Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №420/39170/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/39170/24

Головуючий І інстанції: Бездрабко О.І.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 09.06.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України та третьої особи - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

18.12.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до МВС України та 3-ї особи - УМВС України в Херсонській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність МВС в особі Відділу координації пенсійних питань щодо не оформлення та неподання до органу ПФУ документів для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу служби в підрозділах карного розшуку органу внутрішніх справ з 01.09.2004р. до 25.08.2011р. на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяці;

- зобов`язати МВС України в особі Відділу координації пенсійних питань оформити та подати до органу Пенсійного фонду України документи для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу служби в підрозділах карного розшуку органу внутрішніх справ з 01.09.2004р. до 25.08.2011р. на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяці, попередньо витребувавши з третьої особи розрахунок вислуги років та інші документи, необхідні для призначення пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на зарахування до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, яка була сформована за період його служби органах внутрішніх справу відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Однак, відповідач, на переконання позивача, неправомірно відмовив в зарахуванні вказаного періоду до його календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії в пільговому обчисленні.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 03.07.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2025р. і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

12.08.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Позивач - капітан міліції запасу ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах молодого начальницького складу з 27.05.1997р. по 01.09.2004 р. у територіальних відділах УМВС в Херсонській області.

Позивач в період з 01.09.2004р. по 06.11.2011р. проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах середнього начальницького складу у територіальних відділах УМВС в Херсонській області.

06.11.2015р. наказом УМВС України в Херсонській області №392 о/с ОСОБА_1 , капітана міліції, помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини Горностаївського районного відділу УМВС України в Херсонській області, звільнено зі служби в органах внутрішніх справ «через скорочення штатів».

Вислуга років на день звільнення складала 20 років 04 місяці 18 днів.

Наказом УМВС України в Херсонській області №2 о/с від 27.05.2024р. внесено зміни до наказу УМВС України в Херсонській області №392 о/с від 06.11.2015р., а саме: абз.4 п.3 наказу викладено в новій редакції: вислугу років на день звільнення встановлено у календарному обчисленні - 20 років 04 місяці 18 днів; у пільговому обчисленні - 23 роки 11 місяців 08 днів.

У жовтні 2024р. позивач звернувся до МВС України в особі Відділу координації пенсійних питань із письмовою заявою щодо оформлення та подання до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачеві пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу служби в підрозділах карного розшуку органу внутрішніх справ з 01.09.2004р. до 25.08.2011р. на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяці.

Однак, листом від 22.11.2024р. №42052/51-2024 відповідач повідомив позивача, що оскільки він не має права на вислугу років на умовах визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», для підготовки необхідних документів та оформлення подання на пенсію за вислугу років і направлення їх до територіального органу Пенсійного фонду України, законодавчих підстав в МВС України нема.

Не погоджуючись із зазначеними діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з відсутності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз ст.19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або невчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

За ст.1 Закону №2262-XII, особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Як передбачено п.«б» ст.1-2 Закону №2262-XII, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог ч.5 ст.30 цього ж Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького та рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького та рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

У силу вимог ст.2 Закону №2262-XII, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії у відповідності до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

За приписами п.«а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п.п. «б»-«д», «ж» ст.1-2 цього Закону (окрім осіб, зазначених у ч.3 ст.5 цього ж Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 01.10.2015р. по 30.09.2016р. і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч.2 ст.17 цього Закону.

Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.17-1 Закону №2262-XII).

Так, за п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» від 17.07.1992р. №393 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393» від 16.02.2022р. №119 (чинній на момент звернення позивача із заявою про перерахунок вислуги років), для призначення пенсій за вислугу років згідно із Законом №2262-XII особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у п.п. «б»-«д», «ж» із ст.1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Згідно з п.2-1 Постанови №393, для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з п.п.1 і 2 цієї Постанови.

Пункт 3 цієї ж Постанови визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абз.1 п.1 даної Постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії і в підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Таким чином, після прийняття Постанови №119, і ст.12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання цих спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування, що усунуло розбіжності між Законом №2262-XII та Постановою №393 відносно врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.

А тому, виходячи з положень ст.12 Закону №2262-XII та п.1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а п.3 Постанови №393 передбачає, що певні періоди, з-поміж іншого, і час проходження служби у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абз.1 п.1 цієї постанови.

Як наслідок, згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.08.2023р. у справі №200/4951/22, від 11.09.2023р. у справі № 480/4827/22, від 07.09.2023р. у справі №560/9478/22, від 15.09.2023р. у справі №380/10714/22, від 18.10.2023р. у справі №360/17/23.

У даному випадку, колегія суддів вважає правильним підхід суду першої інстанції, відповідно до якого, умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови №119, проте звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону №2262-XII після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

При цьому, визначальним в цій справі є саме момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії.

Як вбачається з матеріалів даної справи та фактично не заперечується сторонами, вислуга років позивача станом на момент його звільнення у зв`язку, у календарному обчисленні становить - 20 років 04 місяці 18 днів, а в пільговому обчисленні - 23 роки 11 місяців 08 днів.

Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 22 календарних років 06 місяців, а пільгова вислуга років враховується виключно для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні вимог його запиту.

Наведений висновок повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14.11.2023р. у справі №600/3836/22-а, від 10.12.2024р. у справі №520/5695/23 та від 23.12.2024р. у справі №580/3058/24, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Більше того, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 10.12.2024р. у справі №520/5695/23 сформувала висновок, згідно з яким призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022р. (набрання чинності Постановою №119, якою були внесені зміни до Порядку №393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.

Також, даної правової позиції дотримується й П`ятий апеляційний адміністративний суд, зокрема, у постановах від 21.03.2024р. у справі №420/30982/23, від 14.03.2024р. у справі №420/11437/23 і від 19.02.2024р. у справі №420/28460/23.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів доходить висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог внаслідок їх необґрунтованості.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та лише суб`єктивній думці останнього.

Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд попередньої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.

Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів також керується і ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 28.05.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко