Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №280/1744/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 травня 2026 року м. Дніпросправа № 280/1744/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Конишева О.В.) в адміністративній справі №280/1744/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді та у не задоволені рапорту від 13.02.2026 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з урахуванням абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” - у зв`язку з перебування на утриманні у ОСОБА_1 чотирьох дітей віком до 18 років, а саме – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути і задовольнити рапорт від 13.02.2026 про звільнення його з військової служби військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з урахуванням абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з урахуванням абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

16.03.2026 до суду подана заява позивача про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви зазначено, що 13.02.2026 позивачем засобами поштового зв`язку направлено до Генерального штабу Збройних Сил України та до Міністерства оборони України для передачі на розгляд зазначеного рапорту командуванню військовій частині НОМЕР_1 рапорт від 13.02.2026 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з урахуванням абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” - у зв`язку з перебування на утриманні у ОСОБА_1 чотирьох дітей віком до 18 років, а саме – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . За станом на 16.03.2026 рапорт ОСОБА_1 від 13.02.2026 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами не розглянуто, позивача не звільнено з військової служби. На цей час є підстави вважати, що відповідачем, або іншою належною особою, буде прийняте рішення (наказ, розпорядження, тощо) про переміщення (переведення) позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, що в свою чергу унеможливить розгляд відповідачем рапорту позивача від 13.02.2026 про звільнення його з військової служби. Враховуючи викладене просить суд забезпечити позов шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з переміщенням (переведенням) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини з військової частини НОМЕР_1 .

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення заяви та забезпечити позов шляхом визначеним в ній.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що на цей час є підстави вважати, що відповідачем, або іншою належною особою, буде прийняте рішення (наказ, розпорядження, тощо) про переміщення (переведення) позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, що в свою чергу унеможливить розгляд відповідачем рапорту позивача від 13.02.2026 про звільнення його з військової служби. А отже в разі незастосування заходів забезпечення позову щодо заборони переміщення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби, в тому числі до іншої військової частини, буде унеможливлений ефективний захист прав та інтересів позивача.

Учасники справи не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову дійшов висновку, що вказані у заяві підстави для забезпечення позову є припущеннями та не можуть вважатись обґрунтованими, а запропонований позивачем захід забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо переміщення (переведення) позивача не відповідають порушеному праву позивача, у зв`язку з яким він звернувся до суду.

Колегія суддів погоджується з ухвалою суду, якою відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, з огляду на наступне.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин:

очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;

доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;

очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Посилання скаржника на те, що без вжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

З матеріалів справи не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду цієї справи.

Також як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову він може бути переміщений по службі, після чого не можливо буде виконати рішення суду або ефективно захистити інтереси позивача.

Однак, такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. При цьому, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

В цьому контексті слід враховувати і те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Скаржник безпідставно посилається як на підставу у задоволенні апеляційної скарги та заяви про забезпечення позову, на ту обстав ну, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність як неприйняття рішення за рапортом позивача. Оцінку цих доводів повинен надати суд при розгляді справи по суті спору.

Натомість, сам факт оскарження дій, бездіяльності або рішень суб`єкта владних повноважень не може автоматично свідчити про те, що такі є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню.

Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді заяви порушено норми процесуального права, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, ст. 316, ст.ст. 321, 322 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року в адміністративній справі №280/1744/26 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 27 травня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак