Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №725/2408/26 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 725/2408/26

Номер провадження 2/725/628/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2026 року

Чернівецький районний суд міста Чернівців

в складі:

головуючої судді Піхало Н.В.

за участю секретаря судового засідання Соник А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задовольнити, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого вказувало, що 2 листопада 2007 року між ВАТ «Комерційний Банк «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 697168 , за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит в сумі 35 612,50 доларів США. При цьому, свої зобов`язання за кредитним договором банк виконав в повному обсязі, надавши позичальнику обумовлену договором суму коштів.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 2 листопада 2007 року між ВАТ «Комерційний Банк «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» , та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед Банком відповідати по Борговим зобов`язанням боржника у тому ж самому обсязі . що і позичальник.

Разом з тим, Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором виконував не в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, у зв`язку із чим Банк скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом про стягнення з Позичальника та Поручителя заборгованості за Кредитним договором.

В подальшому, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2011 року позов ПАТ КБ «Надра» до боржників задоволено, стягнуто з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в розмірі 304 437 грн. 72 коп. Дане рішення суду набрало законної сили.

30 липня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» укладено договір про відступлення права вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., за реєстровим № 1456, відповідно до якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» набуло право вимоги за кредитним договором № 697168 від 2 листопада 2007 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», договорами поруки та права Іпотекодержателя за договором Іпотеки, укладеним у забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань позичальника, відповідно до витягу з реєстру Боржників до Договору про відступлення права вимоги від 30 липня 2020 року.

В подальшому, 31 серпня 2020 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» та ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» укладено договір про відступлення права вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О., за реєстровим № 3239, відповідно до якого ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» набуло право вимоги за кредитним договором № 697168 від 2 листопада 2007 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», договорами поруки та права Іпотекодержателя за договором Іпотеки, укладеним у забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань позичальника, відповідно до витягу з реєстру Боржників до Договору про відступлення права вимоги від 31 серпня 2020 року.

Таким чином вважає, що на час звернення до суду із відповідним позовом ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» набуло всі права кредитора за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1 2 листопада 2007 року.

Також в обґрунтування позову позивач зазначав, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 червня 2021 року задоволено заяву ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» про заміну сторони виконавчого провадження у вищевказаній цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Надра» до боржників про стягнення боргу.

Посилаючись на те, що відповідачі не виконували своїх зобов`язань по сплаті боргу за кредитним договором та рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2011 року, а наявність судового рішення не припиняє дію зобов`язання та після винесення судового рішення, зобов`язання позичальників товариством не припинено й відповідно діє до цього часу та є триваючим правопорушенням, товариство просило на підставі ст. 625 УК України стягнути з відповідачів 3% річних, що нараховані на суму простроченої заборгованості за грошовими зобов`язаннями, за період з 30.09.2017 року по 01.03.2020 року в розмірі 22 115, 52 грн. та інфляційних витрат за період з жовтня 2017 року по лютий 2020 року в розмірі 53 843,29 грн. (до моменту введення Президентом України воєнного стану на території України), а також стягнути із відповідачів судові витрати, що пов`язані з розглядом справи.

Не погоджуючись із вказаним позовом, відповідачка ОСОБА_1 через канцелярію суду подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Зокрема вказав, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позовні вимоги заявлені за межами строку позовної давності, оскільки до вимог щодо стягнення боргу станом на 1 березня 2020 року, позивач звернувся лише у березні 2026 року, тобто через 6 років, а тому суду до заявлених вимог слід застосувати наслідки пропуску строку позовної давності. Також вказала, що постановою ДВС від 30 березня 2018 року виконавчий лист про стягнення боргу за рішення суду було повернуто стягувану та постановою Київського апеляційного суду від 6 серпня 2025 року позивачу було відмовлено у поновленні строків для виконання, а тому зазначаючи, що позивач втратив право на стягнення основного боргу , він не має права вимагати й стягнення 3 відсотків річних та інфляційні витрати, які є похідними від основного зобов`язання, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 подав заяву, в якій вказав про наявність підстав для відмови в позові у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначив, що наявність невиконаного грошового зобов`язання за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору щодо обов`язку сплатити грошове зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за його невиконання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення. Крім того, оскілки Законом України від 4 вересня 2025 року було скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, позов про стягнення трьох відтоків та інфляційних витрат за період з 30 вересня 20217 року по 1 березня 2020 року подано в межах строку позовної давності.

У судове засідання сторони не з`явилися, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Дослідивши письмові докази по справі, а також відзив на позов та додаткові пояснення, суд приходить до наступного висновку.

Так, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зокрема, положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що 2 листопада 2007 року між ВАТ «Комерційний Банк «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 697168 , за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит в сумі 35 612,50 доларів США( а.с. 8).

Крім того, умовами кредитного договору визначено, що плата за користування кредитом складається з відсотків, які розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,49 % на рік ( п. 1.3.1 договору).

Згідно п. 1.4 договору, банк надає позичальнику кредит строком до 12 жовтня 2032 року.

При цьому, свої зобов`язання за кредитним договором банк виконав в повному обсязі, надавши позичальнику обумовлену договором суму коштів й відповідно даний факт не спростовано.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 2 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН», та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед Банком відповідати по Борговим зобов`язанням боржника у тому ж самому обсязі, що і позичальник (а.с. 9).

Також судом встановлено, що Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором виконував не в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, у зв`язку із чим Банк скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом про стягнення з Позичальника та Поручителя заборгованості за Кредитним договором.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2011 року позов ПАТ КБ «Надра» до боржників задоволено, стягнуто з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в розмірі 304 437 грн. 72 коп. (а.с. 10).

Дане рішення суду набрало законної сили та було пред`явлено до виконання, що підтверджується наявними у справі відомостями, зокрема встановлено судовими рішення(а.с. 12-14).

В подальшому, між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» укладено договір про відступлення права вимоги від 30 липня 2020 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., за реєстровим № 1456, відповідно до якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» набуло право вимоги за кредитним договором № 697168 від 2 листопада 2007 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», договорами поруки та права Іпотекодержателя за договором Іпотеки , укладеним у забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань позичальника, відповідно до витягу з реєстру Боржників до Договору про відступлення права вимоги від 30 липня 2020 року (а.с. 15-18).

Крім того, 31 серпня 2020 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» та ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» укладено договір про відступлення права вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О., за реєстровим № 3239, відповідно до якого ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» набуло право вимоги за кредитним договором № 697168 від 2 листопада 2007 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», договорами поруки та права Іпотекодержателя за договором Іпотеки , укладеним у забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань позичальника, відповідно до витягу з реєстру Боржників до Договору про відступлення права вимоги від 31 серпня 2020 року ( а.с. 19-24).

Таким чином, на час звернення до суду із відповідним позовом ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» набуло всі права кредитора за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1 2 листопада 2007 року.

Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 червня 2021 року задоволено заяву ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» про заміну сторони виконавчого провадження у вищевказаній цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Надра» до боржників про стягнення боргу.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, станом на день набуття права вимоги за кредитним договором становить 2 399766,31 грн., яка позичальником не повернута (а.с.24 зворотня сторона), а також не виконано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2011 року про стягнення боргу.

При цьому, наявність судового рішення не припиняє дію зобов`язання, та після винесення судового рішення, зобов`язання відповідачів Позивачем не було припинене належним чином, а саме шляхом його виконання. Прострочене, не виконане зобов`язання позичальника та поручителя діє до цього часу та є триваючим правопорушенням.

Ураховуючи вказане, позивач просив стягнути з відповідачів 3% річних за період з 30 вересня 2017 року по 1 березня 2020 року та інфляційні втрати за період з жовтня 2017 року по лютий 2020 року.

Так, за правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу ст.1050 ЦК України позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно дост.1048 ЦК України.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст.509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Також, згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

При цьому, згідно із ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом ( ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Таким чином, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Крім того, у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18, зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Таким чином, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та триває і на даний час, тобто до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, оскільки на підставі вимоги банку про дострокове повернення всієї суми позики, поданої у 2011 році настав строк виконання зобов`язань за кредитними договорами і банк після постановлення рішення суду у лютому 2011 року не мав права нараховувати проценти, визначені умовами договору й відповідно має право на захист своїх порушених прав шляхом звернення до суду з вимогами про стягнення з боржника 3 процентів річних інфляційних витрат, визначених ст. 625 ЦПК України.

При цьому, формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, а невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17-ц, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.

Так, після прийняття рішення Шевченківським районним судом м. Києва від 28 січня 2011 року, останнє не виконане, тобто зобов`язання відповідачів не припинилося, тому передбачені ст.625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачі зобов`язання за кредитним договором не виконали, заборгованість за рішенням суду не погашена, право вимоги за грошовим зобов`язанням перейшло до позивача відповідно до договору відступлення права вимоги, в зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми в зв`язку з порушенням виконання грошового зобов`язання з врахуванням розміру заборгованості 304 437,72 грн, за період з 30 вересня 2017 року по 1 березня 2020 року становлять: 3% річних 22 115,52 грн., інфляційні втрати 53 843,29 грн., які підлягають стягненню з відповідачів з розрахунку наведеного позивачем, який перевірений судом та є вірним.

При цьому, стороною відповідачів не надано контррозрахунку з приводу нарахованої заборгованості.

Також слід зазначити, що право кредитора на звернення до суду із позовом на підставі статті 625 ЦК України і стягнення з боржника трьох процентів річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду не залежить від діяльності органів державної виконавчої служби з цього приводу.

Така правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року справі №601/2120/17.

А тому посилання сторони відповідачів на існування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року, залишеної без змін постановою Київського апеляційного суду від 6 серпня 2025 року, якою в задоволенні заяви ТОВ "ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН" про видачу дублікату виконавчого документа та поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання відмовлено, не спростовує доводи позивача в частині наявності права на звернення до суду із відповідною вимогою.

За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, враховуючи те, що відповідачка ОСОБА_1 не виконує взяті зобов`язання за укладеним договором й відповідно не надала суду доказів на спростування вказаного, а також контр розрахунку, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Що стосується доводів відповідачів про пропуск з боку позивача строку позовної давності, то суд вказує наступне.

Так, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Зокрема, відповідно до ст.256 ЦК позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).

Зокрема, стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Приписи ст.260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання не є неустойкою (пенею або штрафом) в розумінні ст.549 ЦК України і на дані правовідносини не поширюється дія ст.258 ЦК України про застосування спеціальної позовної давності в один рік.

Статтею 625 ЦК України встановлена спеціальна відповідальність за порушення грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом і при цьому суд вважає, що не має значення та обставина, що рішення суду не перебуває чи не перебувало на примусовому виконанні, що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), в якій зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Крім того, у постанові Верховний Суд України від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 зроблено висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Так, позивач звернувся з позовом 9 березня 2026 року та нарахував заборгованість у виді 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до ст.625 ЦК України – з 30 вересня 2017 року по 1 березня 2020 року (у тому числі за період продовженого строку позовної давності та зупиненими).

Станом на 30 вересня 2017 року рішення суду не виконане, заборгованість не сплачена.

Трирічний строк позовної давності для нарахування 3% річних та інфляційних втрат у цьому випадку розпочав перебіг 30 вересня 2017 року та станом на час введення карантину (з 12.03.2020 року по 30 червня 2023 року) був продовженим та подальшого введення воєнного стану (з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася) не сплинув і був зупинений, до прийняття Закону України № 4434-ІХ від 14 травня 2025 року, який набрав чинності 4 вересня 2025 року та яким було скасовано зупинення строків позовної давності.

З огляду на зазначене, оскільки зобов`язання відповідачів за кредитним договором не виконано, а позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за період з вересня 2017 року по лютий 2020 року , ураховуючи введення карантину з 12 березня 2020 року та продовження строків дії позовної давності під час карантину, а також подальшого зупинення перебігу позовної давності, у зв`язку із дією воєнного стан, тобто за останні три роки, що перебували даті звернення, а не за весь період прострочення (невиконання рішення суду від 28 січня 2011 року ), суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Таким чином, зважаючи на викладене вище, суд вважає, що позивач не пропустив строки позовної давності та розрахував заборгованість по сплаті відповідачами трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі норм ЦК України, які враховують ЗУ від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину» та Закон України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (у редакції Закону України №3450-IX від 08.11.2023), яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

Так положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст.141 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги, та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( ч. 6 ст. 137 ЦПК України)..

За положеннями ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що інтереси позивача представляв адвокат Кеню Д.В., який також просив стягнути з відповідачів витрати на правову допомогу понесених в розмірі 10 000 грн., а також надав докази понесення цих витрат, зокрема договір про надання юридичної допомоги, де обумовлено вартість послуг та порядок розрахунків, попередній орієнтований розрахунок розміру витрат, а також акт приймання - передачі наданих послуг на суму 10 000 грн.

Відповідачі в свою чергу не висловили будь-яких заперечень проти визначеної суми.

Так, процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Частинами 1, 3 статті 136 ЦПК України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

За таких обставин, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, з огляду на складність справи, суть спору, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом позивача послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, а також пропорційності щодо кількості задоволених вимог, суд вважає, що відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. та дана сума не є неспівмірною.

Крім того, положеннями ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевказані положення процесуального законодавства, на користь позивача підлягає стягненню сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 3328 грн. в рівних частках з кожного.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 11, 15-16, 261, 267, 509-510, 525, 526, 549-554, 611, 612, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 76, 77, 141, 263-265, 280-282, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» три проценти річних та інфляційні витрати за період з 30 вересня 2017 року по 1 березня 2020 року в сумі 75 958,81 грн., яка складається з: 3% річних у розмірі 22 115,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 53 843,29 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» судовий збір у розмірі 3328 грн. та понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн., в рівних частках з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Чернівецький районний суд міста Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Піхало Н.В.