Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №280/903/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 травня 2026 року справа 280/903/25

Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючий суддя Суховаров А.В.

судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні в м.Дніпрі апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.04.2025 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про призначення пенсії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 03.02.2025 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить: визнати протиправною відмову у не зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994, з 01.07.2000 по 25.07.2003, з 01.08.2003 по 20.04.2006 та у призначенні пенсії; зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994, з 01.07.2000 по 25.07.2003, з 01.08.2003 по 20.04.2006 та повторно розглянути заяву від 08.10.2024 про призначення пенсії за віком з дати звернення.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.04.2025 позов задоволений частково: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №262140014268 від 15.10.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994, з 01.07.2000 по 30.09.2002, з 12.10.2002 по 25.07.2003 згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 08.07.1983; зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 08.10.2024 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що невиконання страхувальником обов`язку зі сплати страхових внесків не може позбавляти особу соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, адже суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту населення. Суд першої інстанції не належним чином дослідив рішення відповідача, оскільки за наслідком надання оцінки такому доказу дійшов протилежних висновків щодо наявності підстав для зарахування стажу роботи дані про який відсутні в Державному реєстрі застрахованих осіб.

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Запорізькій області просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що трудова книжка не відповідає Інструкції №162 та Інструкції №58. Посилається на те, що записи у трудовій книжці не є безумовним доказом роботи особи та на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.03.2020 у справі №155/1180/17 про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи періодів зазначених в трудовій книжці, яка не оформлена в установленому порядку.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:

ОСОБА_1 08.10.2024 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області №262140014268 від 15.10.2024, прийнятим за принципом екстериторіальності, відмовлено у призначенні пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 15.10.1992 по 01.05.1994, оскільки наказ на звільнення дописан, необхідно надати уточнюючу довідку; періоди роботи з 01.07.2000 по 25.07.2003, з 01.08.2003 по 20.04.2006, оскільки відсутні дані в Державному реєстрі застрахованих осіб.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду.

Суд наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Вказані відповідачем обставини, не можу бути підставою для виключення спірного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.

Також, слід врахувати правову позицію, викладену Верховний Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 19.12.2019 у справі №307/541/17, згідно якої підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Колегія суддів наголошує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Згідно постанови Верховного Суду від 09.10.2020 у справі №341/460/17, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, внаслідок можливого невиконання обов`язку по сплаті страхових внесків позивач позбавлений соціального захисту, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо обов`язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а отже, несплата страхувальником страховим внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на такому підприємстві.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №155/1180/17, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки у вказаній справі трудова книжка позивача містила відомості про роботу виключно за спірний період, які не засвідчені печаткою роботодавця, така печатка була відсутня і на титульній сторінці трудової книжки.

Отже, обставини справи №155/1180/17 не є тотожними обставинам справи, що розглядається.

Посилання на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності даних, суд апеляційної інстанції вважає не обґрунтованими, оскільки у справі №300/8132/23 правовідносини стосувалися незарахуванням періоду роботи, достовірність якого ставиться під сумнів, через ліквідацію підприємства до фактичної дати звільнення та у зв`язку з відсутністю коду ЄДРПОУ на печатці у трудовій книжці фізичної особи, водночас в даній справі записи в трудовій книжці в частині спірних періодів виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності, у відповідача відсутні сумніви щодо достовірності записів в трудовій книжці.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Відповідно до довідки форми РС-право період роботи позивача з 01.10.2002 по 11.10.2002 зарахований до страхового стажу.

Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 15.10.1992 по 01.05.1994 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 08.07.1983.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.08.2003 по 20.04.2006, суд першої інстанції встановив, що в цей період позивач працював на території Російської Федерації та його можливо зарахувати на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку що зарахування спірного періоду є передчасним, оскільки відповідачем не встановлювались та не досліджувались обставини, з наявністю яких закон пов`язує можливість зарахування вказаних періодів до страхового стажу, тобто Угоди від 13.03.1992.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Апеляційний суд зазначає, що рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області №262140014268 від 15.10.2024 до страхового стажу не зараховано роботи з 01.08.2003 по 20.04.2006, оскільки відсутні дані в Державному реєстрі застрахованих осіб, отже відповідачем надана оцінка спірному періоду.

Як вже зазначалось, внаслідок можливого невиконання обов`язку по сплаті страхових внесків позивач позбавлений соціального захисту, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо обов`язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а отже, несплата страхувальником страховим внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на такому підприємстві.

Крім того, одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація.

Відповідно до статей 5, 6 Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою КМУ №1328 від 29.11.2022 Україна постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України №72/14-612-108210 від 29.12.2022 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого Постановою КМУ №376 від 23.04.2001 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

У Рішенні №1-рп/99 від 09.02.1999 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Судом встановлено, що позивач працював з 01.08.2003 по 20.04.2006 на посаді начальника сервісного центру ВАТ «Новоросійське вузлове» на території Російської Федерації, що підтверджується записами трудової книжки.

З урахуванням викладеного, час трудової діяльності позивача у спірний період Угода була чинною, а тому її положення повинні бути застосовані ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Зі змісту положень, закріплених у пункті 4 частини 2 статті 245 КАС України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.

Конституційний Суд України в своєму рішенні №3-рп/2003 від 30.01.2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) засіб захисту повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

За положенням частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що запорукою правильного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Отже, позовні вимоги щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.08.2003 по 20.04.2006 та повторно розглянути заяву від 08.10.2024 про призначення пенсії за віком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ГУ ПФУ в Запорізькій області задоволенню не підлягає, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Позивачем при зверненні до апеляційного суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1816,80грн.

Отже, сплачений судовий збір в сумі 1816,80грн підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань, відповідно до статті 139 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом.

Між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Лекс груп» укладений договір від 02.12.2024 про надання правової допомоги. Згідно додатку №1 до договору, година аналізу судової практики, написання і подання апеляційної скарги на рішення коштує 2000 гривень. Відповідно до акту надання послуг №1, аналіз судової практики, написання і подання апеляційної скарги на рішення у справі 280/903/25 витрачено п`ять годин, сторони погодили, що загальна вартість наданих послуг складає 10000 гривень.

З урахуванням обсягу участі адвоката в підготовці та розгляді справи, зважаючи на предмет спору, складність адміністративної справи, сталість судової практики Верховного Суду зі спірного питання, критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 гривень є неспівмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до 2000 гривень.

Керуючись статтями 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.04.2025 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.2003 по 20.04.2006 згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 08.07.1983 та прийняти в цій частині нову постанову.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262140014268 від 15.10.2024 щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.08.2003 по 20.04.2006 згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 08.07.1983.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.2003 по 20.04.2006 згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 08.07.1983, повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 08.10.2024 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки наданої судом.

В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.04.2025 залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816,80грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правову допомогу в розмірі 2000 гривень.

Постанова набирає законної сили з 28.05.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

судді О.В. Головко

судді Т.І. Ясенова