Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №759/28115/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/28115/25

пр. № 2/759/4340/26

28 травня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого- судді Петренко Н.О.

за участі секретаря судових засідань Чумак В.А.

позивача ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

законного представника позивача ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ліфанова Інна Олексіївна, про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

У листопаді 2025 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (в особі законного представника ОСОБА_3 ) звернулися до суду з вищевказаним позовом, в якому просять визнати за кожною з них право власності на 1/2 частину спадкового майна, що залишилося після смерті їхньої матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ольденбург, Німеччина. До складу спадщини входить: квартира АДРЕСА_1 ; нежилі приміщення №№1, 2 (групи приміщень №18) в літ. А за адресою: АДРЕСА_2 ; а також 100% статутного капіталу ПП «МАРІДЕНТ-Л».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі є спадкоємцями першої черги за законом та у визначений строк (18.04.2025 року) подали заяви про прийняття спадщини приватному нотаріусу Ліфановій І.О., якою було заведено спадкову справу №32/2025. Однак нотаріус листом від 31.10.2025 року №182/02-14 відмовила у видачі свідоцтв про право на спадщину, оскільки на день смерті спадкодавця разом із нею за адресою реєстрації ( АДРЕСА_3 ) була зареєстрована відповідач мати померлої, ОСОБА_5 . Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, відповідач вважається такою, що прийняла спадщину, і заяв про відмову від неї не подавала.

Позивачі наголошують, що відповідач ОСОБА_5 фактично не проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки з березня 2022 року вони всі виїхали до Німеччини через повномасштабне вторгнення рф. При цьому спадкодавець ОСОБА_6 проживала в м. Ольденбург, а відповідач ОСОБА_5 окремо, в сільській громаді Віфельштеде (Німеччина). Після смерті доньки відповідач виїхала на постійне проживання до російської федерації. Посилаючись на те, що сам факт реєстрації відповідача за однією адресою зі спадкодавцем не свідчить про її постійне проживання з нею на момент відкриття спадщини, позивачі вважають себе єдиними спадкоємцями та просять захистити їхні права шляхом визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку.

ІІ. Процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року та від 10.02.2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою від 04.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд по суті.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також їх представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник позивачів ОСОБА_4 у своїх поясненнях зазначив, що між спадкодавцем та відповідачем тривалий час існували напружені стосунки. Після виїзду до Німеччини, у зв`язку із воєнними діями, сторони проживали окремо, та відповідач згодом виїхала до російської федерації, будь-який зв`язок із нею втрачено. Також представник позивачів зазначив, що відповідач спадковим майном не цікавиться, жодних дій щодо прийняття спадщини не вчиняла, заяв про відмову від спадщини не подавала, а інший спосіб захисту прав позивачів відсутній. Просив визнати за позивачами право власності на спадкове майно.

Позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що після виїзду до Німеччини вони проживали разом із матір`ю, сестрою та відповідачем, однак через конфліктні стосунки між матір`ю та відповідачем, остання почала проживати окремо. У подальшому відповідача було влаштовано до будинку для літніх людей, де вона проживала до виїзду до російської федерації. Також зазначила, що зв`язок із відповідачем наразі відсутній, її місце проживання їй невідоме, спадковим майном відповідач не цікавиться.

Представник позивача ОСОБА_3 підтримав доводи, викладені представником позивачів та позивачем ОСОБА_1 , додатково пояснивши, що сім`я проживала окремо від відповідача у орендованій квартирі, документів щодо оренди житла не збереглося.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, відзиву на позовну заяву не подала.

Третя особа Приватний нотаріус КМНО Ліфанова І.О. у судове засідання не з`явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, а також надала копію спадкової справи №32/2025.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права,які підлягають застосуванню та мотиви суду,щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ольденбург, Німеччина, померла ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними доньками померлої ОСОБА_6 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження. Відповідач ОСОБА_5 є матір`ю померлої.

18.04.2025 року до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ліфанової І.О. із заявами про прийняття спадщини за законом звернулися доньки померлої ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (в особі законного представника ОСОБА_3 ), на підставі чого нотаріусом було заведено спадкову справу №32/2025 .

31.10.2025 року позивачі звернулися до нотаріуса із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказану квартиру, нежитлове приміщення та корпоративні права, претендуючи на оформлення майна по 1/2 частці на користь кожної.

Листом від 31.10.2025 року №182/02-14 Приватний нотаріус КМНО Ліфанова І.О. повідомила позивачів про неможливість видачі свідоцтв про право на спадщину лише на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці. Нотаріус мотивувала відмову тим, що в межах спадкової справи було встановлено, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_6 разом із нею за адресою: АДРЕСА_3 , була зареєстрована її мати ОСОБА_5 , яка відповідно до положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки не заявила про відмову від неї у встановлений законом строк .

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання права власності на спадщину по 1/2 частці за кожною та усунення відповідача від спадкування, позивачі зазначали, що спадкодавець ОСОБА_6 до березня 2022 року фактично проживала окремо від матері в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_4 . На підтвердження цього позивачі надали копію довідки ОСББ «ЗАТИШОК» №58 від 17.10.2025 року.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Орієнтовний перелік судових способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 ЦК України.

У п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути вимога про визнання права.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином наразі позивачі, які прийняли спадщину та є спадкоємцями першої черги за законом, не можуть нотаріально оформити право власності на спадкове. Отже, право власності позивачів не визнається.

Неможливість оформлення спадщини на спадкове майно за позивачами пов`язане із тим, що за однією адресою зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини був зареєстрований відповідач - ОСОБА_5 , тоді як фактичне місце проживання зазначених осіб відрізнялося, що підтверджується належними та допустимим доказами.

З огляду на викладене вище ОСОБА_5 сторони не вважають спадкоємцем, яка прийняла спадщину, оскільки остання не проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, відповідно позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є єдиними спадкоємцями першої черги за законом після смерті матері - ОСОБА_6 .

Частиною першою статті 1298 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Тобто метою подання позову про визнання прав власності в порядку спадкування є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо.

Зазначений вище правовий висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) від 22.09.2021 року по справі № 227/3750/19.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Згідно з ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилася спадщина на вищезазначене рухоме та нерухоме майно.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Належними доказами підтверджено, що спадкоємцями першої черги за законом після померлої є її доньки- ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (позивачі), а також її мати ОСОБА_5 (відповідач).

18.04.2025 року позивачі подали приватному нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Водночас, відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади та матеріалів спадкової справи №32/2025, на момент відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом із спадкодавцем ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_3 , з 05.10.2012 року була зареєстрована її мати відповідач ОСОБА_5 .

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Заявляючи вимоги про визнання за позивачами права власності на все спадкове майно по 1/2 частині за кожною та усунення відповідача від спадкування, позивачі зазначали, що відповідач фактично проживала окремо, оскільки спадкодавець ОСОБА_6 до березня 2022 року проживала в іншій орендованій квартирі у АДРЕСА_4 .

Проте, відповідно до ст. 76, 77, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній договір оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , або будь-які інші належні, допустимі та письмові докази, які б підтверджували факт проживання спадкодавця за вказаною адресою та її окреме проживання від відповідача до березня 2022 року. Надана позивачами довідка ОСББ «ЗАТИШОК» №58 від 17.10.2025 року без подання самого договору оренди чи інших первинних документів не є беззаперечним підтвердженням припинення спільного постійного проживання матері та доньки, які з 2012 року мали єдине офіційно зареєстроване місце проживання.

Надані позивачами довідки про реєстрацію відповідача ОСОБА_5 та спадкодавця у різних муніципалітетах/громадах на території Федеративної Республіки Німеччина після березня 2022 року також не спростовують презумпцію спільного проживання в Україні. Виїзд осіб за кордон у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації та їхнє вимушене розміщення у різних німецьких громадах (залежно від рішень місцевих органів влади іноземної держави щодо надання соціального житла) є тимчасовим заходом і само по собі не свідчить про остаточне розірвання фактичних сімейних зв`язків та припинення постійного спільного проживання в розумінні ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Таким чином, позивачами не доведено належними та допустимими доказами факт окремого проживання відповідача ОСОБА_5 від спадкодавця на час відкриття спадщини. Відтак, законна презумпція прийняття спадщини відповідачем в силу спільної реєстрації (ч. 3 ст. 1268 ЦК України) є неспростованою.

Згідно з ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Враховуючи, що спадщину після померлої ОСОБА_6 у встановлений законом спосіб прийняли три спадкоємці першої черги (позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 шляхом подання заяв, та відповідач ОСОБА_5 в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України), законна частка кожного зі спадкоємців у спадковому майні становить 1/3.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог. Суд не може самостійно змінювати розмір часток, про визнання права на які просить позивач, якщо це суперечить матеріальному закону.

Оскільки позивачі просять визнати за ними право власності по 1/2 частині майна, що ігнорує права відповідача, як спадкоємця на її законну 1/3 частку, задоволення позову в такому вигляді призведе до грубого порушення вимог ст. 1267 ЦК України та майнових прав відповідача, що є самостійною і достатньою матеріально-правовою підставою для відмови у задоволенні позову.

Окремо суд роз`яснює, що відмова у видачі свідоцтва нотаріусом листом від 31.10.2025 року №182/02-14 була зумовлена виключно тим, що позивачі претендували на все майно (по 1/2). Чинне законодавство не перешкоджає позивачам звернутися до приватного нотаріуса із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом на їхні законно 1/3 частці кожній. Оформлення позивачами права власності на свої законні 1/3 частку у нотаріальному порядку та набуття статусу співвласників майна надасть їм у майбутньому право, у разі наявності підстав, скористатися передбаченими ст. 365 ЦК України способами захисту прав (зокрема, щодо припинення права на частку іншого співвласника за умови попереднього внесення вартості цієї частки на депозитний рахунок суду).

За таких обставин, позовні вимоги про визнання права власності по 1/2 частині спадкового майна за кожною з позивачок є необґрунтованими, недоведеними та такими, що суперечать нормам матеріального права, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судовий збір покладається на позивачів та відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 1261, 1267, 1268, 1270 ЦК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ліфанова Інна Олексіївна, про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Н.О. Петренко