Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №494/240/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 494/240/25

Головуючий І інстанції: Скупінська О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 12.05.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

30.01.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Березівського районного суду Одеської області із адміністративним позовом до Укртрансбезпеки, в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову відповідача від 21.01.2025р. №ПШ115425 про застосування до нього адміністративно-господарського штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.01.2025р. відповідачем винесено спірну постанову №ПШ115425 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу. Позивач не згоден з постановою, вважає її протиправною, незаконною, та такою, що підлягає скасуванню, адже необхідність в документах, які не були надані при проведенні перевірки (схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду), передбачені виключно при умові здійснення регулярних пасажирських перевезень на маршруті. У той же час, жоден з регулярних маршрутів за позивачем не закріплений та регулярні пасажирські перевезення в розумінні чинного законодавства, він не здійснює.

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 04.02.2025р. дану справу передано за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 11.06.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2025р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

24.06.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

14.08.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

09.12.2024р. посадовою особою Укртрансбезпеки в пункті габаритно-вагового контролю на а/д М-14 Одеса-Мелітополь (21 км + 434 м) на підставі направлення на рейдову перевірку від 05.12.2024р. №000050, здійснено перевірку транспортного засобу марки «БАЗ А079.19», державний номерний знак « НОМЕР_1 », водієм якого був позивач - ОСОБА_1 .

За результатом проведеної перевірки, 09.12.2024р. Укртрансбезпекою було виявлено порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевезення пасажирів за маршрутом с. Ряснопіль - м. Одеса за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.39 Закону, а саме: схеми маршруту, розкладу руху, таблиці вартості проїзду.

За результатами виявлених порушень складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом №АР090347 від 09.12.2024р.

На підставі вказаного Акту перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом від 09.12.2024р. №АР 090347 начальником Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області було винесено постанову - про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ115425 від 21.01.2025р., якою до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн.

Не погоджуючись із правомірністю винесеної відповідачем постанови від 21.01.2025р. №ПШ115425, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог та, як наслідок, відсутності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. №2344-III.

Статтею 6 Закон № 2344-III встановлено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст.6 вказаного вище Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. за №1567 затверджено «Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті», що визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів стосовно організації перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

За п.2 Порядку №1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Пунктом 3 Порядку №1567 визначено, що органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Відповідно до п.1 «Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. за №103), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» від 02.12.2021р. за №1579-р було вирішено погодитися з пропозицією Міністерства інфраструктури щодо утворення територіальних органів Укртрансбезпеки як структурних підрозділів апарату Служби, реорганізувавши шляхом поділу відповідні міжрегіональні територіальні органи зазначеної Служби за переліком згідно з додатком.

Так, Додатком до Розпорядження за №1579-р передбачено утворення територіального органу Укртрансбезпеки - Відділ державного нагляду (контролю) в Одеській області внаслідок реорганізації шляхом поділу Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.

Тобто, Відділ державного нагляду (контролю) в Одеській області є територіальним органом Укртрансбезпеки, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, який уповноважений здійснювати державний нагляд та контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті, серед іншого, шляхом здійснення рейдових перевірок та притягнення до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з п.15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених ст.ст.39 та 48 Закону №2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом, додержання водієм режиму праці, відпочинку, виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

При цьому, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3, що встановлено п.21 Порядку №1567.

Колегія суддів зазначає, що під час здійснення перевірки відповідачем виявлено порушення ст.60 Закону №2344-ІІІ, а саме: при перевезенні регулярних пасажирських перевезень перевізник не забезпечив водія оформленими схемою маршруту, розкладу руху та таблиці вартості проїзду, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 вказаної статті - перевезення пасажирів за відсутності за момент проведення перевірки документів, що визначені ст.39 цього Закону, що було зафіксовано в акті від 11.02.2023р. №351512.

Як передбачено ст.34 Закону №2344-ІІІ, автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення визначені у ст.39 Закону №2344-III.

Відповідно до цієї статті автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

За правилами абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, що визначені у ст.ст.39 та 48 вказаного Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, відсутність або ж не пред`явлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документів (одного з них) тягне за собою відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що покладається на автомобільного перевізника.

Як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, до позивача, як до «перевізника», застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. - за відсутність у водія під час здійснення нерегулярних пасажирських перевезень схеми маршруту, розкладу руху, таблиці вартості проїзду та квитково-касового листа, що чітко передбачено нормами абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III.

Разом із цим, звернення позивача до суду із даним адміністративним позовом зумовлено саме тим, що жодний маршрут за ним законодавчо врегульованим порядком не закріплений, а регулярні пасажирські перевезення, в розумінні відповідних нормативно-правових актів, він не здійснює. При цьому, в апеляційній скарзі позивач звернув увагу на аналогічні обставинию

Визначаючись щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів вказує, що за визначенням, наведеним у ст.1 Закону №2344-III, «автомобільним перевізником» вважається фізична чи юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, а автомобільним самозайнятим перевізником - фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі або ж за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв.

При цьому, регулярні пасажирські перевезення - це перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень.

Положеннями ст.29 Закону №2344-III також визначено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Так, наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.05.2010р. №278 затверджений «Порядок розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту», який встановлює вимоги до паспортів автобусних маршрутів регулярних та регулярних спеціальних перевезень, процедуру розроблення, погодження та затвердження таких паспортів.

Згідно з п.1.2 Порядку №278, перевізник - це юридична або ж фізична особа, яка на підставі одержаної ліцензії надає послуги з перевезення пасажирів автобусами.

Схема автобусного маршруту - нанесена на карту автомобільних доріг відповідної місцевості або на її фрагмент чи на план міста або на його фрагмент лінія шляху проходження маршруту.

У відповідності до п.1.3 Порядку №278, автомобільний перевізник повинен забезпечити водія автобуса, що здійснює перевезення пасажирів за маршрутом регулярних перевезень, - таблицею вартості проїзду (крім міських перевезень), схемою маршруту та копією затвердженого організатором перевезень розкладу руху.

Як передбачено п.1.4 Порядку №278, схема маршруту та розклад руху регулярних перевезень або відповідний примірник паспорта регулярних спеціальних перевезень пред`являються водієм автобуса під час здійснення перевезень пасажирів та перевізником за його місцезнаходженням для перевірки представникам Укртрансбезпеки під час здійснення ними державного контролю та працівникам уповноважених підрозділів Національної поліції України.

Пунктом 2.1 Порядку №278 встановлено, що паспорт маршруту включає:

- схему маршруту;

- характеристику маршруту, у тому числі відомості щодо усіх залізничних переїздів, через які проходить автобусний маршрут (у разі їх наявності);

- копію затвердженого організатором розкладу руху автобусів;

- графік режиму праці та відпочинку водіїв;

- таблицю вартості проїзду, затверджену перевізником (для регулярних перевезень);

- список пасажирів (для регулярних спеціальних перевезень), перевезення яких визначено договором про регулярні спеціальні перевезення і які застраховані в установленому законодавством порядку, крім маршрутів регулярних спеціальних перевезень у межах населеного пункту та маршрутів, що виходять за межі території населеного пункту, протяжність яких не більше ніж 50 км, туристично-екскурсійних перевезень, а також перевезення осіб, що перетинають лінію розмежування в Донецькій і Луганській областях та адміністративний кордон між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю;

- відомості про зміни на маршруті;

- умови здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень);

- акт відповідності паспорта автобусного маршруту умовам здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень);

- договір про надання послуг (для регулярних спеціальних перевезень);

- відомості про виявлені порушення умов здійснення перевезень пасажирів, що розміщуються на зворотному боці титульного аркуша паспорта (для регулярних спеціальних перевезень).

Так, у паспорті маршруту зазначають назву маршруту, яка складається з назв початкового та кінцевого пунктів маршруту (зупинок), а для приміських, міжміських автобусних маршрутів загального користування - з назв автостанцій, у разі їх відсутності - з назв зупинок, передбачених розкладом руху.

Згідно з пп.2.4.1 та 2.4.2 п.2.4 Порядку №278, розклад руху автобусів включає: для міських та приміських маршрутів регулярних перевезень, що працюють у режимі маршрутного таксі: номер рейсу (маршруту); час відправлення автобуса з початкової зупинки, год. хв.; час прибуття на кінцеву зупинку, год. хв.

Для міських та приміських маршрутів регулярних перевезень, що працюють у звичайному та експресному режимі руху: номер рейсу (маршруту); час відправлення автобуса з початкової зупинки, год. хв.; час прибуття та відправлення з проміжних зупинок, год. хв.; час прибуття на кінцеву зупинку, год. хв.

З аналізу вище зазначених положень правових норм слідує, що схема маршруту, розклад руху є складовими паспорту маршруту, який відповідно до ст.39 Закону №2344-ІІІ є одним із документів на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

При цьому, відсутність (неукладення) договору про організацію перевезень за результатами перемоги в конкурсі з організації перевезень між особою, яка на підставі одержаної ліцензії надає послуги з перевезення пасажирів автобусами, та замовником - органом виконавчої влади (органом місцевого самоврядування) має наслідком відсутність належним чином затвердженої схеми та розкладу руху на відповідних маршрутах, що, як наслідок, позбавляє права здійснювати перевезення за таким маршрутом.

Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (ч.3 ст.35 Закону №2344-ІІІ).

Статтею 42 Закону №2344-III визначено, що договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області, укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

За змістом ч.1 ст.43 Закону №2344-III, визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

Таким чином, автомобільним перевізником, суб`єктом відповідальності за порушення вимог Закону №2344-III, є суб`єкти господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів на підставі відповідного договору, укладеного із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за результатами проведення конкурсу, та одержаної ліцензії, та які, відповідно мають забезпечити водія схемою маршруту.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що за приписами п.16 «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. №1388 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009р. №1371), за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Отже, за наявності у власника транспортного засобу - фізичної особи бажання надати право керування таким засобом іншій особі оформлюється тимчасовий реєстраційний талон.

Необхідність же оформлення тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб, який передано в тимчасове законне користування іншим особам, підтверджується і правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.12.2018р. у справі №804/8740/16.

Матеріалами справи підтверджується, що разом із відзивом відповідачем було надано до суду відеозаписи, які, за твердженням останнього, здійснювалась на портативний відеореєстратор.

З вказаних відеоматеріалів судом встановлено, що на них зафіксовано зупинення транспортного засобу номерний знак « НОМЕР_1 ».

Відеофіксація зупинки транспортного засобу, хоч і не містить звуку, але чітко свідчить про те, що на момент проведення перевірки у вказаному транспортному засобі знаходилися щонайменше 3 пасажири, що, у комплексі з наданими відповідачем доказами, які вказують на наявність у позивача ліцензії від 03.12.2021р. №944 на такий дозволений вид робіт як внутрішні перевезення пасажирів автобусами, дає достатні підстави погодитися з позицією суду першої інстанції про те, що у межах спірних правовідносин мало місце регулярне пасажирське перевезення, здійснення якого вимагало наявності визначених у ст.39 Закону №2344-ІІІ документів.

Таким чином обставини, встановлені при перевірці позивача 09.12.2024р. підтверджуються не лише актом від 09.12.2024р. №АР090347, на чому наголошує апелянт, а й поданими до суду першої інстанції матеріалами відеофіксації та фактом наявності у позивача відповідної ліцензії.

А тому, оскільки водій не пред`явив посадовим особам Укртрансбезпеки схеми маршруту, розкладу руху, таблиці вартості проїзду, то відповідач правильно зафіксували в акті перевірки від 09.12.2024р. за №АР090347 порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, за яке й передбачена відповідальність абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III (перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.39 цього Закону).

Доводи апеляційної скарги позивача, у свою чергу, не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували вказані вище висновки суду апеляційної інстанції.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останнього.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 28.05.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко