Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №630/1541/25 — Люботинський міський суд Харківської області

Справа №: 630/1541/25

Провадження № 2-а/630/2/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 травня 2026 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі головуючого судді Малихіна О.О., розглянувши у письмовому провадженні в м. Люботин Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу № 630/1541/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогами:

• Визнати незаконною постанову без номеру від 08 листопада 2025 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;

• Скасувати постанову без номеру від 08 листопада 2025 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, як таку, що не відповідає вимогам закону та у зв`язку з відсутністю складу адміністративне правопорушення, та закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення;

в с т а н о в и в:

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі за текстом ІНФОРМАЦІЯ_4 ) підполковником ОСОБА_2 відносно нього була винесена постанова від 08 листопада 2025 року в справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн. В постанові вказано, що він, ОСОБА_1 , до 05 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд на не звернувся до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання та направлення на ВЛК для проходження медичного огляду. В постанові начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 також посилається на те, що ним, ОСОБА_1 , порушено вимоги п. 2 розд. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 3621 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

Але з винесеною постановою він, ОСОБА_1 , не згоден з огляду на те, що він є інвалідом ІІІ групи з 09 жовтня 1991 року, що підтверджується довідкою МСЕК, і про це булу відомо начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 . Але він проігнорував цю обставину, хоча п. 2 розд. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 3621 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» звільняє від обов`язку проходження повторного медичного огляду громадян України віком від 25 до 60 років, які раніше були визнані обмежено придатними до військової служби, як визнані в установленому порядку особами з інвалідністю. Також позивач висловив незгоду з тим, що відмова від проходження ВЛК була кваліфікована як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки у вказаній статті не передбачено відповідальності за не проходження ВЛК. До того ж, на його переконання, постанова відповідача не відповідає вимогам ч. 2 ст. 283 КУпАП, оскільки не містить доказів, які підтверджують його провину у вчиненні адміністративного правопорушення, в тому числі пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, пояснення свідків, та вмотивованих висновків про кваліфікацію події як правопорушення. Також його не було повідомлено про дату, час та місце розгляду відповідачем справи про адміністративне правопорушення, що свідчить про порушення відповідачем вимог ст. 277-2 КУпАП. Від так постанова відповідача підлягає скасуванню, а справа щодо нього – закриттю з підстав відсутності в діях складу адміністративного правопорушення.

Ухвалою від 21 листопада 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін, визначено для відповідача строк у п`ятнадцять днів з дня одержання копії ухвали на подання відзиву на позов.

Копію ухвали про відкриття провадження разом з позовною заявою і доданими до неї документами відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_4 отримано через систему «Електронний суд» 23 листопада 2025 року, що підтверджується відповідною довідкою.

Протягом встановленого судом строку відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду жодна зі сторін не подала.

12 березня 2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Ознайомившись з відзивом та вирішуючи питання щодо прийняття його до розгляду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 3-6 ст. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; до відзиву додаються докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; та документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи; у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Строк, встановлений відповідачу судом для подання відзиву, який слід обраховувати з 25 листопада 2025 року, сплив ще 09 грудня 2025 року. У відзиві відповідачем не наведені відомості про виникнення поважних причин, які завадили подати відзив вчасно.

Також слід взяти до уваги, що представником відповідача до відзиву не додані документи, які підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ч. 9 ст. 44 КАС України.

Згідно з ч.ч. 3-5, 8-10 ст. 79 КАС України відповідач повинен подати до суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не визначено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

При поданні доказів учасник справи має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

При цьому, на учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Тому суд вважає за необхідне поданий відповідачем відзив від 12 березня 2026 року, з огляду на його недоліки, повернути відповідачу без розгляду та продовжити розгляд справи за наявними матеріалами.

В той же час, до відзиву відповідачем додані засвідчені копії матеріалів справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, серед яких міститься копія постанови № 5081 від 08 листопада 2025 року в справі про адміністративне правопорушення, складеної стосовно ОСОБА_1 , та якою на позивача накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Суд, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, визначає, що такі матеріали можуть мати суттєве значення для вирішення справи, а тому з власної ініціативи приєднує до матеріалів справи копії матеріалів справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

За таких обставин суд розглянув справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

08 листопада 2025 року начальником начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 Сергієм Долудою було винесено постанову № 5081 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 17000,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. На обґрунтування постанови зазначено, що згідно з Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 12 лютого 2025 року № 4235-ІХ встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. ОСОБА_1 під час дії особливого періоду (який настав з моменту оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року і діє до теперішнього часу), у порушення вимог абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 4 ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» та Закону України № 4235-ІХ від 12 лютого 2025 року до 05 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та не звернувся до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на ВЛК для проходження медичного огляду, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 була вручена під розписку, про що в постанові ним зроблено відповідну відмітку, що відповідає вимогам ст. 285 КУпАП. Але дата отримання позивачем копії постанови не зазначена.

Даній постанові передував протокол про адміністративне правопорушення від 07 листопада 2025 року, складений офіцером відділення цивільно-військового співробітництва ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_4 , в якому суть адміністративного правопорушення зазначена наступним чином: 07 листопада 2025 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацією військовозобов`язаними ОСОБА_1 , який перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , і згідно з інформацією АІТС «Оберіг» станом на 05 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та не звернувся до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на ВЛК для проходження медичного огляду, у зв`язку з чим був поданий у розшук. 21 жовтня 2025 року працівниками поліції ОСОБА_1 був розшуканий і доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 під час дії особливого періоду (який настав з моменту оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року і діє до теперішнього часу), у порушення вимог абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 4 ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» та Закону України № 4235-ІХ від 12 лютого 2025 року нібито пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби вчасно, але станом на 10 червня 2025 року у нього немає на руках оригіналів Довідки про висновок ВЛК, через що вбачається, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. (ст. 235 КУпАП).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої вона винесена.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Статтею 7 КУпАП закріплений принцип забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення. Частинами 1-4 вказаної статті встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом; додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Частиною 1 статті 210-1 КУпАП визначено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приписами ч. 3 ст. 210-1 КУпАП встановлено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі по тексту Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Нормами абз. 3 ч. 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Пунктами 68, 80 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі по тексту Порядок № 560), передбачений порядок медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів.

За приписами п. 69 Порядку № 560 резервісти та військовозобов`язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров`я. Резервісти або військовозобов`язані, у яких відсутні скарги на стан здоров`я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.

Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Обов`язок проходити медичний огляд підтверджений абз. 4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Аналіз вищенаведених норм дає можливість дійти висновку, що відмова від проходження медичного огляду ВЛК суперечить чинному законодавству, а проходження медичного огляду ВЛК є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.

04 травня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» (в подальшому Закон № 3621-IX від 21 березня 2024 року).

Зміни внесені, зокрема, до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме до статей 14 та 26. Внаслідок таких змін поняття «обмежена придатність» для визначення придатності особи до військової служби, виключене.

Відповідно до Закону України № 4235-ІХ від 12 лютого 2025 року «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Тобто, оскільки таке поняття як «обмежена придатність» виключене із Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», законодавець передбачив обов`язок громадян, які належали до категорії з «обмеженою придатністю», самостійно пройти повторний медичний огляд для визнання придатності до військової служби, з урахуванням внесення змін законодавства.

Отже, до 05 червня 2025 року громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби повинні були пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Позивачем разом з позовом представлений витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+», сформований 08 листопада 2025 року, в якому позначено, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 ; облікові дані уточнені 13 липня 2024 року; відомості про дату проходження ВЛК – 07 грудня 1989 року; постанова ВЛК – непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час; група інвалідності – відомості відсутні; станом на 21 жовтня 2025 року ВЛК не пройшов.

Обґрунтовуючи протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, позивач ОСОБА_1 зазначав, що він повідомляв начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про наявність у нього інвалідності ІІІ групи з 09 жовтня 1991 року.

З представленої позивачем ОСОБА_1 довідки серії ВТЭ-6 № 047891 від 09 жовтня 1991 року, виданої на підставі акту огляду № 1869, вбачається, що висновком лікарсько-трудовою експертною комісією ОСОБА_1 , 1968 р.н., була встановлена третя група інвалідності, безстроково, по причині отриманої травми. Також посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 25 березня 2008 року Управлінням ПФУ в Харківському районі Харківської області, підтверджується те, що ОСОБА_1 , 1968 р.н., була призначена пенсія як інваліду ІІІ групи за загальний захворюванням на період з 01 січня 2008 року довічно.

Таким чином, не проходження позивачем ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю ІІІ групи, повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби в строк до 05 червня 2025 року не утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, оскільки відповідний обов`язок, визначений Законом України № 4235-ІХ від 12 лютого 2025 року «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», не розповсюджується на осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю. В даному випадку суд бере до уваги відсутність у законодавчому акті конкретизації групи інвалідності у особи, яка є підставою для звільнення від виконання передбаченого Законом обов`язку.

З іншого боку, наявність в матеріалах справи про адміністративне правопорушення письмової заяви ОСОБА_1 від 07 листопада 2025 року про визнання ним порушення у виді не проходження ВЛК та згода добровільно сплатити штраф не доводить наявності у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, з огляду на те, що судом встановлена відсутність у позивача обов`язку самостійно пройти повторний медичний огляд.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Таким чином, відповідач не довів факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме порушення в особливий період абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини при розгляді справ про адміністративні правопорушення національні органи влади мають дотримуватися гарантій, притаманних кримінальному провадженню.

Суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи, адже таким чином суд неминуче перебирає на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Справа «Karelin v. Russia» від 20 вересня 2016 року). Оцінюючи докази, суд застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом», яке має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 6 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Звертаючись до рішень Європейського суду з прав людини, а саме: «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року, Суд неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суди мають застосовувати принципи доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення від 21 жовтня 2011 року у справі «Коробов проти України»), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»).

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом» (Sevtap Veznedaroglu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).

Отже, суд зазначає, що всі сумніви відносно доведеності вини слід тлумачити на користь особи, а не суб`єкта владних повноважень, оскільки вказаний конституційний принцип, поряд з іншими, є гарантією захисту від безпідставного притягнення осіб до юридичної відповідальності.

Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами; відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування вини, не доведено наявність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної ним постанови про накладення на позивача штрафу, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Наведеним положенням кореспондують норми ст. 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Задовольняючи позов, суд одночасно стягує на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 понесені ним витрати на оплату судового збору в сумі 605,60 грн., які документально підтверджені.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 251, 252, 283 КУпАП, ст.ст. 6-10, 77, 139, 241, 242, 246, 261, 286 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_5 № 5081 від 08 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн, та провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в сумі 605,60 грн.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, строк оскарження обчислюється з дня складання повного рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний № НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_7 , код НОМЕР_3 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя О. О. Малихін