Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №935/2267/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №935/2267/25 Головуючий у 1-й інст. Щербаченко І. В.

Категорія 23 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

з участю секретаря

судового засідання Лугини О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 935/2267/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «АННА-К» про розірвання договору оренди землі,

за апеляційною скаргою представника Приватного підприємства «АННА-К» - Крейса Олександра Казимировича на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Щербаченко І.В. у місті Коростишеві,

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив:

- розірвати договір оренди землі від 13 березня 2023 року, кадастровий номер 1822583600:14:000:0041 земельної ділянки площею3,3554 га, укладений між ним та ПП «АННА-К», зареєстрований у Державному реєстрі речових прав 20 квітня 2023 року;

- стягнути з ПП «АННА-К» на його користь плату за орендну земельної ділянки за період з 2023 по 2024 рік в розмірі 12 000 грн та сплачений судовий збір в сумі 2422,4 грн.

Позов мотивував тим, що він є власником вищевказаної земельної ділянки, яка знаходиться на території Кропивнянської сільської ради Коростишівського району Житомирської області.

13 березня 2023 року між ним та ПП «АННА-К» укладено договір оренди землі, 3 предметом якого є дана земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3554 га. Право оренди зареєстровано в державному реєстрі.

Вказував, що строк договору оренди землі становить 10 років, тобто до 2033 року. Орендна плата складає 6000 грн на рік, але в будь – якому разі не менше від 5-ти відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Нормативно - грошова оцінка земельної ділянки становить 96077,70 грн.

Стверджував, що відповідач не сплатив орендну плату за 2023 та 2024 роки, проте продовжує використовувати земельну ділянку. Тому, просить розірвати договір оренди землі та стягнути орендну плату.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 лютого 2026 року позов задоволено частково. Розірвано договір оренди землі від 13 березня 2023 року, з кадастровим номером земельної ділянки 1822583600:14:000:0041, площею 3,3554 га, який укладений між ОСОБА_1 та ПП «АННА-К». В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі, представник відповідача просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Представник зазначає, що на момент звернення Позивача до суду з цим позовом Відповідачем вже було сплачено орендну плату за 2023 - 2024 роки. При цьому, за 2023 рік Позивач отримав 5 000,00 грн готівкою 08 травня 2023 року, за 2024 рік - 18000,00 грн у квітні 2025 року. Тобто, за 2023 рік був факт часткового виконання зобов`язання (недоплата).

Вказує, що за 2024 рік мало місце прострочення виконання грошового зобов`язання. Таке прострочення було зумовлене об`єктивними обставинами, які не залежали від волі Орендаря. Зокрема, складним матеріальним становищем підприємства, що виникло внаслідок триваючих бойових дій на території України. Зазначені обставини спричинили суттєве ускладнення господарської діяльності підприємства, порушення логістичних ланцюгів постачання, перебої у транспортуванні товарів та матеріалів, збільшення витрат на ведення господарської діяльності, а також загальне зниження платоспроможності контрагентів.

Зазначає, що місцевий суд не врахував того, що Відповідач є добросовісним орендарем та зацікавлений в збереженні орендних відносин про що свідчить факт повного погашення заборгованості.

Допущені Відповідачем порушення умов договору не можуть вважатися істотними у розумінні частини другої статті 651 ЦК України.

Позивач фактично отримав орендну плату у повному обсязі, причому у розмірі, що перевищує передбачений умовами договору, а відтак не був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору оренди землі.

При цьому жодної шкоди чи збитків Позивачу завдано не було, що виключає можливість застосування такого крайнього заходу реагування, як розірвання договору.

Крім того, Позивач не позбавлений можливості захистити свої права іншим, більш ефективним та пропорційним способом. Зокрема, шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період несвоєчасної сплати орендної плати. Такий спосіб захисту є ефективним та співмірним, забезпечує відновлення можливого порушеного права Позивача та не призводить до порушення балансу інтересів сторін договірних правовідносин.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

У судовому засіданні, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та надав пояснення, які відповідають доводам поданої скарги.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи позивач в судове засідання не з`явився, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у його відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що ПП «АННА-К» не виконало свого обов`язку щодо своєчасного внесення орендної плати у встановленому розмірі та строк, що є систематичною несплатою орендної плати. Той факт, що на момент розгляду справи орендар погасив заборгованість за орендною платою не впливає на право орендодавця вимагати розірвання договору, як на підставі частини 2 статті 651 ЦК України, так і на підставі пункту «д» частини1 статті 141 ЗК України

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Установлено та стверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1822583600:14:000:0041, з площею 3,3554 га, для ведення товарного сільського господарського виробництва, яка знаходиться на території Кропивнянської сільської ради Коростишівського району Житомирської області (ділянка № НОМЕР_1 ), що підтверджується копією державного акту серії ЖТ № 142417 (а.с.7).

13 березня 2023 року між ОСОБА_1 та ПП «АННА-К» було укладено договір оренди землі строком на 10 років. Об`єктом оренди є вищевказана земельна (а.с.89).

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 13 березня 2023 року, ОСОБА_1 передав ПП «АННА-К» в строкове платне користування вказану земельну ділянку (а.с.10).

Відповідно до пункту 8 договору оренди, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі і становить 6000 грн за один календарний рік оренди, але в будь-якому випадку не менше 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Нормативно – грошова оцінка земельної ділянки складає 96077,70 грн.

Орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року оренди (пункт 10 договору).

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 17 липня 2025 року вбачається, що 13 березня 2023 року зареєстровано за ПП «АННА-К» право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1822583600:14:000:0041 (а.с.11-12).

Встановлено, що ОСОБА_1 від орендаря у травні 2023 року отримав 5000 грн та у квітні 2025 року 18 000 грн, що підтверджується відомістю на виплату готівки (а.с.32, 33).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України, визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (абзац перший частини першої та частина друга стаття 792 ЦК України).

За частиною першою статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, підставами для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (далі Закон), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За положеннями статті 25 Закону орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

У пункті 8 договору оренди землі прописано, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та становить 6 000 грн за один календарний рік оренди, але в будь-якому випадку не менше 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Також за положеннями пункту 10 договору оренди землі сторонами досягнута домовленість про те, що орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року оренди.

Натомість, у квітні 2024 року та травні 2025 року ОСОБА_2 (керівник ПП «АННА-К») здійснив грошовий переказ коштів у розмірі 5000,00 грн та 18 000,00 грн на ім`я Єфіменка О.В. (а.с.32, 33).

Із матеріалів справи вбачається, що надані сторонами докази на стадії розгляду спору судом першої інстанції не містять підтвердження виконання ПП «АННА-К» обов`язку сплати орендного платежу до 31 грудня 2023 та до 31 грудня 2024 року відповідно за 2023 рік та 2024 рік (строк передбачений сторонами у договорі).

Долучені під час розгляду справи в місцевому суді відомості на виплату, які підтверджують сплату відповідачем у 2024 та 2025 роках орендної плати за попередні два роки (2023 - 2024) після звернення позивача із цим позовом до суду, свідчить про прострочення виконання відповідачем зобов`язання зі сплати орендної плати за два поспіль роки, що створило системність.

Беззаперечних доказів того, що відповідач щороку до звернення позивача із цим позовом до суду вживав заходів щодо сплати орендної плати за договором оренди за місцем проживання орендодавця матеріали справи також не містять.

Отже, суд першої інстанції, оцінивши у відповідності до положень статті 89 ЦПК України, докази, які надані сторонами на засадах змагальності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у ПП «АННА-К» не було перешкод у здійснені виплати орендної плати за допомогою поштових сервісів чи будь-яким іншим чином не забороненим законодавством України, але відповідач здійснив оплату заборгованості з орендної плати під час розгляду справи судом.

Оскільки ПП «АННА-К» не виконало свого обов`язку щодо своєчасної сплати орендної плати у встановленому розмірі та строк, чим допустив систематичну несплату орендної плати за 2023 та 2024 роки, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що орендодавець вправі вимагати розірвання договору оренди землі на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України.

Відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, зокрема прострочення виконання. При цьому закон не ставить можливість розірвання договору у залежність від того, чи була заборгованість погашена після допущеного порушення.

Посилання апелянта на складне матеріальне становище підприємства, бойові дії та ускладнення господарської діяльності не звільняють його від обов`язку належного виконання договірних зобов`язань.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності форс-мажорних обставин, саме у розумінні статті 617 ЦК України та положень Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також доказів того, що такі обставини об`єктивно унеможливлювали своєчасне внесення орендної плати. Посилання на складнощі у здійсненні господарської діяльності не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про відсутність істотного порушення договору у розумінні частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України систематична несплата орендної плати є самостійною підставою для припинення права користування земельною ділянкою та розірвання договору оренди землі. При цьому для розірвання договору достатнім є встановлення факту систематичного неналежного виконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати.

Верховний Суд у своїх правових висновках неодноразово зазначав, що систематична сплата орендної плати не у повному обсязі або з порушенням установлених договором строків є істотним порушенням умов договору оренди землі та підставою для його розірвання незалежно від подальшого погашення заборгованості, оскільки орендодавець позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме — своєчасного отримання плати за користування належною йому земельною ділянкою.

Твердження апелянта про те, що Позивач не зазнав збитків, не спростовує факту порушення умов договору. Для розірвання договору оренди землі у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати закон не вимагає обов`язкового доведення завдання збитків чи шкоди орендодавцю.

Посилання скаржника на можливість захисту права шляхом стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних також є безпідставними, оскільки застосування одного способу захисту не виключає права особи на застосування іншого способу, передбаченого законом. Обрання способу захисту порушеного права належить позивачу. Наявність у Позивача права на стягнення штрафних санкцій не позбавляє його права вимагати розірвання договору у разі істотного порушення його умов орендарем.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди землі, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків. Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності необхідно оцінювати поведінку суб`єкта права як добросовісної або недобросовісної.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі №914/1954/20).

У постанові КЦС ВС від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17 зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду – без змін.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «АННА-К» - Крейса Олександра Казимировича залишити без задоволення, а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 лютого 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 26 травня 2026 року.