Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №159/4456/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/4456/25 Головуючий у 1 інстанції: Смалюх Р. Я.

Провадження № 22-ц/802/489/26 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

секретар с/з Черняк О. В.,

з участю:

представника позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_1 , на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_4 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, який обґрунтувала тим, що їй на праві власності належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 травня 2025 року. Відповідачу ОСОБА_2 у цій квартирі на праві власності належить 3/4 частки. Проте останній створює їй незаконні перешкоди у користуванні квартирою, не надає дублікат ключів від вхідних дверей, не допускає до квартири.

Покликаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд зобов?язати відповідача усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом передачі їй ключів від квартири та забезпечення безперешкодного доступу до жилого приміщення.

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про оплатне припинення права власності ОСОБА_4 на 1/4 частку у спірній квартирі та визнання за ним права власності на всю квартиру.

Свій зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтував тим, що частка відповідачки ОСОБА_4 у спірній квартирі є незначною, не може бути виділена в натурі (16,525 кв. м загальної площі при найменшій кімнаті 10,3 кв. м); спільне володіння квартирою є неможливим через ворожнечу, що підтверджується численними заявами до поліції, кримінальними провадженнями. Крім того спірна квартира є неподільною.

ОСОБА_2 вніс на депозитний рахунок суду компенсацію у розмірі 401 625 грн згідно з експертною оцінкою.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 лютого 2026 року у цій справі у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спірній квартирі задоволено.

Ухвалено припинити право власності ОСОБА_4 на 1/4 частку у квартирі АДРЕСА_1 та виплатити ОСОБА_4 компенсацію вартості замість її частки у квартирі АДРЕСА_1 у розмірі 401 625,00 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4 016 грн.

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 через свого представника Ковальчука В. С. подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 зазначає, що, на його думку, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У судовому засіданні представник позивачки за первісним позовом ОСОБА_4 – адвокат Ковальчук В. С. апеляційну скаргу підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та його представник адвокат Хомич А. В. апеляційну скаргу заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивачка ОСОБА_4 у судове засідання не з?явилася, хоча у встановленому законом порядку була повідомлена про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у її відсутності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивачки за первісним позовом ОСОБА_4 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Судом за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 в порядку спадкування набула право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 09 травня 2025 року та витягом з Державного реєстру речових прав (а. с. 9, 10).

Відповідачу за первісним позовом ОСОБА_2 у цій квартирі на праві власності належить 3/4 частки квартири.

Згідно з копією технічного паспорта, складеного 08 квітня 2025 року Комунальним підприємством «Волиньпроект» Волинської обласної ради, спірна квартира складається із трьох житлових кімнат та кухні, житлова площа 38,9 кв. м, загальна площа – 66,1 кв. м (а. с. 74-78).

У вказаній квартирі зареєстрований відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 , а з 09 травня 2025 року у цій квартирі зареєстрована позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 .

Між сторонами існують неприязні відносини, що підтверджується як поясненням сторін, так і зверненням позивачки і відповідача до правоохоронних органів.

Згідно з висновком про вартість майна, зробленим суб?єктом оціночної діяльності – фізичної особи – підприємця ОСОБА_5 , ринкова вартість спірної квартири станом на 23 липня 2025 року складає 1 606 500,00 грн, ринкова вартість 1/4 частки об?єкта оцінювання станом на 23 липня 2025 року складає 401 625,00 грн (а. с. 50, 51).

Відповідно до висновку судової будівельно – технічної експертизи від 04 серпня 2025 року згідно з вимогами нормативно – правових актів у галузі будівництва, що передбачені пунктами 5.18-5.81 ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» провести розподіл між двома співвласниками у розмірі 1/4 та 3/4 частини квартири АДРЕСА_2 , технічно неможливо (а. с. 110-119).

03 вересня 2025 року та 04 вересня 2025 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 вніс на депозитний рахунок Ковельського міськрайонного суду Волинської області грошові кошти на загальну суму 401 625,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією на переказ коштів № 59 від 03 вересня 2025 року та квитанцією до платіжної інструкції № 102 від 04 травня 2025 року.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини 1, 2 статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин 1-3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1–3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Таким чином, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи і технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року у справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року у справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16751/18.

У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15 (провадження № 61-4860св18), від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21 (провадження № 61-1592св23), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23), від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14 (провадження № 61-6980св22) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники – відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Правомірність дій суду при встановленні вказаних вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципам об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову інших співвласників необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1–3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є частка відповідача незначною і чи може бути виділена в натурі, або річ є неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_4 , та факт попереднього внесення позивачами вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду із зустрічним позовом про припинення права власності на частину у спільному майні на підставі статті 365 ЦК України, ОСОБА_2 просив суд припинити право власності відповідачки ОСОБА_4 на 1/4 частку спірної квартири, стягнувши з нього вартість такої частки, а також просив визнати за ним право власності на 1/4 частку вказаного нерухомого майна.

Як на обґрунтування підстав позову ОСОБА_2 посилався на те, що між ним і ОСОБА_4 склалися неприязні стосунки, частка відповідачки у спільному майні є незначною, виділ такої частки у натурі є неможливий, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача.

При цьому судом встановлено наявність передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 365 ЦК України підстав для припинення права відповідача на частку в спільному майні, оскільки така частка є незначною, не може бути виділена в окремий об`єкт нерухомого майна, що свідчить про неподільність спірного нерухомого майна, а також встановлено, що спільне володіння і користування майном є неможливим у зв`язку з неприязними стосунками, які склалися між сторонами.

Крім того судом першої інстанції встановлено, що загальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 66,1 кв. м, житлова площа – 38,9 кв. м, відповідно 1/4 частка квартири, власником якої є позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 , становить лише 16,525 кв. м загальної площі та 9,725 кв. м житлової площі.

Водночас судом встановлено, що позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 зареєструвала своє місце проживання у спірній квартирі лише 09 травня 2025 року, а до цього часу з 03 липня 2017 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , де фактично зараз і проживає, а до цього часу з 29 лютого 2008 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивачка ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 13 жовтня 1990 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.

Судом також встановлено, що чоловіку позивачки за первісним позовом ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_3 та житловий будинок АДРЕСА_4 .

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21) зробила висновок, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За положеннями частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин суд першої інстанції, належним чином дослідивши подані сторонами докази, встановивши обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки належна позивачці за первісним позовом ОСОБА_4 частка у праві на квартиру не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною річчю, спільне володіння і користування нерухомим майном співвласниками є неможливим, а припинення права ОСОБА_4 на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам такого співвласника, а з огляду на факт попереднього внесення ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду вартості частки позивачки за первісним позовом ОСОБА_4 у спільному нерухомому майні, то наявні визначені частиною 1 статті 365 ЦК України підстави для припинення права власності ОСОБА_4 на частку у спільному майні за вимогою іншого співвласника ОСОБА_2 .

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що у зв?язку із задоволенням зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні у задоволенні первісного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування спірною квартирою слід відмовити.

На увагу колегії суддів не заслуговують доводи апеляційної скарги про те, що конструкція статті 365 ЦК України може застосовуватися лише з моменту виникнення між сторонами спору про право власності на відповідну частку у майні, а тому, як вважає представник позивачки за первісним позовом ОСОБА_4 – ОСОБА_1 , застосування цієї підстави судом першої інстанції є передчасним.

За матеріалами справи судом встановлено, що саме ОСОБА_4 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спільним майном і лише після цього ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді