Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №755/5142/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5142/26

Провадження №: 3/755/2530/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" квітня 2026 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Мельниченко Л.А., розглянувши матеріали адміністративної справи, яка надійшла з Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

30 березня 2026 року близько 12 години 00 хвилин ОСОБА_1 , будучи протягом року притягнений до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за адресою свого проживання: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_2 , а саме: принижував, кричав, чим завдав шкоди її психологічному здоров`ю. Своїми діями ОСОБА_1 порушилв вимоги ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП не визнав, подав письмові заперечення, щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, просив провадження у справі закрити у зв`язку із відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення. Повідомив, що не вчиняв відносно дружини дій, які мають ознаки домашнього насильства.

ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала надані працівникам поліції пояснення. Повідомила, що чоловік - ОСОБА_1 постійно її ображає, тисне на неї, погрожує, через що вона почуває себе пригніченою та незахищеною, має бажання розлучитися із ним через постійну таку його поведінку.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, підтверджується зібраними по справі та дослідженими у судовому засіданні доказами, а саме, даними, що містяться: у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 882090 від 30 березня 2026 року; у рапорті інспектора СПДН ВП Дніпровського УП ГУНП в м. Києві; у письмових поясненнях ОСОБА_2 ; у письмових поясненнях ОСОБА_1 ; у формі оцінки ризиків вчинення домашнього насильства,відповідно до якої поліцейським уповноваженого підрозділу визначено середній рівень небезпеки; у терміновому заборонному приписі стосовно кривдника серії ЕТ № 106665 від 30 березня 2026 року, відповідно до якого ОСОБА_1 за вчинення домашнього насильства щодо дружини було заборонено на 3 доби в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою; у рапорті ЄО № 22341 від 30 березня 2026 року; у таблиці кількості складених протоколі про адміністративне правопорушення протягом року та стан їх розгляду.

Будь-яких інших клопотань та доповнень не надходило, тому суддя приймає рішення за наявними матеріалами у справі про адміністративне правопорушення.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, - суддя приходить до наступного.

Відповідно ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 28 Конституції декларує право кожного на повагу до його гідності. В цій нормі також зазначено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні по справі «Левчук проти України»(Levchuk v. Ukraine) no. 17496/19 від 03 вересня 2020 року п. 78-80 Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що проблема домашнього насильства, яке може мати різні форми, - від фізичного нападу до сексуального, економічного, емоційного насильства або словесної образи - виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка в тій чи іншій мірі непокоїть усіх держав-членів та не завжди лежить на поверхні, оскільки часто постає в контексті особистих стосунків або закритих систем (рішення в справі Володіної, згадане вище, п. 71).

У різних справах, залежно від індивідуальних обставин цих справ, Суд попередньо розглядав проблему домашнього насильства відповідно до статей 2, 3, 8 та 14 Конвенції (див., зокрема, рішення в справі «Талпіс проти Італії» (Talpis v. Italy), № 41237/14, п. 100, від 2 березня 2017 року). У всіх цих справах Суд встановив, що згідно з Конвенцією, органи державної влади мають позитивне зобов`язання розробити та застосувати належну нормативно-правову базу, що забезпечить ефективний захист від актів домашнього насильства (див., зокрема, рішення в справах «Беваква та С. проти Болгарії» (Bevacquaand S. v. Bulgaria), № 71127/01, п. 65, від 12 червня 2008 року; «А. проти Хорватії» (A. v. Croatia), №55164/08, п. 60, від 14 жовтня 2010 року; «Хайдуова проти Словаччини» (Hajduova v. Slovakia), №2660/03, п. 46, від 30 листопада 2010 року).

У зв`язку з цим Суд постановив, зокрема, що там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів (див., mutatismutandis, рішення в справі «Ірина Смірнова проти України», №1870/05, пп. 71 та 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка повинна належним чином брати до уваги особливу вразливість жертв, які часто емоційно, фінансово чи іншим чином залежать від своїх кривдників, а також психологічний вплив можливого повторного знущання, залякування та насильства на їхнє повсякденне життя (див., mutatismutandis, згадане вище рішення в справі «Хайдуова», п. 46, та «Ірина Смірнова», там само). Якщо встановлено, що на конкретну особу націлені систематичні дії, і за ними ймовірно йтимуть подальші випадки насильства, окрім реагування на конкретні випадки, органам влади може бути запропоновано вжити відповідних заходів загального характеру для боротьби з основною проблемою та запобігання жорстокому поводженню в майбутньому (див. рішення у справах «Дордевіч проти Хорватії» (Рorрeviж v. Croatia) №41526/10, пп. 92-93 та 147-49, ЄСПЛ, 2012 р.; та ОСОБА_3 , цитоване вище, там само).

Вчинення вказаних дій є насильством, якщо член сім`ї, по відношенню до якого вони чиняться, відчуває психологічне страждання, яке може привести до розладу здоров`я, емоційної залежності або погіршенню якості його життя.

Крики та словесні образи не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише в тому випадку, коли такі висловлювання та дії спрямовані на обмеження волевиявлення особи, а дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

На підставі наведеного, відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, суддя, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до висновку про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2КУпАП.

Відповідно до вимог ст. 23 КУпАП, адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчинення нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

За таких обставин, враховуючи характер вчиненого правопорушення, наявні дані про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, суддя вважає, що на ОСОБА_1 слід накласти адміністративне стягнення у межах санкції ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Крім того, у даному випадку застосування виду адміністративного стягнення у виді штрафу буде достатньою та необхідною мірою відповідальності для виховання особи, що вчинила дане адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також в повній мірі забезпечить запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами, та повністю відповідатиме меті його застосування.

Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягненню відповідно до вимог ст. 40-1 КУпАП.

Керуючись ст.ст. 33-35, 40-1, 173-2, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення, у вигляді штрафу на користь держави у розмірі шістдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 1020 (тисячу двадцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 гривень 60 копійок.

Відповідно до вимог ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення, з урахуванням норм статей 287-279 КУпАП, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані, згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), у розрізі ст. 18 указаного Закону, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання (відмови у відкритті виконавчого провадження).

Суддя Л.А. Мельниченко