Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №420/2794/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2794/26

перша інстанція: суддя Марин П.П,

повний текст судового рішення

складено 09.04.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючої-судді Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальниці відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни, Державного бюро розслідувань про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про:

- визнання протиправною бездіяльність начальниці відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни через умисне надання неповної інформації згідно запиту на інформацію від 29 грудня 2025 року, про надання копій розпорядчих актів, якими визначалося набуття та припинення повноважень виконуючого обов`язків директора ДБР в порядку ротації у відповідності із частиною четвертою статті 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” за період 1 березня 2020 року - 30 грудня 2021 року;

- зобов`язання Державне бюро розслідувань надати ОСОБА_1 згідно запиту на інформацію від 29 грудня 2025 року копії розпорядчих актів, якими визначалося набуття та припинення повноважень виконуючого обов`язків директора ДБР в порядку ротації у відповідності із частиною четвертою статті 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” за період з 1 вересня 2020 до 31 грудня 2021 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся із запитом до Державного бюро розслідувань, у якому просив надати копії розпорядчих актів, якими визначалося набуття та припинення повноважень виконуючого обов`язків директора ДБР в порядку ротації у відповідності із частиною четвертою статті 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” за період 1 березня 2020 року - 30 грудня 2021 року. Листом №2102ПІ/10-13-06-16/26 від 02.01.2026 року начальниця відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 (далі - відповідачка) проінформувала, що 20 серпня 2020 року в ДБР було затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань (наказ ДБР від 20 серпня 2020 року № 434).

На переконання позивача відповідачка надала неповну інформацію, пославшись на пункту 1.5 Переліку відомостей, за яким накази з особового складу стосовно осіб рядового і начальницького складу в частині оголошення відомостей, що дають змогу ідентифікувати працівника, віднесено до відомостей, що становлять службову інформацію та розголошенню не підлягають. Зазначає, що запитувана інформація не відноситься до інформації з обмеженим доступом, є інформацією про виконання державними посадовими особами своїх функцій, відтак, повинна надаватися безумовно.

Державним бюро розслідувань (далі Відповідач) подано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що викладені в позові вимоги позивач вважає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що у позові не заперечується, що ОСОБА_1 просив надати йому копії розпорядчих актів, які видавались тільки на підставі частини четвертої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», однак надані копії документів, за твердженням позивача, є недостатніми для задоволення його потреби у отриманні інформації. На переконання представника відповідача претензії та доводи позовної заяви ОСОБА_1 зводяться не до змісту отриманої від ДБР відповіді чи наданих документів, а до незгоди із положеннями Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань.

Також представник відповідача вказує, що під час надання позивачу копії запитуваних документів ДБР керувалося Переліком відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань у якому зазначено, що накази з особового складу стосовно осіб рядового і начальницького складу в частині оголошення відомостей, що дають змогу ідентифікувати працівника відносяться до відомостей, що становлять службову інформацію.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому, зокрема зазначено, що доводи викладені у відзиві є необґрунтованими, не спростовують викладених в адміністративному позові фактів та обставин.

Представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що ДБР не погоджується з доводами, викладеними у відповіді на відзив, вважає їх необґрунтованими, не підтвердженими належними та достатніми доказами, а позицію такою, що не спростовує аргументи наведені у відзиві ДБР.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в умовах військової агресії російської федерації проти України розголошення ПІБ, посади, місця служби тощо може становити загрозу національній безпеці, а також провокувати вчинення протиправних дій (актів несанкціонованого втручання, загроза здоров`ю та життю тощо) в місцях несення служби. Шкода від оприлюднення, надання такої інформації переважає суспільний інтерес у її отриманні під час воєнного стану в Україні.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимогу у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що визначення судом першої інстанції про потребу визначати у запиті: суспільний інтерес, наміри щодо отримання та використання запитуваної інформації суперечить приписам ч. 2 ст. 19 Закону №2939-VI (запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту). Вказує, що суд вийшов за межі позовних вимог і почав замість відповідачів аналізувати, чи відповідає запитувана інформація критеріям обмеження внаслідок непроведеного «трискладового тесту».

Зазначає, що обґрунтування судового рішення статусом ДБР як правоохоронного органу, специфікою завдань, які вирішує ДБР, особливим характером служби в ДБР, умовами правового захисту працівників ДБР вказує на необ`єктивність суду і намагання надати оцінку неповному наданню інформації обставинами, які ніякого відношення до публічної інформації не мають.

Державне Бюро розслідувань подало відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що ОСОБА_1 не обґрунтував, що запитувана ним інформація про виконання повноважень Директора ДБР є інформацією, яка становить суспільний інтерес та не наводить обґрунтування з яким наміром він бажав отримати таку інформацію та яким чином він буде її використовувати.

Зазначає, що наведені у апеляційній скарзі доводи ОСОБА_1 , не містять жодних змістовних та обґрунтованих спростувань висновків суду, а є по суті дублюванням аргументів та суб`єктивних тверджень, що зазначалися ним у позовній заяві і зводяться до дослідження повноважності представника ДБР та цитування приписів Закону України «Про доступ до публічної інформації». З цих підстав просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2026 відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

06 травня 2026 року до апеляційного суду надійшла адміністративна справа №420/2794/26.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що позивач звернувся до Державного бюро розслідувань з інформаційним запитом про отримання публічної інформації від 29.12.2025 року.

У запиті позивач просив надати копії розпорядчих актів, якими визначалося набуття та припинення повноважень виконуючого обов`язків директора ДБР в порядку ротації у відповідності із частиною четвертою статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» за період 1 березня 2020 року - 30 грудня 2021 року (а.с.7).

Листом від 02.01.2026 року за №2102ПІ/10-13-06-16/26 позивачу надана відповідь за результатами розгляду запиту від 29.12.2025 року (а.с.6).

Так, в листі зазначено, що «…до 17 березня 2020 року тимчасово виконуючою обов`язки Директора ДБР була ОСОБА_3 , яка припинила виконання обов`язків за посадою Директора ДБР на підставі Указу Президента України від 17 березня 2020 року № 89/2020 «Про звільнення тимчасово виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань». У зв`язку із вказаним, надаємо копії актів, якими визначалося набуття та припиненням повноважень виконуючого обов`язків Директора ДБР за період з 17 березня до вересня 2020 року.

Разом з цим інформуємо, що 20 серпня 2020 року в ДБР було затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань (наказ ДБР від 20 серпня 2020 року № 434) (далі - Перелік відомостей).

Відповідно до пункту 1.5 Переліку відомостей, накази з особового складу стосовно осіб рядового і начальницького складу в частині оголошення відомостей, що дають змогу ідентифікувати працівника, віднесено до відомостей, що становлять службову інформацію та розголошенню не підлягають.

З огляду на зазначене, відсутні правові підстави у наданні запитуваних копій внутрішніх організаційно-розпорядчих документів з порушеного питання за період вересня 2020 до 31 грудня 2021 року, оскільки вони були внесенні до документів з обмеженим доступом.

Додатково роз`яснюємо, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації здійснюється відповідно до статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (надалі – спірна відповідь).

Отже, наявність протиправної бездіяльності щодо надання неповної інформації за запит є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 32 Конституції України встановлено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 5 Закону України "Про інформацію" визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI).

Згідно статті 1 Закону України «Про інформацію» публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (ст. 12 Закону № 2939-VI).

Відповідно статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Згідно частини 1 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Стаття 3 Закону № 2939-VI визначає гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації.

Так, право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Відповідно до частини 1 статті 5 № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI).

Як передбачено частиною 4 статті 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно з частинами 1-6 статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним.

Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що у публічному запиті на отримання інформації від 29.12.2025 року, позивач не був зобов`язаний зазначати з якою метою він просить надати запитувану інформацію та яким чином він буде її використовувати. Відсутність обґрунтування необхідності отримати інформацію не може бути підставою для відмови у наданні запитаної інформації.

Спірним питанням у даній справі є, чи є запитувана позивачем інформація, інформацією з обмеженим доступом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився із позицією відповідача, що в умовах військової агресії російської федерації проти України розголошення ПІБ, посади, місця служби тощо може становити загрозу національній безпеці, а також провокувати вчинення протиправних дій (актів несанкціонованого втручання, загроза здоров`ю та життю тощо) в місцях несення служби. Шкода від оприлюднення, надання такої інформації переважає суспільний інтерес у її отриманні під час воєнного стану в Україні.

З таким висновком не може погодитись колегія суддів, з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про Державне Бюро розслідувань» у разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.

Позивач, звертаючись до відповідача просив отримати розпорядчі акти (накази тощо) про набуття та припинення повноважень виконуючого обов`язків директора ДРБ.

Згідно частинами 1-2 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

Як передбачено частинами 1-4 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Колегія суддів зауважує, що вказаний перелік випадків, у яких розпорядник може відмовити у наданні інформації є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що наявність воєнного стану може впливати на право позивача отримати інформацію, яку він клопотав надати.

Відповідач, у відповіді від 02 січня 2026 року вказав про відсутність правових підстав у наданні запитуваних копії внутрішніх організаційно-розпорядчих документів, оскільки вони були внесені до документів з обмеженим доступом.

Отже, для вирішення даної справи слід визначити, чи відноситься запитувана інформація до службової інформації.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 21 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості: 1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; 2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей; 3) про стан здоров`я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; 4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов`язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими особами, які брали участь або сприяли реалізації російської імперської політики, представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; 5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; 5-1) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов`язковому оприлюдненню відповідно до закону; 6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Наказом ДБР від 20 серпня 2020 року №434 затверджений Перелік відомостей, що становить службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань.

Відповідно до підпункту 1.5 Переліку відомостей накази з особового складу стосовно осіб рядового і начальницького складу в частині оголошення відомостей, що дають змогу ідентифікувати працівника, віднесено до відомостей, що становлять службову інформацію та розголошенню не підлягають.

Надаючи оцінку тому, чи належить/не належить інформація, що запитувалася позивачем, до інформації з обмеженим доступом, зокрема, службової інформації, як зазначає відповідач у відповідях на запити позивача, колегія суддів виходить із того, що запитувана інформація стосувалась набуття повноважень керівника ДБР у розрізі періодів у відповідності ч.4 ст.12 Закону України «Про Державне Бюро розслідувань».

При аналізі відповідних справ Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) та вітчизняні суди застосовують "трискладовий тест", щоб визначити, чи було обґрунтованим обмеження в доступі до інформації.

Так, хоча "трискладовий тест" прямо не згадується в українському законодавстві, водночас за усталеною правозастосовчою практикою він є засобом перевірки наявності необхідних умов для обмеження доступу до інформації. Тобто обмеження доступу до публічної інформації без застосування "трискладового тесту" є незаконним і порушує право особи на інформацію. При цьому "трискладовим" тест названо тому, що він передбачає три умови, наявність яких (усіх разом), вимагається для обмеження доступу до інформації.

Для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується "трискладовий тест" за частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Якщо розпорядник інформації встановив, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, такий розпорядник інформації має встановити вид інформації з обмеженим доступом, за якою звернувся запитувач (конфіденційна, таємна або службова).

Наступний крок - потрібно визначити, чи запитувана інформація стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, чи можливі заворушення або злочини при наданні доступу до запитуваної інформації, чи в інтересах охорони здоров`я населення може обмежуватись доступ до цієї інформації, чи не постраждають репутація або права інших людей у результаті надання доступу до цієї інформації, чи отримано запитувану інформацію конфіденційно, чи стосується така інформація питання авторитету й неупередженості правосуддя.

Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації.

Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь, розпорядник інформації має визначити, чи не буде розголошенням запитуваної інформації завдана істотна шкода зазначеним інтересам, наявність яких у запитуваній інформації він встановив.

Якщо відповідь на це питання негативна, розпорядник інформації надає запитувачу доступ до зазначеної інформації. Якщо відповідь на це питання позитивна, розпорядник інформації визначає, чи переважає шкода від оприлюднення такої інформації над суспільним інтересом у її отриманні. При позитивній відповіді на питання запитувачу інформації буде відмовлено в наданні доступу до запитуваної інформації. При негативній відповіді розпорядник інформації надає запитувачу доступ до запитуваної інформації.

Тобто в такому разі відбувається зіставлення публічних та приватних інтересів і завданням суду є з`ясування того, який інтерес переважає.

Колегія суддів установила, що посада керівника Державного Бюро розслідувань є публічною посадою, а тому обставини щодо призначення, набуття та припинення повноважень не може бути інформацією з обмеженим доступом.

Таким чином, станом на момент звернення позивача до відповідача із запитами на отримання інформації, повинен був мати усі необхідні для набуття правових підстав для виконання обов`язків директора ДРБ розпорядчих документів.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на наявну в матеріалах справи відповідь начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності від 02.01.2026 № 2102ПІ/10-13-06-16/26 на запит позивача, зі змісту якої вбачається, що відповідач частково надав інформацію, надавши копії наказів за період з 01 березня 2020 по 20 липня 2020.

У контексті справи, що розглядається, колегія суддів ще раз акцентує увагу, що інформація, яку просив надати позивач у запиті від 29 грудня 2025 стосувалася інформації про розпорядчі акти набуття та припинення повноважень виконуючого обов`язків директора ДБР.

Запитувана позивачем інформація не стосується відомостей щодо оперативних працівників Державного Бюро розслідувань, а стосувалась лише повноважень публічної особи, якою є директор ДБР.

Проаналізувавши передумови для встановлення відкритості чи обмеження інформації методом застосовування до такої інформації "трискладового тесту", колегія суддів вважає, що відповідач необґрунтовано обмежив доступ до запитуваної позивачем інформації, у випадку, що розглядається не буде суперечити меті діяльності директора ДБР, адже така не належить до відомостей, що становлять службову інформацію. Розголошення вказаної інформації не може завдати істотної шкоди інтересам самого Державного Бюро розслідувань чи його оперативним працівникам. Надання вільного доступу до такої інформації жодним чином не буде суперечити суспільним інтересам.

Колегія суддів додатково зауважує, що ЄСПЛ зазначав, що верховенство права - це один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Таким чином, питання про те, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України", заяви № 23759/03 та № 37943/06).

Процедура обрання/призначення директора ДБР є публічною, а відтак розпорядчі акти щодо набуття повноважень виконуючого обов`язки директора ДБР не є службовою інформацією, доступ до якої слід обмежувати.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що запитувана позивачем інформація не належить до відомостей, які становлять службову інформацію, наведеного у статті 1 Закону України «Про інформацію» є відкритою публічною інформацією, яка станом на момент звернення позивача із запитом до відповідача не підлягала обмеженню.

У частині другій статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з яким це повноваження надано (пункти 1, 2 частини другої).

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач не виконав обов`язок розпорядника інформації щодо надання запитуваної позивачем інформації на його запит про надання інформації від 29.12.2025 за період з 20 серпня 2020 по 31 грудня 2021.

Варто наголосити, що право на доступ до інформації, якою володіють органи публічної влади, є основоположним правом людини і гарантією функціонування демократичної держави. Без доступу до певної інформації, яка знаходиться у цих органів особа у багатьох випадках позбавлена можливості реалізувати свої інші права, зокрема, право на доступ до суду.

Воєнний стан сам по собі автоматично не є законною підставою для відмови в наданні публічної інформації. Розпорядники зобов`язані розглядати запити та відповідати на них, оскільки право на доступ до інформації гарантується законодавством України. А відтак, висновок суду першої інстанції про наявність підстав через воєнний стан, для обмеження у наданні запитуваної інформації є помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах законодавства.

Вказаний висновок свідчить на наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на те, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків при відмові у задоволенні позову.

З приводу заявлених позовних позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання запитуваної інформації та її зобов`язання надати таку інформацію, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до сталої судової практики бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, повне утримання від вчинення дій, передбачених законом.

Колегія суддів вважає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

Як установлено колегією суддів, у цій справі відповідач вчинив активні дії, а саме листами від 02.01.2026 № 2102ПІ/10-13-06/26 відмовила позивачу у наданні запитуваної ним інформації на його запит за період з 01 вересня 2020 по 31 грудня 2021. Таким чином, спір стосується не бездіяльності, а форми та змісту вчинених активних дій.

У даній справі зазначені два самостійні відповідачі, перша – це посадова особа, яка на підставі повноважень надавала відповідь та другий – державний орган, який і обмежив доступ до інформації.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів уважає необхідним задовольнити позовні вимоги частково, шляхом визнання протиправними відмови відповідача (викладеної в листі від 02.01.2026 № 2102ПІ/10-13-06/26) надати інформацію на запит ОСОБА_1 , а тому, належним і достатнім способом захисту прав позивача є зобов`язання Державне Бюро розслідувань надати позивачеві запитувану ним інформацію на запит про надання інформації від 29.12.2025 за період з 01 вересня 2020 по 31 грудня 2021, яка є у її розпорядженні/володінні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2026 (КАС) - № 990/251/25 звернула увагу на висновки Великої Палати, викладені у її постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 9901/249/19 (провадження № 11-845заі19). Зокрема, у цьому судовому рішенні йдеться про те, що відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження в доступі, встановлених шляхом застосування трискладового тесту, передбаченого частиною другою статті 6 цього Закону. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох вимог означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, апеляційний суд бере до уваги висновки, що зробив ЄСПЛ у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якій зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям статті 242 КАС України. При цьому, колегія суддів надала відповідь на всі доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи.

Доводи апелянта щодо наявності повноважень у представника відповідача не стосуються суті спору, водночас, колегія суддів в цій частині погоджується із висновком суду першої інстанції щодо підтвердження повноважень у представника відповідача.

Відповідно до частин 1, 3 статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.

Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

На підтвердження повноваження представника Державного бюро розслідувань - Усатенка Дмитра Ігоровича до відзиву на адміністративний позов додано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якої Усатенко Дмитро Ігорович діє виключно в судах без окремого доручення (самопредставництвао) з усіма правами та обов`язками сторони, третьої особи в т.ч. подання процесуальних документів, оскарження судових рішень, посвідчення копій.

Також у матеріалах справи наявна копія наказу від 06.12.2024 №249/ОС, посадова інструкцію державного службовця.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім Цивільного кодексу України, спеціальним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов`язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (частина перша статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань") .

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (частина третя статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

При цьому, відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 цього закону Витяг з Єдиного державного реєстру містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, закріплений статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі.

Отже, наявність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням наявності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містить відомості щодо можливості здійснення самопредставництва Олійником А. від імені Державного бюро розслідувань.

Таким чином, вказані документи є належним доказом наявності у представника ДБР повноважень приймати участь у справі в якості представника, а отже і подавати заяви по суті справи.

Відповідно до частини 1-2 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку із вищезазначеним, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

За приписами частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

На дату постановлення рішення у цій справі документально підтвердженими є витрати позивача на сплату судового збору в сумі 1211,20 грн при зверненні до суду та в сумі 1453,44 грн (із понижуючим коефіцієнтом) при зверненні до апеляційного суду.

Часткове задоволення позову не впливає на обсяг задоволених вимог позивача, а пов`язано з формулюванням апеляційний судом способу захисту порушеного права позивача, тому на користь позивача підлягають відшкодуванню всі, понесені ним судові витрати в розмірі 2664,64 гривень.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Підстав для перерозподілу судових витрат не має.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 311, 308, 315, 317, 321, 322, КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2026 року в справі № 400/2794/26 скасувати та ухвалити у справі нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до начальниці відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни (вул. Симона Петлюри, буд. 15, м. Київ, 01032), Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289, вул. Симона Петлюри, буд. 15, м. Київ, 01032) задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Оксани Згіблової, викладену в листі від 02.01.2026 № 2102ПІ/10-13-06/26 надати ОСОБА_1 інформацію на його запит від 29.12.2025 розпорядчих актів, якими визначалось набуття та припинення повноважень виконуючого обов`язків директора ДБР у відповідності до частини четвертою статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» за період з 01 вересня 2020 року по 31 грудня 2021 року.

Зобов`язати Державне бюро розслідувань надати ОСОБА_1 інформацію на його запит від 29.12.2025 у частині надання копій розпорядчих актів, якими визначалось набуття та припинення повноважень виконуючого обов`язків директора ДБР у відповідності до частини четвертою статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» за період з 01 вересня 2020 року по 31 грудня 2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державне бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2664 гривень 64 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Головуюча-суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко