свідчать, що адвокатом були надані позивачу послуги на суму 5000,00 грн і ця сума є співмірною із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами). Так, адвокатом були виконані такі роботи: консультація клієнта, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції клієнта, складення позовної заяви.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач із заявою про зменшення судових витрат на правову допомогу не звертався.

Таким чином, беручи до уваги складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених позивачем в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мунтяну І.І. залишити без задоволення.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2025 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 28 травня 2026 року.

Головуючий суддя: Гордійчук С.О.

Судді: Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.